Постанова

від 11.01.2017 по справі 805/4257/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 р. Справа №805/4257/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 11-55

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волгіної Н.П.,

при секретарі судового засідання - Маковецькій О.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області,

Микитинської виправної колонії (№ 87)

про поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області, в якому (з урахуванням уточнень) просить суд:

- визнати недійсним та скасувати наказ Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області від 31 жовтня 2016 року № 131 про її звільнення;

- поновити її на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області № 87;

- зобов'язати відповідача виготовити 2 листопада 2016 року звернулась до суду із даним позовом (а.с. 3-4).

Ухвалою суду від 27 грудня 2016 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Микитинську виправну колонію (№ 87) (а.с. 62-63).

Позивач у судовому засіданні наполягала на задоволенні позову з підстав, зазначених у позові.

Представник першого відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи управління повідомлялось судом належним чином.

2 грудня 2016 року (на електронну адресу суду) та 22 грудня (поштою) судом отримана заява від першого відповідача про розгляд справи без участі представника управління (а.с. 32, 46). дублікат її трудової книжки (а.с. 3-4, 36).

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

ОСОБА_1 працювала в Микитинській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області з 22 лютого 2006 року; з 19 лютого 2013 року - на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи. Зазначена установа згідно інформації Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, розмішеної на офіційному сайті розташована на тимчасово окупованій території.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року позивач народила сина - ОСОБА_2, у зв'язку із чим з 25 березня 2014 року знаходилась у відпустці для догляду за дитиною до досягнення ним 3-х років (до ІНФОРМАЦІЯ_4 року), що підтверджується Наказом від 24 березня 2014 № 14 о/с.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року позивач народила доньку - ОСОБА_3.

Згідно відповіді (листа) відповідача від 21 жовтня 2015 року № 9-273-15/х-275, отриманого позивачем на її звернення, наказом Управління від 31 жовтня 2014 року № 131 ОСОБА_1 було звільнено з органів ДКВС; також у листі зазначено, що всі матеріали стосовно звільнення співробітників колонії були повернуті Управлінням Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області до МВК-87 для залучення до особових справ звільнених працівників. При цьому, а ні копії наказу про звільнення, а ні трудової книжки до листа додано не було, також не було зазначено і про причини та обставини її звільнення.

За для отримання документів щодо свого можливого звільнення позивач звернулась із запитом до Микитинської виправної колонії та отримала лист-відповідь від 27 грудня 2015 року, в якій вказано, що особова справа позивача в архіві зазначеної установи відсутня.

Позивач зауважує, що ніколи не зверталась із заявами про розірвання трудового договору та не виявляла іншим чином ініціативи щодо свого звільнення. Вважає, що відповідач оформив припинення трудових відносин з позивачем без її заяви та відома та з грубим порушенням норм трудового законодавства.

Крім цього відповідачем була допущена втрата трудової книжки ОСОБА_1, яка згідно із вимогами ст. 48 КЗпП України є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно п. 6.1 Інструкції № 58 якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.

Таким чином, не видача позивачу дублікату втраченої установою трудової книжки також є неправомірною.

На підставі викладеного вище, будучи незгодною зі своїм звільненням (згідно листа Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області) та не виготовленням відповідачем дублікату її трудової книжки, не отримавши копії наказу про звільнення та пояснень щодо підстав такого звільнення, позивач

В матеріалах справи містяться письмові заперечення Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області, в яких зазначено наступне.

ОСОБА_1 проходила службу в Микитинській виправній колонії № 87 на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи у званні лейтенант внутрішньої служби.

Наказом Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області від 31 жовтня 2014 року № 131 позивача було звільнено з органів ДКВС.

Враховуючи, що ОСОБА_1 проходила службу безпосередньо в Микитинській виправній колонії (№ 87), яка є юридичною особою, всі матеріали працівників колонії (особові справи, грошові атестати, трудові книжки та інше) знаходились безпосередньо в установі за місцем проходження служби працівника.

Звільнення працівників Микитинської виправної колонії № 87 проводилось на підставі матеріалів, які були надані кадровим підрозділом цієї установи.

Як зазначено у самому наказі № 139 від 31 жовтня 2014 року, звільнення ОСОБА_1 відбулось на підставі її рапорту на звільнення за власним бажанням, що і було зроблено Управлінням.

Виправна колонія № 87 знаходиться на непідконтрольній Українській владі території та є непідзвітна та непідконтрольна Управлінню Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області. Перевірити наявність чи відсутність рапорту ОСОБА_1 у виправній колонії не є можливим, також не представляється можливим і видати дублікат трудової книжки у зв'язку зі знаходженням особової справи позивача безпосередньо в установі, в якій ОСОБА_1 працювала.

Також у запереченнях зауважено, що провести будь-які дії з оформлення та видачі позивачу дублікату трудової книжки, чи перевірки наявності чи відсутності будь-яких матеріалів особової справи позивача стане можливим лише після звільнення території, на якій на теперішній час знаходиться Микитинська виправна колонія № 87, від незаконних озброєних бандформорувань так званої ДНР.

Враховуючи все вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, наказ про її звільнення правомірним, а тому просить суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі (а.с. 33-34, 47-48).

Представник другого відповідача, Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87), в судове засідання не з'явився.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (сайт Міністерства юстиції України, https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Микитинська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87) (Микитинська виправна колонія № 87) код ЄДРПОУ 08563180, зареєстрована за адресою: 84635, Донецька область, місто Горлівка, вулиця Живописна, будинок 46 (а.с. 71-72), тобто, на непідконтрольній владі України території. Відомості щодо переміщення установи на підконтрольну Україні територію у суду відсутні.

Згідно ст. 39 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, третіх осіб, свідків невідоме, суд може здійснити їх виклик через засоби масової інформації за останнім відомим місцем їхнього проживання (перебування) на території України. Виклик публікується в друкованому засобі масової інформації не пізніше ніж за сім днів до дати призначеного судового розгляду справи. Друкований засіб масової інформації, у якому розміщуються оголошення про виклик протягом наступного року, визначається не пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1333-р "Перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме" визначено друкованим засобом масової інформації у Донецькій області "Донеччина".

У відповідності до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Товариство з обмеженою відповідальністю "Газета "ДОНЕЧЧИНА" (код ЄДРПОУ 13505138) зареєстроване за адресою: 83054, Донецька область, місто Донецьк, проспект Київський, будинок 48, тобто, - на тимчасово окупованій території України.

Враховуючи, що доставка поштової кореспонденції на непідконтрольну владі України територію не здійснюється, беручи до уваги положення ст. 39 КАС України, а також те, що друкований засіб масової інформації для розміщення оголошень про виклик до суду осіб, які беруть участь у справі, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме (щодо Донецької області), - зареєстрований на території, не підконтрольній владі України, судом здійснено заходи щодо розміщення оголошення про виклик до суду відповідача на своїй веб-сторінці на офіційному веб-порталі "Судова влада України" (http://adm.dn.court.gov.ua/sud0570/povistky/280465/) (а.с. 64-66).

Крім цього, 29 грудня 2016 року судом була направлена телефонограма про виклик представника другого відповідача до суду за телефоном 66571, 66205, зазначеним Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 67).

Враховуючи наведене вище, судом належним чином повідомлено другого відповідача про місце, дату та час розгляду справи.

Також суд зазначає таке.

Ухвалами суду від 11 листопада 2016 року та 22 листопада 2016 року Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області було зобов'язано надати суду: в разі заперечень проти позову - письмові заперечення та докази на підтвердження цих заперечень; усі матеріали, що були взяті до уваги при прийнятті рішення (наказу) про звільнення позивача; оригінали та належним чином засвідчені копії: наказу від 31 жовтня 2014 року № 131; доказів ознайомлення позивача з наказом від 31 жовтня 2014 року № 131; доказів вручення позивачу трудової книжки; витягу с послужного списку позивача; докази направлення особової справи позивача до МВК-87 (враховуючи, що МВК-17 знаходиться на непідконтрольній владі України території); довідку про доходи (заробітну плату) позивача за останні два місяця, що передували її звільненню (а.с. 19, 26).

Станом на 11 січня 2017 року ухвали суду відповідачем не виконані.

Як зазначено у запереченнях відповідача, отриманих судом 2 та 22 рудня 2016 року (а.с. 33-34, 47-78) надати особову справу позивача та будь-які документи щодо ОСОБА_1, зокрема, грошовий атестат, трудову книжку та інші, - не є можливим, так як всі матеріали працівників колонії знаходяться безпосередньо в установі, в якій працювала позивач (в колонії № 87), яка, в свою чергу, зараз знаходиться на непідконтрольній владі України території.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Враховуючи наведене вище, беручи до уваги приписи ст. 71 КАС України, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до преамбули Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23 червня 2005 № 2713-IV (далі - Закон України Про Державну кримінально-виконавчу службу України , Закон № 2713-IV) цей Закон визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Згідно ст. 6 цього Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (ч. 1); Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків (ч. 6).

Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/201о Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади утворено Державну пенітенціарну службу України (ДПтС), реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1062 Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної пенітенціарної служби шляхом перетворення територіальних органів Державного департаменту з питань виконання покарань, серед яких зазначено і Управління Державної пенітенціарної служби в Донецькій області, яке утворено шляхом перетворення з управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Донецькій області.

Наказом ДПтС від 1 листопада 2011 року № 480 Про затвердження Переліку найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України затверджений відповідний перелік (зі змінами, внесеними наказом ДПтС від 28 липня 2016 року № 225/ОД-16); у вказаному переліку серед інших установ зазначені Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (Управління ДПтС України в Донецькій області) та Микитинська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87) (Микитинська виправна колонія № 87) (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/kha/uk/publish/article/116239;jsessionid=5C5BAD74E6A32929851EE5CF90DF98FB).

Відповідно до відомостей, отриманих з веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 31 березня 2015 року № 466/5, розпорядником якого є Міністерство юстиції України, технічним адміністратором - Державне підприємство "Інформаційно-ресурсний центр") (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), Управління Державної пенітенціарної служб України в Донецькій області є органом державної влади, юридичною особою, код ЄДРПОУ 08563079, місцезнаходження: 87528, Донецька область, місто Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, буд. 105; Микитинська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87) є державною установою, код ЄДРПОУ 08563180, місцезнаходження: 84635, Донецька область, місто Горлівка, вул. Живописна, буд. 46 (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) (а.с. 70-72).

Згідно п. 7 Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 225, Державна пенітенціарна служба України здійснює покладені на неї повноваження безпосередньо та через територіальні органи управління, органи і установи.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 2713-IV передбачено, що територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління.

В матеріалах справи міститься копія Положення про управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області, затвердженого Наказом Державної пенітенціарної служби України від 30 грудня 2011 року № 645 (а.с. 49-55), п. 15 якого також передбачено, що Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в установах казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, інші печатки та штампи.

Таким чином, Управління Державної пенітенціарної служб України в Донецькій області та Микитинська виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87) є належними відповідачами у справі.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила службу в Микитинській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 87) з 22 лютого 2006 року (наказ Микитинської виправної колонії № 87 від 20 лютого 2006 року № 12 о/с); з 19 лютого 2013 року - на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи (наказ Управління ДПтС України в Донецькій області (№ 87) від 18 лютого 2013 року № 17 о/с) - зазначене встановлено на підставі пояснень сторін (а.с. 3-4, 33-34, 47-48) та довідки, виданої заступником начальника Микитинської виправної колонії № 87 - начальником сектору по роботі з особовим складом старшим лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_5 (а.с. 12).

ІНФОРМАЦІЯ_5 року позивач народила другу дитину, ОСОБА_2 (а.с. 15).

Наказом в.о. начальника Микитинської вправної колонії № 87, майора внутрішньої служби ОСОБА_6 від 2 березня 2014 року № 14 о/с у зв'язку із народженням у позивача дитини (а.с. 15) позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - з 25 березня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с. 6).

Відповідно до матеріалів справи станом на 31 жовтня 2014 року (дата прийняття першим відповідачем спірного наказу) ОСОБА_1 перебувала у званні лейтенанта внутрішньої служби (а.с. 35).

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 13 Закону № 2713-IV особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби встановлюються такі спеціальні звання: середній начальницький склад: лейтенант внутрішньої служби. Аналогічні положення містяться і у п. 2 Положення № 114, який регламентує порядок присвоєння особам, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, спеціальних звань.

Враховуючи наведені вище приписи на час звільнення ОСОБА_1 відносилась до середнього начальницького складу.

Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 31 жовтня 2014 року № 139 о/с вирішено з 31 жовтня 2014 року згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ звільнити у запас Збройних Сил України за п. 64 ж (за власним бажанням) лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-009281), старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії (№ 87) (а.с. 35).

Як зазначає позивач копії наказу про її звільнення вона не отримала - а ні безпосередньо після прийняття спірного наказу, а ні станом на час звернення із відповідним позовом до суду, як не отримала і своєї трудової книжки (або її дублікату); також позивач зазначила, що рапорту про звільнення за власним бажанням вона не писала.

Зазначене не спростовано під час розгляду відповідачами у справі - суду не надано доказів на підтвердження своєчасного направлення (вручення) позивачу та, відповідно, отримання останньою спірного наказу та її трудової книжки.

Про прийняття рішення щодо її звільнення із займаної посади ОСОБА_1, за її поясненнями, дізналась з листа начальника Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області ОСОБА_7 від 21 жовтня 2015 року (вих. № 9-273-15/Х-275, а.с. 10), отриманого нею приблизно в листопаді 2015 року у відповідь на її звернення, яке вона направила до відповідача з метою з'ясування свого стану (як особи, яка працевлаштована в МВК № 87), так як вже певний період на території Донецького регіону тривала антитерористична операція, а ОСОБА_1 у той час перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

При цьому, до вказаного вище листа Управління ДПтС України не було додано копію (або витяг зі спірного наказу) та не було пояснено причин та обставин звільнення ОСОБА_4

Враховуючи це, а також зазначення у листі про направлення всіх матеріалів щодо звільнення працівників колонії (в тому числі і позивача) до МВК-87 для залучення до особових справ, 23 листопада 2015 року позивач за для отримання вказаних документів звернулась з листом до Микитинської виправної колонії (за її поясненням - шляхом передачі листа нарочно через родича), та у грудні 2015 року отримала відповідь (за поясненням ОСОБА_1 відповідь від колонії надійшла на електронну адресу, зазначену позивачем у її листі-запиті) від 7 грудня 2015 року (вих. № 9/4965), а згодом передана і родичем підписану начальником Никитовской ИК , в якій зазначено, що особова справа ОСОБА_1 в архіві колонії відсутня, відомостями щодо її місцезнаходження сектор кадрів колонії не володіє (а.с. 11).

Як зазначила у судовому засіданні позивач, у грудні 2015 року, після отримання зазначеного листа, вона дізналась про свою третю вагітність, тому вона не ризикнула вчиняти будь-які активні дії, пов'язані зі з'ясуванням обставин щодо її можливого звільнення. Крім цього, у вказаний період крім двох маленьких дітей які періодично хворіли, фактично на піклуванні позивача та її чоловіка була її свекруха, яка перебувала у післяінсультному стані. До того ж у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, викликаним вимушеним переселенням позивача та її сім'ї з м. Горлівки (тобто, непідконтрольній владі України території), вона вимушена була періодично відвідувати відповідні державні установи (зокрема, УПСЗН) за для оформлення різного роду документів, пов'язаних із призначенням їй та її сім'ї матеріальної допомоги.

У судовому засіданні позивач пояснила, що крім іншого, вважала, що після того, як Управління після отримання її звернення та з'ясувало ту обставину, що позивач не отримувала копії наказу про своє звільнення, - копію цього наказу повторно їй мали направити поштою, або письмово повідомити - коли і де вона може отримати цю копію, а тому, перебуваючи у стані третьої вагітності чекала на вказаний документ вдома.

Не отримавши копії спірного наказу або листа про необхідність з'явитись до відповідача для отримання зазначеної копії та трудової книжки, наприкінці вересня 2016 року (за поясненням позивача) після спливу трьох місяців з дня народження ОСОБА_1 третьої дитини (народила ІНФОРМАЦІЯ_3 року), вона звернулась із позовом про поновлення її на посаді до Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 жовтня 2016 року у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області про поновлення на роботі було відмовлено та роз'яснено останній її право на звернення із зазначеними позовними вимогами до Донецького окружного адміністративного суду (а.с. 5).

Отримавши зазначену ухвалу Артемівського міськрайонного суду Донецької області, 2 листопада 2016 року позивач звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із даним позовом (а.с. 3-4, 18).

При вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із зазначеним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 3 цієї статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до ст. п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, спір між позивачем та відповідачами з приводу звільнення позивача з посади та з органів внутрішніх справ є спором у сфері проходження публічної служби.

Відповідно, для звернення позивача до суду з даним позовом встановлений місячний термін, який відповідно до ч. 3 ст. 99 КАС України, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, якщо не встановлено інше.

Частиною 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що у справах про звільнення працівник може звернутися до суду із заявою в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Ураховуючи те, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, приписи ст. 233 КЗпП України підлягають застосуванню і при вирішенні судом адміністративної юрисдикції питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою про оскарження наказів про звільнення з публічної служби.

Тобто, днем, з якого починає відраховуватись місячний строк звернення до суду із позовною заявою щодо оскарження звільнення позивача з публічної служби, є день вручення позивачу копії наказу про її звільнення з посади (витягу з цього наказу) або день видачі їй трудової книжки.

Зазначений висновок колегії суддів узгоджується із позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові цього суду від 6 листопада 2013 року (№ 21-389а13).

Як встановлено під час розгляду справи спірний наказ про звільнення позивача з посади був прийнятий 31 жовтня 2014 року.

За матеріалами справи у зазначений період позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років.

Доказів направлення копії спірного наказу (або витягу з нього) на адресу позивача як і докази отримання останньою зазначеного наказу суду не надані.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що згідно абз. 5 ч. 1 п. 4.1 та п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу а ні поштою, а ні електронним зв'язком не направлялось повідомлення із вказівкою (пропозицією) з'явитись та отримати трудову книжку.

Крім цього, згідно абз. 5 ч. 1 п. 4.1 та п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу а ні поштою, а ні електронним зв'язком не направлялись копії спірних наказів (або витяг з них) та повідомлення із вказівкою з'явитись та отримати трудову книжку.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем не було пропущено строк звернення до суду із даним позовом, встановлений ст. 99 КАС України.

При прийнятті рішення по справі суд керується наступним.

Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють: чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи наведене, суд вирішує спір на підставі наданих суду матеріалів.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про Державну виконавчу службу України правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону № 2713-IV порядок призначення і звільнення з посад, права, обов'язки та умови служби працівників підприємств установ виконання покарань, які мають спеціальні звання рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, визначаються відповідно до законодавства.

Частиною 5 ст. 23 Закону № 2713-IV (в редакції, яка діяла станом на час прийняття спірного наказу) передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів пенітенціарної служби, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення № 114).

Згідно п. 1 Положення про управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області, затвердженого Наказом Державної пенітенціарної служби України від 30 грудня 2011 року № 645 (а.с. 49-55), Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області (далі - Управління) утворюється для забезпечення виконання завдань, що покладаються на Державну пенітенціарну службу України (далі - ДПтС України) на території Донецької області. Управління підпорядковується ДПтС України, здійснює керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих йому органів і установ та виконує функції, передбачені Положенням. Управлінню безпосередньо підпорядковуються підрозділи кримінально - виконавчої інспекції, установи виконання покарань, слідчий ізолятор, воєнізовані формування, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально - виконавчої служби України, які розташовані в межах Донецької області (за винятком тих, що підпорядковуються безпосередньо ДПтС України).

Згідно п. 4 зазначеного Положення Управління відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, забезпечує додержання вимог законодавства в органах і установах, запобігає вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків самими засудженими та особами, взятими під варту, і щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, учинених в органах і установах, здійснення оперативно-розшукової діяльності (пп. 4); здійснює роботу з кадрами, їх добір та розстановку, направлення для навчання та підвищення професійної підготовки до навчальних закладів кримінально-виконавчої служби та вищих навчальних закладів України, які здійснюють підготовку фахівців для кримінально-виконавчої служби (пп. 7); контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції (пп. 8); забезпечує охорону підпорядкованих установ виконання покарань і слідчого ізолятора та інших об'єктів органів і установ, що належать до сфери його управління, правопорядок та безпеку в них (пп. 10); здійснює контроль у підпорядкованих органах і установах за реалізацією завдань, визначених законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими Міністерства юстиції України та організаційно-розпорядчими актами ДПтС України (пп. 11); є розпорядником коштів державного бюджету, що надходять з ДПтС України на утримання органів і установ, підпорядкованих управлінню; фінансує ці органи і установи в межах затверджених асигнувань та коштів, одержаних від фінансово - господарської діяльності (пп. 25); забезпечує згідно з законодавством правовий і соціальний захист та організацію охорони здоров'я персоналу підпорядкованих органів і установ, а також членів їх сімей (пп. 31).

Начальник управління (п. 10) у межах своїх повноважень приймає на службу (роботу) та звільняє зі служби (роботи) персонал підпорядкованих йому органів і установ; у межах повноважень призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників управління, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників); підписує накази управління, які є обов'язковими до виконання підпорядкованими органами і установами.

Відповідно до п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Підпунктом ж п. 64 Положення № 114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Як зазначила позивач рапорт про своє звільнення зі служби за власним бажанням вона не подавала - а ні з зазначенням поважних причин звільнення, а ні без зазначення таких.

Вказане вище відповідачами у справі не спростовано, будь-яких доказів на підтвердження правомірності та обґрунтованості спірного наказу (в тому числі рапорту відповідного рапорту позивача із зазначенням дати його написання та причин звільнення позивача) - суду не надано, що позбавляє суд можливості дослідити ці докази та надати їм належну оцінку.

Суду не надано також і доказів направлення вказаного наказу після 31 жовтня 2014 року (дата його прийняття) до другого відповідача.

Таким чином, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, на виконання ч.2 ст. 71 КАС України не доведено правомірності та обґрунтованості спірного наказу.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про неправомірність спірного наказу та необхідність його скасування.

Щодо посилань позивача на ст. 40 Кодексу законів про працю України, яка забороняє звільнення особи з посади під час знаходження працівників на лікарняному, - суд зазначає, що дані приписи стосується виключно випадків звільнення осіб з ініціативи власників підприємств (роботодавців); на випадки звільнення осіб за п. 64 ж Положення № 114 (за власним бажанням) приписи ст. 40 КЗпП України не розповсюджується.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).

Враховуючи встановлені судом обставини, беручи до уваги висновок суду щодо неправомірності наказу відповідача про звільнення позивача із посади та його скасування, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача і в частині поновлення її на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області з 1 листопада 2014 року.

Згідно п. 24 Положення № 114 у випадку прийняття рішення про поновлення особи на попередній посаді особі підлягає до виплати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що позивач на час звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення 3-х років, посадові обов'язки не виконувала та грошове забезпечення не отримувала, вимоги п. 24 Положення № 114 щодо виплати грошового забезпечення у даному випадку не застосовуються.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача виготовити дублікат трудової книжки позивача суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1276 від 30 грудня 2005 року затверджено Інструкцію організації обліку кадрів в системі Міністерства внутрішніх справ України, яка визначає порядок організації та здійснення обліку осіб рядового і начальницького (офіцерського) складу, робітників і службовців центрального апарату Міністерства, органів і підрозділів внутрішніх справ, вищих навчальних закладів МВС та установ і підприємств, які безпосередньо підпорядковані МВС України, внутрішніх військ, а також особливості ведення трудової книжки в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція № 1276).

Відповідно до п. 2.1.1.6. Інструкції № 1276 основним документом персонального обліку працівників - службовців є трудова книжка, яка оформлюється відповідно до Кодексу Законів про працю України та Інструкції про порядок ведення тру дових книжок працівників, яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Аналогічні положення закріплено у п. 6.1 Правил оформлення та ведення особових справ працівників органів внутрішніх справ України (додаток № 4 до п. 2.1.1.4. Інструкції № 1276).

Згідно п. 6.2 додатку № 4 до п. 2.1.1.4. Інструкції № 1276 трудова книжка працівників органів внутрішніх справ зберігається в особовій справі і повертається особі у зв'язку з її звільненням, виходом на пенсію.

Відповідні положення містяться і у абз. 5 п. 4.1 Інструкції № 58, в якому зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно п. 4.2 Інструкції № 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Як встановлено під час розгляду справи трудову книжку позивачу при її звільненні останній видано не було, поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки ОСОБА_1 також не направлялось.

Враховуючи наведені вище приписи Інструкції № 58, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача частині зобов'язання відповідача внести відповідні записи у дублікат її трудової книжки підлягають задоволенню.

Як зазначено у п. 5.1 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.

Під час розгляду справи встановлено, що трудова книжка була загублена першим відповідачем - після звільнення позивача вона всупереч приписам п.п. 4.1, 4.2 Інструкції № 58 та п. 6.2 додатку № 4 до п. 2.1.1.4. Інструкції № 1276 була скерована до Микитинської виправної колонії № 87 - і це при тому, що зазначене направлення особової справи позивача та трудової книжки мало місце у листопаді 2014 року - тобто, вже після того, коли органи влади України вже не виконували свої повноваження (або не виконували їх в повному обсязі) на території м. Горлівка, де знаходиться Микитинська виправна колонія № 87.

Враховуючи наведені вище приписи Інструкції № 58, зокрема, п. 5.1 Інструкції № 58, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача частині зобов'язання відповідача виготовити дублікат її трудової книжки підлягають задоволенню.

При цьому суд не приймає зауваження першого відповідача щодо неможливості виготовлення дублікату трудової книжки позивача у зв'язку зі знаходженням зазначеного документу на підконтрольній владі України території, враховуючи приписи абз. 6 п. 5.3 Інструкції № 58, де зазначено, що у разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться ті дані, що є у документах - тобто, вказаною Інструкцією передбачена можливість виготовлення дублікату трудової книжки з тими записами, які можна відновити на підставі наявних документів.

Беручи до уваги встановлені судом обставини, керуючись приписами ст.ст. 69, 71, 86, 159 КАС України, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачами правомірності та обґрунтованості наказу Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області від 31 жовтня 2016 року № 131 про звільнення позивача з посади старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області № 87, а також правомірності та обґрунтованості відмови першого відповідача виготовити дублікат трудової книжки позивача.

Відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірним та скасування спірного наказу та про зобов'язання першого відповідача виготовити дублікат її трудової книжки - підлягають задоволенню.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача про поновлення її на посаді є похідними від позовних вимог про визнання неправомірним та скасування спірного наказу, беручи до уваги висновок суду що задоволення позовних вимог в цій частині, позовні вимоги ОСОБА_1 і в цій частині підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7-11, 17-20, 69-72, 86, 98, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області про визнання недійсним та скасування наказу Управління Державної Пенітенціарної служби України в Донецькій області від 31 жовтня 2016 року № 131 про її звільнення та поновлення її на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області (№ 87) зобов'язання Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області виготовити дублікат її трудової книжки - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області від 31 жовтня 2016 року № 131 про звільнення з 31 жовтня 2014 року згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ звільнити у запас Збройних Сил України за п. 64 ж (за власним бажанням) лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-009281), старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії (№ 87).

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи Микитинської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України у Донецькій області (№ 87) з 1 листопада 2014 року.

Зобов'язати Управління Державної Пенітенціарної Служби України в Донецькій області виготовити дублікат трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до приписів Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені в судовому засіданні в присутності позивача.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складений та підписаний 16 січня 2017 року.

Суддя Волгіна Н.П.