Постанова

від 10.05.2007 по справі ас-40/30-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АС-40/30-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2007 р.                                                           Справа № АС-40/30-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя  , суддя  

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Кривошеєнко О.Ю., довіреність без номеру від 03.01.2007 р., Поддашкіної О.Ю. довіреність без номеру  від  03.01.2007 р.

відповідача -  Срібного Є.І., довіреність №  36/01-9986 від 25.12.2006 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого відповідача (вх. № 1229 Х/1-14) на постанову господарського суду Харківської області від 21.02.07 р. у справі № АС-40/30-07

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Конекс, ЛТД", м. Харків

до 1) Харківської митниці, м. Харків 2) Державної митної служби України,м. Київ

про визнання нечинною картки відмови

встановила:

    Товариство з обмеженою відповідальністю «Конекс, ЛТД» звернулось  до господарського суду  Харківської області  з позовом про  визнання  нечинною картки  відмови в  прийнятті митної декларації, митному  оформленні чи  митному  пропуску товарів і транспортних засобів  через митний  кордон України № 800000003/6/00505.

       Постановою  господарського суду  Харківської області від  21.02.2007 р. у  справі  №  АС-40/30-07 (суддя  Хотенець П.В.) позов  задоволено. Визнано нечинною картку відмови в  прийнятті митної декларації, митному  оформленні чи  митному  пропуску товарів і  транспортних засобів  через митний  кордон України № 800000003/6/00505.

       Відповідач  із зазначеною постановою господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся  до Харківського  апеляційного  господарського суду  з апеляційною скаргою, в  якій, посилаючись  на  порушення  місцевим  господарським судом   норм матеріального та   процесуального  права та  неповне з»ясування  обставин, що мають значення  для  справи, просить постанову  скасувати та  прийняти нову  постанову, якою в  задоволенні позову відмовити.

     Позивач  у  запереченнях на  апеляційну  скаргу та  в  судовому засіданні   вважає її доводи такими, що суперечать нормам чинного законодавства та   позиції спеціально уповноваженого  центрального  органу виконавчої влади в  галузі  митної справи- другого відповідача, викладеної в  листі  №  15/104 від 29.01.2007 р., а  також спростовуються  матеріалами справи.

      Другий  відповідач в  судове засідання  не  прибув, заперечень на  апеляційну скаргу не надав, хоча належним чином  був  повідомлений  про  дату,  час та  місце судового засідання, тому, відповідно до ч. 4  статті  196 Кодексу адміністративного судочинства України,  його  неприбуття  не перешкоджає  судовому  розгляду справи.

   Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення  представників  сторін та  перевіривши правильність застосування  місцевим господарським судом  норм  матеріального  та  процесуального права, колегія  суддів дійшла  висновку, що апеляційна  скарга задоволенню не  підлягає , виходячи з наступного.

28 грудня 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма "КОНЕКС, ЛТД", діючи на підставі Свідоцтва № 80000/084БМ-01701 про визнання підприємства декларантом від 21 червня 2002 року, виданого Державною Митною службою України та договору № 1102/Д на декларування та митне оформлення вантажів від 20 листопада 2006 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕКС" та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "КОНЕКС, ЛТД", виконуючи зобов'язання декларанту товару: рукави фільтрувальні, зроблені з поліестру, що надійшов на митну територію України згідно з контрактом, укладеним між BWF Tec GmbH & Co KG та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕКС" перерахувало на рахунок Харківської митниці попередню плату за митне оформлення товару у сумі 67000,00 грн. та пред'явило зазначений товар для митного оформлення за вантажною митною декларацією № 800000003/6/349155.

Перший відповідач -Харківська митниця, перевіривши вантажно-митну декларацію № 800000003/6/349155 та надані документи, прийняла її до оформлення, про що свідчить штемпель на ВМД № 800000003/6/349155 "Під митним контролем".

Як  вірно встановлено місцевим господарським судом  на підставі матеріалів  справи 28 грудня 2006 року карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 800000003/6/00505 Харківська митниця відмовила позивачу у оформленні вантажу у митному відношенні з причин порушення вимог статті 1.3. Закону України "Про податок на додану вартість".

Пунктом  1.3. статті  1  Закону  України "Про  податок  на  додану  вартість"  визначено платника  податку на  додану  вартість як  особу, яка  згідно  із Законом зобов"язана здійснювати утримання та внесення до бюджету  податку, що сплачується покупцем, або  особу, яка  ввозить (пересилає) товари на  митну  територію України.

Порядок декларування товарів та інших предметів, митного оформлення вантажу визначено Митним Кодексом України.

Згідно пункту 5 статті 1 Митного Кодексу України декларант - це юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

З матеріалів  справи вбачається,що Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "КОНЕКС,ЛТД" визнано декларантом згідно зі Свідоцтвом, виданого Державною Митною Службою України № 80000/084БМ-01701 про визнання підприємства декларантом від 21 червня 2002 року.

Статтею 88 Митного Кодексу України встановлено обов'язки декларанта та встановлено, що декларант виконує всі обов'язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену Митним Кодексом України, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Частина друга статті 88 Митного Кодексу України визначає зобов'язання декларанта, а саме: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Платіжним дорученням № 2090 від 25 грудня 2006 року, що міститься у матеріалах справи, позивач, виконуючи приписи статті 88 Митного Кодексу України  перерахував на рахунок Харківської Митниці 67000,00 грн. для митного оформлення  товару, що надійшов на митну територію України за контрактом укладеним між BWF Tec GmbH & Co KG та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕКС" та був пред'явлений позивачем для митного оформлення за вантажною митною декларацією № 800000003/6/349155, в  якій позивач визначений декларантом щодо  зазначеного вантажу.

Зважаючи на  наведене  перший  відповідач безпідставно  посилається в  апеляційній  скарзі, а  також в обгрунтування  своєї позиції  в  суді першої інстанції   на те, що  господарським судом  першої інстанції  було порушено  статті   1, 87, 88  митного  кодексу  України, а  саме зазначає, що у відповідності до статті 87 Митного Кодексу України декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України, або уповноважені ними митні брокери (посередники). Безумовне право декларування шляхом заявлення точних відомостей про товари та транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення мають підприємства або громадяни, які відповідно до чинного законодавства є власниками товарів, транспортних засобів, що декларуються.

Місцевий  господарський  суд правомірно  відхилив зазначені  доводи на  тій  підставі, що  вони  суперечать пункту 5 статті 1, статтям 87, 88 Митного Кодексу України та спростовуються матеріалами справи, зокрема виданим Державною Митною Службою України Свідоцтвом від 21 червня 2002 року № 80000/084БМ-01701 про визнання підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "КОНЕКС,ЛТД" декларантом . Крім того, як вже  було наведено вище  стаття  88 Митного  кодексу  України встановлює обов"язок декларанта, яким  в  даному  випадку  є позивач, сплачувати  податки та  збори незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою.

Необгрунтованими  також є доводи першого відповідача щодо того, що  право на декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України виникає лише за умови наявності ліцензії на здійснення митної брокерської діяльності, яка видається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи,  в  той  час  як  ліцензійні умови на поточний момент не затверджені на жодного митного брокера в Україні.

Зазначені доводи першого відповідача  суперечать статтям  47, 72 митного  кодексу  України та правовій позиції, другого відповідча -Державної Митної служби України, яка  є  спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в  галузі митної справи.

Як вбачається з матеріалів справи позивач направив на адресу другого відповідача термінову скаргу № 1228.5 від 28 грудня 2006 року, де зазначив суть порушень Харківської митниці та незаконність дій по відмові у митному оформленні товарів за митною декларацією 800000003/6/349155 з тієї причини, що відповідач визначив за неможливе провести митне оформлення товару за зазначеною вантажно- митною декларацією  через порушення вимог статті 1.3. Закону України "Про податок на додану вартість".

У відповідь на зазначену скаргу Державна Митна служба України  листом № 15/104 від 29 січня 2007 року, за підписом заступника директора Департаменту митних платежів С. Джигалова повідомила, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю фірму "КОНЕКС,ЛТД" визнано декларантом, то воно має право сплачувати податки і збори при митному оформленні товарів, які переміщуються через митний кордон України.

Згідно зі статтею 178 Митного Кодексу України від 11 липня 2002 року № 92-IV ліцензування діяльності митного брокера здійснюється відповідно до Закону України від 01 червня 2000 року № 1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", що передбачає видачу ліцензії на право здійснення митної брокерської діяльності, як відповідного документа дозвільного характеру зі сплатою відповідних коштів за видачу.

Разом з цим, статтею 72 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію статей 47, 85, 86, 87 та глави 2 "Митні збори" розділу V "Мито та митні збори" Митного кодексу України від 12 грудня 1991 року № 1970-XII продовжено до моменту набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, що передбачає здійснення діяльності з декларування товарів митним органам на підставі принципово іншого документа дозвільного характеру зі сплатою відповідних митних зборів.

Згідно зі статтею 47 Митного кодексу України від 12 грудня 1991 року № 1979-ХИ, допущення митницею підприємства до декларування на підставі договору здійснюється шляхом видачі такому підприємству свідоцтва про визнання його декларантом.

При цьому необхідно зазначити, що продовження дії статті 47 Митного кодексу України від 12 грудня 1991 року № 1970-ХП здійснюється починаючи з 2004 року.

Крім того ст. 3. 8 Міжнародної конвенції про спрощення і  гармонізацію  митних процедур, яка  ратифікована Законом  України, до обов"язків декларанта  віднесено сплату  податків  та  зборів та передбачена його особиста відповідальність  перед митною службою. Згідно  зі  статтею 9 Констутиції України чинні  міжнародні  договори, згода  на  обов"язковість  яких надана Верховною Радою України, є частиною національного  законодавства України.

Згідно  зі  статтею 11 Митного  кодексу  України митні  органи, реалізуючи митну  політику України, зокрема  виконують  контроль за  додержанням законодавства  України з питань   митної справи, захист  економічних інтересів України, забезпечення  виконання  зобов"язань, передбачених  міжнародними  договорами  України з питань митної справи, укладених в  установленому законом  порядку.

Виходячи з наведених  норм, перший  відповідач безпідставно  посилається  в  апеляційній  скарзі  на те, що на  даний  момент Україною ще  не впроваджено  та  не  приведено чинне законодавство у  відповідність до Міжнародної  конвенції про спрощення  та  гармонізацію митних процедур через те, що  цією конвенцією  передбачено  впровадження  Стандартних  правил Загального додатку, Спеціальних додатків  та їхніх Розділів не  пізніше  ніж  через 36 місяців після  набуття  чинності  такими  Додатками або  Розділами, Стандартні правила  з  перехідним терміном Загального  додатку не  пізніше, ніж через  60 місяців з дати  набуття  Загальним додатком чинності, Рекомендованих  правил Спеціальних додатків  чи їхніх Розділів  не  пізніше, ніж  через 36 місяців після  набуття  чинності  цими  Спеціальними  додатками  та  їхніми  Розділами.     

Також безпідставними є  доводи другого відповідача щодо того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕКС" також мало право на сплату ПДВ до бюджету за товар, заявлений по ВМД № 800000003/6/349155 та що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "КОНЕКС,ЛТД" уклавши договір на декларування та митне оформлення вантажів з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕКС" із зазначенням про себе неправдивих відомостей та не усвідомлюючи свого статусу не дотримувалась (не відповідала) вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" пункту 1.3. статті 1 та пункту 10.2. статті 10. Місцевий  господарський  суд  правомірно відхилив  зазначені  доводи на тій  підставі, що вони суперечать обставинам справи, встановленим її матеріалами, а саме виданим Державною Митною Службою України Свідоцтвом від 21 червня 2002 року  № 80000/084БМ-01701 про визнання підприємства позивача декларантом, платіжним дорученням № 2090 від 25 грудня 2006 року про сплату на рахунок Харківської Митниці 67000,00 грн. для оформлення у митному відношенні товару, що надійшов на митну територію України за контрактом укладеним між BWF Tec GmbH & Co KG та ТОВ «ВЕЛЕКС»та був пред'явлений позивачем для митного оформлення за вантажно-митною декларацією № 800000003/6/349155, в  якій позивач визначений декларантом, безпосередньо вантажною митною декларацією № 800000003/6/349155.

Виходячи з наведеного, місцевий  господарський  суд  дійшов  правильного  висновку, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 800000003/6/00505, видана Харківською митницею суперечить приписам зазначених вище норм права з питань митної справи та статтей 87, 88 Митного Кодексу України.

Також місцевий  господарський  суд  правомірно стягнув  з першого відповідача  суму судових  витрат позивача  на  правову  допомогу адвоката.

Як  вбачається  з матеріалів  справи та  вірно  встановлено місцевим господарським судом позивачем для отримання правової допомоги щодо захисту інтересів позивача в господарському суді Харківської області у адміністративній справі з питання визнання не чинною картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 800000003/6/00505 було укладено договір з адвокатом Поддашкіною О.Ю. договір доручення на надання правової допомоги адвокатом б/н від 03 січня 2007 року.

Сплата гонорару адвокату за договором здійснена позивачем  платіжним дорученням №  181 від 26.01.2007 р. на  суму  4250 грн., та  платіжним дорученням  №  182 від 26.01.2007 р. ним сплачено  прибутковий  податок  із зазначеної суми в  розмірі  750 грн.

Згідно зі  статтею 87 Кодексу Адміністративного судочинства України оплата послуг на правову допомогу адвоката відноситься до складу судових витрат, які підлягають сплаті при задоволенні позову відповідачем в силу пункту 1 статті 4 Кодексу Адміністративного судочинства України.

Згідно зі  статтею 90 Кодексу Адміністративного судочинства України витрати, пов"язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в  галузі  права, які  надають  правову  допомогу за  договором, несуть сторони, крім випадків надання  безоплатної правової допомоги, передбачених  законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу Адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

    Зважаючи на  наведене, оскаржувана  першим відповідачем  постанова ухвалена  при правильному  встановленні обставин справи та з додержанням  норм  матеріального та  процесуального права, що  згідно зі  статтею 200 Кодексу  адміністративного судочинства  України є підставою для  залишення  її без змін, а  апеляційної скарги-без задоволення.

   Керуючись п. 1  статті 198, статтями 200, 205, 206 Кодексу  адміністративного  судочинства  України, колегія  суддів, -

ухвалила:

Апеляційну  скаргу  залишити без задоволення.

Постанову  господарського  суду Харківської області від 21.02.2007 р. у  справі №  АС-40/30-07 залишити без змін.

Ухвала  набирає чинності  з моменту проголошення  та  може  бути оскаржена  до Вищого  адміністративного  суду  України  протягом  одного  місяця  з дня   складення  повного  тексту  ухвали.

         Головуючий суддя                                         (підпис)                

                                Суддя                                         (підпис)               

                                Суддя                                         (підпис)