Постанова

від 28.03.2017 по справі 1/247

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2017 справа № 1/247

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретар судового засідання за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від ДВС: ОСОБА_4 ОСОБА_5; не з'явився; ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуІзюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Харківській області, м.Ізюм Харківської області на ухвалу господарського суду Донецької області від за скаргою 17.01.2017 Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м.Київ у справі№ 1/247 (суддя Ю.В. Бокова) за позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м.Київ доПриватного малого підприємства "Рем", м.Слов'янськ Донецької області простягнення заборгованості у розмірі 1 455 293,93 долари США, що еквівалентно 31 180 694,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Брокбізнесбанк звернулося до господарського суду Донецької області зі скаргою, в якій просило визнати дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_6 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009 р. у справі № 1/247 незаконними; скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу від 20.11.2009 р.; зобов'язати головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_6 вжити передбачених законодавством заходів для виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009 р. у справі № 1/247

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.01.2017 р. скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк на дії головного державного виконавця Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області) задоволено: визнано незаконними дії головного державного виконавця Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_6 щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання наказу господарського суду Донецької області від 20.11.2009 р.; визнано недійсним повідомлення головного державного виконавця Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області ОСОБА_6 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання; зобов'язано Ізюмський м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання наказу у справі № 1/247 від 20.11.2009 р.

Ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець не був позбавлений можливості у випадку відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням нерухомого майна (про що зазначено в заяві про примусове виконання рішення від 04.10.2016 р. № 7290), яке є предметом застави, надіслати до відповідних органів запити для отримання відомостей щодо його фактичного місцезнаходження та витребувати відсутній додаток до заяви від 04.10.2016 р. № 7290, а саме договір застави від 12.03.2008 р. № 42. Крім того, при розгляді заяви стягувача державний виконавець помилково застосував положення Закону України Про виконавче провадження у новій редакції, яка набула чинності з 05.10.2016 р.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Ізюмський м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.01.2017 р. у справі № 1/247, в якій просить вказану ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк на дії головного державного виконавця Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області.

Скаржник вважає ухвалу суду від 17.01.2017 р. такою, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою суду від 15.03.2017 р. скаржнику відновлено строк на подання апеляційної скарги, порушено апеляційне провадження у справі № 1/247, розгляд скарги призначено на 28.03.2017 р.

В судове засідання 28.03.2017 р. з'явився представник Ізюмського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Харківській області, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, скаргу Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк - залишити без задоволення.

Представник позивача (стягувача) в судовому засіданні 28.03.2017 р. заперечив проти апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання 28.03.2017 р. не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи скорочений термін розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень, ухвал місцевого господарського суду в повному обсязі.

Згідно із ст. 106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Згідно зі ст. 121 2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням господарського суду Донецької області у справі № 1/247 від 09.11.2009 р. позовні вимоги ПАТ Брокбізнесбанк до Малого приватного підприємства РЕМ задоволено в повному обсязі: стягнуто з Приватного малого підприємства РЕМ на користь Публічного акціонерного товариства Брокбізнесбанк в особі Краматорської філії заборгованість за кредитом у сумі 1 200 000,00 грн., за відсотками у сумі 190 481,24 грн., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 13 904,81 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

20.11.2009 р. господарським судом Донецької області був виданий відповідний наказ на примусове виконання вказаного рішення у справі № 1/247 (далі - наказ № 1/247).

Зазначений наказ неодноразово пред'являвся до виконання, однак з різних причин повертався стягувачу і відмовлялося у відкритті виконавчого провадження.

В черговий раз 04.10.2016 р. стягувач звернувся до Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ в Харківській області із заявою про примусове виконання рішення господарського суду від 09.11.2009 р.

В обґрунтування свого звернення саме до Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ в Харківській області в заяві стягувач зазначив, що майно боржника, яке є предметом застави, знаходиться в с. Іванчуківка, вул. Степова, 5 Харківської області, Ізюмський район.

Надіслання даної заяви саме 04.10.2016 р. підтверджується фіскальним чеком № 2131 від 04.10.2016 р. та реєстром рекомендованих листів з поштового відділення № 57 м. Київ (відправник - ПАТ Брокбізнесбанк ), де за № 30 (вих. № 7290) значиться поштове відправлення на адресу Ізюмського м\р ВДВС ГТУЮ в Харківській області.

12.10.2016 р. головним державним виконавцем Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ в Харківській області винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання з посиланням на п. 10 ч. 4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження в редакції Закону від 02.06.2016 р. № 1404-VIII.

Дане повідомлення, згідно з відміткою банку, отримано ним 17.10.2016 р.

В повідомленні зазначено, що в пакеті документів, доданих до виконавчого документу, відсутні документальні підтвердження, що предмет застави знаходиться на території м. Ізюма, а боржник знаходиться у м. Слов'янську Донецької області, що територіально відноситься до Слов'янського м/р ВДВС ГТУЮ у Донецькій області.

Відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 р. виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Як вбачається з матеріалів справи, при розпакуванні 07.10.2016 р. спеціалістом Ізюмського м/р ВДВС ГТУЮ у Харківській області було встановлено, що зазначена у додатках до заяви про відкриття виконавчого провадження (в якій зазначене місцезнаходження предмету застави: вул. Степова, 5, с. Івачуківка, Ізюмський район, Харківська область) копія договору застави № 42 від 12.03.2008 р. відсутня, про що було складено відповідний акт.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. N 1404-VIII, визнано таким, що втратили чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про виконавче провадження" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 24, ст. 207 із наступними змінами), крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Закон України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. N 1404-VIII набрав чинність з 05.10.2016 р.

Згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом, новий акт законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Дані висновки містяться в рішенні Конституційного суду України від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001 та від 09.02.1999 р. № 1рп/99.

Враховуючи наведене та звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення господарського суду до набрання чинності Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ, застосування державним виконавцем положень Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ є неправомірним. Питання щодо відкриття виконавчого провадження з виконання наказу, виданого господарським судом Донецької області у справі № 1/247, за заявою позивача № 7290 від 04.10.2016 р., мало вирішуватися державним виконавцем відповідно до Закону України Про виконавче провадження в редакції від 21.04.1999р, який діяв на дату звернення стягувача до органу ДВС, тобто станом на 04.10.2016 р.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону України Про виконавче провадження (в редакції Закону від 21.04.1999 р.) та ст. 115 ГПК України виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про виконавче провадження (в редакції Закону від 21.04.1999 р.), державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно зі ст. 17 зазначеного закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження (в редакції Закону від 21.04.1999 р.) державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст. 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 25 зазначеного закону, державний виконавець протягом 3 днів з дня надходження виконавчого документу виносить постанову про відкриття виконавчого провадження або у випадках, передбачених ст. 26 Закону, - про відмову у відкритті виконавчого провадження.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").

Статтею 20 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання проводиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження , державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що державний виконавець не був позбавлений можливості у випадку відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням нерухомого майна (як зазначено в заяві про примусове виконання рішення від 04.10.2016 р. № 7290: вул. Степова, 5, с. Івачуківка, Ізюмський район, Харківська область), що є предметом застави, надіслати до відповідних органів запити для отримання відомостей щодо його фактичного місцезнаходження та витребувати додаток до заяви від 04.10.2016 р. № 7290, а саме: договір застави від 12.03.2008 р. № 42. Більш того, п. 4 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження визначено документи, які повинні обов'язково додаватися до виконавчого документу під час пред'явлення його до виконання, серед яких документів в підтвердження місцезнаходження майна боржника не передбачено. В заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо (ч. 2 ст. 19 Закону).

Також скаржник просить суд скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання №11320 від 12.10.2016р.

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України Про виконавче провадження , пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів державної виконавчої служби. Натомість, встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-08/369 від 29.06.2010 р. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідного повідомлення (акту), а не про визнання його недійсним.

Враховуючи висновок суду про незаконність дій відділу виконавчої служби, пов'язаних з поверненням виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, судом першої інстанції обґрунтовано визнано недійсним відповідне повідомлення № 11320 від 12.10.2016 р. Більш того, прийняття повідомлення про повернення виконавчого документу не передбачене Законом України Про виконавче провадження (в редакції Закону від 21.04.1999 р.), який діяв на момент звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення суду. Приймаючи зазначене повідомлення, державний виконавець застосував положення Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 р., тоді як він повинен був керуватися нормами Закону України Про виконавче провадження в редакції Закону від 21.04.1999 р.

Щодо вимоги про зобов`язання Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання судового наказу у справі №1/247 від 20.11.2009 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 7 постанови № 14 від 26.12.2003 р. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження , суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які, згідно із Законом України "Про виконавче провадження", можуть здійснюватися тільки за розсудом державного виконавця або відповідної посадової особи державної виконавчої служби.

Нормами ст. 121 2 ГПК України передбачений порядок розгляду господарськими судами скарг на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а також порядок такого оскарження у процедурі виконання судових рішень.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верхового Суду України № 14 від 26.12.2003 р. Про практику розгляду судами скарги на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Відповідно до п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України № 9 від 17.10.2012 р., за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Враховуючи викладене, господарським судом Донецької області обґрунтовано задоволено вимоги Публічного акціонерного товариства БРОКБІЗНЕСБАНК про зобов`язання Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області вжити передбачені законодавством заходи для виконання судового наказу по справі № 1/247 від 20.11.2009 р.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів не прийняті як безпідставні з мотивів, викладених в постанові.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, м. Ізюм Харківської області на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.01.2017 р. у цій справі задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ізюмського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, м. Ізюм Харківської області на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.01.2017 р. у справі № 1/247 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Донецької області від 17.01.2017 р. у справі № 1/247 залишити без змін.

3. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий Л.В. Ушенко

Судді: Н.М. Дучал

ОСОБА_3

Надруковано 6 прим.:

1) позивачу;

2) відповідачу;

3) ДВС;

4) ГСДО;

5) у справу;

6) ДАГС

.