Постанова

від 19.01.2017 по справі 910/15932/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2017 р. Справа№ 910/15932/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Чорної Л.В.

Яковлєва М.Л.

За участю представників сторін:

- позивача (апелянта): Недотопа М.М., довіреність № 57 від 30.08.2016;

- відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Паламарчука В.В. на рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/15932/16 (суддя Турчин С.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича, м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014", м. Київ

про визнання нікчемного правочину недійсним

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича (надалі- ПАТ "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи ФГВФО на здійснення ліквідації Памарчука В.В./ позивач/ апелянт)) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (надалі- ТОВ ВГФ 2014 / відповідач), у якому просить суд визнати недійсним нікчемний договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до депозитного договору № DU1238/2014-1 від 26.06.2014, укладеного між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договором про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до депозитного договору № DU 1238/2014-1 від 26.06.2014, укладеного між позивачем та відповідачем, є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, у зв'язку із чим банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 66 739,73 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.11.2016 9 (суддя Турчин С.О.) в задоволені позову відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки станом на час внесення сторонами змін до договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014, положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов договору, а тому укладення договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 не може розцінюватися як відмова банку від власних майнових вимог.

При цьому суд першої інстанції керувався приписами ст.ст. 3, 11, 16, 203-204 207, 215-216, 509, 626, 629, 1058, 1060-1061, 1068 Цивільного кодексу України, ст.ст 37, 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та ст.ст. 4, 32-34, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду міста Києва, публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Паламарчука В.В., звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги та судові витрати покласти на відповідача.

При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які є не доведеними та порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , ст. 207 Господарського кодексу України, та норм процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Паламарчука В.В. на рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/15932/16 та призначено до розгляду на 19.01.2017.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 скасувати.

Представник товариства з обмеженою відповідальінстю ВГФ-2014 (відповідач) у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка зазначеного вище представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останнього.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.06.2014 між публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (далі-банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (далі - вкладник) укладено договір про депозитний вклад "Стандартний" № DU1238/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 24.10.2014 (далі - договір)

Пунктом 2.1 договору визначено, що вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26154099516004 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 500 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.2 договору, депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно.

Банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22,00% річних (п. 2.3 договору).

Пунктом 3.7 договору сторони погодили, що вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 відкритий у банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

В подальшому 27.06.2014 між публічного акціонерним товариством "Банк Національний кредит" (банк) та товариством з обмеженою відповідальністю ВГФ 2014 (вкладник) укладено договір про внесення змін №1 (надалі - договір про внесення змін) до договору, яким сторони п. 2.1.1. депозитного договору виклали в наступній редакції: Майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов'язань юридичної особи за законодавством України - товариства з обмеженою відповідальністю Факторинг Фінанс - позичальник за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-85ю/2013/2-1 від 01.06.2013 (з усіма змінами та доповненнями, як укладеними так і такими, що будуть укладені в майбутньому), який укладений між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю Факторинг Фінанс .

Згідно п. 3 договору про внесення змін №1 сторони домовились пункт 2.6. депозитного договору викласти в наступній редакції: 26 червня 2015 банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому разі після припинення дії договору застави майнових прав №04-1280/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 .

Тобто, уклавши договір про внесення змін до депозитного договору від 27.06.2014 сторони добровільно на власний розсуд змінили пункт 3.7 такого договору та встановили нарахування та сплату процентів у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника у розмірі 22,00 процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку та встановили, що у разі припинення дії договору застави майнових прав, вкладник має право ініціювати дострокове розірвання депозитного договору, при цьому банк не здійснює перерахунок процентної ставки і повертає вкладнику всю суму депозиту та нарахованих процентів.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015. "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит".

Правлінням Національного банку України від 28.08.2015 прийнято постанову № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит". На виконання вказаної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 від 28.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

За доводами позивача в процесі проведення перевірки договору про внесення змін від 27.06.2014 до договору про депозитний вклад позивачем було виявлено, що вказаний договір є нікчемний з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів, а тому заявлено вимогу про визнання недійсним нікчемного договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до депозитного договору № DU1238/2014-1 від 26.06.2014, укладеного між ПАТ "Банк національний кредит" та ТОВ "ВГФ 2014" в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалами справи, що за результатами здійсненої перевірки договорів про внесення змін до депозитного договору уповноваженою особою Фонду було направлено на адресу відповідача лист вих. № 10/15-12 від 02.10.2015 (а.с. 21) щодо встановлення факту нікчемності правочину, в якому повідомлено ТОВ ВГФ-2014 , що уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку договору про внесення змін до договору депозитного договору № DU1238/2014-1 від 26.06.2014, укладеного відповідачем та публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" та виявлено, що вказаний договір є нікчемним, з підстав, визначених п.1.ч. 3 ст. 38 Закону, у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою 2% річних, у зв'язку з чим банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 66 575, 35 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зі змісту укладеного договору, судом встановлено, що за своєю правовою природою укладений між банком та відповідачем договір про депозитний вклад "Стандартний" №DU1238/2014-1 є договором банківського вкладу.

Відповідно до ч.1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Стаття 1060 Цивільного кодексу України передбачає, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого Договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України (ч.1 статті 1061 ЦК України).

Відплвідно до ч.3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відтак, в момент укладення договору № 1, сторонами на власний розсуд було змінено пункт 3.7 договору про депозитний вклад, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника.

Тобто, під час внесення сторонами змін до депозитного договору на підставі договору про внесення змін №1, положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов договору.

За доводами позивача, що не заперечується відповідачем, відповідач звернувся до позивача з листом від 26.02.2015, в якому просив достроково припинити дію Договору, за наслідками чого банком були повернуті відповідачу грошові кошти в сумі 573 232,88 грн., з яких 500 000,00 грн. депозиту та 73 232,88 грн. нарахованих відсотків.

Звертаючись до суду, позивач стверджує про нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014, посилаючись при цьому на п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у зв'язку із не застосуванням банком заниженої відсоткової ставки при нарахуванні процентів, банк відмовився від власних майнових вимог, Нормами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як визначено п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з таких підстав п. 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що додаткова угода до якого позивач просить визнати недійсними, є договором банківського вкладу, відповідно до умов якого та в силу вимог ст. 1058 ЦК України одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Тобто, на підставі вищенаведених положень ЦК України слід зазначити, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які носять майново-грошовий характер, і в яких відповідач - ТОВ "ВГФ 2014" виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів та сплати процентів, а позивач - ПАТ "Банк національний кредит" у даній справі, відповідно є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, за депозитним договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання позивача на те що, уклавши спірні договори банк відмовився від власних майнових вимог, оскільки такими вимогами банк за депозитним договором наділений не був.

Окрім того, згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого укладення договору є неможливим. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди щодо всіх істотних умов договору, складання та скріплення підписом письмового документа.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що уклавши договір про внесення змін від 27.06.2014 до депозитного договору сторони добровільно на власний розсуд змінили пункт 3.7 такого договору, яким було встановлено нарахування та сплата процентів у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника у розмірі 22,00 проценти річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Проаналізувавши положення депозитного договору та договору про внесення змін № 1 від 27.04.2014, колегія суддів дійшла висновку, що такі договори не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено ч. 3 ст. 1060 ЦК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України. Окрім того, укладені договори не підпадають під ознаки, які визначені ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо встановлення випадків нікчемності правочинів. Отже, внесення змін до депозитного договору, здійснено сторонами, з дотриманням вимог законодавства та на умовах, визначених на розсуд сторін.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що обставини відсутності нікчемності спірного правочину вже встановленювалтсь у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 та постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2016 у справі № 910/502/16.

Крім того, колегія суддів зазначає, що договір про внесення змін від 27.06.2014 до депозитного договору, на нікчемність якого послався позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 27.06.2014 положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014.

Таким чином, з огляду на вищевикладене апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами існування підстав для визнання недійсним нікчемного Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірвані договору з ініціативи вкладника. Обставини, які вказують на наявність ознак нікчемного правочину згідно статті 215 Цивільного кодексу України, відсутні.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2015 у справі №910/15932/16 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі доказів та пояснень наявних в матеріалах справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7, 32-34, 43, 44, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" Паламарчука В.В., залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі № 910/15932/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Л.В. Чорна

М.Л. Яковлєв