Рішення

від 10.01.2017 по справі 913/1284/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

10 січня 2017 року Справа № 913/1284/16

Провадження №26/913/1284/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна компанія «Спецпромсервіс» , м. Харків

до Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» , м. Сєвєродонецьк Луганська область

про стягнення 64030,25 грн,

Суддя Масловський С.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1, представник за довіреністю №01-026/1035 від 23.12.2016.

В судовому засіданні 10.01.2017 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна компанія «Спецпромсервіс» звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» про стягнення 64030,25 грн, з яких 59308,88 грн - інфляційні витрати, 4721,37 грн - 3% річних. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 23.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 07.12.2016, ухвалою від 07.12.2016 відкладено на 20.12.2016, ухвалою від 20.12.2016 відкладено на 10.01.2017.

07.12.2016 в судовому засіданні представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог з розрахунками інфляційних витрат та 3% річних, в якій зазначає, що в позовній заяві помилково зазначена сума 3% річних та вірною є сума у розмірі 5417,28 грн, але в прохальній частині просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних в сумі 4721,37 грн (сума зазначена в позовній заяві).

20.12.2016 відповідач через канцелярію господарського суду Луганського області подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує в повному обсязі. Відповідач зазначає, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу; що для стягнення 3% річних та інфляційних витрат обов'язковою умовою є існування між стягувачем та боржником грошового зобов'язання. З дня прийняття рішення господарським судом у боржника виникає зобов'язання не сплатити борг, а виконати рішення суду, оскільки між сторонами виконавчого провадження вже не існує цивільних правовідносин в розумінні ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України та оскільки зникає диспозитивність: вільне волевиявлення сторін і навпаки виникає примус до виконання. Так як спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання. Інфляційні витрати та 3% річних підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора разом з сумою боргу.

Також відповідач подає заяву, в якій просить суд відстрочити виконання рішення суду №913/1284/16 на 1,5 місяця зі сплатою боргу до 28.02.2017, посилаючись на скрутне матеріальне становище та зазначає, що виконання рішення шляхом разового платежу може призвести до зупинки підприємства.

05.01.2017 позивач через канцелярію господарського суду Луганського області подав письмові пояснення на відзив відповідача, в яких зазначає, що доводи відповідача не обґрунтовані, нарахування 3% річних та інфляційних витрат позивач здійснив за порушення відповідачем договірного грошового зобов'язання, що відповідає вимогам ст. 610, ст. 625 Цивільного кодексу України. Позивач не заперечує проти відстрочення виконання рішення зі сплатою боргу до 28.02.2017. Також позивач зазначає, що в позовній заяві помилково зазначена сума 3% річних та вірною є сума у розмірі 5417,28 грн, але в прохальній частині просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних в сумі 4721,37 грн (сума зазначена в позовній заяві).

10.01.2017 в судовому засіданні відповідач проти позову не заперечував та просив суд відстрочити виконання рішення суду на 1,5 місяця зі сплатою боргу до 28.02.2017.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-

ВСТАНОВИВ:

09.02.2016 рішенням господарського суду Луганської області позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна компанія "Спецпромсервіс" до Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про стягнення 94427,35 грн задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Алчевський металургійний комбінат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Багатопрофільна компанія "Спецпромсервіс" борг у сумі 94427,35 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 1416,41 грн. Відстрочено виконання рішення суду строком на 1 місяць.

У зв'язку з несплатою заборгованості за рішенням суду по справі 913/1278/16 від 09.02.2016 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.07.2014 по 30.03.2016.

30.03.2016 відповідач відповідно до виписки по особовому рахунку позивача з 01.03.2016 по 30.03.2016 здійснив оплату заборгованості в розмірі 94427,35 грн.

Згідно з частиною третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В пункті 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Пунктом 1 ст.612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а, навпаки, на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання . Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення , зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Згідно із п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України ).

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 01.07.2014 по 10.03.2016 інфляційні витрати в сумі 59505,59 грн та 3% річних у сумі 4721,37 грн.

Враховуючи викладене судом встановлено, що рішенням господарського суду Луганської області по справі №913/1278/15 від 09.02.2016 підтверджено наявність боргу відповідача перед позивачем, що відповідно до ст.35 ГПК України має преюдиціальне значення. Відповідач борг в сумі 94427,35 грн оплатив в повному обсязі, але не своєчасно, вказана сума оплачена відповідачем 30.03.2016, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача. Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України прострочення виконання грошового зобов'язання є підставою для нарахування і стягнення інфляційного збільшення суми боргу та 3% річних.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат позивача за період з липня 2014 по березень 2016, суд приходить до висновку, що розрахунок зроблено у відповідності з вимогами чинного законодавства та є арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат у сумі 59308,88 грн за період з липня 2014 по березень 2016 є законною, обґрунтованою, доведеною належним та допустимими доказами.

Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 01.07.2014 по 30.03.2016 в сумі 5417,28 грн та встановлено математичні помилки. Суд вважає за доцільне навести власний розрахунок.

Відсоток Граничний строк оплати товаруСтрок розрахунку річнихКількість днів прострочкиСума до сплати, грн.Сума річних, грн. 3% 30.06.2014 30.03.2016 639 94427,35 4957.47 За розрахунками суду розмір 3% річних складає 4957.47 грн.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, але такою, що підлягає задоволенню частково в розмірі 4957,47 грн.

Стосовно твердження відповідача стосовно того, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу; що для стягнення 3% річних та інфляційних витрат обов'язковою умовою є існування між стягувачем та боржником грошового зобов'язання, суд зазначає наступне : наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК. (Ця правова позиція підтверджена практикою Верховного Суду (постанова від 20.12.2010 у справі №3-57гс10, від 4.07.2011 у справі №3-65гс11, від 12.09.2011 у справі №3-73гс11, від 24.10.2011 у справі №3-89гс11, від 14.11.2011 у справі №3-116гс11, від 23.01.2012 у справі №3-142гс11). Також в ст. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК ), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України .

Відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду №913/1284/16 на 1,5 місяця зі сплатою боргу до 28.02.2017, посилаючись на скрутне матеріальне становище та зазначає, що виконання рішення шляхом разового платежу може призвести до зупинки підприємства. Позивач в поясненнях на відзив відповідача не заперечує проти відстрочки виконання рішення.

Господарський суд керуючись правом наданим ч. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача та відстрочити виконання рішення до 28.02.2017.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних витрат є законними, обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, але такими, що підлягають задоволенню частково, а саме 3% річних в сумі 4957,47 грн , інфляційні витрати в сумі 59308,88 грн.

Судовий збір покладається на відповідача, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України і складає 1378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 33 , 34 , 43, 44, 49 , 82 , 84 , 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» (код ЄДРПОУ 05441447, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 20А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатопрофільна компанія «Спецпромсервіс» (код ЄДРПОУ 36990582, місцезнаходження: 61003, м. Харків, вул. Короленка, буд. 25) 3% річних у сумі 4957 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім) грн 47 коп ., інфляційних витрат у сумі 59308 (п'ятдесят дев'ять тисяч триста вісім) грн 88 коп., а також судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп .

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Відстрочити виконання рішення до 28.02.2017.

5. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.01.2017.

Суддя С.В. Масловський