Рішення
від 30.11.2017 по справі 910/15932/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2017Справа №910/15932/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014"

про визнання нікчемного правочину недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача -Мірошник С.Б. - представник за довіреністю; від відповідача -не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2016 року ПАТ "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" Паламарчука В.В. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "ВГФ 2014" про визнання нікчемного правочину недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про внесення змін від 27 червня 2014 року №1 до Депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1238/2014-1 є нікчемними з підстав, визначених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, внаслідок чого банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 66 739 грн. 73 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 13 квітня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 23.08.2017 заяву публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 квітня 2017 року у справі № 910/15932/16 задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13 квітня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 січня 2017 року та рішення Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2016 року у справі № 910/15932/16 скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням від 15.09.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/15932/16.

За результатами повторного автоматичного розподілу справа №910/15932/16 передана для подальшого розгляду судді Борисенко І.І.

Ухвалою суду від 18.09.2017 прийнято справу №910/15932/16 до провадження судді І.І. Борисенко.

24.10.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли письмові пояснення позивача, відповідно до яких останній зазначив, що виявлення уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення у банку тимчасової адміністрації нікчемного правочину та повідомлення про це вкладника є діями щодо ініціювання повернення активів вже по нікчемному в силу Закону правочину, а не дії з визнання правочину нікчемним.

14.11.2017 до господарського суду надійшло клопотання про вихід господарського суду за межі позовних вимог а підставі ст. 83 ГПК України.

Також, позивачем 14.11.2017 подано клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивач зазначає, що внаслідок укладення оспорюваного нікчемного правочину, за яким банком безпідставно було перераховано відповідачу 66 739,73 грн. при достроковому закритті депозитного рахунку з ініціативи вкладника, можливо застосувати наслідки недійсності правочину. Подане клопотання обґрунтовано з посиланням на ст. 16, 216 ЦК України та ст.ст. 22, 83 ГПК України.

У судове засідання, яке призначене на 30.11.2017, з'явився представник позивача, який надав усні пояснення по справі та підтримав позовні вимоги з урахуванням поданих клопотань.

Представник відповідача на призначені судові засідання не з'являвся, вимоги ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення від відповідача не надходило.

Приписами ст. 77 ГПК України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (далі - вкладник) укладено договір про депозитний вклад Стандартний № DU1238/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 24.10.2014 (далі - Договір), відповідно до п. 2.1 якого вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №26154099516004 в ПАТ Банк національний кредит , МФО 320702, грошові кошти в сумі 500 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору, депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно.

Згідно з п. 2.3 Договору, банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22,00% річних.

Положеннями п. 3.7 Договору встановлено, що вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №26005099516001 відкритий у банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

27.06.2014 між ПАТ "Банк Національний кредит" (банк) та ТОВ "ВГФ 2014" (вкладник) укладено Договір про внесення змін №1 (надалі - Договір про внесення змін) до Договору, яким було змінено п.3.7. Договору та викладено в наступній редакції: вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1279/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014, звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав №04-1279/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №26005099516001/980, відкритий у Банку.

26.02.2015 відповідач листом №3 звернувся до банку із заявою про дострокове припинення депозитного договору №DU1238/2014-1 від 26.06.2014, у зв'язку з чим 28.08.15 банком були перераховані вкладнику грошові кошти в сумі 573 232,88 грн., з яких 500000,00 грн. депозиту та 73 232,88 грн. нарахованих відсотків, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 "Про віднесення ПАТ "Банк Національний кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ", згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 р. №563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Національний кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 28.08.2015 р. № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".

31.08.2015 року розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1554 від 18.08.2016 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Національний кредит" та повноваження ліквідатора продовжено на два роки по 31.08.2018 включно.

Листом №10/15-12 від 02.10.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність правочину від 26.06.2014 та з проханням повернути грошові кошти у розмірі 66 575,35 грн.

Оскільки зазначений лист був залишений відповідачем без відповіді та виконання, позивач звернувся з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Крім того, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до частин першої і третьої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 23.08.2017, якою дану справу направлено на новий розгляд, частиною 1 ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому частини 3 та 4 вказаної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Водночас у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.

Як на підставу для визнання недійсним договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемним, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Положення п.1 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема, банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Так на виконання приписів ч. 2 ст. 38 цього Закону, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було проведено перевірку, у т.ч. договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору DU1238/2014-1 від 26.06.2014, за результатами якої було встановлено, що банк уклавши даний договір, відмовився від власних майнових вимог, у зв'язку з чим додаткова угода була визнана нікчемною, про що позивачем долучено до матеріалів справи витяг зі Звіту про перевірку договорів у ПАТ Банк національний кредит станом на 04.08.2015 .

Листом №10/15-12 від 02.10.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність правочину від 26.06.2014 та з проханням повернути грошові кошти у розмірі 66 575,35 грн.

Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті 38 Закону № 4452-VI).

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

За змістом статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Аналіз норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дає підстави для висновку про те, що Договір від 27.06.2014 про внесення змін №1 до Договору спрямований на відмову банку від власних майнових вимог, оскільки незастосування банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника має наслідком створення обов'язку з необґрунтованої виплати відповідачу грошових коштів - процентів за вкладом у звичайному розмірі (у такому розмірі, якби грошові кошти були вкладом у банку протягом всього терміну дії договору), а тому суд доходить висновку, що у зв'язку зі зміною договору щодо виплати процентів на банківський вкладу банк фактично відмовився від належного йому на праві власності майна - грошових коштів.

За змістом ст. 13 Цивільного кодексу України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Так, оскільки у Цивільному кодексу України відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу, така відмова банку від власного майна порушує загальні засади добросовісності, справедливості, розумності та балансу інтересів сторін цивільних правовідносин, є такою, що суперечить власним майновим інтересам банку, у зв'язку з чим, враховуючи особливість діяльності банків з залучення коштів інших осіб та необхідність захисту інтересів вкладників, застосуванню підлягають норми ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", що покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

При цьому, виходячи з мети Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вважає, що викладені у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обставини, що є підставами для віднесення правочину до нікчемного, слід тлумачити не лише в контексті відмови банку від права вимоги до іншої особи, але і в контексті відмови від інших майнових прав банку, як-от права власності на грошові кошти в контексті порушення цим майнових інтересів самого банку та, відповідно, вкладників банку.

Як вбачається із умов Депозитного договору, його пунктом 3.7 сторонами було погоджено, що у випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

При цьому, договором про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору сторонами було змінено пункт 3.7 такого договору, в тому числі, в частині застосування зниженої відсоткової ставки у випадку його розірвання за ініціативою вкладника.

Тобто, внаслідок внесення сторонами змін до Депозитного договору на підставі договору про внесення змін №1 від 27.06.2014, положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов договору.

Таким чином, укладення договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору є відмовою банку від власних майнових вимог, оскільки у зв'язку з незастосуванням банком перерахунку нарахованих відсотків за заниженою відсотковою ставкою (2%) потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів за відсотковою ставкою 22,00%.

За таких обставин суд дійшов до висновку про існування підстав, з якими приписи пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачають нікчемність договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 №11 за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову. Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).

На підставі викладеного та враховуючи висновок суду про нікчемність Договору про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору, позовні вимоги про визнання недійсним такого договору є правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до п. п. 4, 5 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", судам відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша ст. 225 ЦК тощо).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, оспорюваний Договір про внесення змін від 27.06.2014 № 1 до Депозитного договору між ПАТ Банк національний кредит та ТОВ ВГФ-2014 від 26.06.2014 № DU1238/2014-1 є нікчемним в силу Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з моменту його укладення.

Отже, недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом.

Отже, твердження відповідача про те, що позивачем порушено процедуру прийняття рішення про визнання правочинів нікчемними, є помилковими.

При цьому, виявлення призначеною уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення у банку тимчасової адміністрації комісією нікчемного правочину та повідомлення про це вкладника, - це дії, щодо ініціювання повернення активів вже по нікчемному в силу Закону правочину, а не дії з визнання правочину нікчемним.

Також, судом взяти до уваги, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2016 у справі № 826/732/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі № 826/732/16 за наслідками розгляду позову ТОВ ВГФ-2014 до ПАТ Банк національний кредит про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Банк національний кредит , було відмовлено у задоволенні позову. Судом досліджено обґрунтованість та законність прийнятого рішення про визнання нікчемними правочинів - додаткових угод, яке відображає Звіт про перевірку договорів у ПАТ Банк національний кредит станом на 04.08.2015, затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в ПАТ Банк національний кредит Паламарчуком В.В. 10.08.2015.

Даним звітом, зокрема, було визнано нікчемним правочин щодо скасування штрафних санкцій у вигляді зниженої процентної ставки при достроковому розірванні депозитного вкладу за заявою вкладника за депозитним договором від 26.06.2014 № DU1238/2014-1.

На даний час Рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ Банк національний кредит Паламарчука В.В. про визнання нікчемними правочинів, у т. ч. за зазначеним депозитним договором з ТОВ ВГФ-2014 , спір за яким розглядається у даній справі в встановленому порядку не скасоване.

З огляду на встановлення в ході судового розгляду обставини нікчемності договору про внесення змін до депозитного договору, на підставі яких відповідач отримав грошові кошти у розмірі 66 739,73 грн., враховуючи наведені вимоги законодавства, відповідач зобов'язаний повернути вказані кошти позивачу.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 37 Закону визначено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Однак, в порушення приписів ч. 5 ст. 38 Закону, вимог повідомлення уповноваженої особи Фонду №10/15-12 від 02.10.2015 про повернення грошових коштів, отриманих на підставі нікчемного правочину з підстав, визначених п. 1. ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідач не виконав, кошти не повернув, чим порушив не лише права позивача, а й усіх вкладників позивача, вимоги яких підлягають задоволенню в результаті здійснення ліквідаційної процедури.

Таким чином, враховуючи подане позивачем клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та встановлений факт нікчемності правочину, суд вважає за можливе застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 66 739,73 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, відповідно до п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У зв'язку з поданням Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб апеляційної та касаційної скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України останнім було сплачено відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" судовий збір у загальному розмірі 4 960,80 грн., які покладаються на відповідача, оскільки при новому розгляді позовні вимоги задоволено повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним нікчемний Договір про внесення змін №1 від 27.06.2014 до Депозитного договору № DU1238/2014-1 від 26.06.2014, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код 20057663) грошові кошти у розмірі 66 739 (шістдесят шість тисяч сімсот тридцять дев'ять) грн. 73 коп., судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. та судовий збір за подання апеляційної, касаційної скарг та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у розмірі 4 960 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВГФ 2014" (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 21-Б, н/п 34; ідентифікаційний код 39253137) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 600 (одну тисячу шістсот) грн.

Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 07.12.2017

Суддя І.І. Борисенко

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення30.11.2017
Оприлюднено14.12.2017
Номер документу70953381
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/15932/16

Рішення від 30.11.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 14.11.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 24.10.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 18.09.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 14.08.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Ухвала від 30.05.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Ухвала від 18.05.2017

Господарське

Верховний Суд України

Ємець А.А.

Постанова від 13.04.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Гольцова Л.A.

Ухвала від 20.03.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Гольцова Л.A.

Постанова від 19.01.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні