Рішення

від 02.12.2016 по справі 513/441/15-ц

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/441/15-ц

Провадження № 2/513/11/16

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2016 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Кожокар Т.Я., при секретарі Коноваленко Т.М., за участю: прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1, представника Держгеокадастру ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, перекладача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до ОСОБА_5 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та примусове припинення права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

17 квітня 2015 року прокурор, в інтересах Саратської районної державної адміністрації Одеської області звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив визнати недійсним державний акт серії ЯА № 286389 на право власності на земельну ділянку площею 3,96 га, виданий на ім'я ОСОБА_5, примусово припинити право власності відповідачки на зазначену земельну ділянку та примусово повернути вказану земельну ділянку у власність Саратської районної державної адміністрації Одеської області. Підстави для представництва інтересів держави в суді прокурор обґрунтував п. 2 ст. 121 Конституції України, ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, яка діяла на час подання позовної заяви).

Прокурор обґрунтував позов тим, що 22 листопада 2005 року, за розпорядженням голови Саратської районної державної адміністрації від 08 липня 2003 року № 478/А-03, ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №286389 площею 3,96 га на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області. Земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Як громадянка ОСОБА_6 Молдова, відповідачка повинна була відчужити належну їй земельну ділянку протягом року. Однак, всупереч ч. 4 ст. 81 ЗК України, відповідачкою земельна ділянка протягом року не відчужена та на даний час такою лишається, тому право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 підлягає примусовому припиненню.

01 грудня 2015 року керівник Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області, в інтересах держави, в особі Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області надав заяву про уточнення позовних вимог до ОСОБА_5 (а.с. 29-31), в якій обґрунтував підстави представництва інтересів держави в суді посиланням на п.2 ст.121 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Просив визнати недійсним державний акт серії ЯА № 286389 на право власності на земельну ділянку площею 3,96 га, виданий на ім'я ОСОБА_5, примусово припинити право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку 3,96 га та примусово повернути вказану земельну ділянку у державну власність.

Під час розгляду справи прокурор Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_1 підтримав позов, просив його задовольнити.

Представник Держгеокадастру ОСОБА_2 підтримала позов у повному обсязі, просила його задовольнити та пояснила, що відповідачка успадкувала зазначену земельну ділянку у 2001 році, а в 2005 році отримала державний акт на право власності на земельну ділянку. Як громадянка ОСОБА_6 Молдова, повинна була відчужити земельну ділянку протягом року. Однак, протягом встановленого законом строку земельна ділянка не відчужена та на даний час такою лишається, тому просила примусово припинити право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Представник відповідачки позов не визнав, заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що прокурор у позовній заяві не надав суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. ОСОБА_5 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Протягом року, встановленого законодавством України не здійснила відчуження земельної ділянки з поважних причин, оскільки вона є інвалідом другої групи безстроково, не ходить та через стан здоров*я не мала можливість продати земельну ділянку. Нею було надано довіреність представнику ОСОБА_7 на право відчуження належної їй земельної ділянки, однак на той час законодавством не був врегульований механізм відчуження таких земельних ділянок. Вважає примусове припинення права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку без відшкодування її вартості порушенням права відповідачки, як власника.

Заслухавши пояснення прокурора, представника Держгеокадастру, заперечення представника відповідачки, вивчивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з копії паспорту громадянина ОСОБА_6 Молдова А02058528, виданого 08 лютого 2000 року головним управлінням документування населення Державного підприємства Центр державних інформаційних ресурсів Режистру Міністерства інформаційного розвитку ОСОБА_6 Молдова, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ОСОБА_6 Молдова (а.с. 6).

Відповідно до довідки Саратського районного сектору головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, ОСОБА_5 не отримувала паспорт громадянки України (а.с.5).

Згідно копії державного акту серії ЯА № 286389, виданого 22 листопада 2005 року на підставі розпорядження Саратської райдержадміністрації від 08.07.2003 року № 478/А-03 , ОСОБА_5 належить земельна ділянка площею 3,96 га, ділянка № 565, масив № 17, на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 7).

Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010553300037 (а.с.101-103).

Згідно інформації від 13 березня 2015 року відділу Держземагентва у Саратському районі Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки ОСОБА_5 є 5124584600:01:002:0149, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 01 січня 2015 року становить 91048 гривень (а.с. 13-14).

За змістом ч.1 ст. 125, ч.1 ст.126 ЗК України (в редакції, яка діяла на час отримання відповідачем державного акту) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

Таким чином, право власності відповідачки ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку виникло з дня державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 286389, тобто з 22 листопада 2005 року.

Частина 1 ст.14 Конституції України, частина 1 ст.1 ЗК України встановлюють, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Частина 5 ст. 22 ЗК України визначає, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 81 ЗК України, іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно ч.2 цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами та особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно пункту "е" ч. 1 ст. 140 ЗК України однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк з моменту виникнення права на землю

Пункт "д" частини 1 ст. 143 ЗК України встановлює, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 ст.145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Аналізуючи досліджені докази та норми закону, суд приходить до висновку, що громадянка ОСОБА_6 Молдова ОСОБА_5 протягом року з моменту переходу права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а саме з 22 листопада 2005 року, не здійснила відчуження земельної ділянки, а тому наявні підстави для примусового припинення права власності відповідачки на земельну ділянку.

Суд приймає до уваги заперечення представника відповідача, що відчуження земельної ділянки без компенсації відповідачці її вартості буде порушенням її права власності, виходячи з наступного.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 18 вересня 2013 року (справа № 6-92 цс13) зазначено, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , від 11 березня 2003 року - Новоселецький проти України , від 1 червня 2006 року - Федоренко проти України ). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі ст. 1. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

За змістом ст. 348 ЦК України, якщо особа у встановлені законом строки не відчужила майно набуте нею на законних підставах, але яке не може їй належати, це майно з урахуванням характеру і призначення, за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власнику передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Таким чином, за змістом положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 41 Конституції України, приписів національного законодавства, встановлення законодавством України такої підстави примусового припинення права власності, як невідчуження іноземцем земельної ділянки у встановлений законом строк, не може мати наслідком вилучення у нього земельної ділянки в безоплатному порядку.

У зв'язку з чим, позов підлягає задоволенню в частині припинення права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 3,96 гектарів, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області, шляхом її примусового відчуження зі збереженням за ОСОБА_5 права на отримання повного відшкодування вартості зазначеної земельної ділянки, та в частині визнання недійсним державного акту серії ЯА № 286389 на право власності на вищевказану земельну ділянку.

У задоволенні позову в частині передачі земельної ділянки у державну власність слід відмовити, оскільки земельна ділянка може бути передана у власність держави лише після того, як вона не була примусово відчужена.

Посилання представника відповідачки на те, що прокурор не надав суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, суд оцінює критично. Підстави представництва інтересів держави в суді прокурор обґрунтував посиланням на п.2 ст.121 Конституції України, відповідно до якої на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, ст. 36-1 Закону Про прокуратуру (в редакції, яка діяла на час подання первісної позовної заяви) та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції Закону України № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, що діяла на час подання уточненої заяви), відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 5 від 14 січня 2015 року "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" як юридичні особи публічного права утворено територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, які реалізують державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Згідно п.п. 12 п. 4 Положення про Головне Управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним Кодексом України, що обумовлює необхідність представництва керівником Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в суді інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

Таким чином, представництво прокурором в суді інтересів держави в особі Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області в даній цивільній справі здійснюється обґрунтовано та спрямоване на задоволення суспільної потреби щодо охорони землі, яка є основним національним багатством України.

Твердження представника відповідачки в частині того, що ОСОБА_5 не здійснила відчуження земельної ділянки протягом року з поважних причин, оскільки є інвалідом другої групи безстроково, а представник, якій було надано довіреність не мала можливість відчужити земельну ділянку через неврегулювання механізму такого відчуження, суд вважає необґрунтованими.

Ч.1 ст. 132 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлювала, що угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються у письмовій формі та нотаріально посвідчуються, тому представник уповноважений власником мав можливість укласти нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на час звернення прокурора з даним позовом до суду) органи прокуратури при здійсненні своїх повноважень звільнялись від сплати судового збору. Також, відповідно до п. 9 ст. 5 Закону України Про судовий збір , від сплати судового збору звільнялись інваліди І-ІІ групи. Відповідачка ОСОБА_5 є інвалідом 2 групи, безстроково.

Ч. 2 ст. 88 ЦПК України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, судовий збір у розмірі 910 гривень 48 копійок підлягає компенсації за рахунок держави.

Керуючись ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 14, 41 Конституції України, п.3 ч.1 ст.346, ст. 378 ЦК України, ст. ст.81, 140, 143, 145 ЗК України, ст.ст. 3-8, 10,11, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до ОСОБА_5 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним та примусове припинення права власності на земельну ділянку задовольнити частково.

Припинити право власності ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки ОСОБА_6 Молдова, проживаючої в ІНФОРМАЦІЯ_2, на земельну ділянку площею 3,96 гектара, ділянка № 565, масив №17, кадастровий номер 5124584600:01:002:0149, вартістю 91048 гривень, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області, яка належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 286389, виданого на підставі розпорядження Саратської райдержадміністрації від 08 липня 2003 року № 478/А-03, шляхом її примусового відчуження зі збереженням за ОСОБА_5 права на отримання повного відшкодування вартості зазначеної земельної ділянки.

Визнати недійсним державний акт серії ЯА № 286389 на право власності на земельну ділянку площею площею 3,96 гектара, ділянка №565, масив №17, кадастровий номер 5124584600:01:002:0149, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Петропавлівської сільської ради Саратського району Одеської області, виданий ОСОБА_5 на підставі розпорядження Саратської райдержадміністрації від 08 липня 2003 року № 478/А-03.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок Державного бюджету України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення у той же строк з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т. Я. Кожокар