Рішення

від 12.01.2017 по справі 908/2860/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/106/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2017 Справа № 908/2860/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (01021 м. Київ, Кловський узвіз, 9/1) в особі філії «АГРОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (03062 м. Київ, вул. Кулібіна, 2-А)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» (72313 Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 1й Ломоносова, 4)

про стягнення 6 796 грн. 58 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 2-448 від 28.12.2016р., ОСОБА_2, дов. № 2-445 від 28.12.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3, НОМЕР_1 від 31.10.2001р., присутній

присутній ОСОБА_4, паспорт СЮ322024 від 11.10.2013р. - стажер

Публічне акціонерне товариство «УКРТРАНСГАЗ» , м. Київ в особі філії «АГРОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» , м. Київ звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» , Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення 4 615 грн. 50 коп. заборгованості, 244 грн. 62 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 323 грн. 12 коп. штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів, 1 490 грн. 81 коп. пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, 122 грн. 53 коп. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2016р., справу № 908/2860/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.11.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2860/16, присвоєно справі номер провадження 27/106/16 та призначено судове засідання на 28.11.2016р.

Ухвалою суду від 28.11.2016р. розгляд справи відкладався на 22.12.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, об'єктивного розгляду спору.

Ухвалою суду від 22.12.2016р. продовжено строк розгляд справи № 908/2860/16 на п'ятнадцять дні - до 15.01.2017р., засідання суду призначено на 12.01.2017р.

12.01.2017р. продовжено судовий розгляд справи № 908/2860/16.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З власної ініціативи суду, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, здійснюється фіксування судового процесу у справі № 908/2860/16 за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 12.01.2017р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві, надав витребувані ухвалою суду документи та заяву про уточнення, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4 615 грн. 50 коп. заборгованості у якості повернення попередньої оплати, 244 грн. 62 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 323 грн. 12 коп. штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів, 1 490 грн. 81 коп. пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, 122 грн. 53 коп. 3% річних.

Заява позивача прийнята судом, згідно статті 22 ГПК України.

Свої вимоги обґрунтовує наступним: між Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» було досягнуто усну угоду на постачання товару. 10.12.2013р. відповідач надав позивачу рахунок № НС-208 на загальну суму 8 919 грн. 25 коп. Відповідно до рахунку № НС-208 від 10.12.2013р. позивач перераховував грошові кошти у розмірі 6 385 грн. 50 коп. відповідачу на р/р 26009301173907 Запорізької Дирекції банку Форум (МФО 322948), зазначений у вищезгаданому рахунку, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1719 від 26.02.2014р. на суму 930,00 грн., № 2025 від 13.03.2014р. на суму 985,50 грн., № 2024 від 13.03.2014р. на суму 840,00 грн., № 2552 від 26.03.2014р. на суму 900,00 грн., № 2553 від 26.03.2014р. на суму 930,00 грн., № 2609 від 27.03.2014р. на суму 870,00 грн., № 2608 від 27.03.2014р. на суму 930,00 грн. Відповідач, в порушення умов домовленості оплачений позивачем товар поставив частково, на загальну суму 1 770 грн. 00 коп., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків. Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом за 0.01.2014р.-01.11.2014р. за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 4 615 грн. 50 коп. заборгованості у якості повернення попередньої оплати за товар та 244 грн. 62 коп. - сума інфляційного збільшення суми боргу, 323 грн. 12 коп. - сума штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів, 1 490 грн. 81 коп. - сума пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, 122 грн. 53 коп. - 3% річних.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.01.2017р. підтримав свої заперечення на позовну заяву, викладені у письмовому відзиві, наданому у судовому засіданні 22.12.2016р. (міститься в матеріалах справи). В обґрунтування посилається на те, що за своєю юридичною природою, спірні правовідносини є купівлею-продажем. згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У продавця є право вимагати оплатити товар і обов'язок цей товар передати покупцю, і навпаки - в покупця є право вимагати передати товар та обов'язок оплатити товар продавцю. Якщо хтось з сторін не виконує свої обов'язки, він цим порушує права іншої сторони.

Позивач не наводить жодних нормативних, чи договірних підстав вимоги про повернення грошів. Зі свого боку стверджуємо - таких підстав в спірних правовідносинах не існує.

Отже, якщо погодитися з позицією позивача, що відповідач порушив зобов'язання з передачі товару, то способом захисту прав позивача є вимога про зобов'язання передати товар, а не про повернення грошів.

Таким чином, спосіб захисту порушеного права, зважаючи на зміст правовідносин, позивачем вибрано не вірно, оскільки позивач не зобов'язаний повертати гроші.

Сторони шляхом направлення рахунку (оферта) та часткової його оплати (акцепт) уклали договір купівлі продажу, рахунком № НС-208 від 10.12.2013 р. позивачу запропоновано сплатити 8919,25 грн. Позивач визнає, що з цієї суми він сплатив лише 4 615,50 грн, тобто виконав зобов'язання частково, про що сторонами не було обумовлено, тому, коли позивач виконає свої обов'язки, відповідач виконає свої.

Підставою для задоволення позову позивач вказує те, що він оплатив рахунок (не повністю), а «зобов'язання відповідача щодо оплати зазначеного товару є невиконаним на загальну суму 4 615,50 грн.» (с. 2 позову), «Відповідач не здійснив свого зобов'язання щодо поставки товару на загальну вартість 4 615,50 грн.» . Тож виникає питання: що ж, на думку позивача, все-таки не здійснив відповідач: зобов'язання з оплати товару, чи зобов'язання щодо поставки товару?

Зі змісту позовних вимог та доданої до позову претензії (вимоги) випливає, що позивач все-таки вважає, що відповідач має зобов'язання з погашення заборгованості (оплаті). Проте дане твердження не відповідає нормам матеріального права.

Так, згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Позивач вказує про те, що рахунок № НС-208 від 10.12.2013р. був на загальну суму 8919,25 грн., і він сплатив його лише частково. Де решта суми, яка не була оплачена, позивач не пояснює, чому рахунок не було оплачено повністю, не вказано. Тому зрозуміти за що було здійснено оплату і що має поставляти відповідач неможливо, оскільки рахунок містив 19 позицій товару.

Отже, згідно договору купівлі-продажу у продавця може виникнути лише зобов'язання по передачі товару, а не зобов'язання по сплаті коштів. Тому вимагати сплати коштів позивач не може, він може лише звертатися із вимогою щодо поставки оплаченого товару (із зазначенням якого саме товару).

Частиною 1 ст. 663 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Конкретного строку виконання зобов'язань по поставці товару не було встановлено. Претензій (вимог) щодо поставки товару на день написання даного відзиву, позивачем до відповідача не пред'являлось. Тобто зобов'язань з поставки товару згідно рахунку № НС-208 від 10.12.2013 р. у відповідача досі не виникло. І до того ж, як вказано вище, незрозуміло який товар було оплачено позивачем.

Частиною 1 ст. 532 ЦК України визначено, що місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання (п.З); за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника (п.5).

Отже, позивам мав сам прийти/приїхати за товаром за місцем виконання зобов'язання, проте цього не було зроблено. Позивачем не надано жодних доказів того, що він з'являвся до відповідача з метою отримання товару і в цьому йому було відмовлено.

У вищезазначеному рахунку було встановлено, що товар по рахунку зарезервовано лише на 3 дні, тобто тим самим рахунок мав строк дії - 3 дні з моменту виставлення. Оплату визначеного у рахунку товару позивач мав здійснити протягом 3-х днів. Всупереч цьому, часткова оплата була здійснена через 3 місяці. Визначеного в рахунку товару вже просто не могло бути, чи ціни могли змінитися.

У позовній заяві філія «Агрогаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» вказує про те, що відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом на жовтень 2015 року за Відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем на загальну суму 4 615,50 грн. Проте даний «документ» не може слугувати доказом у справі, оскільки акт звірки взаєморозрахунків не є документом, який підтверджує факт здійснення господарської операції, тобто первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (наприклад, позиція ВГСУ викладена в судовому рішенні від 20.09.2012, справа № 5009/526/12).

Позивач не надав доказів того, що ним надсилалась/передавалась/вручалась відповідачу претензія (вимога), яка додана до позову.

Якщо би вимога і надсилалась в тому вигляді, яку додано до позовної заяви, то вона не є доказом того, що позивач звертався до відповідача із вимогою по поставці товару, оскільки у претензії (вимозі) від 09.11.2015 р. № 1769/12-1 вказано про те, що позивач просить «протягом семи днів після отримання цієї претензії (вимоги) погасити заборгованість в сумі 4615,50 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок» (с. 2 доданої до позову претензії). Проте ніякої заборгованості немає. У вказаній претензії не пред'являється вимога до відповідача по поставці оплаченого товару згідно рахунку № НС-208 від 10.12.2013 р.

Отже, позивачу необхідно звертатися до відповідача із вимогою по поставці оплаченого товару згідно рахунку № НС-208 від 10.12.2013р., із зазначенням якого саме товару, оскільки рахунок не було оплачено повністю. І у разі не виконання вимог по поставці товару, звертатися до суду із позовом до відповідача про зобов'язання поставити товар.

Таким чином, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості не існує, оскільки у відповідача не виникло таких зобов'язань.

Крім того, відповідач доводить до відома суду, що постановою Правління Національного банку України від 13 березня 2014 року № 135 ПАТ «БАНК ФОРУМ» (на рахунок якого були сплачені кошти позивачем) віднесено до категорії неплатоспроможних. У зв'язку з цим 14 березня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 14 про початок виведення ПАТ «БАНК ФОРУМ» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 14 березня 2014 року. З тих самих пір розрахунковий рахунок, що належав відповідачу було «заморожено» , а тому перераховувати/знімати кошти з нього неможливо. Чому позивач через 3 місяці після виставлення рахунку вирішив почати сплачувати кошти на розрахунковий рахунок в банк, в якому була введена тимчасова адміністрація, невідомо.

До позовної заяви додано розрахунок позовних вимог, в якому визначені наступні суми: 4 615,50 грн. - сума основного боргу, 1 490,81 грн. - пеня за прострочення виконання зобов'язань, 323,12 грн. - штраф у розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше, ніж на 30 днів, 122,53 грн. - три проценти річних від суми заборгованості., 244,62 грн. - інфляційного збільшення суми боргу.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, якщо позивач і вважає, що відповідач порушив свої зобов'язання, то розрахунок пені та штрафу має бути всього за 6 місяців, а не майже за рік, як це вказано позивачем (323 дні).

У зв'язку з чим відповідач заявляє про застосування строків позовної давності.

На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представників позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «УКРТРАНСГАЗ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» було досягнуто усну угоду на постачання товару.

10.12.2013р. відповідач надав позивачу рахунок № НС-208 на загальну суму 8 919 грн. 25 коп.

Відповідно до рахунку № НС-208 від 10.12.2013р. позивач перераховував грошові кошти у розмірі 6 385 грн. 50 коп. відповідачу на р/р 26009301173907 Запорізької Дирекції банку Форум (МФО 322948), зазначений у вищезгаданому рахунку, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1719 від 26.02.2014р. на суму 930,00 грн., № 2025 від 13.03.2014р. на суму 985,50 грн., № 2024 від 13.03.2014р. на суму 840,00 грн., № 2552 від 26.03.2014р. на суму 900,00 грн., № 2553 від 26.03.2014р. на суму 930,00 грн., № 2609 від 27.03.2014р. на суму 870,00 грн., № 2608 від 27.03.2014р. на суму 930,00 грн.

Відповідач, в порушення умов домовленості оплачений позивачем товар поставив частково, на загальну суму 1 770 грн. 00 коп., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків станом за 01.01.2014р.-01.11.2014р. за відповідачем обліковується заборгованість перед позивачем у розмірі 4 615 грн. 50 коп. заборгованості у якості повернення попередньої оплати за товар.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов'язки. Обов'язки відповідача виразились у оплаті товару, а обов'язки позивача заключаються в поставці даного товару відповідачу.

Як зазначалося вище, позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та здійснив оплату за товар, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1719 від 26.02.2014р. на суму 930,00 грн., № 2025 від 13.03.2014р. на суму 985,50 грн., № 2024 від 13.03.2014р. на суму 840,00 грн., № 2552 від 26.03.2014р. на суму 900,00 грн., № 2553 від 26.03.2014р. на суму 930,00 грн., № 2609 від 27.03.2014р. на суму 870,00 грн., № 2608 від 27.03.2014р. на суму 930,00 грн.

Відповідачем поставка товару у повному обсязі не здійснена, в результаті чого заборгованість у якості попередньої оплати відповідача перед позивачем склала 4 615 грн. 50 коп.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

06.01.2015р. за № 7/12-2 позивач надіслав на адресу відповідача претензію (вимогу), що підтверджується фіскальним чеком від 06.01.2015р. про направлення Товариству з обмеженою відповідальністю Новий стиль цінного листа № 0306205578422 та опису вкладення від 06.01.2015р. до ц/п на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю Новий стиль , з проханням протягом суми днів після отримання цієї претензії (вимоги) погасити заборгованість в сумі 4 615 грн. 50 коп. шляхом поставки товарів, оплата яких була здійснена або повернути кошти на розрахунковий рахунок філії Агрогаз ПАТ Укртрансгаз .

09.11.2015р. позивач направив відповідачу претензію (вимогу) за № 1769/12-1 про стан заборгованості, в якій запропонував протягом семи днів після отримання вищезазначеної претензії (вимоги) погасити заборгованість в сумі 4 615 грн. 50 коп. шляхом повернення коштів на розрахунковий рахунок філії АГРОГАЗ ПАТ УКРТРАНСГАЗ .

Відповіді на претензію (вимогу) від 09.11.2015р. № 1769/12-1 позивач не отримав, тому, виходячи з цього, відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК момент нарахування санкцій починається через 7 днів після виставлення вимоги виконати зобов'язання, з 16.11.2015 року.

Претензії позивача залишилися відповідачем без відповіді та задоволення. В матеріалах справи відсутні докази відреагування відповідача на дані претензії.

На день розгляду справи у господарському суді, відповідач не здійснив поставку товару у повному обсязі та не повернув кошти у розмірі попередньої оплати розмірі 4 615 грн. 50 коп.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Позивач довів суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за усною угодою в повному обсязі, відповідачем порушено строк виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати за товар/виконання поставки товару у повному обсязі.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» , Запорізька область, м. Мелітополь 4 615 грн. 50 коп. заборгованості у якості повернення попередньої оплати.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 244 грн. 62 коп. інфляційного збільшеннями суми боргу, 323 грн. 12 коп. штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів, 1 490 грн. 81 коп. пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, 122 грн. 53 коп. 3% річних.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться 3 % річних та інфляційні втрати.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт виконання зобов'язань за договором № 34 від 04.10.2013р. належним чином відповідач не довів.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство, господарський суд дійшов висновку, що він складений необґрунтовано. Стягненню підлягає 3 % річних у розмірі 122 грн. 24 коп.

В частині стягнення 3 % річних в розмірі 0 грн. 29 коп. слід відмовити.

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшеннями суми боргу за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство та враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань, господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 244 грн. 62 коп.

Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 323 грн. 12 коп. штрафу в розмірі 7% від суми заборгованості за прострочення виконання зобов'язань більше ніж на 30 днів та 1 490 грн. 81 коп. пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, господарських суд зазначає:

відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Аналогічні приписи містяться в ст. 230 ГК України, де визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)

Статтями 1, 3 Закону України Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.96р. за № 543/96 - ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Слід також враховувати, що договір, в тому числі в тій його частині, яка стосується відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, може бути укладено не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами, якщо із зазначених документів вбачається, що сторони погодили умови стосовно такої відповідальності.

Тобто, порушення суб'єктом господарювання своїх договірних грошових зобов'язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (має бути узгоджений ними в договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Разом з цим, господарським судом було встановлено, що сторонами при досягненні усної угоди на постачання товару не визначено відповідальність за порушення умов договору, зокрема стягнення пені та штрафу.

Таким чином, оскільки стягнення пені та штрафу за порушення зобов'язання не встановлено, доказів встановлення пені та штрафу за допомогою інших актів законодавства при досягненні усної угоду на постачання товару - відсутні та позивачем не надано, а тому суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення пені та штрафу, як безпідставно заявлених.

Заява відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо стягнені пені та штрафу розглянута судом, однак у суду відсутні підстави для її врахування при вирішення даного спору, оскільки у задоволенні вимог щодо стягнення пені та штрафу відмовлено з вищевикладених підстав.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 12.01.2017р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» , м. Київ в особі філії «АГРОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» , м. Мелітополь, Запорізька область задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ СТИЛЬ» (72313 Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 1й Ломоносова, 4, код ЄДРПОУ 25481259) на користь Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (01021 м. Київ, Кловський узвіз, 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) в особі філії «АГРОГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ» (03062 м. Київ, вул. Кулібіна, 2-А, код ЄДРПОУ 37143298) 4 615 (чотири тисячі шістсот п'ятнадцять) грн. 50 коп. заборгованості у якості повернення попередньої оплати, 244 (двісті сорок чотири) грн. 62 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 122 (сто двадцять дві) грн. 24 коп. 3 % річних, 1 010 (одна тисяча десять) грн. 17 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 17.01.2017р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.