Рішення

від 16.01.2017 по справі 910/20963/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017Справа №910/20963/16

За позовомДепартаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доТовариства з обмеженою відповідальністю Муніципальний театр Київ простягнення 386 093,85 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Коломієць В.С. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент ) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Муніципальний театр Київ (надалі - Товариство ) про стягнення 386 093,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр Краків від 01.03.2007 р. позивач передав відповідачу у строкове платне користування нежитлове приміщення, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 336 410,58 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 46 402,57 грн. та 3% річних у розмірі 3 280,70 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 07.12.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.12.2016 р. розгляд справи відкладено на 16.01.2017 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та неподанням витребуваних доказів.

В судове засідання представник позивача з'явився, на виконання вимог ухвал суду надав додаткові докази та пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03037, м. Київ, просп. Червонозоряний, 15/7, на яку було відправлено ухвалу суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2007 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), правонаступником якого є Департамент, (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр Краків (надалі - Договір ).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.12.2005 р. № 568/3029 передає, а орендар приймає в строкове оплатне користування цілісний майновий комплекс державного комунального підприємства кінотеатр Краків (надалі - підприємство), склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акта оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного за станом на 01.03.2007 р., вартість якого становить 5 227 600,00 грн.

Згідно з п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої рішенням Київської міської ради, і становить без ПДВ за перший місяць оренди - 13 069,00 грн. нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

В пункті 3.2 Договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п. 3.3 Договору орендна плата перераховується до бюджету міста Києва щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2007 р. на виконання умов договору між сторонами було підписано акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства кінотеатр Краків .

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2016 р. у справі №910/29817/15 за позовом Департаменту до Товариства Договір було розірвано, а відповідача виселено з орендованого приміщення.

23.05.2016 р. відповідачем було повернуто позивачу як орендодавцю спірне нерухоме майно, за наслідками чого було складено відповідний акт приймання-передачі.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 336 410,58 грн.

Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним спірними приміщеннями за Договором з 01.03.2007 р. по 23.05.2016 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 28.05.2009 №540/1596 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною даного договору становить: 446, 15 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на квітень 2011 р. складає 22 976, 67 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Як було встановлено судом, рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2016 р. у справі №910/29817/15 за позовом Департаменту до Товариства Договір було розірвано, а відповідача виселено з орендованого приміщення. Вказане рішення набрало законної сили 16.02.2016 р., а відтак саме з цього моменту Договір вважається розірваним.

За змістом п. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 5.7 Договору визначено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язується повернути орендодавцеві або підприємству, вказаному орендодавцем, орендоване майно підприємства, у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна.

Як встановлено судом, Договір припинив свою дію 16.02.2016 р., проте спірне нерухоме майно було повернуто відповідачем лише 23.05.2016 р., за наслідками чого було складено відповідний акт приймання-передачі.

Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст. 291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акта. Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акта) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2014 р. у справі № 927/1215/13.

Таким чином, навіть після закінчення дії Договору, відповідач був зобов'язаний сплачувати на користь позивача орендну плату до моменту повернення майна за актом приймання-передачі.

Відтак, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача орендну плату за час період користування відповідачем майном з вересня 2015 року (оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 03.02.2016 р. у справі №910/29817/15 була стягнута з відповідача орендна плата по серпень 2015 року) по квітень 2016 року на загальну суму 336 410,58 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору у розмірі 336 410,58 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Департаменту про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 336 410,58 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 46 402,57 грн. та 3% річних у розмірі 3 280,70 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 11.10.2015 р. по 23.05.2016 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України, з пенею в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, нарахованої в розмірі 10 11.10.2015 р. по 23.05.2016 р., проте суд здійснює перерахунок пені, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення, а не за весь період прострочення до подачі позову.

За перерахунком суду, здійсненим з дотриманням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 43 817,17 грн. В іншій частині (2 585,40 грн.) пеня нарахована неправомірно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 280,70 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Департаменту заборгованості у розмірі 336 410,58 грн., пені у розмірі 43 817,17 грн. та 3% річних у розмірі 3 280,70 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (пеня у розмірі 2 585,40 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Муніципальний театр Київ (02154, м. Київ, Русанівська набережна, буд. 12, ідентифікаційний код 33746851) на користь Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001 м. Київ, вул. Хрещатик, 10, ідентифікаційний код 19020407) заборгованість у розмірі 336 410 (триста тридцять шість тисяч чотириста десять) грн. 58 коп., пеню у розмірі 43 817 (сорок три тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 17 коп., 3% річних у розмірі 3 280 (три тисячі двісті вісімдесят) грн. 70 коп. та судовий збір у розмірі 5 752 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві) грн. 63 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.01.2016 р.

Суддя В.П. Босий