Ухвала

від 17.01.2017 по справі 1/247

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

17.01.2017р. Справа № 1/247

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.,

при секретарі судового засідання Степаненко Д.І,

розглянувши матеріали скарги Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ в особі Краматорської філії на дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р.

по справі за позовом: Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ в особі Краматорської філії

до відповідача: Приватного малого підприємства «РЕМ» м. Слов'янськ, Донецької області

про стягнення 1 390 481 грн. 24 коп.

за участю представників сторін:

від скаржника (позивача): ОСОБА_2 - за довіреністю № 754/03 від 28.12.2016р.

від ВДВС: не з'явився

від відповідача (боржника): не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області по справі № 1/247 від 09.11.2009р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ в особі Краматорської філії до Приватного малого підприємства «РЕМ» про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 200 000 грн. 00 коп., за відсотками у сумі 190 481 грн. 24 коп. задоволені у повному обсязі.

У відповідності з вимогами ст.116 Господарського процесуального кодексу України був виданий відповідний наказ.

01.11.2016р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» , м. Київ на дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р., в якій скаржник просить: 1) визнати дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р. незаконними; 2) скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р. дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1; 3) зобов'язати головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 вжити передбачених законодавством заходів для виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р. по справі № 1/247.

В обґрунтування поданої скарги заявник вказував, що вищезазначена постанова винесена з порушення вимог законодавства, а саме п. 4,8 ст 26 Закону України «Про виконавче провадження» .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2016р. головуючим суддею по даній справі призначено ОСОБА_3

Представник скаржника в судове засідання з'явився, просив скаргу задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник ДВС в судове засідання не з'явився, на адресу господарського суду Донецької області надіслав заперечення на скаргу, в якій просив відмовити у її задоволенні у повному обсязі.

Розглянувши матеріали скарги, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження» . Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Частиною 2 ст. 255 Цивільного кодексу України передбачено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ст. 51 Господарського процесуального кодексу України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про примусове виконання рішення вих №7290 від 04.10.20216р. відповідно до фіскального чеку №2131 від 04.10.2016р. та реєстру рекомендованих листів (відправник ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» ) була направлена 04.10.2016р. через УДППЗ "Укрпошта" на адресу виконавчої служби, тобто коли був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV. В матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта", відповідно до якої поштова кореспонденція зі штрихкодовим ідентифікатором 0305708379277 здана до відділення поштового зв'язку 04.10.2016р. та вручена представнику адресата за довіреністю 07.10.2016р.

Як встановлено ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми.

Приймаючи до уваги вищевикладене, до спірних відносин застосовуються норми Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

У відповідності до ст. 1 зазначеного Закону завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

На підставі ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» та з урахуванням приписів наведених норм, на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно п. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 17 зазначеного закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

З матеріалів справи вбачається, що 07.10.2016р. до Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області разом із заявою Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначене місцезнаходження предмету застави: вул. Степова, 5, с. Івачуківка, Ізюмський район, Харківська область, надійшов оригінал наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р. При розпакуванні вказаної кореспонденції спеціалістом Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області було встановлено, що зазначена у додатках до заяви про відкриття виконавчого провадження копія договору застави № 42 від 12.03.2008р. відсутня, про що було складено відповідний акт.

12.10.2016р. головним державним виконавцем Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

В обґрунтування повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державний виконавець посилався на п. 10 ч.4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016., який набув чинності 05.10.2016р., оскільки у пакеті документів, що надійшов до відділу, відсутні документальні підтвердження того, що предмет застави знаходиться на території м. Ізюма чи Ізюмського р-ну, а згідно виконавчого документа, боржник значиться за адресою м. Слов'янськ, вул. Шевченка, 9, що по територіальності відноситься до Слов'янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Донецькій області.

Приймаючи до уваги, що скаржник звернувся із заявою про примусове виконання рішення господарського суду до набрання чинності Закону від 02.06.2016р. (до 05.10.2016р.), державним виконавцем помилково було застосовано положення Закону в новій редакції, відповідно застосуванню підлягали норми Закону №606-ХІV від 21.04.1999р.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх субєктів власності перед законом.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів визначено поняття обов'язковість судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21.02.1975р.), Шмалько проти України .

Господарський процесуальний кодекс України також містить розділ щодо виконання рішення, ухвали, постанови. Так, зокрема, статтею 115 встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Суд зауважує, що відповідно до ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Отже, за висновками суду, державний виконавець не був позбавлений можливості у випадку відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням нерухомого майна (як зазначено в заяві про примусове виконання рішення від 04.10.2016 р. № 7290: вул. Степова, 5, с. Івачуківка, Ізюмський район, Харківська область), що є предметом застави, надіслати до відповідних органів запити для отримання відомостей щодо його фактичного місцезнаходження та витребувати додаток до заяви від 04.10.2016 р. № 7290, а саме договір застави від 12.03.2008 р. № 42.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обовязковою для національних судів згідно Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, а також принцип незворотності дії закону в часі, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця незаконними.

Також скаржник просить суд скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №11320 від 12.10.2016р.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України Про виконавче провадження , пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість, встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010р. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідного повідомлення (акту), а не про визнання його недійсним.

Враховуючи попередній висновок суду про незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з поверненням виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, суд визнає недійсним відповідне повідомлення №11320 від 12.10.2016р.

Щодо вимоги про зобов`язання Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання судового наказу по справі №1/247 від 20.11.2009р., суд виходить з наступного.

За правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в п.7 постанови № 14 від 26.12.2003р. „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які, згідно із Законом України "Про виконавче провадження", можуть здійснюватися тільки за розсудом державного виконавця або відповідної посадової особи державної виконавчої служби.

Статтею 121-2 Господарського кодексу України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України №14 від 26.12.2003р. «Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Згідно п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012р. зазначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК.

Приймаючи до уваги вищевикладене господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ про зобов`язання Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання судового наказу по справі №1/247 від 20.11.2009р.

Керуючись ст. ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства «БРОКБІЗНЕСБАНК» м. Київ в особі Краматорської філії на дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р. - задовольнити.

Визнати незаконними дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009р.

Визнати повідомлення головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_1 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання недійсним.

Зобов`язати Ізюмський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання судового наказу по справі №1/247 від 20.11.2009р.

Ухвала господарського суду набирає чинності в день її винесення судом.

Ухвала є обов'язковою на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду в порядку розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.В. Бокова