Постанова

від 26.07.2007 по справі 25/421-06-10839

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

25/421-06-10839

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 липня 2007 р.                                                                                   № 25/421-06-10839  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківська І.П.

суддіДанилова Т.Б., Савенко Г.В.

розглянувши  матеріали касаційної скаргитовариства  з обмеженою відповідальністю "Медиатранс"

у справігосподарського суду Одеської області

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р.

за позовомтовариства  з обмеженою відповідальністю "Медиатранс"

до1. Малого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Віданта"2. Одеської залізниці

простягнення  173 246,36грн.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2006 року ТОВ „Медиатранс" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з МП у вигляді ТОВ „Виданта" безпідставно отриманих коштів в сумі 173246,36 грн.

Позовна заява ґрунтується на тому, що договір відступлення права вимоги від 07.10.2006р. укладений між позивачем (Новий кредитор) і ТОВ „Медиатранс" (Первісний кредитор), за умовами якого Первісний кредитор відступив, а Новий кредитор прийняв на себе право вимоги з МП у вигляді ТОВ „Виданта" належного виконання зобов'язання перед Первісним кредитором стосовно безпідставно отриманих коштів, як сплата податку на додану вартість за послуги, які надані станцією Кучурган в розмірі 34306,21 долар США.

За клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю "Медиатранс" суд першої інстанції на підставі ст.24 ГПК України, ухвалою від 16.01.2007р. залучив до участі у справі іншого відповідача –Одеську залізницю, та задовольнив клопотання позивача –витребував від Одеської залізниці накопичувальні картки, акти загальної форми та виписки з особистого рахунку ТОВ "Віданта".

Рішенням господарського суду Одеської області від 13.03.2007р. у справі №25/421-06-10839 (суддя Малярчук І.А.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Медиатранс" задоволено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що із поданих Одеською залізницею до матеріалів справи накопичувальних карток з актами загальної форми за період з лютого 2005р. по червень 2006 р. вбачається надання останньою МП ТОВ „Виданта" послуг у відношенні транзитних вантажів клієнтам ТОВ „Медиатранс", транспортно-експедиційне обслуговування яких здійснювалося відповідачем на виконання договору №01-05(П) від 03.03.2005р., укладеного з ТОВ „Медиатранс". Оплату Одеській залізниці цих послуг МП ТОВ „Виданта" здійснювало з нарахованим податком на додану вартість за ставкою 20%, про що свідчать наявні у матеріалах справи податкові накладні, видані Одеською залізницею МП ТОВ „Виданта" в період з лютого 2005р. по червень 2006р., і як наслідок цього останнім виставлено до оплати ТОВ „Медиатранс" інвойси, з податком на додану вартість за ставкою 20%. У зв'язку з цим ціна позову, яка являє собою оплачений позивачем відповідачу-1 податок на додану вартість, розрахований з вартості станційних послуг, зазначеної в актах виконаних робіт, що загалом складає еквівалент 173246,36 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Виданта" звернулось з апеляційною скаргою до Одеського апеляційного господарського суду, в якій зазначило, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які не були доведені належними доказами, а також неправильно застосував норми матеріального права, і просило скасувати зазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. (Журавльов О.О., Тофан В.М., Михайлов М.В.) рішення господарського суду Одеської області скасовано, у задоволенні позовних вимог товариству  з обмеженою відповідальністю "Медиатранс" відмовлено.

Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.3 ч.1 ст.104 ГПК України і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ „Медиатранс", оскільки матеріалами справи не доведено оплату послуг саме за транзитні перевезення через територію України, а залишити позов без розгляду вимагає відповідач-1, а не позивач.

ТОВ "Медиатранс", не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції подала касаційну скаргу, в якій зазначає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, і просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р., та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2007р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи із наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, а це підтверджується наявними у справі матеріалами, що підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих коштів є договір відступлення права вимоги від 07.10.2006р., який укладений між позивачем (Новий кредитор) і ТОВ „Медиатранс" (Первісний кредитор).

Згідно з умовами п.1 цього договору, Первісний кредитор відступає, а позивач приймає на себе право вимоги з МП у вигляді ТОВ „Виданта" (Боржник) належного виконання зобов'язання перед Первісним кредитором стосовно безпідставно отриманих коштів, як сплата податку на додану вартість за послуги, які надані станцією Кучурган в розмірі 34306,21 долар США.

У п.2 цього договору встановлено, що право вимоги Первісного кредитора до Боржника вказаного в п.1 цього договору, виникло з договору №01-05(П) від 03.03.2005р. Копія вказаного договору та всіх документів, пов'язаних з цим договором, передана Первісним кредитором позивачу до підписання цього договору та є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з наявним у матеріалах справи договором №01-05(П) від 03.03.2005р., який укладений між ТОВ „Медиатранс", зареєстрованим у Придністровській Молдавській республіці (Замовник) і МП ТОВ „Виданта" (Виконавець), останнє зобов'язалося за дорученням Замовника, за винагороду, від свого імені і за рахунок Замовника організувати роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню експортно-імпортних, транзитних, внутрішніх (Україна) вантажів Замовника, включаючи оформлення всієї документації, необхідній Замовнику для отримання вантажів на ст.Кучурган Одеської залізниці.

В свою чергу Замовник зобов'язався оплатити шляхом 100% передплати  всіх витрат, пов'язаних з виконанням умов договору згідно з виставленими Виконавцем рахунками.

Відповідно до умов п.2.1.3. договору, Виконавець зобов'язаний скласти Акт виконаних робіт, який після підпису уповноважених представників сторін є обов'язковим для обох сторін.

У додатку №1 до договору сторони встановили, що розмір оплати станційних послуг по ст. Кучурган Одеської залізниці здійснюється за тарифами, діючими на момент виставлення рахунку. Винагорода Виконавця за оформлення документації для отримання вантажів на ст. Кучурган Одеської залізниці складає 10 дол./вагон. Переадресування вантажу оплачується Замовником додатково згідно виставленого Виконавцем рахунку.

Як встановлено судом першої інстанції позивач вважає, що безпідставно отриманими коштами є сума податку на додану вартість за ставкою 20%, яку відповідач-1 сплачував Одеській залізниці під час надання послуг у відношенні транзитних вантажів клієнтам ТОВ „Медиатранс", транспортно-експедиційне обслуговування яких здійснювалося відповідачем -1 на виконання договору №01-05(П) від 03.03.2005р. Оскільки положеннями п.5.15. ст.5 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено, що операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України звільняються від оподаткування, то включення Одеською залізницею у вартість наданих станцією послуг у відношенні транзитного вантажу, транспортно-експедиційне обслуговування у правовідносинах з якою здійснювалось відповідачем-1, податку на додану вартість, і подалі включення його до платежів ТОВ „Медиатранс" є неправомірним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому вимогами ст.517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Між тим, як встановлено апеляційним господарським судом, за договором №01-05(П) від 03.03.2005р. відповідач-1 зобов'язався організовувати роботи по транспортно-експедиційному обслуговуванню як експортно-імпортних, транзитних, так і внутрішніх (Україна) вантажів Замовника.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про транзит вантажів", транзитними вантажами є насипні, наливні, навалочні, штучні, тарно-штучні товари, вантажобагаж, що прийняті до перевезення згідно з договором (контрактом). Такі вантажі, а також транспортні засоби транзиту і контейнери вважаються прохідними через територію України у разі, якщо проходження цих вантажів з перевантаженням, складуванням, подрібненням на партії, зміною транспортного засобу транзиту чи без таких операцій є частиною повного маршруту перевезення, що розпочинається і закінчується за межами території України.

Згідно з вимогами ст.6 Закону України "Про транзит вантажів", транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Аіг Wауbill), міжнародна автомобільна накладна (СМR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), коносамент (Вill оf Lаdіng). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Саrgо Маnіfеst), книжкою МДП (Саrnet ТІR). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), книжка   МДП   (Саrnet ТІR), необхідні для здійснення митного контролю.

У разі транзиту вантажів залізничним транспортом до митних органів на дільницях, на які поширюється сфера застосування Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), подається накладна ЦІМ (СІМ). У разі транзиту вантажів залізничним транспортом на інших дільницях до митних органів подається накладна УМВС (СМГС), що містить відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Таким чином, положення вищенаведеного Закону України "Про транзит вантажів" свідчать, що належним доказом транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів є залізничні накладні ЦІМ (СІМ) або УМВС (СМГС).

Втім, як встановлено апеляційним господарським судом, первісний кредитор не передав позивачу (новий кредитор) відповідних накладних, які підтверджують надання відповідачем-1 (боржник) послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів, а отже, є документами, які засвідчують право позивача вимагати від відповідача-1 безпідставно отримані кошти.

Документи, які первісний кредитор передав позивачу (новий кредитор), зокрема, акти виконаних робіт та рахунки (Invoice) не доводять надання відповідачем-1 послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів, а тому ці документи не прийняті до уваги апеляційним господарським судом.

Разом з тим, документи, які надані до матеріалів справи Одеською залізницею на вимогу суду першої інстанції, зокрема, накопичувальні картки, акти загальної форми, податкові накладі та відомості плати за користування вагонами також не доводять надання відповідачем-1 послуг з транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів.

Так, згідно з п.4 ч.2 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України №113 від 25.02.99р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999р. за №165/3458, відомості плати за користування вагонами є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами в тому числі належності інших держав, за маневрову роботу та за подавання й забирання вагонів. Тобто, із відомостей плати за користування вагонами не можливо встановити, що користування вагонами, маневрова робота, подавання й забирання вагонів здійснювалося саме відносно транзитних вантажів.

Відповідно до п.8 ч.3 вказаних Правил, акт загальної форми складається у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. Тобто, з актів загальної форми не можливо встановити, що затримка вагонів стосується саме транзитних вантажів.

Згідно з п.2.6. ч.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Міністерством транспорту України №644 від 21.11.2000р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №862/5083, накопичувальні картки є одним із документів, на підставі якого проводиться списування грошей з рахунку, в які включаються усі належні залізниці платежі за додаткові послуги. Тобто, з накопичувальних карток також неможливо встановити, що списування грошей здійснювалося за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

У податкових накладних також відсутні відомості щодо сплати податку на додану вартість саме за надання послуг стосовно транзитних вантажів.

Враховуючі вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право вимагати від відповідача-1 стягнення безпідставно отриманих коштів позивачем не доведено. При цьому, виходячи з вимог ст.517 ЦК України, таке право позивача повинно бути доведеним вже на момент звернення до суду з означеними позовними вимогами.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин та враховуючи, що судом апеляційної інстанції досліджені всі наявні у справі матеріали, їм дана належна правова оцінка, судова колегія не вбачає підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства  з обмеженою відповідальністю "Медиатранс" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. залишити без змін.

Головуючий                                                                        Ходаківська І.П.

Судді                                                                         Данилова Т.Б.

                                                                                   Савенко Г.В.