Постанова

від 15.05.2007 по справі 25/421-06-10839

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/421-06-10839

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"15" травня 2007 р. Справа № 25/421-06-10839

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання Бритавська Ю.С.

за участю представників сторін

від позивача:  Кончакова Т.О. за довіреністю від 07.10.2006р.

від відповідача 1: Баскевич О.Г. за довіреністю від 19.03.2007р.  

від відповідача 2: Шинкаренко Ю.В. за довіреністю від 15.09.2005р. №409

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого підприємства у вигляді Товариства  з обмеженою відповідальністю „Виданта”

на рішення господарського суду Одеської області від 13 березня 2007 року

у справі №25/421-06-10839

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Медиатранс”

до  відповідачів 1)  Малого підприємства у вигляді Товариства  з обмеженою відповідальністю „Виданта”; 2) Одеської залізниці

про стягнення 173246,36 грн., -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ „Медиатранс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з МП у вигляді ТОВ „Виданта” безпідставно отриманих коштів в сумі 173246,36 грн.

Підставою звернення позивача до суду з означеним позовом є договір відступлення  права вимоги від 07.10.2006р., який укладений між позивачем (Новий кредитор)  і ТОВ „Медиатранс” (Первісний кредитор), за умовами якого Первісний кредитор відступив, а Новий кредитор прийняв на себе право вимоги з МП у вигляді ТОВ „Виданта” належного виконання зобов'язання перед Первісним кредитором стосовно безпідставно отриманих коштів, як сплата податку на додану вартість за послуги, які надані станцією Кучурган в розмірі 34306,21 долар США.  

В процесі розгляду справи суд першої інстанції на підставі ст.24 ГПК України за клопотанням позивача залучив до участі у справі іншого відповідача –Одеську залізницю, про що 16.01.2007р. виніс відповідну ухвалу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2007р. у справі №25/421-06-10839 (суддя Малярчук І.А.)  позов задоволений.

Приймаючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що із поданих Одеською залізницею до матеріалів справи накопичувальних карток з актами загальної форми за період з лютого 2005р. по червень 2006 р. вбачається надання останньою МП ТОВ „Виданта” послуг у відношенні транзитних вантажів клієнтам ТОВ „Медиатранс”, транспортно-експедиційне обслуговування яких здійснювалося відповідачем на виконання договору №01-05(П) від 03.03.2005р., укладеного з ТОВ „Медиатранс”. Оплату Одеській залізниці цих послуг МП ТОВ „Виданта” здійснювало з нарахованим податком на додану вартість за ставкою 20%, про що свідчать наявні у матеріалах справи податкові накладні, видані Одеською залізницею МП ТОВ „Виданта” в період з лютого 2005р. по червень 2006р., і як наслідок цього останнім виставлено до оплати ТОВ „Медиатранс” інвойси, відповідно до визначеної Одеською залізницею вартістю послуг станції з податком на додану вартість за ставкою 20%. У зв'язку з цим ціна позову, яка уявляє собою оплачений позивачем податок на додану вартість, розрахований з вартості станційних послуг, зазначеної в актах виконаних робіт, що загалом складає 173246,36 грн.

ПМ ТОВ „Виданта” (відповідач-1)  із судовим рішенням не згодне, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким позов ТОВ „Медиатранс” залишити без розгляду, з посиланням при цьому на те, що при винесенні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведені належними доказами, а також неправильно застосував норми матеріального права.

Так, за доводами відповідача-1   суд першої інстанції порушив вимоги п.3 ч.1 ст.63 ГПК України, оскільки прийняв до розгляду позовну заяву, в якій не вказано обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та не надано доказів, що підтверджують позов, а також обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми.  Також відповідач-1 вважає, що доводи позивача про те, що залізничні накладні, які свідчать про транспортно-експедиційне обслуговування експортно-імпортних, транзитних вантажів знаходяться в Управлінні Одеської залізниці  і у МП ТОВ „Виданта” не відповідають дійсності, оскільки залізничні накладні знаходяться у одержувачів вантажів в Придністровській республіці, які співпрацюють з ТОВ „Медиатранс”, зареєстрованим в цій республіці і які повинні були бути ним передані при відступленні права вимоги ТОВ „Медиатранс”, яке зареєстроване в Україні, але з незалежних від відповідачів обставин передані не були.

          За доводами відповідача-1, суд першої інстанції незаконно залучив до участі у справі в якості іншого відповідача Одеську залізницю, оскільки, по-перше, у позивача не було і не має жодних вимог до Одеської залізниці, а по-друге, підстави залучення Одеської залізниці не визначені судом першої інстанції і в ухвалі суду від 16.01.2007р.            Надані Одеською залізницею накопичувальні картки, акти загальної форми та податкові накладні не є документами, які свідчать про безпідставно отримані кошти, оскільки, по–перше,  з березня 2005 року по липень 2006р. відповідач-1  надав транспортно-експедиційні послуги на ст.Кучурган Одеської залізниці ще 14 –ти підприємствам, зареєстрованим як в Україні, так і в Придністровській республіці, і дані про вагони яких і про плату за послуги станції також разом з іншими вагонами і оплатою вказані у витребуваних у Одеській залізниці документах. По-друге, ні позивачем, ні судом  не здійснений вибір даних по вказаних у документах відомостях і сумах оплати. Окрім того, відповідач-1 вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані вимоги ст.1212 ЦК України, оскільки відповідач-1 не має безпідставно набутого майна.

          Позивач з апеляційною скаргою відповідача-1 не згодний, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу за вх.№1063 –Д1 від 11.04.2007р.

          Відповідач –2 також з апеляційною скаргою відповідача-1 не згодний, його представник у судовому засіданні просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

На підставі ст.85 ГПК України, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача-1, з огляду на наступне:

Матеріалами справи встановлено, що підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих коштів є договір відступлення  права вимоги від 07.10.2006р., який  укладений між позивачем (Новий кредитор)  і ТОВ „Медиатранс” (Первісний кредитор).

Згідно з умовами п.1 цього договору, Первісний кредитор відступає, а позивач  приймає на себе право вимоги з МП у вигляді ТОВ „Виданта” (Боржник) належного виконання зобов'язання перед Первісним кредитором стосовно безпідставно отриманих коштів, як сплата податку на додану вартість за послуги, які надані станцією Кучурган в розмірі 34306,21 долар США.  

У п.2 цього договору встановлено, що  право вимоги Первісного кредитора до Боржника вказаного в п.1 цього договору, виникло з договору №01-05(П) від 03.03.2005р. Копія вказаного договору та всіх документів пов'язаних з цим договором передана Первісним кредитором позивачу до підписання цього договору та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з наявним у матеріалах справи договором №01-05(П) від 03.03.2005р., який укладений між ТОВ „Медиатранс”, зареєстрованим у Придністровській Молдавській республіці (Замовник) і МП ТОВ „Виданта” (Виконавець), останнє зобов'язалося за дорученням Замовника, за винагороду, від свого імені і за рахунок Замовника організувати роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню експортно-імпортних, транзитних, внутрішніх (Україна) вантажів Замовника, включаючи оформлення всієї документації, необхідній Замовнику для отримання вантажів на ст.Кучурган Одеської залізниці.

В свою чергу Замовник зобов'язався оплатити шляхом 100% передплати всі витрати, пов'язані з виконанням умов договору  згідно з виставленими Виконавцем рахунками.

Відповідно до умов п.2.1.3. договору, Виконавець зобов'язаний скласти Акт виконаних робіт, який після підпису уповноважених представників сторін є обов'язковим для обох сторін.

У додатку №1 до договору сторони встановили, що розмір оплати станционних послуг по ст. Кучурган Одеської залізниці здійснюється за тарифами, діючими на момент виставлення рахунку (п.1). Винагорода Виконавця за оформлення документації для отримання вантажів на ст. Кучурган Одеської залізниці складає 10 дол./вагон. (п.2). Переадресовка вантажу оплачується Замовником додатково згідно виставленого Виконавцем  рахунку (п.3).

05.04.2006р. сторони змінили умови договору щодо юридичної адреси і банківських реквізитів Замовника, про що тією ж датою  уклали відповідну угоду про зміну договору   №01-05(П) від 03.03.2005р.

Як встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, безпідставно отриманими коштами є сума податку на додану вартість за ставкою 20%, яку відповідач-1 сплачував Одеській залізниці під час надання послуг у відношенні транзитних вантажів клієнтам ТОВ „Медиатранс”, транспортно-експедиційне обслуговування яких здійснювалося відповідачем -1 на виконання договору №01-05(П) від 03.03.2005р.   Оскільки   положеннями п.5.15. ст.5 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлено, що операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України звільняються від оподаткування, то включення Одеською залізницею у вартість наданих станцією послуг у відношенні транзитного вантажу, транспортно-експедиційне обслуговування у правовідносинах з якою здійснювалось відповідачем-1, податку на додану вартість, і подалі включення його до платежів ТОВ „Медиатранс” є неправомірним.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на надані позивачем акти виконаних робіт за період з 01.04.2005р. по 31.05.2006р., інвойси, заяви на перевід вільноконвертованої валюти, а також накопичувальні картки з актами загальної форми за період з лютого 2005р. по червень 2006р. та податкові накладні, які надані до справи Одеською залізницею на вимогу суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому вимогами  ст.517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Між тим, як вище встановлено апеляційним господарським судом, за договором №01-05(П) від 03.03.2005р. відповідач-1 зобов'язався організовувати роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню як експортно-імпортних, транзитних, так і  внутрішніх (Україна) вантажів Замовника.  

Відповідно до ст.5 Закону України „Про транзит вантажів”, транзитними вантажами є насипні,  наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні  товари,  вантажобагаж,  що  прийняті  до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі,  якщо проходження цих вантажів з  перевантаженням, складуванням,  подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту  чи  без  таких  операцій  є  частиною  повного  маршруту перевезення,  що розпочинається і закінчується за межами території України.

Згідно з вимогами ст.6 Закону України „Про транзит вантажів”, транзит    вантажів    супроводжується   товарно-транспортною накладною,  складеною  мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного  виду  транспорту  такою  накладною  може  бути авіаційна вантажна  накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR),  накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності)  рахунком-фактурою  (Invoice)  або іншим документом, що вказує   вартість  товару,  пакувальним  листком  (специфікацією), вантажною  відомістю  (Cargo  Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR). При   декларуванні   транзитних  вантажів  відповідно  до  митного законодавства  України  до митних органів подається вантажна митна декларація  (ВМД)  або  накладна  УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), книжка   МДП   (Carnet  TIR),  необхідні  для  здійснення  митного контролю.

У  разі  транзиту  вантажів залізничним транспортом до митних органів  на  дільницях,  на  які  поширюється  сфера  застосування Конвенції    про   міжнародні   залізничні   перевезення   (КОТІФ),  подається  накладна  ЦІМ  (СІМ).  У  разі транзиту вантажів  залізничним  транспортом  на  інших  дільницях до митних органів  подається  накладна  УМВС  (СМГС),  що містить відомості, необхідні  для  здійснення  митного контролю.

          Таким чином, положення вищенаведеного Закону України „Про транзит вантажів” свідчать, що належним доказом транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів є залізничні накладні ЦІМ (СІМ) або УМВС  (СМГС).

Втім, як встановлено апеляційним господарським судом, первісний кредитор не передав позивачу (новий кредитор) відповідних накладних, які підтверджують надання відповідачем-1 (боржник) послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів, а отже, є документами, які засвідчують право позивача вимагати від відповідача-1 безпідставно отримані кошти.

Документи, які первісний кредитор передав  позивачу (новий кредитор), зокрема, акти виконаних робіт та рахунки (Invoice) не доводять надання відповідачем-1 послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів, а тому ці документи не  приймаються до уваги апеляційним господарським судом.

Разом з тим, документи, які надані до матеріалів справи Одеською залізницею на вимогу суду першої інстанції, зокрема, накопичувальні картки, акти загальної форми, податкові накладі та відомості плати за користування вагонами також не доводять надання відповідачем-1 послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів.

Так, згідно з п.4 ч.2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.99р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458, відомості плати за користування вагонами є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, за маневрову роботу та за подавання й забирання вагонів. Тобто, із відомостей плати за користування вагонами не можливо встановити, що користування вагонами, маневрова робота, подавання й забирання вагонів здійснювалося саме відносно транзитних вантажів.

Відповідно до п.8 ч.3 вказаних Правил, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Тобто, з актів загальної форми не можливо встановити, що затримка вагонів стосується саме транзитних вантажів.

Згідно з п.2.6. ч.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Міністерством транспорту України №644 від 21.11.200р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №862/5083, накопичувальні картки є одним із документів на підставі якого проводиться списування грошей з рахунку, в які  включаються усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи.  Тобто, з накопичувальних карток також неможливо встановити, що списування грошей здійснювалося за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

У податкових накладних також відсутні відомості щодо сплати податку на додану вартість саме за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

З огляду на встановлені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що право вимагати від відповідача-1 стягнення безпідставно отриманих коштів позивачем не доведено.  При цьому, виходячи з вимог  ст.517 ЦК України, таке право позивача повинно бути доведеним вже на момент звернення до суду з означеними позовними вимогами.

Посилання представника позивача на те, що всі підприємства, які обслуговувалися відповідачем-1 являються нерезидентами України, що підтверджується відповідними договором укладеними Первісним кредитором не приймаються до уваги апеляційним господарським судом, оскільки ці договори не доводять, що відповідачем-1 здійснювалося транспортно-експедиційне обслуговування транзитних вантажів.

Більш того,  вимогами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 509 ЦК України визначає поняття зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.

У ч.2 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних обов'язків є  договори та інші правочини.

Аналогічні положення щодо визначення поняття зобов'язання, підстав виникнення зобов'язання містяться і у ч.1 ст.173, ч.1 ст.174 ГК України.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі, якщо цей кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто відступлення права вимоги є можливим за умови існуючого зобов'язання боржника.  

Втім, як свідчать умови договору №01-05(П) від 03.03.2005р., з якого і виникає право ТОВ „Медиатранс” (первісний кредитор) вимагати від МП ТОВ „Виданта” (боржник) виконання його обов'язку, зобов'язанням останнього є   організація роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню  експортно-імпортних, транзитних,  внутрішніх (Україна) вантажів Замовника.  

Але, як вище встановлено апеляційним господарським судом, ТОВ „Медиатранс” (первісний кредитор) відступив позивачу (новий кредитор) право вимагати від МП ТОВ „Виданта” (боржник) безпідставно отримані кошти, тобто  відступив право вимоги неіснуючого у боржника по договору №01-05(П) від 03.03.2005р.  зобов'язання. Той факт, що зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним із видів не договірних  зобов'язань  підтверджується також і положеннями глави 83 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку про  скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст.104 ГПК України і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ „Медиатранс”, оскільки залишення позову без розгляду, як того вимагає відповіжач-1 в апеляційній скарзі,  суперечить вимогам п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, так як витребувані судом першої інстанції залізничні накладні не надані позивачем до суду з поважних причин, а саме, з причин їх відсутності у позивача.

          Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Малого підприємства у вигляді Товариства  з обмеженою відповідальністю „Виданта” задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 13 березня 2007 року у справі №25/421-06-10839 скасувати, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Медиатранс” відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

О.О. Журавльов

Судді

В.М. Тофан

М.В. Михайлов