Рішення

від 19.01.2017 по справі 756/2965/16-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

19.01.2017 Справа № 756/2965/16-ц

Справа пр.№2/756/360/17

ун.№756/2965/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2017 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Великохацької В.В.

при секретарях - Білик С.А., Приходько І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 06.11.2009 року вона працювала керівником Дерматологічного центру клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами.

Наказом головного лікаря клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами від 28.01.2016 року №К-31 ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.3 ст.36 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримався вимог трудового законодавства щодо порядку звільнення працівників, наказ про звільнення прийнято з численними порушеннями, він є незаконним та необґрунтованим, грубо порушує права працівника.

З цих підстав позивач просила суд скасувати наказ №К-31 від 28.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України, поновити її на роботі на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з 01.02.2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10395,37 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи по суті позивач неодноразово подавала заяви про збільшення розміру позовних вимог та просила суд скасувати наказ №К-31 від 28.10.2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України, поновити її на роботі на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з 01.02.2016 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 114141,96 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, обґрунтовуючи це тим, що звільнення позивача було проведено правомірно. Так, на думку представника відповідача, клінічною лікарнею "Феофанія" Державного управління справами при звільненні позивача дотримано всіх вимог законодавства про працю. З цих підстав представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з його безпідставністю та необгрунтованістю.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 06.11.2009 року працювала керівником Дерматологічного центру клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами (а.с.11-12).

Наказом головного лікаря клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами від 28.01.2016 року №К-31 ОСОБА_1 була звільнена з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, у зв'язку з відмовою продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за п.3 ст.36 КЗпП України (а.с.10).

Як вказує позивач, 27.10.2015 року начальником відділу кадрів клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами ОСОБА_2 в присутності голови профкому ОСОБА_3 колективу Дерматологічного центру було надано письмове попередження, що у зв'язку з введенням нового штатного розпису з 01.01.2016 року (наказ №62 від 26.10.2015 року) співробітники, відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України, попереджаються за два місяці про можливе вивільнення з роботи у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності або штату працівників (а.с.21-22). ОСОБА_1 пояснила суду, що на прохання ознайомити її та колектив Дерматологічного центру з наказом щодо його реорганізації начальник відділу кадрів ОСОБА_2 відповіла відмовою.

З матеріалів справи вбачається, що попередження було надруковане не на бланку клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами, без дати, печатки та підпису начальника відділу кадрів.

27.11.2016 року головний лікар клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами ОСОБА_4 направив на адресу тимчасово виконуючого обов'язки керівника Державного управління справами ОСОБА_5 №1-02/2570 з пропозицією щодо отримання дозволу на внесення змін до структури та штатного розпису клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з 01.01.2016 року.

Позивач зазначила, що 25.12.2015 року начальник відділу кадрів запропонувала позивачу погодитись на роботу з новими умовами праці, проте відповідного наказу знову не надала, пояснити позивачу нові посадові умови праці вона не змогла, у зв'язку з чим позивач відмовилась підписувати будь-які документи з цього приводу. Дозвіл на реорганізацію було надано тимчасово виконуючим обов'язки керівника ДУС ОСОБА_5 лише 19.01.2016 року, а зміни у структурі та штатному розписі були запроваджені з 01.02.2016 року. Відповідно до запрошення №20 від 27.01.2016 року профспілковий комітет клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами розглядав питання реорганізації Центру дерматовенерології 27.01.2016 року, на якому було погоджено звільнення позивача з посади керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, та пропонувалася посада лікаря-дерматовенеролога.

Як вбачається з матеріалів справи, в наказі №К-31 від 28.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 зазначено, що позивача було попереджено за два місяці про можливе вивільнення з роботи та пропонувалася посада лікаря-дерматовенеролога відповідно до актів від 28.10.2015 року, 25.12.2015 року та 27.01.2016 року. Однак, план реорганізації було затверджено лише 19.01.2016 року, а тому до цього часу проводити будь-які звільнення, змінювати істотні умови праці, пропонувати будь-які посади керівництво клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами не могло.

Відповідно до ст.32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 04.07.2012 року у справі №6-59цс12, відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за цією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено. Якщо працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП.

Згідно з п.31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року №9 якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

Отже, зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Згідно з роз'ясненнями пленуму Верховного Суду України в п.19 постанови від 06.11.1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці.

З листа головного лікаря клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами №1-02/2570 від 27.11.2015 року щодо отримання дозволу на внесення змін до структури та штатного розпису з 01.01.2016 року вбачається, що реорганізація Дерматологічного центру не передбачає будь-якого штатного скорочення щодо лікарських ставок, лише зміну назви на "Центр дерматохірургії та дерматології".

Як вказує позивач, 25.01.2016 року їй стало відомо, що зміни штатного розкладу вже затверджені Державним управлінням справами, згідно з якими керівником Дерматологічного центру буде хірург на ? ставки.

Отже, реорганізація стосувалася лише заміни керівника дерматологічного центру - лікаря-дерматолога на лікаря-хірурга в кількості ? штатних посад, в той час як штатних лікарів-дерматовенерологів залишилося 3 штатних одиниці, як і було в штатному розписі з 2012 році.

Крім того, введення в дію нового штатного розпису не призвело до будь-яких змін в організації діяльності та роботи працівників за спеціальностями та професіями, в тому числі й працівників розформованого Дерматологічного центру, в якому позивач працювала до звільнення.

Щодо строків проведення реорганізації та зміни істотних умов праці, то слід зазначити наступне.

Зміни істотних умов праці могли бути запроваджені та запропоновані лише після отримання погодження такої реорганізації з Державним управлінням справами, тобто після 19.01.2016 року. Отже, актами від 28.10.2015 року та 25.12.2015 року, на які посилається відповідач в наказі №К-31 від 28.01.2016 року, будь-які зміни в істотних умовах праці позивачу не могли пропонуватися.

Як пояснила позивач, 27.01.2016 року вона отримала запрошення №20 від профспілкового комітету клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами. Згідно цього запрошення профспілковий комітет мав розглянути питання реорганізації Центру дерматовенерології, а не пропонувати позивачу продовжити роботу зі змінами істотних умов праці.

Слід звернути увагу, що за приписами ст.39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця лише про розірвання трудового договору з працівником.

Отже, позивач не могла отримувати та не отримувала 28.10.2015 року, 25.12.2015 року та 27.01.2016 року жодних пропозицій щодо продовження роботи зі змінами істотних умов праці, вакантної посади за відповідною професією.

Судом встановлено, що 27.10.2015 року начальником відділу кадрів Дерматологічного центру ОСОБА_2 було надано письмове попередження, що у зв'язку з введенням нового штатного розпису з 01.01.2016 року (наказ №62 від 26.10.2015 року) співробітники відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України попереджаються за два місяці про можливе вивільнення з роботи в зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників.

Згадане попередження неможливо вважати належним повідомленням позивача про зміну істотних умов праці відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників, оскільки попередження не містить дати видачі, печатки та підпису відповідальної особи; у попередженні вказується про реорганізацією, скорочення чисельності та штату працівників з 01.01.2016 року, чого у зазначений термін не відбулося; попередження містить посилання на можливе вивільнення з роботи та скорочення, а не зміну істотних умов праці.

Після спливу двомісячного строку після попередження позивач продовжувала працювати на займаній посаді, а реорганізація, скорочення чисельності та штату працівників відбулися 01.02.2016 року, тобто через три місяці після попередження.

Враховуючи викладене, позивач не була належним чином повідомлена за два місяці про зміну істотних умов праці у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату працівників, що відбулося саме з 01.02.2016 року.

Відповідно до вимог ч.3 ст.32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Як встановлено судом, позивачу не було запропоновано продовження роботи за тією ж посадою зі зміною умов праці. Фактично позивачу було запропоновано змінити посаду з керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, на посаду лікаря-дерматовенеролога, про що викладено в листі відповідача від 27.01.2016 року №1-10/5/112.

Як стверджує відповідач, він пропонував позивачу посаду лікаря-дерматовенеролога, у якого інші посадові обов'язки, ніж у керівника Дерматологічного центру, в той час як зміна найменування посади згідно ч.3 ст.32 КЗпП України передбачає збереження самої посади, включаючи функціональні обов'язки та трудові функції працівника, чого відповідачем дотримано не було.

Таким чином, жодних змін істотних умов праці не відбувалося, звільнення позивача на підставі п.6 ст.36 КЗпП України є неправомірним, а наказ №К-31 від 28.01.2016 року про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Відтак, суд приходить до висновку, що при звільненні позивача роботодавцем було порушено вимоги ст.49-2 КЗпП України.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд приходить до висновку про необхідність поновити позивача на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з моменту звільнення, тобто з 01.02.2016 року.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

За приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок).

У відповідності п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П.3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до роз'яснень, наданих у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", повинен бути нарахований по день ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 114611,68 грн. (без виключення сум відрахування на податки та інші обов'язкові платежі) (244 дня (з 01.02.2016 року по 19.01.2017 року) х середньоденну заробітну плату позивача, що складає 469,72 грн.), який підлягає стягненню з відповідача клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами на користь ОСОБА_1

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Незаконним звільненням позивачеві були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад її життя, вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 5000,00 грн., яке підлягає стягненню з відповідача клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами на користь ОСОБА_1

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити, поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з 01.02.2016 року; стягнути з клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 114611,68 грн. та 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі ст.88 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір у сумі 2799,71 грн. в дохід держави.

Відповідно до п.2, п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку у межах суми платежу за один місяць у розмірі 9864,12 грн.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст.ст.32, 40, 42, 49-2, 235, 237, 237-1 Кодексу законів про працю України, та, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити.

Скасувати наказ клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами №К-31 від 28 січня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 за п.6 ст.36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керівника Дерматологічного центру, лікаря-дерматовенеролога, клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами з 01 лютого 2016 року.

Стягнути з клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 114611 (сто чотирнадцять тисяч шістсот одинадцять) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Стягнути з клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з клінічної лікарні "Феофанія" Державного управління справами судовий збір у сумі 2799 (дві тисячі сімсот дев'яносто дев'ять) гривень 71 (сімдесят одна) копійка, в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку у межах суми платежу за один місяць у розмірі 9864 (дев'ять тисяч вісімсот шістдесят чотири) гривні 12 (дванадцять) копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Великохацька