Постанова

від 12.01.2017 по справі 910/16089/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2017 р. Справа№ 910/16089/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Чорної Л.В.

За учатю представників сторін:

- позивача: Гуржій Є.М.. за довіреністю № 06-05/1043 від 27.12.2016

- відповідача (апелянта): Литвин І.А.- керівник (згідно з витягу з ЄДРЮОФОПГФ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Автоарматура" на рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2016 у справі № 910/16089/16 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом комунального підприємства "Київпастранс", м. Київ

до приватного підприємства "Автоарматура", м. Київ

про застосування господарських санкцій 6 809, 42 грн

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київпастранс (далі- КП Київпастранс / позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства Автоарматура ( надалі- ПП Автоарматура / відповідач/ апелянт) про про застосування господарських санкцій у розмірі 6 809,42 грн. пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 52.16-72 від 31.03.2016.

В обґрунтування заявлених позовних, позивач посилається на невиконання відповідачем передбаченого договором обов'язку здійснити у встановлений строк поставку товару (п. 5.3 договору), а відтак вважає підставним застосування господарських санкцій у вигляді стягнення пені.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2016 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.11.2016 у справі № 910/16089/16 (суддя Андреїшина І.О.) позов задоволено частково; стягнуто з приватного підприємства Автоарматура на користь комунального підприємства "Київпастранс" 6 790 (шість тисяч сімсот дев'яносто) грн 82 коп. пені та 1 374 (одна тисяча триста сімдесят чотири) грн 28 коп. витрат по сплаті судового збору; у решті позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з факту порушення відповідачем строків поставки продукції, що згідно з пунктом 7.2 спірного договору є підставою для стягнення з нього штрафних санкцій (пені). У решті позову суд відмовив через помилковість здійсненого позивачем розрахунку.

При цьому суд першої інтанції керувався положеннями ст. ст. 509, 526, 530, 546, 549, 551, 673, 712 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та 32, 33, 44, 47, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, приватне підприємство "Автоарматура" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовної вимоги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, зокрема, положення ст.ст. 538, 693 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного підприємства Автоарматура на рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2016 у справі № 910/16089/16 та призначено її до розгляду на 12.01.2017

Керівник підприємства в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити її повністю.

Представник позивача заперечив в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Дслідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 31.03.2016 між комунальним підприємством Київпастранс , як покупцем та приватним підприємством "Автоарматура", як постачачальником було укладено договір №52.16-72 від 31.03.2016 (далі - договір).

Пункотом п. 1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю: "Частини залізничних локомотивів, трамвайних моторних вагонів і рухомого складу: кріплення та арматура і їхні частини; механічне устаткування для керування рухом" код за ДК 016:2010 30.20.4 (алюмінієва вставка пантографа, лот №1), надалі - товар, а покупець сплатити за товар, встановлений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток №1), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2.1. договору, кількість товару замовляється, виходячи із фактичних потреб покупця в межах запланованої ціни договору.

Пункотом 5.1. спірного договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно з INCOTERMS-2010 за адресою: м. Київ, філії та відокремлені підрозділи КП "Київпастранс", перелік яких зазначається у додатку № 4 до цього договору.

Згідно з п. 5.3. договору, поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявою філії, відокремленого підрозділу покупця виходячи з його виробничої необхідності.

Відповідно до п. 5.4. договору, поставка партії товару здійснюється не пізніше 20 календарних днів з дати отримання постачальником письмової заявки. Порядок приймання-передачі товару наведений у додатку № 3, що є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем в особі відокремленого підрозділу служби утримання рухомого складу та транспортної інфраструктури КП "Київпастранс" було направлено на адресу відповідача лист-заявку від 20.04.2016 №19/438 на поставку вставок алюмінієвих, в межах специфікації, що є додатком №1 до договору, на загальну суму 72 000,00 грн.

Вказане підтверджується копією чеку від 20.04.2016 № 0923 та опису вкладення в цінний лист від 20.04.2016.

Зазначений лист-заявка був отриманий відповідачем 29.04.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0407027402626. Таким чином, згідно з п. 5.4. договору, поставка партії товару за заявкою позивача мала бути здійснена не пізніше 19.05.2016.

Однак, станом на 30.08.2016 товар відповідачем не був поставлений позивачу за заявкою від 20.04.2016 №19/438, як того вимагає п. 5.4. договору, що є порушенням відповідачем господарського зобов'язання.

Несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань стало підставою для нарахування позивачем відповідно до п. 7.2 спірного договору штрафних санкції (пені) за порушення строків надання послуг у розмірі 6 809,42 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій (пені) за неналежне виконання умов договору № 52.16 -72 від 31.03.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України та положень статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова , її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У пункті 7.2 договору, передбачено, що за порушення термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого в строк товару, за кожен день прострочення.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, доданий до позовної заяви, судом першої інтанції встановлено, що даний розрахунок містить арифметичні помилки, у зв'язку з чим судом першої інтанції виконано власний розрахунок даної вимоги.

Таким чином, за розрахунком суду, який був перевірений судом апеляційної інстанції, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 6 790, 82 грн. пені за період з 20.05.2016 по 30.08.2016, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 52.16-72 від 31.03.2016.

Колегія суддів погоджується із судом першої інтанції, щодо безпідставних тверджень відповідача, що за заявкою позивача від 20.04.2016 передбачено відстрочку платежу на 28 днів, оскільки зобов'язання відповідача поставити продукцію не ставилося за умовами договору у залежність від строків оплати товару позивачем.

Стосовно тверджень скаржника, шо ним було направлено лист від 04.05.2016, в якому відповідач повідомив позивача проте, що умовою постачання товару є виконання п. 4.1. договору є безпідставними, оскільки відповідно до п. 4.1.1 догору сторони погодили, що протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання від постачальника рахунку -фактури покупець зобов'язаний перерахувати попередню оплату у розмірі 50% від вартості товару (окремої партії товару).

У порушення у п.4.1.1 догору у матеріалах справи відстутні докази отримання позивачем від постачальника (відповідча) рахунку - фактури на товар, який було замовлено відповідно до заявки від 20.04.2016 №19/438, а тому посилання скаржника на приписи ст.ст. 538, 693 ЦК України є необґрунтованими, оскільки відповідач не виконав умови договору про направлення рахунку -фактури та відповідно відсутністю обовязку позивача передбаченого п. 4.1.1 договору.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанці, відповідачем було підтверджено факт не направлення позивачу рахунку - фактури відповідно до вимог п. 4.1.1. договору № 52.16 -72 від 31.03.2016.

Також колегію суддів апеляційної інстанції не беруться до уваги надані у судовому засіданні посилання скаржника на лист вих. № 60531-1 від 31.05.2016, з огляду на наступне.

Як вбачається з копії листа № 60531-1 від 31.05.2016, яким була надана відповідь на лист позивача № 19/437 від 20.04.2016, відповідач повідомив позивача, що відповідно до додатку № 4 до договору № 52.16-89 від 20.04.2016 їхнім підприємством була вимоготовлена продукція (алюмінієві вставки пантографа АДЗ 1 ТО), яка в першу чергу поставляється усім ТРЕД відповідно отриманих від них заявок. Постачання вставок на склад Служби УРС та ТІ у відповідності до поданої нам заяки ми тогові виконати при виготовлені 3-ї партії вставок зг. рах. факт № СФ-606013 від 01.06.2016.

Рахом з тим, як вбачається з копії рахунку - фактури № СФ-606013 від 01.06.2016 одержувачем було КП Київпастранс Служба УРС ТА ТІ за договором № 52.16-89 від 20.04.2016, в той час листом № 19/438 від 20.04.2016 позивач просив поставити товар відповідно до договору № 52.16-72 від 31.03.2016.

На підставі вищевикладеного апеляційний суд не приймає до уваги інші твердження відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі стосовно порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, пояснень представників сторін, дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

В зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України, що судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Автоарматура" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 02.11.2016 у справі № 910/16089/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

Л.В. Чорна