Рішення

від 27.12.2016 по справі 522/8627/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/8627/16-ц

Провадження № 2/522/5539/16

РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді Погрібного С.О.

за секретаря судового засідання - Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання ліцензійного договору недійсними, застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення грошової суми, -

в с т а н о в и в

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Айсблік звернулося до суду з вказаним позовом, в подальшому уточненим, просило визнати недійсним з моменту укладення ліцензійний договір про надання дозволу на використання твору №1-ТЗ від 01.06.2010 року та додаткові угоди до нього від 05.10.2010 року, 11.11.2015 року та 10.12.2015 року, що укладені ТОВ Айсбілк в особі генерального директора ОСОБА_1 та ОСОБА_2; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Айсблік 10 658 436,21 гривень. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на наступне.

Відповідач ОСОБА_1 до 15 квітня 2016 року обіймав посаду генерального директора ТОВ Айсблік , який від імені цього товариства уклав зі своєю дружиною ОСОБА_2 ліцензійний договір №1/ТЗ від 01.06.2010 року, яким, з урахуванням змін та доповнень від 05 жовтня 2010 року, позивачу передані права на користування чотирма знаками для товарів та послуг, які зареєстровані на ім'я ОСОБА_2, а саме: №59624 (заявка №20031212899 від 10.12.2003 р., публ. 15.03.2006 р., бюл №3); №59625 (заявка №20031212900 від 10.12.2003 р., публ. 15.03.2006 р., бюл. №3); №122753 (заявка №m200900833 від 30.01.2009 р., публ. 11.05.2010 р., бюл. №9); №983074 (свідоцтво про міжнародну реєстрацію знаку для товарів та послуг, дата реєстрації 08.02.2008 року, термін дії до 08.02.2018 року). За користування вказаними знаками для товарів та послуг генеральним директором ТОВ Айсблік погоджена сума роялті до сплати на користь ОСОБА_2 у розмірі 41 758 891,31 грн., яка зафіксована сторонами договору в акті № 1 від 30 березня 2016 року.

Позивач вважає, що ліцензійний договір укладений з іншою метою, ніж надання ТОВ Айсблік права на користування знаками для товарів та послуг, що зареєстровані за ОСОБА_2, зокрема, привласнення грошових коштів підприємства, а оспорюваний договір лише створив підставу для переведення грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_2 при тому, що в дійсності вказані знаки для товарів та послуг не використовувалися з комерційною метою та не впливали на обсяги реалізації виробленої продукції та доходи ТОВ Айсблік .

Крім того, на думку позивача, ліцензійний договір укладений з порушення вимог чинного законодавства. Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судове засідання з'явився, проте залишив залу судових засідань, просив розглянути справу за його відсутності, відповідно до раніше наданих письмових заперечень проти позову просив відмовити у задоволенні позову. За правилами ч.ч. 2, 5 ст. 169 ЦПК України якщо сторона залишить залу судового засідання, то її неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, остання просила відкласти розгляд справи, проте доказів поважності причин неявки в судове засідання суду не представила, письмових заперечень проти позову не подавала.

В оцінці правової поведінки відповідачів суд має враховувати, що відповідачі перебувають у шлюбі, представник одного з подружжя подав заперечення проти позову з викладенням правової позиції проти поданого позову. При цьому, представник відповідачки - не з'явилася в судове засідання без поважних для того причин.

У судове засідання з'явились представники позивача, позовні вимоги відповідно до уточнень підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Судом установлені такі фактичні обставини на підставі пояснень представників сторін, представлених письмових доказів.

Щодо встановлення фактичних обставин справи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001028685 від 14.06.2016 року ТОВ Айсблік є юридичною особою, дата державної реєстрації якої 25.09.2003 року, учасниками є ТОВ Криогенні газові технології (розмір внеску до статутного фонду 1 219 255,2 гривень) та фізична особа ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду 135 472,89 гривень). Основним видом діяльності позивача є виробництво промислових газів (КВЕД 20.11).

01.06.2010 року між ТОВ Айсблік в особі генерального директора ОСОБА_1 (ліцензіат) та ОСОБА_2 (ліцензіар) укладено ліцензійний договір про надання дозволу на використання знаку № 1/ТЗ. Оригінал вказаного ліцензійного договору оглянутий в судовому засіданні та встановлено відповідність наявної в матеріалах справи копії оригіналу договору.

На момент укладення спірного ліцензійного договору відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбних відносинах, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ЖД № 404213 від 20.08.1977 року та не заперечується відповідачами.

За умовами пунктів 1.1., 2.1. вказаного ліцензійного договору ОСОБА_2 надає ТОВ Айсблік на строк дії договору невиключну ліцензію на використання знаків, які охороняються свідоцтвами:

№ 59624 (заявка № 20031212899 від 10.12.2003р., публ. 15.03.2006р., бюл. №3) відносно всіх товарів 1, 5, 6, 11 та послуг 39, 40 та 42 класів МКТП, які зазначені у свідоцтві;

№ 59625 (заявка № 20031212900 від 10.12.2003р., публ. 15.03.2006 р., бюл. №3) відносно всіх товарів 1, 5, 6, 11 та послуг 39, 40 та 42 класів МКТП, які зазначені у свідоцтві;

№ 122753 (заявка № m 200900833 від 30.01.2009р., публ. 11.05.2010р.; бюл.№9) відносно всіх товарів 1 та послуг 35, 42 класів МКТП, які зазначені у свідоцтві.

Такі права надаються ліценціату на всій території України. При цьому, згідно з п. 2.4. договору валовий річний об'єм використання знаків, які надані по цьому договору, не обмежено.

Відповідно п. 1 додаткової угоди від 05 жовтня 2010 року до ліцензійного договору №1/ТЗ від 01.06.2010 року, перелік знаків для товарів та послуг доповнено четвертим знаком - свідоцтво № 983074 (свідоцтво про міжнародну реєстрацію знаку для товарів та послуг, дата реєстрації 08.02.2008р., термін дії встановлено до 08.02.2018 p.) відносно товарів 1, 5, 6, 11 та послуг 39, 40, 42, 45 класів МКТП, які зазначені у свідоцтві та на території, яка зазначена ним. Пунктом 2 цієї додаткової угоди до ліцензійного договору також внесені зміни до умов договору щодо визначення території, відповідно до якого - це Україна в межах її митного кордону, та територія дії свідоцтва про міжнародну реєстрацію знаку для товарів та послуг.

За пунктом 1.7 ліцензійного договору використання знаків - це будь-яка дія, пов'язана з нанесенням його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним етикетку, нашивку, бірку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу; пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано.

Пунктом 1.8 ліцензійного договору визначено, що для цілей договору під установою розуміється центральний орган виконавчої влади у сфері охорони об'єктів промислової власності - Державна служба інтелектуальної власності України, або його правонаступник.

Згідно з пунктом 3.3. ліцензійного договору якість товарів та послуг ліцензіата, позначених знаком, не буде нижчою за якість послуг ліцензіара, який здійснює контроль за виконанням цієї умови.

При цьому, докази того, що ліцензіар самостійно виробляє та реалізує товари, роботи чи послуги з якими необхідно порівнювати якість товарів та послуг, що надаються ліцензіатом стороною відповідача не надані. Разом з цим, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №22239670 від 15.09.2016 року фізична особа ОСОБА_2 не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що всі витрати, пов'язані з укладенням і реєстрацією цього договору несе ліцензіат.

Договір вважається дійсним з дати підписання його сторонами, і діє по 10 травня 2019 року. Державна реєстрація договору здійснюється за ініціативою ліцензіата і за його рахунок. Докази реєстрації ліцензійного договору в період з дати його укладення 01.06.2010 року по дату укладення додаткової угоди від 10.12.2015 року, якою п. 8.1. був викладений в новій редакції, сторонами по справі не надані та в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 5.2. ліцензійного договору розділу Платежі та інші фінансові питання встановлено, що за всі права на використання знаку ліцензіат виплачує роялті ліцензіару в разі збільшення обсягу реалізації товарів і послуг у порівнянні із 2009 роком в розмірі 5% від зазначеної різниці, але не раніше 3 років використання знаку.

Додатковою угодою від 05.10.2010 року внесено зміни до п. 5 ліцензійного договору, відповідно до яких п. 5.2. ліцензійного договору викладено в наступній редакції: За права на використання знаку Ліцензіат виплачує винагороду Ліцензіару в розмірі 5% від загального обсягу реалізації товарів та послуг, включаючи суму податку на додану вартість. Розрахунки за цим договором здійснюються в гривні на вимогу Ліцензіара. Оплата провадиться безготівковим платежем на банківські реквізити, вказані сторонами .

10.12.2015 року додатковою угодою до оспорюваного ліцензійного договору строк дії даного договору скорочено з 10.05.2019 р. до 15.04.2016 р., тобто до дати зміни керівника ТОВ Айсблік .

30.03.2016 року ОСОБА_1 від імені ТОВ Айсблік підписано з ОСОБА_2 акт №1 до ліцензійного договору. Пунктом 1 цього акту сторони підтверджують, що ліцензіар з 01.06.2010 року надав дозволи на використання знаків для товарів та послуг, визначених відповідними свідоцтвами, зазначеними в п. 1.1. ліцензійного договору, а ліцензіат користувався вказаним дозволом на використання знаків для товарів та послуг (невиключною ліценцією) з 01.06.2010 року до 30.03.2016 року, використовував знаки у господарській діяльності, випускав та реалізовував протягом вказаного строку продукцію з використанням зареєстрованого знаку для товарів та послуг. Пунктом 2 цього акту визначено, що на підставі наданих ліцензіатом даних про загальний обсяг реалізації продукції з використанням зареєстрованого за ліцензіаром знаку для товарів та послуг, загальна сума роялті, що підлягає сплаті ліцензіару - ОСОБА_2 за використання знаку в період з 01.06.2010 року до 31.12.2015 року складає 41 758 891,31 грн. та має бути сплачена на розрахунковий рахунок ліцензіара у строк до 15.04.2016 року. Допускається сплата суми роялті частинами. Сума роялті за період використання має бути сплачена протягом 10 банківських днів з дня припинення строку дії договору. Пунктом 3 акту передбачено, що сума роялті за період користування знаком з 01.01.2016 року до 15.04.2016 року (дату спливу терміну дії договору) буде визначена сторонами після подання ліцензіатом фінансової звітності за перший квартал 2016 року. Відповідно до пункту 4 акту закінчення строку дії договору не звільняє ліцензіата від обов'язку сплатити суму роялті та провести кінцевий розрахунок з ліцензіаром.

Випискою з банківського рахунку ОСОБА_2, відкритого у ПАТ Сбербанк № 26204000857890, також наданою бухгалтерською довідкою ТОВ Айсблік підтверджується факт часткового перерахування на банківський рахунок ОСОБА_2 з рахунку ТОВ Айсблік суми роялті згідно ліцензійного договору від 01.06.2016 року в сумі 10 658 436,21 гривень за призначенням платежу - перерахування роялті згідно договору №1/ТЗ від 01.06.2010 року без ПДВ. Також 11.04.2016 року ТОВ Айсблік сплачена сума 2 131 687,24 гривень з призначенням платежу - прибутковий податок з перерахування по договору №1/ТЗ від 01.06.2010 року за квітень.

При цьому, факт перерахування та отримання вказаних грошових коштів ОСОБА_2 відповідачами не заперечується.

Щодо визнання недійсним ліцензійного договору.

Як вже встановлено судом основним видом діяльності ТОВ Айсблік є виробництво промислових газів (КВЕД 20.11). При цьому, у період дій ліцензійного договору переважну частину доходів ТОВ Айсблік складала реалізація на експорт продукції власного виробництва (85%-91% від усіх доходів), що підтверджується наданою до матеріалів справи довідкою ТОВ Айсблік №363 від 26.12.2016 року.

Таким чином, якби оспорюваний ліцензійний договір укладено з наміром настання правових наслідків, то передані за ліцензійним договором знаки для товарів та послуг мали б використовуватись ТОВ Айсблік під час здійснення експортних операції.

Разом з цим, з чотирьох торговельних марок, що є предметом ліцензійного договору, лише одна має міжнародну реєстрацію - №983074 (свідоцтво про міжнародну реєстрацію знаку для товарів та послуг, дата реєстрації 08.02.2008 року). Наявними у справі доказами підтверджується, що ані вказана торговельна марка, що має міжнародну реєстрацію, ані будь-які інші торговельні марки не використовувалися ТОВ Айсблік в період терміну дії ліцензійного договору.

Відповідно до копій вантажно-митних декларацій за формою МД-2 підтверджується, що протягом 2010-2016 років ТОВ Айсблік здійснено митне оформлення продукції власного виробництва в режимі експорт , де в графі №31 ВМД ( Вантажні місця та опис товарів ) при описі товарів, окрім визначення виду та кількості товару, зазначено наступне: Виробник - ТОВ Айсблік . Країна походження - UA. Торговельна марка відсутня .

Факт невикористання ТОВ Айсблік торговельних марок в період дії спірного договору при експорті товарів, який є основним джерелом доходів позивача, підтверджується листом Одеської митниці ДФС №1361/5/15-70-07 від 20.12.2016 року, з якого вбачається, що ТОВ Айсблік за період з 01.06.2010 року по 15.04.2016 pоку згідно з електронної бази митних декларацій Одеської митниці ДФС здійснювало митне оформлення товарів в режимі експорту без використання будь-яких торговельних марок (знаків для товарів та послуг).

Отже, наявними у справі доказами підтверджується, що в період дії ліцензійного договору ТОВ Айсблік при здійсненні свого основного виду діяльності, який приносив основну частину доходів товариства (від 74,5% до 91%), зареєстровані за ОСОБА_2 торговельні марки, які є предметом оспорюваного ліцензійного договору, в господарській діяльності ТОВ Айсблік не використовувались.

Окрім встановленого факту відсутності первинних документів та записів в бухгалтерському обліку ТОВ Айсблік щодо використання торговельних марок як нематеріальних активів, нарахування та виплати роялті в межах звітних фінансових періодів в термін дії ліцензійного договору, суд також погоджується з доводами позивача про те, що наявні ознаки того, що договір складений та підписаний відповідачами попереднім числом, що є додатковим підтвердженням його недійсності.

Зокрема, пунктом 8.5. спірного ліцензійного договору, укладеного 01.06.2010 року передбачено, що у разі визнання свідоцтва на знак недійсним повністю або частково при достроковому припиненні дії свідоцтва до закінчення дії цього договору, договір припиняє свою дію з дати опублікування відомостей про зміну у правовому статусі свідоцтва у офіційному бюлетені Установи. Під терміном Установа у п. 1.8. спірного ліцензійного договору визначено центральний орган виконавчої влади у сфері охорони об'єктів промислової власності, а саме - Державну службу інтелектуальної власності або його правонаступник.

При цьому, Державна служба інтелектуальної власності створена лише 21.02.2011 року, (тобто, через 8 місяців після дати укладення договору датованого 01.06.2010 року), що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 378097 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1001909711 від 26.12.2016 року, відповідно до якого про проведення державної реєстрації даної служби зроблено відповідний запис лише 21.02.2011 року.

Таким чином, наявне в тексті оспорюваного договору посилання на державний орган, якого не існувало на дату укладення такого правочину, і який був створений лише через 8 місяців після дати укладення договору, є додатковим доказом того, що договір укладався зворотною датою, що, в свою чергу, свідчить про неможливість укладення договору 01.06.2010 року.

Крім того, пунктом 8.1. ліцензійного договору передбачено, що цей договір вважається дійсним з дати підписання його сторонами, і діє до 10 травня 2019 року. Державна реєстрація договору здійснюється за ініціативою ліцензіата і за його рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 494 ЦК України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1110 ЦК України ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Строк дії оскаржуваного ліцензійного договору не може перевищувати строку дії прав (свідоцтв) на торговельні марки, а строк дії свідоцтв на торговельні марки ОСОБА_2, спливав до закінчення строку дії ліцензійного договору, тобто до 10.05.2019 р.

За умовами п. 1.1. ліцензійного договору ОСОБА_2 передала ТОВ Айсблік у користування знаки, які охороняються свідоцтвом №59624 (заявка № 20031212899 від 10.12.2003р., публ. 15.03.2006р., бюл. №3) із терміном дії до 10.12.2013 року, свідоцтвом 59625 (заявка № 20031212900 від 10.12.2003р., публ. 15.03.2006 р., бюл. №3) із терміном дії до 10.12.2013 року, свідоцтвом № 122753 (заявка № m 200900833 від 30.01.2009р., публ. 11.05.2010р.; бюл.№9) із терміном дії до 30.01.2019 року, свідоцтво № 983074 (свідоцтво про міжнародну реєстрацію знаку для товарів та послуг, дата реєстрації 08.02.2008р.) - термін дії встановлено до 08.02.2018 pоку.

Таким чином, умови ліцензійного договору в частині строків його дії суперечать вимогам ст. 1110 ЦК України, які є імперативними та не можуть бути змінені за домовленістю сторін. З огляду на викладене, якби ліцензійний договір дійсно укладався 01.06.2010 року, то для знаків для товарів та послуг №59624 та №59625 договір не міг бути укладений на термін більш ніж як до 10.12.2013 року - граничний термін дії свідоцтв, який був об'єктивно відомий сторонам договору станом на 01.06.2010 року.

Отже, зазначена обставина також свідчить про те, що ліцензійний договір із зазначеним в ньому терміном дії міг бути складений сторонами тільки попереднім числом - після 10.12.2013 року, коли сторонам було достеменно відомо про факт продовження терміну дії свідоцтв для знаків для товарів та послуг №59624 та №59625.

Проаналізувавши доводи сторін та наявні докази суд доходить до висновку, що в результаті укладення спірного ліцензійного договору дії сторін не були спрямовані на настання передбачених умовами договору наслідків, реальність виконання умов договору не підтверджується документально.

Стаття 1107 ЦК України встановлює види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, до яких відноситься, зокрема, і ліцензійний договір.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Отже, з наведених матеріально-правових підстав суд визнає позивача заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, що оспорюються цією юридичною особою.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За правилом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилами частин 1 та 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Резюмуючи, наведені обставини у своїй сукупності та послідовності свідчать про однозначний факт зловживання відповідачами ОСОБА_1О, та ОСОБА_2 своїми цивільними правами, з огляду на що суд зобов'язаний застосувати положення ст. 13 ЦК України, відповідно до якої у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

На переконання суду, укладення відповідачами спірного договору є зловживанням ним своїми цивільними правами, оскільки дійсні цивільні права у спірних правовідносинах було використано лише з метою завдати шкоди реалізації прав та законних інтересів позивача, оскільки фактично оспорюваний ліцензійний договір не виконувався, а торговельні марки не були використані у господарській діяльності позивача та не принесли йому доходу. За таких обставин суд доходить висновку, що наведений ліцензійний договір не мав на меті реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що свідчить про порушення сторонами ліцензійного договору положень ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Проаналізувавши досліджені обставини, суд дійшов висновків про необхідність визнання оскаржуваного ліцензійного договору недійсним з огляду на недотримання ним в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чинним законодавством.

Щодо стягнення суми роялті.

З системного аналізу змісту п.п. 1.1., 1.7., 2.1, 2.3, 2.4, 5.2, оспорюваного ліцензійного договору вбачається, що виплата винагороди (роялті) ліцензіару не є безумовною, її сума не визначена сторонами заздалегідь і не сплачувалася періодичними платежами протягом всього терміну дії договору, а має бути розрахована на підставі економічних показників - загального обсягу реалізації ліцензіатом товарів, робіт та послуг, які були реалізовані з використанням торговельних марок, що належать ОСОБА_2 Отже, за відсутності належних доказів реалізації та виробництва ліцензіатом товарів, робіт та послуг з використанням торговельних марок, що належать ліцензіару, виплата роялті є необґрунтованою.

Наданий позивачем висновок експертного економічного дослідження №22/001/1027/3 від 26.12.2016 року, складений судовим експертом ОСОБА_5 (свідоцтво №1027 від 29.09.2006 року, видане ЦЕКК), свідчить, що:

зазначена в Акті №1 від 30.03.2016 року до ліцензійного договору №1/ТЗ від 01.06.2010 року сума роялті у розмірі 41 758 891,31 гривень за використання знаків для товарів та послуг за свідоцтвами №59624, №59625, №122753, №983074, зареєстрованими за ОСОБА_2, наданими на дослідження первинними документами та даними регістрів бухгалтерського обліку і фінансової звітності ТОВ Айсблік документально не підтверджуються;

проведена з банківського рахунку ТОВ Айсблік 11 квітня 2016 року часткова сплата на адресу ОСОБА_2 роялті на підставі акту №1 від 30.03.2016 року за ліцензійним договором №1/ТЗ від 01.06.2010 р. у сумі 10 658 436,21 гривень та утриманого з перерахувань по договору №1/ТЗ від 01.06.2010 прибуткового податку у розмірі 2 131 687,24 гривень економічно та документально не обґрунтована;

збільшення обсягів продажу готової продукції внаслідок використання зареєстрованих за іншими особами знаків для товарів та послуг документально не підтверджуються. Питома вага доходів від реалізації іноземним покупцям до загального обсягу реалізації складала: 2010 р. - 87,5% , 2011 р. - 88,9% , 2012 р. - 80,8% , 2013 - 76,7% , 2014 - 74,5% , 2015 - 91,2% , півріччя 2016 - 91,6%.

При цьому, враховуючи, що суд дійшов висновків про визнання оспорюваного ліцензійного договору недійсним, останній повинен застосувати наслідки недійсності правочину - повернути сторони у первинний стан та повернути протилежній стороні все отримане ними на підставі недійсного правочину майно, а саме перераховані на рахунок відповідачки ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 658 436,21 гривень належні ТОВ Айсблік .

Згідно з ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визначаючи особи належних відповідачів, суд має застосувати правило частини 2 статті 61 СК України, згідно із якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно, отримані одним із подружжя доходи за оспорюваним правочином, надійшли у спільну сумісну власність обох відповідачів, що є підставою для виникнення обов'язку так само повернути ці кошти спільно. З врахуванням наведеного, отримане за недійсним правочином підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Доказів, а так само тверджень щодо відсутності підстав для набуття отриманих коштів у спільну сумісну власність судом від відповідачів не отримано.

За п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Частиною 4 ст. 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Щодо наявності конфлікту інтересів у відповідачів.

Оцінюючи досліджуваний в цьому спорі правочин, суд має констатувати, що відповідач ОСОБА_1 мав реальний конфлікт інтересів, одночасно виступаючи від імені очолюваної ним юридичної особи та укладаючи недійсний правочин на свою користь, не маючи для цього достатньої та обґрунтованої правової підстави. Суд визнає, що протиправні дії вчинені з метою безпідставного заволодіння коштами юридичної особи позивача, є протиправними за своєю природою, а тому не можуть викликати виникнення у відповідачів правомірних прав на отримане в результаті цього грошові кошти.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. У цьому випадку судом не встановлено обставин, за яких позивач може бути звільнений від доказування обставин, на які він посилається.

За ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір частково - в розмірі 25 000,0 гривень, а в решті ухвалою суду від 17 травня 2016 року розстрочене його сплату, втім не пізніше ніж до ухвалення судового рішення у цій цивільній справі, проте в цій частині судовий збір так і не сплачено позивачем в повному обсязі, з огляду на що суд має стягнути в рівних частках з відповідачів на користь позивача понесені ним документально підтверджені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 25 000,0 гривень та в дохід держави в розмірі 134 876,54 гривень.

Керуючись ст. ст. 16, 23, 213, 215, 1110 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 79, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , СУД ,-

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК - задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення ліцензійний договір №1/ТЗ від 1 червня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК , від імені якого діяв ОСОБА_1, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з іншої, разом з усіма додатковими угодами та змінами, а також акт №1 до цього договору, укладений 30 березня 2016 року.

Застосувати наслідки недійсності правочинів - ліцензійного договору №1/ТЗ від 1 червня 2010 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК , від імені якого діяв ОСОБА_1, з однієї сторони, та ОСОБА_2, з іншої, разом з усіма додатковими угодами та змінами, а також акта №1 до цього договору, що укладений 30 березня 2016 року, повернути сторони у первинний стан.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК (код 14299304) перераховану 11 квітня 2016 року суму роялті в 10 658 436,21 (десять мільйонів шістсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста тридцять шість) гривень, 21 копійку.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АЙСБЛІК (код 14299304) суму сплаченого судового збору в розмірі 25 000,0 (двадцять п'ять тисяч) гривень.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід держави суму належного до сплати додатково судового збору в розмірі 134 876,54 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот сімдесят шість) гривень 54 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ С.О. ПОГРІБНИЙ

27.12.2016