Ухвала

від 13.01.2017 по справі 308/12344/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12344/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2017 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі суддів: Марчука О.П. (головуючий),

Крегула М.М., Гошовського Г.М.

з участю секретаря судових засідань - Головець М.А., прокурора - Лазоренка В.В., представника третьої особи - ОСОБА_4, розглянув у відкритому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою адвоката Рижук М.С. на ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2016 року.

Даною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого з особливо важливих справ СУ фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області та накладено арешт на майно із забороною користування, а саме: на автозаправну станцію, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул.. Львівська, 218 "А" і належить на праві власності підприємству ТОВ "Енергоресурси" ( код за ЄДРПОУ 30257374), орендарем виступає підприємство ТОВ "Стейт Оіл" та нафтопродукти, які знаходяться у резервуарах автозаправної станції за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 218 "А".

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що постановою слідчого від 25.11.2016 року в порядку ст.ст. 98, 100, 110 КПК України автозаправну станцію, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул.. Львівська, 218 "А" та нафтопродукти, які знаходяться у резервуарах автозаправної станції за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 218 "А" визнано речовими доказами у кримінальному провадженні за № 32016070000000062. Враховуючи наявність сукупності розумних підозр вважати, що зазначене у клопотанні майно є доказом вчинення кримінального правопорушення, а також визнано речовими доказами в даному провадженні, а також беручи до уваги, що слідчим доведено наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, слідчий суддя прийшов до висновку про обґрунтованість поданого клопотання.

З клопотання слідчого вбачається, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №32016070000000062, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.11.2016 року. Попередня правова кваліфікація вказаного кримінального правопорушення визначена за ч. 3 ст. 204 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ "Стейт Оіл" (код ЄДРПОУ: 39436796, Київська область м. Обухів, вул. Київська, 25, що входять до групи БРСМ, в період 2014-2016 років, незаконно виготовляють підакцизні товари (бензин, дизельне паливо) з недоброякісної сировини та незаконно збувають їх через АЗС, що розташовані на території Закарпатської області, що може призвести до тяжких наслідків.

Так, 21.11.2016 року до СУФР ГУ ДФС у Закарпатській області за вх. №2235 надійшли матеріали з ОУ ГУ ДФС у Закарпатській області про протиправні діяння службових осіб ТОВ "Стейт Оіл". Відповідно до отриманих матеріалів встановлено, що ТОВ "Стейт Оіл" через мережу АЗС групи "БРСМ" на території Закарпатської області здійснює реалізацію бензину та дизельного пального з відхиленням від норм ДСТУ, тобто неякісними підакцизними товарами (копія висновку №2287 від 12.08.2016).

Так, за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 218 "А" знаходиться автозаправна станція, за допомогою якої здійснюється зберігання та реалізація нафтопродуктів, що не відповідають ДСТУ.

Клопотання слідчого обґрунтовано тим, що вільний доступ до речових доказів призведе до їх псування, перетворення, втрати або знищення. Вказується на те, що з метою забезпечення збереження речових доказів виникла необхідність в накладенні арешту на вказане в клопотанні майно.

В апеляційній скарзі адвокат Рижук М.С. просить скасувати ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2016 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого. Звертає увагу суду на те, що ТОВ "Енергоресурси" в рамках кримінального провадження не є підозрюваними, обвинуваченим чи юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. Таким чином, ТОВ "Енергоресурси" не належить до жодної із категорій осіб, визначених положеннями ст.. 170 КПК України, майно яких може бути предметом вжиття заходів забезпечення кримінального провадження. На думку захисника вказане в клопотанні майно не відповідає критеріям, зазначеним у ч.2 ст. 167 КПК України, а також у клопотанні слідчого не вказано підстав, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна, що є порушенням п. 1 ч.2 ст. 171 КПК України. Крім того, в клопотанні не зазначено документів, що підтверджують право власності на майно та не перераховано види майна, на які слід накласти арешт.

Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта - адвоката ОСОБА_4, який вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, доводи прокурорів, який просили залишити без змін ухвалу слідчого судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається в тому числі з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації.

З вимог ч.3 ст. 170 КПК України вбачається, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, та згідно ч.3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1 - 4 частини першої статті 962 Кримінального кодексу України.

Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно - автозаправну станцію , яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул. Львівська, 218 "А" та належить на праві власності підприємству ТОВ " Енергоресурси ", орендарем виступає підприємство ТОВ "Стейт-Оіл" вказаних вимог законодавства дотримався не у повному обсязі.

Так, мотивуючи ухвалу про задоволення клопотання слідчого щодо накладення арешту на майно - автозаправну станцію, що належить на праві власності підприємству ТОВ "Енергоресурси ", орендарем виступає підприємство ТОВ "Стейт-Оіл" слідчий суддя не дослідив всі обставини справи з якими закон пов'язує можливість застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на майно.

Так, з матеріалів провадження, зокрема: клопотання , витягу з ЄРДР , протоколу обшуку, акту прийому-передачі ТМЦ вбачається, що під час під час обшуку автозаправної станції, що належить на праві власності підприємству ТОВ " Енергоресурси " , орендарем виступає підприємство ТОВ "Стейт-Оіл" тимчасово вилучено нафтопродукти , які знаходяться у резервуарах автозаправної станції і мають ознаки відхилення від норм ДСТУ , тобто ознаки неякісних підакцизних товарів (висновок№2287 від 12.08.2016 року).

Всупереч вимог ст.ст.170, 171 КПК України в клопотанні слідчого відсутнє обґрунтування необхідності арешту комплексу будівлі АЗС , як об'єкта нежитлової нерухомості, не конкретизовано підстав та мети накладення арешту на будівлю АЗС.

Наявна у матеріалах постанова про визнання АЗС речовим доказом не містить об'єктивні дані , які вказували б на відповідність даного комплексу будівлі АЗС критеріям, визначеним у ст.98 КПК України , а мотивація постанови носить абстрактний та загальний характер: "враховуючи , що виявлена та вилучена автозаправна станція має значення речового доказу у кримінальному провадженні".

Одночасно, згідно вимог ст.173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна - комплексу будівлі АЗС слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При постановленні ухвали слідчим суддею вказаних вимог кримінального процесуального закону в повній мірі не дотримано.

Із змісту клопотання, матеріалів провадження, як і доводів, висловлених слідчим та прокурором у суді першої інстанції, вбачається, що органом досудового слідства ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду не доведено, що будівля АЗС про арешт якої ставиться питання, має значення доказу в даному кримінальному провадженні і підпадає під критерії, визначені у ст.98 КПК України, зокрема: не обґрунтовано в достатній мірі, що вона є знаряддям/засобом вчинення кримінального правопорушення, які саме сліди кримінального правопорушення вона на собі зберегла, і які інші відомості можна отримати за її допомогою, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, крім тих, що вже були отримані під час проведення у ній обшуку.

На думку судової колегії, не доведено органом досудового слідства і існування ризиків, визначених у абзаці другому ч.1 ст.170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Крім того, не містять матеріали провадження і будь-яких відомостей на обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, завдяки чому може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся до суду з клопотанням про накладення арешту на дане конкретне майно.

Слідчим суддею, всупереч вимог ст.ст.132, 173 КПК України вказаних обставин в їх сукупності не враховано і належної правової оцінки їм не надано, не розглянуто можливості без накладення арешту на вищевказану будівлю АЗС отримати речі, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, а висновок про підставність клопотання слідчого в цій частині, обґрунтовано лише загальними судженнями про наявність постанови слідчого при визнання будівлі речовим доказом без ретельної перевірки на відповідність даного майна критеріям, визначеним у ст.98 КПК України.

Одночасно , колегія суддів вважає , що слідчим дотримано вимог ст.ст.170, 171 КПК України і в клопотанні слідчого наявне обґрунтування необхідності арешту виявлених під час обшуку нафтопродуктів , які містять ознаки невідповідності ДСТУ та конкретизовано підстави та мети накладення на них арешту.

Наявна у матеріалах постанова про визнання нафтопродуктів речовими доказами містить об'єктивні дані , які вказували б на їх відповідність критеріям, визначеним у ст.98 КПК України .

Також колегія суддів вважає, що особа, що подала клопотання , довела необхідність арешту нафтопродуктів та наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що клопотання слідчого про арешт майна не підлягає до задоволення з тих підстав, що вилучені нафтопродукти є власністю іншої юридичної особи.

Вказані доводи апеляційної скарги не спростовують твердження органів досудового розслідування , що вони є доказами у кримінальному провадженні.

Згідно положень ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Разом з цим, згідно вимог ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Відтак, переглядаючи оскаржене судове рішення в межах апеляційної скарги , апеляційний суд прийшов до висновку , що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 418, 419, 422 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково, ухвалу слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.11.2016 року - скасувати.

Клопотання слідчого задовольнити частково.

Накласти арешт на майно із забороною користування: нафтопродукти (бензин, дизельне паливо) , що знаходяться у резервуарах автозаправної станції яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Хуст, вул.. Львівська, 218 "А" і належить на праві власності підприємству ТОВ "Енергоресурси" ( код за ЄДРПОУ 30257374), орендарем виступає підприємство ТОВ "Стейт Оіл" .

У задоволенні клопотання в іншій частині - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: