Рішення

від 11.01.2017 по справі 720/1428/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого - судді Кулянди М. І.

суддів: Половінкіної Н.Ю., Одинака О.О.

секретар Чебуришкіна Н.О.

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника позивачів ОСОБА_5, представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про визнання права власності на земельні ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_9, інтереси якого за довіреністю представляє ОСОБА_6, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2016 року,

встановила:

Позивачі звернулися до суду з вищезазначеним позовом.

Посилалися на те, що вони є власниками магазинів нежилих приміщень № 14, № 81, № 97, № 135, які розташовані на території Новоселицького ринку, на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Пирогова, № 17-б в м. Новоселиця Чернівецької області, яка перебувала у власності ПП Ірина . У зв'язку із ліквідацією вказаного підприємства право власності на земельні ділянки перейшло до її засновника ОСОБА_9

Вважає, що оскільки вони набули право власності на нежитлові приміщення, то до них перейшло право власності на відповідну площу земельних ділянок, на яких розташовані вказані приміщення. У зв'язку із тим,

№22-ц/794/81/17 Головуючий у 1 інстанції Лягу Г.О.

Категорія 47 Доповідач Кулянда М.І.

що відповідач не визнає їх право на земельні ділянки під магазинами, то просили суд визнати за ними право власності на дані земельні ділянки та стягнути з відповідача судові витрати по справі

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, яка розташована в м. Новоселиця Чернівецької області по вул. Пирогова, 17-Б, приміщення № 14, площею 0,0016 га (16 кв.м.), із цільовим призначенням для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий номер № 7323010100:01:002:0230.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, яка розташована в м. Новоселиця Чернівецької області по вул. Пирогова, 17-Б, приміщення № 81, площею 0,0013 га (13 кв.м.), із цільовим призначенням для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий номер № 7323010100:01:002:0289.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, яка розташована в м. Новоселиця Чернівецької області по вул. Пирогова, 17-Б, приміщення № 97, площею 0,0013 га (13 кв.м.), із цільовим призначенням для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий номер № 7323010100:01:002:0295.

Визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_4 право власності за кожним по 1/2 частині на земельну ділянку, яка розташована в м. Новоселиця Чернівецької області по вул. Пирогова, 17-Б, приміщення № 135, площею 0,0012 га (12 кв.м.), із цільовим призначенням для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий номер № 7323010100:01:002:0242.

Вирішено питання про судові витрати.

На дане рішення ОСОБА_9, інтереси якого за довіреністю представляє ОСОБА_6 подав до суду апеляційну скаргу, просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, оскільки воно не відповідає норма матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги позивачів та визнаючи за ними право власності на земельні ділянки суд першої інстанції прийшов до висновку, що з переходом до позивачів права власності на нежилі приміщення, до них переходять земельні ділянки на яких вони розташовані.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Відповідно до частин 1,2 ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у ч.1 ст.79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За змістом ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

На підставі ч.1 ст.120 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або

споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій

вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,

встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або

споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача

переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка

зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину

земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК України 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V - і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України , особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (ч. 1 ст. 9 Закону України Про інвестиційну діяльність ).

Встановлено, що 01 вересня 2006 року між приватним підприємством Ірина та ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено інвестиційні договори № 1/58, 1/4, 1/59 (а.с.139-141, 145-147, 151-154).

На підставі п.2.1 вказаних договорів забудовник проектує та здійснює реконструкцію частини торгівельних павільйонів № № 81, 97, 14, 135 ринку торгівельного комплексу в м.Новоселиця по вул.Пирогова,17-б площею 10,5 кв.м, 10,7 кв.м., 13,8 кв.м і передає у власність інвестору.

Розпорядженням Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області від 8 травня 2007 року №300-р затверджено акт державної приймальної комісії від 26 квітня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінчених реконструкцією торговельних павільйонів з добудовою (літера Ж) у м.Новоселиця по вул.Пирогова,17-б, замовник приватне підприємство Ірина , підрядник закрите акціонерне товариство Агроспецмонтаж (а.с. 196-201).

До матеріалів справи приєднано: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_1 виконавчим комітетом Новоселицької міської ради 16 червня 2007 року САВ №418778 на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької міської ради від 13 червня 2007 року №354 (а.с.5); свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_2 виконавчим комітетом Новоселицької міської ради 15 червня 2007 року САВ №418699 на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької міської ради від 13 червня 2007 року №307 (а.с.31); свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_3 виконавчим комітетом Новоселицької міської ради 15 червня 2007 року САВ №418767 на підставі рішення виконавчого комітету Новоселицької міської ради від 15 червня 2007 року №335 (а.с.58).

Також до матеріалів справи приєднано договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 24 вересня 2007 року та витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 жовтня 2007 року №16302043 та від 16 жовтня 2007 року № 16302291 із змісту якого вбачається, що позивачам ОСОБА_8 та ОСОБА_4 належить по 1/2 частині нежилого приміщення - магазину площею 10,20 кв.м., який розташований в м. Новоселиця, по вул. Пирогова, № 17-б, приміщення № 135.

Отже, сторонами правовідносин з права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, на якій воно розміщено, є приватне підприємство Ірина та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_4

Однак, приватному підприємству Ірина видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 квітня 2008 року, на підставі рішення Новоселицької міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 березня 2008 року, розташованої по вул.Пирогова,17-б/81 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0013 га; державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 квітня 2008 року, на підставі рішення Новоселицької міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 березня 2008 року, розташованої по вул. Пирогова,17-б/97 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0013 га (а.с. 33, 60); державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 квітня 2008 року, на підставі рішення Новоселицької міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 березня 2008 року, розташовану по вул.Пирогова,17-б/135 в м.Новоселиця Чернівецької області зцільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,00112 га (а.с. 89); державний акт на право власності на земельну ділянку від 21 квітня 2008 року, на підставі рішення Новоселицької міської ради 17 сесії 5 скликання від 25 березня 2008 року, розташовану по вул.Пирогова,17-б/14 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0016 га (а.с. 230).

Також до матеріалів справи приєднано: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №350162, виданий ОСОБА_9 1 липня 2008 року, на підставі рішення засновників про ліквідацію приватного підприємства Ірина від 19 березня 2008 року, розташованої по вул.Пирогова,17-б/14 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0016 га; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №350178, виданий ОСОБА_9 1 липня 2008 року, на підставі рішення засновників про ліквідацію приватного підприємства Ірина від 19 березня 2008 року, розташованої по вул. Пирогова,17-б/135 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0012 га.; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №350173, виданий ОСОБА_9 1 липня 2008 року, на підставі рішення засновників про ліквідацію приватного підприємства Ірина від 19 березня 2008 року, розташованої по вул.Пирогова,17-б/97 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0013 га; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №350168, виданий ОСОБА_9 1 липня 2008 року, на підставі рішення засновників про ліквідацію приватного підприємства Ірина від 19 березня 2008 року, розташованої по вул. Пирогова,17-б/81 в м.Новоселиця Чернівецької області з цільовим призначенням для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,0013 га.

Наведені державні акти видані приватному підприємству Ірина та ОСОБА_9, після набуття ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно.

За вимогами ч.1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчує державний акт.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідач є власником спірних земельних ділянок, на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки, які позивачами не оспорено, а тому їхні вимоги про визнання за ними права власності на земельні ділянки, без оспорювання права на них відповідача, задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення у справі суд помилково керувався положеннями ст.120 ЗК України та виходив з того, що з переходом до позивачів права власності на нежилі приміщення, до них переходять земельні ділянки на яких вони розташовані.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі набули право власності за інвестиційними договорами, як на новостворене майно, а не в результаті переходу до них права власності на ці об'єкти від інших осіб.

Крім того, звертаючись з позовом до суду, позивачі не надали суду належні та допустимі докази, які би підтверджували набуття ними у власність земельних ділянок в результаті набуття права власності на нерухоме майно, а саме, розмір, конфігурація, розташування на місцевості таких земельних ділянок, із зазначенням відповідних координат.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі пред'явили позов про визнання права власності за ними на зазначені земельні ділянки, однак, спірні земельні ділянки були сформовані та виділені в натурі на місцевості, на підставі землевпорядної документації, яка була виготовлена на замовлення відповідача, після набуття позивачами права власності на вказане вище нерухоме майно.

З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, застосувавши до даних правовідносин положення ст. 120 ЗК України. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволення позову.

Керуючись ст. ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_4 до ОСОБА_9 про визнання права власності на земельні ділянки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: (підпис)

Судді (підписи)

З оригіналом згідно: