Ухвала

від 27.04.2017 по справі 805/5135/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Крилова М.М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2017 року справа №805/5135/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Сіваченка І.В.,

суддів Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А.,

секретар судового засідання Куленко О.Д.,

за участі представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року у справі № 805/5135/15-а за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 379 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ згідно п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у зв'язку з скороченням штату, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. (а.с.4-6 т.1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.110-111 т.1).

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін (а.с.145-148 т.1).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.188-190 т.1).

Направляючи справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України відзначив, що судами попередніх інстанцій встановлено відсутність доказів того, що позивач виявила або виявляла бажання на прийняття її на службу до поліції, що свідчить про невикористання позивачем свого права на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, а отже не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції. Зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи не було враховано положень статей 179, 184 Кодексу законів про працю України, якими встановлено гарантії передбачені для жінок, які мають дітей віком до трьох років, звільнених за ініціативою роботодавця. Разом з тим зазначив, що зробивши висновок про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили чи було запропоновано ОСОБА_4 іншу посаду у цій самій або іншій установі відповідно до її спеціальності. За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку про необхідність скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу в частині: вважати такою, що приступила до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною: капітана міліції ОСОБА_4 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн.; визнав протиправним та скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_4 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу, згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів); поновив ОСОБА_4 на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовив (а.с.58-65 т.2).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. В скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи і сформований внаслідок неповного з'ясування обставини справи (а.с.76-81 т.2).

Обґрунтовано апеляційну скаргу тим, що суд безпідставно вважає, що позивач має право на захист свого порушеного права, як за спеціальним законом, так і за нормами Кодексу Законів про працю України, оскільки правовідносини у даній справі, що виникли при звільненні позивача, регулюються спеціальним законодавством. Закон України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - № 580-VIII) передбачає, що всі працівники міліції вважаються попередженими у встановленому порядку про майбутнє звільнення через скорочення штату. Отже, позивач був повідомлений про майбутнє звільнення працівників міліції. За пунктом 11 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ передбачено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

07.09.2015 року Краснолиманським міським відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області після набрання законної сили Закону № 580-VІІІ до Краснолиманського міського центру зайнятості надано Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників. Посилання суду на не надання жодної пропозиції позивача з приводу подальшого працевлаштування є помилковим, оскільки в ГУМВС в Донецькій області скасовані всі штати та скорочено всі посади, що унеможливлювало працевлаштування позивача або запропонування їй будь-яких посад, новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів внутрішніх справ. Позивач з заявою прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції не зверталась. Також зазначив, що поновлюючи позивача на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області, суд не врахував, що ліквідовано ГУ МВС в Донецькій області та Краснолиманський МВ, скасовано всі штати та скорочено в ГУМВС України в Донецькій області всі 9106,5 посад, з 07.11.2015 року втратив силу ОСОБА_5 України Про міліцію , а тому органи міліції припинили здійснювати свої повноваження, відповідач не може змінити порядок здійснення заході пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою КМУ від 20.10.2011 року № 1074.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти чого заперечував представник позивача.

Представники інших осіб, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд в межах апеляційної скарги відповідно до частини 1 статті 195 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_4, згідно записів у трудовій книжці проходила службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 2004 року по 06 листопада 2015 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ України Наказом № 146 о/с від 31.07.2004 та звільнена з органів внутрішніх справ України наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області №379о/с від 06 листопада 2015 року Остання займана посада інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу (т.1, а.с.8, 9)

Згідно витягу з Наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 23 березня 2015 року № 92 о/с капітану міліції ОСОБА_4 - інспектору по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу з 10 квітня 2015 року до 04 лютого 2018 року, на підставі рапорту ОСОБА_4 від 16 березня 2015 року, свідоцтва про народження серії І-НО № 616645, видане виконкомом Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області 25 лютого 2015 року, надано відпустку по догляду за дитиною (т. 1, а.с. 10, 12, 91). Даний факт сторонами не оскаржується.

В матеріалах справи міститься лист Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 15 вересня 2015 року лист № 13551, яким на виконання вимог п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ повідомлено позивача про майбутнє звільнення через скорочення штатів (т.2, а.с.13). Підтвердження надіслання (вручення) позивачу листа матеріали справи не містять.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с По особовому складу визначено вважати такими, що приступили до виконання службових обов'язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, зокрема, капітана міліції ОСОБА_4 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу, з 06 листопада 2015 року, з посадовим окладом 550 грн. (т. 1, а.с.92, т. 2, а.с.30).

Пунктом 3 зазначеного наказу, визначено: згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону № 580-VІІІ та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити у запас Збройних Сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_4 (М-161635), інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектора дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу, з 06 листопада 2015 року. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні, для виплати надбавки за вислугу років та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні складає 11 років 02 місяці 21 день (т. 1, а.с. 92; т. 2, а.с. 30).

Краснолиманським міським відділом Головного управління МВС України в Донецькій області на адресу позивача було направлено повідомлення від 06 листопада 2015 року за вих. № 17046, відповідно до якого, позивача інформовано про те, що Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 379 о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил за п. 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, а також запропоновано прибути до Красноармійського МВ ГУМВС України в Донецькій області для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з 06 листопада 2015 року. (т.2, а.с.15). Підтвердження надіслання (вручення) позивачу листа матеріали справи не містять.

20 листопада 2015 року позивач отримала трудову книжку та витяг з наказу про звільнення від 06 листопада 2015 року № 379 о/с, про що свідчить складена позивачем розписка (т. 2, а.с. 16).

Краснолиманським МВ ГУМВС України в Донецькій області надані довідки від 26 січня 2016 року № 2 та від 05 серпня 2016 року № 124лк1, відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_4 працювала в Краснолиманському МВ ГУМВС України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями СДІМ міськвідділу, звільнена згідно наказу ГУМВС від 06 листопада 2015 року № 379 о/с за п. 64 «г» та її грошове забезпечення складає: за липень 2015 року - 0,00 грн.; за серпень 2015 року - 0,00 грн.; за вересень 2015 року - 0,00 грн.; за жовтень 2015 року - 0,00 грн.; за листопад 2015 року - 52,18 грн. Вихідна допомога при звільненні склала 7 830,63 грн. (т. 1, а.с. 106, т. 2, а.с. 22).

Позивач, вважаючи зазначені накази протиправними, не погоджуючись зі звільненням, звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідачів під час прийняття спірних наказів.

Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, дослідивши правомірність даного звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 57 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 5 статті 94 Конституції України, закон України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Дане положення закріплено і статті 4 Указу Президента України від 10.06.1997 року № 503/97 Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності (з наступними змінами).

Підставою звільнення позивача зазначено ОСОБА_5 України Про Національну поліцію від 2 липня 2015 року №580-VIII.

02 липня 2015 року Верховною радою України прийнято ОСОБА_5 № 580-VІІІ, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України. За пунктом 1 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень цей ОСОБА_5 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. ОСОБА_5 в офіційному виданні Голос України №141-142 опубліковано 06 серпня 2015 року, тобто ОСОБА_5 № 580-VIII набрав чинності з 07 листопада 2015 року.

При цьому, відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ встановлено, що цей ОСОБА_5 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до пункту 5 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ, визнано такими, що втратили чинність: ОСОБА_5 України Про міліцію ; постанова Верховної Ради Української РСР Про порядок введення в дію Закону Української РСР Про міліцію .

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 червня 2015 року № 659 Про ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (зі змінами), прийнятим на виконання Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ від 12 лютого 2015 року № 193-VIII, ліквідовано органи внутрішніх справ на транспорті, до складу яких віднесено також і управління на залізницях.

На підставі частини 1 статті 48 вказаного Закону, призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до статті 47 Закону № 580-VІІІ, призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Згідно пункту 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За пунктом 9 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Законом передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідно до пункту 10 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VІІІ, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у тому числі звільнення зі служби, регулюється Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Пунктом 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): г) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В той же час, пунктами 10, 17 Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Таким чином, Конституцією України встановлені гарантії для вагітних жінок і матерів.

Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що зазначені висновки щодо нерозповсюдження норм Кодексу законів про працю України стосуються саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, оскільки зазначені питання врегульовано спеціальним законодавством. Проте, у випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, трудове законодавство підлягає застосуванню.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 та від 6 листопада 2013 року у справі № 21-352а13.

Закон № 580-VІІІ не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Колегія суддів зазначає, що Кодексом законів про працю України встановлені гарантії для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Згідно з абзацом третім статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності. При цьому, положення вказаної норми права не дають підстав вважати, що таке працевлаштування особи може мати місце в майбутньому, оскільки таке тлумачення норми права фактично нівелює закладені в ній гарантії трудових прав певної категорії осіб.

Про обов'язок працевлаштування працівника саме роботодавцем, свідчать і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п. 9 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року, із змінами та доповненнями, Про практику розгляду судами трудових спорів .

Також, зазначене положення частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22.03.2012 року по справі ОСОБА_6 проти Російської Федерації зазначив, що, по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права. Право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р. № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Верховний Суд України в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11 також зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач на час звільнення мала дитину віком менше одного року. Відповідно до свідоцтва про народження серії І-НО № 616645, вона є матір'ю ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до довідки «Про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135» від 25 лютого 2016 року за вх. № 93/08-23, свідчить про те, що позивач є одинокою матір'ю.

Таким чином, відповідачами всупереч вимогам: п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114; Конституції України та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, видавши наказ про звільнення позивача з роботи, не виконало покладені на нього обов'язки щодо працевлаштування позивача у зв'язку з ліквідацією установи МВС, чим порушило трудові гарантії позивача, як працівника, який має дитину віком до трьох років.

Відповідно до п. 24 Положення № 114, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Позивач проходила службу у Краснолиманському МВ ГУМВС України в Донецькій області на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області.

На час розгляду справи, записи про державу реєстрацію припинення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Краснолиманського міського відділу ГУ МВС України в Донецькій області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді інспектора по роботі з населенням та громадськими формуваннями сектору дільничних інспекторів міліції Краснолиманського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області з 07 листопада 2015 року.

Колегія суддів зазначає, що доводи викладені в апеляційній скарзі з урахуванням досліджених матеріалів справи, не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів робить висновок, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

В повному обсязі ухвалу виготовлено 27 квітня 2017 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 р. у справі № 805/5135/15-а за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання незаконним та скасування наказу № 379 о/с від 06.11.2015 про звільнення, поновлення на посаді, відшкодування шкоди - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя: І.В.Сіваченко

Судді: Р.Ф.Ханова

ОСОБА_8