Постанова

від 20.12.2016 по справі 805/5135/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2016 р. Справа № 805/5135/15-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., суддів Крилової М.М., Аляб'єва І.Г., при секретарі Шташаліс О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.,-

за участю:

позивача - не з'явився,

представника позивача - не з'явився,

відповідача 1 - не з'явився,

представника відповідача 2 - не з'явився,

представника відповідача 3 - не з'явився.

представника відповідача 4 - не з'явився.

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ згідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з скороченням штату, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що з 31 липня 2004 року проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 2011 року - у ОСОБА_2 міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів. Позивач зазначив, що вона у лютому 2015 року народила доньку та перебувала у відпустці по догляду за дитиною з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року. Також, позивач посилається на те, що наказом начальника ГУ МВС України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 г (через скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Позивач вважає своє звільнення протиправним та таким, що порушує гарантії встановлені трудовим законодавством щодо заборони звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Через відділ документообігу та архівної роботи суду надав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представником Міністерства внутрішніх справ України надано суду заперечення на позовну заяву, в обґрунтування якого відповідач 1 зазначив, що основною умовою для подальшого проходження служби в Національній поліції, відповідно до пунктів 8-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про національну поліцію є волевиявлення кандидата. ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Станом на 06 листопада 2015 року позивачем не було надано будь - якого документального підтвердження (заява, рапорт тощо), що свідчило би про її бажання проходити службу в Національній поліції. Також відповідач 1 посилався на те, що ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області було вжито всіх передбачених законом заходів щодо працевлаштування позивача, а саме до ОСОБА_2 міського центру зайнятості була направлена інформація про заплановане масове вивільнення працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці. Крім того, щодо позовних вимог позивача про стягнення з МВС України моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано доказів, які б могли бути передумовою стягнення компенсаційних виплат позивачу та вказувати на причинно - наслідковий зв'язок із діями відповідача. В зв'язку з чим, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки МВС України діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством України.

Представником Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надані до суду заперечення. В обґрунтування яких відповідач зазначив, що у рамках реформування правоохоронної системи України, 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України Про Національну поліцію , відповідно до якого зазначалось, що всі працівники міліції вважаються попередженими у встановленому порядку про майбутнє звільнення через скорочення штату. Отже, позивач був повідомлений про майбутнє звільнення працівників міліції. Крім того, посилався на те, що на адресу позивача був направлений лист від 15 вересня 2015 року, яким також позивача було повідомлено про майбутнє масове звільнення. Також відповідач зазначив, що ОСОБА_1 для вирішення питання щодо подальшого проходження служби до міського відділу не прибула, з рапортом не зверталась, тому наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с позивач був звільнений з органів внутрішніх справ. А також звернув увагу суду на те, що на час розгляду справи всі штати і посади ГУ МВС України в Донецькій області ліквідовані, а органи внутрішніх справ, у тому числі ГУ МВС в Донецькій області та ОСОБА_2, перебувають у стані ліквідації. В зв'язку з чим, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник ОСОБА_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на те, що в рамках реформування правоохоронної системи прийнято Закон України Про Національну поліцію . У зв'язку із втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції, скороченням всіх штатів і посад та ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі і Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, звільненню підлягали всі працівники без виключення. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не перешкоджало їх звільненню зі служби в органах внутрішніх справ. Національна поліція України є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положень Закону України Про міліцію . Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Через канцелярію суду від представника відповідача 3 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача 4 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень на позовну заяву суду не надав.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року справі № 805/5135/15-а залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України відзначив, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів того, що позивач виявила або виявляла бажання на прийняття її на службу до поліції, що свідчить про невикористання позивачем свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Крім того зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не було враховано положень статей 179, 184 Кодексу законів про працю України, якими встановлено гарантії передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця.

Разом з тим зазначив, що зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили чи було запропоновано ОСОБА_1 іншу посаду у цій самій або іншій установі відповідно до її спеціальності.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте, за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

З огляду на наведене, а також з метою дотримання вимог ч. 1 ст. 122 КАС України, суд не вбачає перешкод для розгляду справи по суті у даному судовому засіданні.

За умов ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Судом встановлено, що відповідач 2 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578.

З 10 листопада 2015 року ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Головного управління МВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Відповідач 3 - ОСОБА_2 міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 08671702) зареєстрований як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 11 квітня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 272 120 0000 000395.

З 11 листопада 2015 року ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Вищезазначені обставини встановлені на підставі даних он-лайн сервісу отримання відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як вбачається з копії паспорта громадянина України серії ВЕ 940666 виданого Слов'янським РВ УМВС України в Донецькій області 05 листопада 2003 року (т.1 а.с. 7).

Судом встановлено, що згідно Трудової книжки серії АЦ №998169 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ України Наказом № 146 о/с від 31.07.2004 та звільнена з органів внутрішніх справ України наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №379о/с від 06 листопада 2015 року (а.с. 8).

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року. Остання займана посада інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу (т. 1, а.с. 8, 9)

Згідно витягу з Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 23 березня 2015 року № 92 о/с капітану міліції ОСОБА_1 - інспектору по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року, на підставі рапорта ОСОБА_1 від 16 березня 2015 року, свідоцтва про народження серії І-НО № 616645, видане виконкомом Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області 25 лютого 2015 року, надано відпустку по догляду за дитиною (т. 1, а.с. 10, 12, 91). Даний факт сторонами не оскаржується.

15 вересня 2015 року позивача листом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 13551 на виконання вимог п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про національну поліцію повідомлено про майбутнє звільнення через скорочення штатів (т. 2, а.с. 13).

Докази на підтвердження надіслання (вручення) позивачу листа від 15 вересня 2015 року № 13551 суду не надані.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу визначено вважати такими, що приступили до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн. (т. 1, а.с. 92, т. 2, а.с. 30).

Також, пунктом 3 даного наказу, визначено: згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити у запас Збройних Сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 11 років 02 місяці 21 день (т. 1, а.с. 92; т. 2, а.с. 30).

ОСОБА_2 міським відділом Головного управління МВС України в Донецькій області на адресу позивача було направлено повідомлення від 06 листопада 2015 року за вих. № 17046, відповідно до якого, позивача інформовано про те, що Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п. 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, а також запропоновано прибути до Красноармійського МВ ГУМВС України в Донецькій області для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з 06 листопада 2015 року. (т. 2, а.с. 15).

Докази на підтвердження надіслання (вручення) позивачу листа від 06 листопада 2015 року № 17046 суду не надані.

Проте, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20 листопада 2015 року позивач отримала трудову книжку та виписку з наказу про звільнення від 06 листопада 2015 року № 379 о/с, про що свідчить складена позивачем розписка (т. 2, а.с. 16).

З наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу ОСОБА_1 ознайомлена під особистий підпис 20 листопада 2015 року. Того ж дня позивач отримала копію оскаржуваного наказу.

ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області надані довідки від 26 січня 2016 року № 2 та від 05 серпня 2016 року № 124лк1, відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_1 працювала в ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями СДІМ міськвідділу, звільнена згідно наказу ГУМВС від 06 листопада 2015 року № 379 о/с за п. 64 г та її грошове забезпечення складає: за липень 2015 року - 0,00 грн.; за серпень 2015 року - 0,00 грн.; за вересень 2015 року - 0,00 грн.; за жовтень 2015 року - 0,00 грн.; за листопад 2015 року - 52,18 грн. Вихідна допомога при звільненні склала 7 830,63 грн. (т. 1, а.с. 106, т. 2, а.с. 22).

Не погодившись з даним наказом про звільнення позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 3 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про міліцію від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (що діяв на час виникнення спірних правовідносин), Законом України Про Національну поліцію від 02.07.2015 р. № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. № 753/11/13-10 Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про міліцію від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) міліція в Україні це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Частиною 1 статті 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі за текстом - Положення №114).

Судом встановлено, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 займала посаду інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями ОСОБА_2 міського відділу ГУМВС України в Донецькій області та їй було присвоєне спеціальне звання капітан міліції .

Отже, відповідно до п. 2 Положення № 114 позивач належала до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, правовідносини з приводу проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ були унормовані спеціальним законодавством - Положенням № 114, а тому норми всіх актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні № 114 та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Відповідно до пп. є п. 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні відпустки (по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Згідно з п. 61 Положення № 114 додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

При цьому відповідно до п. 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Судом встановлено, що на підставі наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 23 березня 2015 року № 92 о/с По особовому складу ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 12).

Крім того, відповідно до довідки Про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України від 25 лютого 2015 року за вих. № 93/05-23 визначено, що відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України (т.1, а.с. 11). Тобто, в розумінні Кодексу законів про працю України, позивач є одинокою матір'ю.

02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнятий Закон України Про Національну поліцію № 580-VIII, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті Голос України № 141-142.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п.п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

В силу прямої норми Закону № 580 з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції, в тому числі позивач, вважалися такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області до ОСОБА_2 міського центру зайнятості була направлена звітність - інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (т. 2, а.с. 45-46).

Разом з цим, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області були вжиті заходи щодо попередження позивача про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, про що свідчить лист від 15 вересня 2016 року № 13551, який був направлений на адресу позивача, зі слів відповідача 2 (т. 2, а.с. 13). Проте, листа ознайомлення позивача під особистий підпис з попередженням, а також докази отримання позивачем зазначеного листа суду не надано.

Однак, суд зазначає, що в даному випадку будь-якого іншого обов'язку відповідачів 2, 3 щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено.

Водночас, жодної пропозиції щодо можливості подальшого працевлаштування позивач від керівництва відповідачів не отримувала.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Аналіз п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 зумовлює висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття працівників міліції на службу до поліції.

Така можливість обумовлена наявністю бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а також відповідністю такого працівника міліції вимогам до поліцейських, які визначені Законом № 580.

При цьому п. 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу до поліції за їх згодою (шляхом видання наказів про призначення) чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Колегія суддів зазначає, що законодавець передбачив не лише винятково конкурсний порядок добору поліцейських, а також передбачив альтернативу вибору працівників, тобто прийняття на службу за згодою.

Згідно з абз. 1 п. 10 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до абз. 2 п. 10 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №580 указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення).

Колегія суддів зазначає, що відповідачами не надано доказів того, що позивач не виявив бажання проходити службу в поліції, а також доказів щодо пропозицій її подальшого працевлаштування.

Умови, порядок та підстави звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентовано розділом VII Положення № 114.

Підстави, за наявності яких особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), визначені п. 64 Положення № 114.

Відповідно до пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580. Водночас, ті працівники, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Доказів відмови позивача від подальшого проходження служби в поліції суду не надано.

Як вже раніше було зазначено, наказом Головного управління МВС України в Донецький області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с визначено, вважати такими, що приступили до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 гривень.

З огляду на вищевказані положення Закону № 580, відповідач мав право на звільнення через скорочення штатів працівників міліції, відносно яких, до 06 листопада 2015 року, не було вирішено питання щодо подальшого проходження служби в поліції.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 23 березня 2015 року № 92 о/с По особовому складу ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року (т. 1, а.с. 12).

Станом на 06 листопада 2015 року період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною не сплинув.

Однак, пунктом 1 наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу визначено вважати такими, що приступили до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною: капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн. (т. 1, а.с. 92, т. 2, а.с. 30).

Проте, доказів що підтверджують виявлення бажання позивача вважатися такою, що приступила до виконання покладених на неї обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 06 листопада 2015 року до суду не надано. Матеріалами справи підтверджено, що позивач не писала відповідного рапорту щодо виявлення бажання виходу з відпустки по догляду за дитиною, оскільки цього їй не було запропоновано, як і не було запропоновано написання відповідних рапортів та/або заяв щодо можливості залишення на займаній посаді, продовжуючи перебування у декретній відпустці в органі, що ліквідується; або щодо вступу (переведення) до лав національної поліції на відповідну вакантну посаду, в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

Крім того, у наказі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с не зазначено з яких саме підстав, зокрема, ОСОБА_1 було визнано такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною з 06 листопада 2015 року, оскільки сама позивач не виявляла такого бажання та не писала відповідних заяв (рапортів).

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів на підтвердження підстав винесення пункту 1 оскаржуваного Наказу від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу та виявлення бажання позивача приступити до виконання своїх службових обов'язків, а так само й вийти з відпустки по догляду за дитиною з 06 листопада 2015 року з боку відповідача та позивачем суду не надано.

Позивачем заявлені позовні вимоги тільки щодо визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року лише в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ згідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з скороченням штату, тобто предметом оскарження є пункт 3 зазначеного наказу. Проте, визнання протиправним та скасування пункту 1 оскаржуваного наказу, яким визначено вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною: капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн., позивачем у позовних вимогах на зазначено.

Однак, суд вважає, що вирішення питання правомірності видання цього пункту наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року №379 о/с впливає на статус позивача як особи, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною віком до трьох років на підставі Наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 23 березня 2015 року № 92 о/с з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року, та має відповідні державні та соціальні гарантії.

Частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про, зокрема, визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За таких обставин, проаналізувавши доводи позивача та заперечення відповідачів, суд виходить за межі позовних вимог та приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є саме визнання протиправним та скасування наказу в частині (пункт 1): вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною: капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн.

В той же час, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на час звільнення мала дитину віком менше одного року. Так, як вказує позивач, відповідно до свідоцтва про народження серії І-НО № 616645 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с. 10). Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 від 25 лютого 2016 року за вх. № 93/08-23, яка свідчить про те, що вона є одинокою матір'ю.

Відповідно до п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України РСР від 29.07.1991 №114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Тобто, вказаною нормою права визначено, що на вагітних жінок і матерів з числа осіб рядового і начальницького складу розповсюджуються гарантії, які визначені, в тому числі, і іншим законодавством України.

Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України визначено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Отже, звільнення працівника, який відноситься до категорії осіб, наведених у вказаній нормі права, у разі ліквідації підприємства, установи, організації, допускається лише з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, конструкція вищевказаної норми права свідчить про те, що звільнення може мати місце лише у випадку обов'язкового працевлаштування. Тобто, вирішенню питання щодо звільнення особи має передувати вирішення питання щодо працевлаштування цієї особи. При цьому, положення вказаної норми права не дають підстав вважати, що таке працевлаштування особи може мати місце в майбутньому, оскільки таке тлумачення норми права фактично нівелює закладені в ній гарантії трудових прав певної категорії осіб.

Про обов'язок працевлаштування працівника саме роботодавцем, свідчать і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п. 9 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року, із змінами та доповненнями, Про практику розгляду судами трудових спорів .

Суд враховує, що пп. 1 п. 7 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIІ, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 Про утворення Національної поліції України утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області та ОСОБА_2

Аналіз положень Закону № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

У постанові від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15 Верховний Суд України висловив позицію, що можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року, зокрема пунктом 3, позивача звільнено з органів внутрішніх справ згідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з скороченням штату.

Суд не приймає посилання відповідача 2 на п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, відповідно до якого перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Частиною 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положення п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закріплена в них норма звужує зміст та обсяг прав жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, порівняно з нормою, закріпленою у ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України.

Крім того, у рішенні ОСОБА_4 у справі Konstantin Markin v. Russia № 30078/06 від 22 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини відзначив, що відпустка по догляду за дитиною сприяє сімейному життю і неодмінно впливає на його організацію, а тому підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

Оскільки відповідачами 2 та 3 не дотримано приписів вказаної норми права в частині обов'язкового працевлаштування позивача, суд приходить до висновку щодо протиправності наказу ГУ МВС України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року та його скасування в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ, оскільки виданий з порушенням вимог п. 17 Положення № 114, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України та не відповідає критеріям, наведеним у п.п. 1, 3, 5, 6 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Щодо позовних вимог позивача про поновлення її на посаді, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, позивач проходила службу у ОСОБА_2 ГУМВС України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу ГУМВС України в Донецькій області.

Відповідно до п. 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

На час судового розгляду записи про державу реєстрацію припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та ОСОБА_2 міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу ГУМВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на її користь моральної шкоди в сумі 50 000 грн., суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд керується статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, зазначена норма сформульована так, що відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові роботодавцем, можна тільки за наявності трьох життєвих обставин: моральних страждань; втрати нормальних життєвих зв'язків; необхідності додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки під час провадження у даній справі позивач не пояснив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується, не надав належних доказів щодо втрати ним нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації його життя в задоволенні позову в частині стягнення на користь ОСОБА_1 50 000 грн. в якості моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати не підлягають стягненню.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 2-14, 17-20, 69-72, 86, 94, 122-124, 141, 158-163, 167, 185, 186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, ОСОБА_2 міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу в частині: вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною: капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції ОСОБА_2 міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова в частині поновлення позивача на посаді підлягає негайному виконанню.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 20 грудня 2016 року без участі сторін.

Повний текст постанови складається у відповідності до ст. 160 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Голошивець І.О.

Судді Крилова М.М.

ОСОБА_5