Ухвала

від 11.01.2017 по справі 826/24761/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року Справа № 826/24761/15

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Три О до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Три О (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2015 р. № 67126552210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Три О (далі - ТОВ Три О ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві як платник податку на додану вартість (далі - ПДВ).

17.12.2013 р. між позивачем і ТОВ Екс Нова було укладено договір № 17/12 про поставку і монтаж офісних перегородок із додатками №№ 2, 3, якими визначено детальний перелік товарів та ескізний проект, а також 10.12.2014 р. укладено додаткову угоду № 3 до вказаного договору.

Пунктом 1.3 Договору обумовлено поставку товару та його влаштування на об'єкті позивача за адресою: 01001 м. Київ, пл. Спортивна, 1-А (торгово-офісний комплекс), яке належить позивачу на праві власності.

Товарність операцій за вказаним договором підтверджується відповідними первинними документами, а саме: видатковою і податковою накладними, платіжними дорученнями, які складені у відповідності до вимог законодавства.

До складу податкового кредиту за серпень 2014 року позивачем було включено ПДВ за податковою накладною від 19.08.2014 р. № 14, а ПДВ за податковою накладною від 19.08.2014 р. № 15 позивачем включено до податкового кредиту лише за червень 2015 року.

У період з 24.09.2015 р. по 30.09.2015 р. відповідачем було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ Три О (код ЄДРПОУ 23167814) з питань дотримання вимог податкового законодавства за взаємовідносинами з ТОВ Екс Нова (код ЄДРПОУ 31028948) за серпень 2014 року , за результатами якої складено акт перевірки від 06.10.2015р. № 420/22-55-22-10/23167814.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту з ПДВ наступного звітного періоду, у розмірі 84965,00 грн.

Зазначені висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що господарські операції позивача з ТОВ Екс Нова не мають реального характеру.

На підставі та на виконання цього акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення 23.10.2015 р. № 67126552210, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 84 965,00 грн. за звітний період - серпень 2014 року.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним ТОВ Три О звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ТОВ Три О , є реальними та повністю підтверджуються належною первинною документацією.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України ( далі - ПК України ), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ( далі - Закон № 996-XIV ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з ПДВ, зокрема формування податкового кредиту і обчислення від'ємного значення, належить з'ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV.

Виходячи з цього, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції, товарність господарських операцій позивача з ТОВ Екс Нова на підставі договору від 17.12.2013 р. № 17/12 щодо поставки товару (офісних перегородок) підтверджується відповідними первинними документами, які складені у відповідності з вимогами ст. 9 Закону № 996-XIV, а саме: видатковою накладною, податковою накладною від 19.08.2014 р. № 14 (показники ПДВ за якою включено до складу податкового кредиту за серпень 2014 року), платіжними дорученнями.

Крім того, колегія суддів зазначає, що предмет договору, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом, відповідає основному виду його економічної діяльності за КВЕД (надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна) і відомості щодо місця поставки та влаштування офісних перегородок за вищевказаним договором (м. Київ, пл. Спортивна, 1-А) узгоджуються з даними, зазначеними у правовстановлюючих документах позивача на нерухоме майно /Т.1 а.с. 17/, що в сукупності підтверджує господарську мету та економічну доцільність вчинення операцій за договором від 17.12.2013 р. № 17/12.

Таким чином, оскільки спірні господарські операції позивача з ТОВ Екс Нова за вищевказаним договором підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податковій накладній, зареєстрованій належним чином, розрахунки між сторонами доведені, зазначений контрагент на момент вчинення таких операцій був належним чином зареєстрований як платник ПДВ та юридична особа, господарська мета їх проведення та економічна доцільність підтверджені, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності таких операцій і безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу про їх безтоварність.

При цьому, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

Доводи апелянта про те, що основним контрагентом контрагента позивача було ПП ІН КАР , яке сформувало податковий кредит за рахунок ПП ХОЛ АВТО , яким декларація з ПДВ за серпень 2014 року не подавалася, а тому, на думку податкового органу, неможливо підтвердити походження товару, реалізованого ТОВ Екс Нова позивачу, колегія суддів до уваги не приймає з огляду на наступне.

Так, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента і, тим більше, контрагента контрагента, тобто третьої особи у ланцюгу постачань.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.11.2015 р. у справі № 2а-14377/12/2670, висновки якої, у відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норми права, а також мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Крім того, схожа правова позиція застосовується й у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні від 22.01.2009 р. по справі Булвес АД проти Болгарії Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

При цьому, згідно зі ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, апеляційний суд відзначає й те, що податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі 2а-10463/10/0870.

Доводи апелянта щодо ненадання позивачем транспортної документації на підтвердження факту перевезення товару колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як було правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, перевезення товару належить до обов'язків постачальника, здійснюється ним самостійно та за власний рахунок на об'єкт позивача за відповідною адресою (м. Київ, пл. Спортивна, 1-А), а отже, позивач не є учасником транспортних відносин і здійснює лише прийняття товару за вказаною адресою, що й засвідчено первинними документами, наявними у справі.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а отже, апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 23.10.2015 р. № 67126552210 та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення даного адміністративного позову та вважає, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 11 січня 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кучма А.Ю.