Постанова

від 17.01.2017 по справі 922/3269/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 922/3269/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

за участю представників сторін:

позивача - Бондаренко Я.О., за довіреністю від 04.01.2017 року №02;

відповідача - Гребенюк О.О., за довіреністю від 12.12.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ Спортклуб "Кондиціонер" , м. Харків (вх.№2834Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2016р.

у справі № 922/3269/16

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків

до ТОВ Спортклуб "Кондиціонер", м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії та виселення

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.11.2016р. у справі №922/3269/15 (суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено повністю; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Кондиціонер" з нежитлових приміщень, які розташовані в 3-поверховій будівлі (к. №№ 5,6,8,9,10,18- кабінети - 93,70 кв.м) та (к. №12 - кафе - 49,30 кв.м) та допоміжних площею - 1400,60 кв.м на першому поверсі, (к. №№ 45,47,48,53,59,61,65-1408,50 кв., та допоміжних площею - 179,70 кв.м, на 2 поверсі, (к. №№ 67,68,70,73,75 та допоміжних площею - 238,60 кв.м), загальною площею 4049,10 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, 56-А; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Кондиціонер" (вул. Немишлянська, 56-а, м. Харків, 61044, код ЄДРПОУ 30657434) повернути орендоване майно (нежитлові приміщення, які розташовані в 3-поверховій будівлі (к. №№ 5,6,8,9,10,18 - кабінети - 93,70 кв.м) та (к. №12 - кафе - 49,30 кв.м) та допоміжні площі - 1400,60 кв.м на першому поверсі, (к. №№ 45,47,48,53,59,61,65 - 1408,50 кв., та допоміжні площі - 179,70 кв.м на 2 поверсі, (к. №№ 67,68,70,73,75 та допоміжні площі - 238,60 кв.м), загальною площею 4049,10кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, 56-А) Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області за актом приймання-передачі; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Кондиціонер" на користь державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова у Харківській області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 2756,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю Спортклуб "Кондиціонер", м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2016р. у справі №922/3269/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апелянт, обґрунтовуючи свою правову позицію, зокрема, зазначає про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів повідомлення відповідача протягом з 04.08.2016р. по 04.09.2016 р. про відсутність наміру продовжити дію договору від 04.08.2006р., оскільки надані позивачем поштові квитанції від 18.08.2016 року та 30.08.2016 року, а також, поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, за відсутності опису вкладення не є належним доказом надіслання на адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди, оскільки з них не вбачається що саме було надіслано відповідачу.

Крім того, зазначає про те, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про намір продовжити дію договору оренди та звертався з заявою - пропозицією продовжити термін дії договору оренди, змінивши розмір орендної плати.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2016р. суддею доповідачем по справі №922/3269/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.11.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.12.2016р.

09.12.2016 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№12457)

20.12.2016 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити провадження у справі №922/3269/16 до набрання законної сили рішенням господарського суду Харківської області від 16.11.2016 року у справі №922/3366/16 за позовом ТОВ Спортклуб "Кондиціонер", м. Харків до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м. Харків про визнання Додаткової угоди до договору оренди від 04.08.2006 року №2814-Н укладеною (вх.№12877)

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначає про те, що вирішення даної справи неможливе до остаточного вирішення справи №922/3366/16, оскільки у разі задоволення позову про визнання Додаткової угоди до договору оренди від 04.08.2006 року №2814-Н укладеною будуть відсутні правові підстави для задоволення позову про виселення та повернення орендованого майна.

Так, відповідно до приписів частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Згідно з п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р ., господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України ). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.

При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки обставини, які можуть бути встановлені у справі №922/3366/16 не можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Для надання сторонам можливості в поданні додаткових письмових пояснень, у судовому засіданні 20.12.2016 року оголошено перерву до 10.01.2017 року.

05.01.2017 року на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№99)

Для надання сторонам можливості в поданні додаткових письмових пояснень, у судовому засіданні 10.01.2017 року оголошено перерву до 17.01.2017 року.

17.01.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.№470)

У судовому засіданні 17.01.2017 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 17.01.2017 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

04.08.2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб "Кондиціонер" (орендар) укладено договір оренди №2814-Н, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначне майно - нежитлові приміщення, які розташовані в 3-поверховій будівлі (к. №№ 5,6,8,9,10,18 - кабінети - 93,70кв.м) та (к. №12 - кафе - 49,30кв.м) та допоміжні площі - 1400,60 кв.м на першому поверсі, (к. №№ 45,47,48,53,59,61,65 - 1408,50 кв., та допоміжні площі - 179,70кв.м на 2 поверсі, (к. №№ 67,68,70,73,75 та допоміжні площі - 238,60 кв.м), загальною площею 4049,10кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, 56-А, що знаходяться на балансі ТОВ Спортивний клуб "Кондиціонер", вартість якого не увійшла до статутного фонду ВАТ "Кондиціонер" при приватизації.

Майно передано в оренду з метою організації та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту серед дітей, дошкільного і шкільного віку, студентів, інвалідів з різними видами порушень та іншими верствами населення та розміщення кафе (п.1.1 договору)

Факт передачі орендованого майна підтверджується актом приймання - передачі від 04.08.2006 р.

Вартість майна визначена та станом на 31.03.2006 р. становить 1190500,00 грн.

Відповідно до п.2.5 договору, у разі припинення договору, майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

У разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу (п.5.7 договору)

У п. 10.1. договору сторони погодили, що договір оренди укладений строком на 10 років з 04 серпня 2006 року до 04 серпня 2016 року.

Листами від 17.02.2016 р. № 17/02 та від 31.05.2016 р. № 01/31 відповідач звертався до позивача з проханням продовжити термін дії договору оренди у порядку ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (а.с.24, 25).

Листом від 22.04.2016 р. № 43-2142, позивач повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди з вимогою повернути орендоване майно після закінчення дії договору за актом приймання - передачі, посилаючись на те, що згідно з п. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника (а.с.26).

У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Вказаний лист позивача відповідачем залишився без відповіді.

Листом від 13.06.2016 р. № 43-3067, позивач, вдруге, повідомив відповідача про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди з вимогою повернути орендоване майно після закінчення дії договору за актом приймання - передачі (а.с.27).

У відповідь, листом від 01.07.2016 р. № 01/07, відповідач не погодився із припиненням дії договору оренди майна та поверненням орендованого майна, повідомивши про намір продовжити термін дії договору (а.с.28).

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Кондиціонер" з нежитлових приміщень, які розташовані в 3-поверховій будівлі (к. №№ 5,6,8,9,10,18- кабінети - 93,70 кв.м) та (к. №12 - кафе - 49,30 кв.м) та допоміжних площею - 1400,60 кв.м на першому поверсі, (к. №№ 45,47,48,53,59,61,65-1408,50 кв., та допоміжних площею - 179,70 кв.м, на 2 поверсі, (к. №№ 67,68,70,73,75 та допоміжних площею - 238,60 кв.м), загальною площею 4049,10 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, 56-А; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Кондиціонер" (вул. Немишлянська, 56-а, м. Харків, 61044, код ЄДРПОУ 30657434) повернути орендоване майно (нежитлові приміщення, які розташовані в 3-поверховій будівлі (к. №№ 5,6,8,9,10,18 - кабінети - 93,70 кв.м) та (к. №12 - кафе - 49,30 кв.м) та допоміжні площею - 1400,60 кв.м на першому поверсі, (к. №№ 45,47,48,53,59,61,65 - 1408,50 кв., та допоміжні площею - 179,70 кв.м на 2 поверсі, (к. №№ 67,68,70,73,75 та допоміжні площі - 238,60 кв.м), загальною площею 4049,10кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Немишлянська, 56-А) Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області за актом приймання-передачі.

09.11.2016 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Спірні відносини між сторонами щодо оренди нежитлових приміщень, загальною площею 4049,1 кв.м., за адресою: м. Харків, вулиця Немишлянська, 56-А виникли з приводу закінчення троку дії договору оренди.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Приписами статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Відповідно до ч.2 ст. 26 Закону "Про оренду державного та комунального майна" та ч.2 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 ГК України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Приписами ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Таким чином, зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Як вже було зазначено, листами від 11.08.2016 р. № 43-4410 та 29.08.2016 р. № 43-4667 (у місячний термін) позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відсутність наміру продовжувати термін дії договору оренди та вимогою повернути орендоване майно за актом приймання - передачі.

Проте, вказані листи відповідачем залишились без виконання, а орендоване майно повернуто не було.

Враховуючи, що договір оренди № 2814-Н від 04.08.2006р. на інший строк сторонами продовжений не був, останній припинив свою дію 04.08.2016 р.

Так, у п. п. 2.5, 5.7 договору сторони погодили, що у разі припинення договору оренди, орендар, зобов'язаний негайно повернути об'єкт оренди орендодавцю за актом приймання передачі.

Частиною 1 ст. 27 Закону "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, на даний час нерухоме майно перебуває у користуванні відповідача без належних на то правових підстав.

Крім того, частиною 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди зокрема в разі, якщо прийнято рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку цих об'єктів.

Приписами п.п. 1.4.1., 1.4.2 спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 р. № 908/68 "Про управління державним майном, яке не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі" визначено, що пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації.

При потребі обрання іншого з перерахованих способів управління державним майном та за умови відповідності обраного в даному разі способу чинному законодавству державні органи приватизації створюють Комісію, залучаючи фахівців відповідного органу приватизації, відповідного галузевого міністерства (іншого центрального органу виконавчої влади), органу місцевого самоврядування (місцевої державної адміністрації) та представників господарських товариств тощо. На підставі висновку Комісії видається наказ державного органу приватизації, яким визначається спосіб управління майном.

Отже, пріоритетним способом управління державним майном є спосіб його приватизації, інші за черговістю способи управління визначаються виключно комісією, рішення якої оформлюється відповідним наказом.

Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язки щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за весь час прострочення.

Правовий аналіз статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначають кінцевий термін коли орендодавець має заявити про своє небажання продовжувати договір оренди, але не обмежують час, коли він може вперше відмовитись від продовження договору оренди.

Така відмова від продовження терміну дії договору оренди має юридичне значення у випадку, коли вона була заявлена до спливу місячного терміну після закінчення терміну дії договору і є підставою для висновку про припинення дії договору.

Так, позивач висловив свої заперечення щодо продовження дії договору на новий термін шляхом надіслання на адресу відповідача відповідних листів, які були отримані відповідачем, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які містяться в матеріалах справи.

Отже, враховуючи відсутність у позивача наміру продовжувати термін дії договору оренди, а також зважаючи на те, що про відсутність такого наміру було неодноразово повідомлено орендаря, та з огляду на те, що договір припинив свою дію, а орендар за актом приймання-передачі не повернув об'єкт орендодавцю, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 12.10.2016 року у справі №910/25007/15.

Також, у п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна зазначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Посилання апелянта на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів повідомлення відповідача протягом з 04.08.2016р. по 04.09.2016 р. про відсутність наміру продовжити дію договору від 04.08.2006р., оскільки надані позивачем поштові квитанції від 18.08.2016 року та 30.08.2016 року, а також, поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, за відсутності опису вкладення не є належним доказом надіслання на адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди, у зв'язку з тим, що з них не вбачається що саме було надіслано відповідачу є недоречними, з огляду на наступне.

Так, п. 12. Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270 Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку , поштові відправлення, поштові перекази поділяються на внутрішні (пересилаються в межах України) та міжнародні (пересилаються за межі України, надходять до України, переміщуються через територію України транзитом). Внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення. Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, останні не містять прямої вказівки надіслання повідомлень виключно з описом вкладення, а тому, надіслані листи позивача про припинення дії спірного договору рекомендованим листом свідчать про те, що останнім своєчасно повідомлено відповідача про припинення дії договору оренди.

Крім того, про належне повідомлення та обізнаність відповідача про відмову у продовженні дії договору оренди, також, свідчить лист від 01.07.2016р. №01/07, зі змісту якого вбачається, що відповідач не погодився з припиненням дії договору оренди та поверненням орендованого майна та повідомив про намір надалі продовжити термін дії договору.

Також, у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі №3-266гс16 викладено правову позицію та зазначено, що лист - повідомлення про відсутність наміру продовжувати дію договору оренди надсилається на адресу орендаря поштою рекомендованим листом із рекомендованим повідомленням про вручення поштового повідомлення адресату.

Тобто, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що направлення повідомлення про відмову у продовженні дії договору оренди рекомендованим листом свідчить про належний спосіб повідомлення.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спортклуб "Кондиціонер" , м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Спортклуб "Кондиціонер" , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.11.2016р. у справі №922/3269/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 19.01.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.