Ухвала

від 11.01.2017 по справі 816/1517/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 р.Справа № 816/1517/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника позивача Клименка В.В.

представника відповідача Соловей А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2016р. по справі № 816/1517/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспроммаш"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2016 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспроммаш" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 25.08.2016 року № 0002911404 в частині зменшення податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 158 661,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспроммаш" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2379 (дві тисячі триста сімдесят дев'ять) гривень 92 (дев'яносто дві) копійки.

Відповідач, не погодившись з даною постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначену постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Крім того, вказує, що при перевірці враховано акт Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" № 394/3/26-50-22-03/10-38948595 від 21.05.2014.Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.195 КАС України та керуючись ч.1 ст.41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіспроммаш" зареєстроване як юридична особа (ідентифікаційний код 37439748) рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 29 листопада 2010 року, номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 1 588 102 0000 009532 /а.с. 131/ та перебуває на податковому обліку, у тому числі як платник податку на додану вартість з 30 листопада 2010 року.

У період з 06.07.2016 по 14.07.2016 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сервіспроммаш" код ЄДРПОУ 37439748 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 17.06.2016, за результатами якої складено акт № 282/16-31-14-04-14/37439748 від 21.07.2016 /а.с. 29-100/.

Відповідно до висновків вказаного акту зафіксовано, зокрема, порушення позивачем п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником завищений податковий кредит в загальній сумі 204669 грн, в тому числі за лютий 2014 року в сумі 158661 грн та за липень 2014 року в сумі 46008 грн в зв'язку з не підтвердженням придбання товару у ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" на суму 158661 грн в лютому 2014 року та у ТОВ "КИЇВ СІТІ БУД" в сумі 48008 грн в липні 2014 року.

Не погоджуючись з висновками перевіряючих, позивачем подано заперечення на акт перевірки, за наслідками розгляду яких відповідачем проведено іншу перевірку.

У період з 09.08.2016 по 11.08.2016 відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Сервіспроммаш" з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп", код ЄДРПОУ 38948595 та подальшими покупцями придбання товару за період з 01.01.2013 по 17.06.2016, за результатами якої оформлено акт № 332/16-31-14-04-14/37439748 від 18.08.2016 /а.с. 9-24/.

За висновками цього акту позивачем порушено:

- п. 185.1 ст. 185 та п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п. 4 розділу ІІІ, п.п. 1, 2 і 7 п. 3 розділу V п.п. 9 п. 3 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 № 13), зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, внаслідок неправомірного визначення податкових зобов'язань у податковій звітності з урахуванням обсягу придбання та задекларованого податкового кредиту завищена сума податкових зобов'язань в загальній сумі 158661,00 грн в тому числі за лютий 2014 року в сумі 158661,00 грн в зв'язку з не підтвердженням реалізації товару у ТОВ "НВП "Комплект-Ліга" на суму 158661 грн. в лютому 2014 року;

- п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями платником завищений податковий кредит в загальній сумі 158661,00 грн, в тому числі за лютий 2014 року в сумі 158661,00 грн в зв'язку з не підтвердженням придбання товару у ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" на суму 158661,00 грн в лютому 2014 року.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки ГУ ДФС у Полтавській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002911404 від 25.08.2016, яким зменшено суму податкового зобов'язання для цілей розділу V Податкового кодексу України та/або зменшено суму податкового кредиту за платежем: податок на додану вартість у розмірі 204669,00 грн, у тому числі за лютий 2014 року - 158661,00 грн, за липень 2014 року - 46008,00 грн /а. с. 26/.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням в частині зменшення податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість /надалі - ПДВ/ за лютий 2014 року у розмірі 158661,00 грн, позивач оскаржив його до суду.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та контрагентом ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" у перевіряємий період не мають на меті реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ТОВ "Сервіспроммаш" та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення № 0002911404 від 25.08.2016 в частині зменшення податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість /надалі - ПДВ/ за лютий 2014 року у розмірі 158661,00 грн, а відтак позовні вимоги ТОВ "Сервіспроммаш" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1 ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Сервіспроммаш" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, видами економічної діяльності позивача за КВЕД є 33.20 - установка та монтаж машин і устаткування; 46.63 - оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва (Основна); 33.12 - ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 28.92 - виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами /а.с. 132/.

Для здійснення основного виду економічної діяльності між ТОВ "Сервіспроммаш" (покупець) та ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" (продавець) укладено договір поставки № 10-02/14 від 10.02.2014 /а.с. 136-137/, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах Даного Договору (п. 1.1 Договору). Одиниця виміру кількості товару: комплект. Загальна кількість товару чітко визначається згідно специфікації та рахунку-фактури, що є невід'ємними частинами договору (п. 2.1, 2.2 Договору). Якість товару, що постачається продавцем, повинна відповідати таким показникам: сертифікат якості, сертифікат походження, пакувальний лист. Підтвердженням якості з боку продавця є якісне посвідчення товару (п. 3.1, 3.2 Договору). Доставка товару відбувається автомобільним транспортом за рахунок покупця, котрий являється замовником перевезення (п. 4.1 Договору). Ціна товару визначається згідно специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Вартість за Даним Договором зазначена з урахуванням ПДВ (п. 5.1, 5.2 Договору).

Згідно специфікації № 1 від 10.02.2014 до договору № 10-02/14 від 10.02.2014 /а.с. 138/ товарами є: головка колонна ОКК2 21-168Ч245Ч324 К1 з комплектом запасних частин ** ТУ26-16-02-91 ГОСТ 28919-91, кількість - 4 комплекти з ціною без ПДВ 107926,00 грн, сумою без ПДВ 431704,00 грн; головка колонна ОККЗ 35-168Ч245Ч324Ч426 К1 з комплектом запасних частин ** ТУ26-16-02-91 ГОСТ 28919-91, кількість - 2 комплекти з ціною без ПДВ 180800,00 грн, сумою без ПДВ 361600,00 грн, всього без ПДВ - 793304,00 грн, ПДВ - 158660,00 грн, всього до сплати 951964,80 грн.

На підтвердження виконання вимог вказаного договору поставки позивачем надано копії наступних документів: видаткова накладна № 0210/01 від 10.02.2014, податкова накладна № 14 від 10.02.2014; розрахунок №1 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 10.02.2014 № 14, рахунок-фактура № 021001 від 10.02.2014; виписка по особовому рахунку за 16.04.2014 про оплату товарів ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" на загальну суму 951964,80 грн, в т.ч. ПДВ - 158660,80 грн /а.с. 140-143/.

Для перевезення придбаних у ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" товарів ТОВ "Сервіспроммаш" використало перевізника - ПП "ОСОБА_4.", з яким раніше було укладено договір про надання транспортних послуг /а.с. 146/.

Так, 01.01.2014 між ПП "ОСОБА_4." (виконавець) та ТОВ "Сервіспроммаш" (замовник) укладено договір № 1 про надання транспортних послуг, за умовами якого виконавець надає замовнику транспортні послуги. Вартість наданих послуг згідно рахунку-фактури. Розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом перерахування замовником грошових засобів на р/р виконавця, або іншим способом, заздалегідь узгодженим сторонами. Строк дії договору з 01.01.2014 по 31.12.2014.

ТОВ "Сервіспроммаш" на ім'я ОСОБА_4 видано довіреність № 1 від 10.02.2014 на отримання від ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" цінностей за рах. № 021001 від 10.02.2014 /а.с. 145/.

Факт транспортування підтверджується доданою до матеріалів справи копією товарно-транспортної накладної № 1 від 10.02.2014 /а.с. 144/.

Згідно акта виконаних робіт про здійснення вантажних перевезень від 10.02.2014, вантажне перевезення здійснювалося автомобілем марки: ЗИЛ 4331, д.н. НОМЕР_2, причеп НОМЕР_3 за маршрутом: Полтава-Київ-Полтава, виконано 700 км, тариф 8,00 грн за 1 км, вартість виконаних послуг становить 5600,00 грн /а.с. 150/.

В подальшому, отриманий у ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" товар, ТОВ "Сервіспроммаш" реалізовано іншому контрагенту - ТОВ "НВП "Комплект-Ліга" на підставі укладеного між ТОВ "Сервіспроммаш" (постачальник) та ТОВ "НВП "Комплект-Ліга" (покупець) договору поставки № 14/10-01 від 14.10.2013 /а.с. 151-154/

За умовами вказаного договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, найменування, асортимент, кількість і вартість якого вказується в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується своєчасно оплачувати і приймати зазначений товар на умовах, передбачених даним Договором (п.1.1 Договору). Кількість товару, який поставляється, вказується в Специфікаціях. Якість товару має відповідати вимогам державних стандартів України та підтверджуватися документами про якість, що додаються до кожної поставки (п. 2.1, 2.2 Договору). Ціна на Товар встановлюється в національній валюті України та вказується в Специфікаціях (п. 3.1 Договору). Умови поставки товару обумовлюються сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору. Розрахунки за товар за цим договором здійснюються простим банківським переказом на банківський рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі (п. 4.1, 5.1 Договору).

На виконання вищевказаного договору надано Специфікацію № 1 від 14.10.2013 до договору поставки № 14/10-01 від 14.10.2013 /а.с. 155/ на ряд товарів, серед яких придбані у ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" товари: головка колонна ОКК2 21-168Ч245Ч324 К1 з комплектом запасних частин ** ТУ26-16-02-91 ГОСТ 28919-91, кількість - 4 та головка колонна ОККЗ 35-168Ч245Ч324Ч426 К1 з комплектом запасних частин ** ТУ26-16-02-91 ГОСТ 28919-91, кількість - 2.

На підтвердження факту зазначеної операції позивач надав рахунок-фактуру № 4 від 10.02.2014, накладну №4 від 10.02.2014, акт № 4 приймання-передачі від 10.02.2014, податкову накладну № 2 від 10.02.2014, якою до складу ПДВ включено суму в 167012,04 грн /а.с. 156-158, 160/. Оплату проведено, про що свідчить виписка по особовому рахунку ТОВ "Сервіспроммаш" за 15.04.2014 /а.с. 159/.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

Також колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення податкового органу щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

На виконання договірних відносин ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" виписано на адресу позивача податкові накладні.

Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Крім того, як слідує з матеріалів справи висновки відповідача про безтоварність господарських операцій ТОВ "Сервіспроммаш" з ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" ґрунтуються на інформації, викладеній в акті ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 21.05.2014 № 394/3/26-50-22-03/10-38948595 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп", податковий номер 38948595 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій за період з 01.12.2013 по 30.04.2014".

Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказаний акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, оскільки позивач як платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п. 14.1.181 ст.14 ПК України).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємці", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб,яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентом не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та ТОВ "Сервіс-Трейд-Груп" не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами.

Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.

Таким чином, постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2016р. по справі № 816/1517/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Спаскін О.А. Судді (підпис) (підпис) Сіренко О.І. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2017 р.