Постанова

від 10.01.2017 по справі 922/3212/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2017 р. Справа № 922/3212/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 03.01.2017 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 25.11.2016 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" (вх. № 3300 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року по справі № 922/3212/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ЛТД", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс", м. Харків

про стягнення коштів ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.10.2016 року по справі № 922/3212/16 (суддя Присяжнюк О.О. ) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ЛТД" 18772,68 грн. основного боргу, витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2016 року по справі № 922/3212/16 та прийняти нове, яким відмовити задоволенні позову.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ЛТД" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однок його представник в судовому засіданні пояснив, що рішення суду є законним, обґрунтованим і таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства і матеріалів справи. Просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу, розглянувши доводи апеляційної скарги, письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 21.09.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 ЛТД" (постачальник - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" (покупець - відповідач у справі) був укладений договір поставки товару №21/09/16, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити на адресу покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар за ціною і в асортименті, які вказані в кінцево узгоджених накладних, які є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.1 договору).

Згідно пункту 3.1. договору сторонами визначено, що ціна договору складається із вартості всього переданого по цьому договору товару на протязі строку дії цього договору. Вартість визначається сумарно, виходячи із сум, вказаних у видаткових накладних по цьому договору.

Сторонами узгоджено (пункт 2.2), що разом із товаром постачальник передає покупцю (по його вимозі) необхідну супровідну документацію: сертифікати відповідності та інші документи, підтверджуючи належну якість товару відповідно до вимог законодавства України.

За умовами пункту 3.2 договору, відвантаження покупцю замовленого товару здійснюється за умови перерахунку попередньої оплати у розмірі 100% вартості товару. Допускається попередня оплата заказаного товару, як у повному об'ємі, та і частково (пункт 3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що кількість, асортимент, кількість та якість, визначені у видаткових накладних на товар, перевіряються покупцем у момент приймання товару.

В рамках укладеного договору між зобов'язаними контрагентами були здійсненна визначена господарська операція.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати товару належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 18772,68 грн.

Як стверджує позивач, зобов'язаний контрагент (відповідач у справі) грошові кошти за договором поставки не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення договору поставки.

За приписами статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору від 21.09.2016 року №21/09/16 вбачається, що сторони узгодили порядок оплати, а саме: відвантаження покупцю замовленого товару здійснюється за умови перерахунку попередньої оплати у розмірі 100% вартості товару. Допускається попередня оплата заказаного товару, як у повному об'ємі, та і частково (пункт 3.2., 3.3 договору).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань з оплати вартості товару підтверджується лише товаророзпорядчими документами.

В розрізі пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року №168/704 (далі по тексту - Положення), вбачається, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно приписів пунктів 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

При цьому, окремі дефекти та недоліки в оформленні видаткових накладних не можуть спростовувати фактичне здійснення господарської операції.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 2.5 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року № 168/704, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Пунктом 2.13 Положення передбачено, що керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Як вбачається із правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в пункті 1 Інформаційного листа від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права , підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема стаття 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар в порядку статті 692 Цивільного Кодексу України (Постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 року по справі № 5002-8/481-2001).

Отже, з наведеного слідує, що оформлення видаткової накладної, включаючи проставляння на ній підпису, може здійснюватися лише керівником підприємства або особами, перелік яких затверджується керівником підприємства.

Так, видаткова накладна, копія якої є в матеріалах справи, відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та є первинним документом, яка констатує факт здійснення господарської операції проведеної між зобов'язаними контрагентами (позивачем та відповідачем) (а.с.17, том 1).

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Беручи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 18772,68 грн. та будь-якими доказами не спростував факту отримання товару, позовні вимоги визнаються колегією судів обґрунтованими, доведеними та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на те, що товар поставлений позивачем за видатковою накладною №697 від 21.09.2016 року на суму 18772,68 грн. є таким, що не відповідає якості, з огляду на наступне.

Якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі (стаття 268 Господарського кодексу України).

Статтею 673 Цивільного кодексу України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Сторонами узгоджено (пункт 2.2), що разом із товаром постачальник передає покупцю (по його вимозі) необхідну супровідну документацію: сертифікати відповідності та інші документи, підтверджуючи належну якість товару відповідно до вимог законодавства України.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що кількість, асортимент, кількість та якість, визначені у видаткових накладних на товар, перевіряються покупцем у момент приймання товару.

Отже, за умовами договору, при прийманні товару уповноважений представник відповідача повинен перевіряти кількість поставленого товару, а також наявність у цього товару сертифіката якості.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року "Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" передбачено, що до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Статтею 271 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, однак вказані документи ще не прийняті.

Тому, згідно абз. 2 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних" від 12.11.1993 року №01-6/1205 (з наступними змінами), при вирішенні спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів господарським судам необхідно керуватися Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, стандартами, іншою обов'язковою для сторін нормативно-технічною документацією, Інструкціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю (№ П-6) та якістю (№ П-7), а також договором.

Міністерство економіки України у своєму листі №81-16/71 від 11.10.2005 року також відзначило, що Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю і якістю, затверджені постановами Державного арбітражу Союзу РСР від 15.06.1965р №П-6 і від 25.04.1966 року №П-7 застосовуються у разі коли сторони не визначають у договорі порядок приймання-передачі продукції. Зокрема, на думку Мінекономіки, повне застосування зазначених інструкцій Державного арбітражу Союзу РСР не є обов'язковим у разі, коли відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони договору на власний розсуд урегулювали питання щодо порядку приймання-передачі продукції. Пунктом 1 Інструкції № П-7, передбачено, що ця Інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю і комплектністю, а також тари під продукцією чи товарами.

Оскільки безпосередньо в умовах договору сторони не визначили детального порядку приймання товару за якістю, підлягають застосуванню положення вищевказаних Інструкцій №П-6 та № П-7.

Так, відповідно до положень пунктів 16, 19, 20, 26, 27, 29 Інструкції № П-7, при виявленні невідповідності якості наданої продукції, зокрема технічним умовам або даним, зазначеним в маркуванні та супровідних документах, які засвідчують якість продукції, отримувач призупиняє подальше приймання продукції та складає акт, в якому зазначає кількість оглянутої продукції та характер виявлених при прийманні дефектів. Отримувач також зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції та складання двостороннього акту представника іногороднього виготовлювача (відправника).

Таким чином, маючи сумніви відносно якості товару, відповідач зобов'язаний був, зокрема, зупинити подальше приймання продукції, скласти акт, в якому зазначити кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів та викликати представника відправника для здійснення подальшого приймання товару, але не вчинив відповідних дій.

Натомість, наявна в матеріалах справи видаткова накладна, яка підписана відповідачем без зауважень, свідчить про його погодження із асортиментом отриманого товару, та його якістю.

Відтак, в силу приписів частини 5 статті 672 Цивільного кодексу України, у відповідача виник обов'язок оплатити фактично отриманий від позивача товар за видатковою накладною №697 від 21.09.2016 року на суму 18772,68 грн.

При цьому, не заслуговують на увагу твердження відповідача (скаржника) про те, що покупець у розумний строк після одержання товару склав акт його невідповідності та повідомив позивача про свою відмову від прийнятого товару, що стверджується листом повідомленням № 2/09-16 від 21.09.2016 року за підписом директора ТОВ Автотрак Сервіс , адресованого керівництву ТОВ ОСОБА_3 ЛТД , адже, означений лист скаржником долучено до апеляційної скарги та до матеріалів справи на момент здійснення апеляційного провадження у даній справі без належного обґрунтування причин неможливості подачі їх суду першої інстанції, а також без доказів направлення або вручення цього листа позивачу.

Обгрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що не був повідомлений про час та місце судових засідань у суді першої інстанції, а тому не мав змоги подати свої заперечення на позов, однак вказане не підтверджується матеріалами справи.

Так, процесуальні документи, прийняті судом першої інстанції, були направлені, як за місцем реєстрації відповідача - м. Харків, вул. Киргизька, 19 (ухвали від 26.06.2016, 06.10.2016) так і за вказаною адресою для листування - м. Харків, вул. Полтавській шлях, 79 (рішення суду від 13.10.2016 року).

Однак, зазначені документи повертались на адресу місцевого господарського суду, з поштовою довідкою - відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац 3 пункт 3.9.1).

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання у суді першої інстанції.

Крім того, в Єдиному державному реєстрі судових рішень містилась вся необхідна інформація про хід розгляду даної справи в господарському суду Харківської області, а тому відповідач мав змогу ознайомитись із прийнятими процесуальними документами онлайн.

На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що в порушення частини 1 статті 101 ГПК України, відповідач не обґрунтував неможливості подання цих додаткових доказів до місцевого господарського суду з причин, незалежних від відповідача, оскільки, будучи стороною договору та належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання у суді першої інстанції, відповідач був завчасно обізнаний про існування спірних правовідносин та порушення провадження у даній справі, а, відтак, не був позбавлений можливості подання додаткових доказів станом на дату прийняття рішення.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості в повному обсязі, тому борг, який існує на момент розгляду справи, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Позовні вимоги колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підтверджені матеріалами справи.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2016 року по справі № 922/3212/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрак Сервіс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2016 року по справі № 922/3212/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.