Постанова

від 15.01.2019 по справі 826/24761/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №826/24761/15

адміністративне провадження №К/9901/31495/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2016 (суддя - Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2017 (головуючий суддя - Епель О.В., судді: Карпушова О.В., Кучма А.Ю.) у справі №826/24761/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Три О до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Три О (далі - ТОВ Три О ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 23.10.2015 № 67126552210.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за оспорюваною господарською операцією шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товару від спірного постачальника та його подальше використання в господарській діяльності.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Три О з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Екс Нова за період серпень 2014 року, про що складено акт від 06.10.2015 №420/22-55-22-10/23167814.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних підрядних робіт у ТОВ Екс Нова за договором від 17.12.2013 №17/12, з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій первинною документацією, зокрема ненаданням документів, які підтверджують транспортування придбаного товару.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві зазначає, що згідно бази даних Автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні контрагентів встановлено, що ТОВ Екс Нова у серпні 2014 року було придбано офісні перегородки у ПП ІН КАР (не є контрагентом позивача за спірними операціями), яке у свою чергу сформувало податковий кредит за рахунок ПП ХОЛ АВТО , (не є контрагентом позивача за спірними операціями), яким декларація з податку на додану вартість за серпень 2014 року не подавалась, податкові зобов'язання з податку на додану вартість не декларувалися.

Відтак, неможливо зробити висновок щодо джерел походження товару (офісні перегородки), який було реалізовано ТОВ Екс Нова на адресу ТОВ Три О , оскільки не можливо підтвердити факт придбання вищезазначеного товару ТОВ Екс Нова від контрагентів-постачальників.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2015 № 67126552210, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за серпень 2014 року на 84962,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарська операція по придбанню позивачем підрядних робіт у спірного контрагента є реальною, фактично відбулася, у зв'язку з чим прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Як з'ясовано судами, між ТОВ Три О з ТОВ Екс Нова було укладеного договір підряду від 17.12.2013 №17/12, відповідно до умов якого ТОВ Екс Нова (підрядник) за завданням ТОВ Три О (замовника) зобов'язується за свій страх і ризик і власними силами здійснити поставку визначеного цим договором товару, а також виконати роботи з його збирання та монтажу, а замовник зобов'язується прийняти товар та належним чином виконані роботи та оплатити їх.

Відповідно до цього Договору під товаром маються на увазі комплекти офісних перегородок з подвійним склом, шпонованих натуральним шпоном, з вбудованими шафами, перелік якого наведено у Специфікації-кошторисі (Додаток №1 до цього Договору) та у Детальному переліку Товару (Додаток №2 до цього Договору). Результат робіт за цим Договором (змонтований Товар) повинен становити систему офісних перегородок, описану у Ескізному проекті (Додаток №3 до Договору).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано договір про поставку та монтаж офісних перегородок №17/12 від 17.12.2013 із додатком №2 (детальний перелік товару) та №3 (ескізний проект); додаткову угода до договору №3 від 10.12.2014; податкову накладну від 19.08.2014 №14 на загальну суму 463950 грн., в т.ч. ПДВ - 77325 грн., з доказами її реєстрації в ЄРПН, яка включена позивачем до складу податкового кредиту за серпень 2014 року; видаткову накладну від 19.08.2014 №РН-0000006 на загальну суму 1684750 грн., в т.ч. ПДВ 280791,67 грн.; платіжні доручення щодо здійснення оплати позивачем на користь ТОВ Екс Нова ; податкову звітність позивача з ПДВ; докази здійснення листування між позивачем та ТОВ Екс Нова щодо виконання зобов'язань за спірним договором та погодження робочих ескізів по улаштуванню перегородок тощо.

Оцінивши подані платником докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ці документи оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства, містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяг розглядуваної операції.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ Три О розглядуваної операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірної господарської операції позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Щодо до доводів контролюючого органу про непідтвердження реальності здійснення поставки у зв'язку із ненаданням до перевірки товарно-транспортних накладних та інших документів, які підтверджують транспортування, з'ясовано, що відповідно до умов договору від 17.12.2013 №17/12 ТОВ Екс Нова зобов'язувався самостійно та за власний рахунок забезпечити розвантаження, складування, зберігання товару, його переміщення на об'єкті та доставку до місця виконання робіт. Згідно пп. 1.3 Договору Товар підлягав поставці на об'єкт Торгово-офісний комплекс з об'єктами громадського призначення та паркінгом) за адресою: 01001, м. Київ, пл. Спортивна, б.1-А.

Також позивачем надано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.10.2013 індексний номер - 11139519, яке засвідчує, що позивач є власником Торгово-офісного комплексу з об'єктами громадського призначення та паркінгом за адресою: 01001, м. Київ, пл. Спортивна, б.1-А., що в свою чергу свідчить про фактичну наявність у позивача приміщення, куди згідно договору здійснювалася спірна поставка офісних перегородок.

Крім того, судами з'ясовано, що предмет договору, укладеного між позивачем і вказаним контрагентом, відповідає основному виду його економічної діяльності за КВЕД (надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна) і відомості щодо місця поставки та влаштування офісних перегородок за вищевказаним договором (м. Київ, пл. Спортивна, 1-А) узгоджуються з даними, зазначеними у правовстановлюючих документах позивача на нерухоме майно, що в сукупності підтверджує господарську мету та економічну доцільність вчинення операцій за договором від 17.12.2013 № 17/12.

Також судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що господарська операція між позивачем та його контрагентом здійснена відповідно до умов чинного законодавства, реальність якої підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а відтак з протиправністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду