Рішення

від 19.01.2017 по справі 910/20250/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2017Справа №910/20250/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Багнюк І.І.

розглянувши справу № 910/20250/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю БАЗИС 37 ;

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1;

про стягнення 779 179,84 грн.

Представники сторін:

від позивача: Федотова Х., довіреність б/н від 01.11.2016р.;

від відповідача: ОСОБА_3, договір про надання правової допомоги № 05/08 від 05.08.2016р.

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю БАЗИС 37 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про відшкодування збитків на суму 779 179,84 грн., що складаються з понесених позивачем витрат - 605 891,32 грн. та суми упущеної вигоди - 173 288,52 грн., завданих внаслідок неналежного виконання умов Договору доручення № 79/ВМО-5 про надання послуг з декларування товарів від 25.03.2015р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016р. порушено провадження у справі № 910/20250/16 та розгляд справи призначений на 01.12.2016р.

30.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 01.12.2016р. було оголошено перерву до 08.12.2016р.

07.12.2016р. через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2016р. суд, на підставі ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжив строк розгляду справи по суті та відклав розгляд справи на 19.01.2017р., у зв'язку з неявкою представника позивача та неподанням витребуваних судом доказів.

19.01.2017р. в судовому засіданні представником позивача подано суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні 19.01.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на підстави, зазначені в позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.03.2015р. між позивачем (за договором - замовник) та відповідачем (за договором - виконавець) було укладено Договір доручення № 79/ВМО-5 про надання послуг з декларування товарів від 25.03.2015р., відповідно до умов п.1.1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги по декларуванню та митному оформленню у митницях України товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів замовника, що переміщується через митний кордон України; від імені, за рахунок і за дорученням замовника виконувати дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України (п.1.1.2 договору).

Відповідно до п.п. 2.1.1, 2.1.2. договору, виконавець зобов'язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у встановленому порядку згідно чинного законодавства України; надавати передбачені цим договором послуги замовнику в узгоджені ним терміни.

Згідно з п.4.1 договору, оплата митних платежів здійснюється безпосередньо замовником не пізніше ніж за добу до митного оформлення товарів.

Відповідно до п.6.1 договору, замовник несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних, зазначених ним в документах, що надані виконавцю для митного оформлення.

Як зазначає позивач, ним було здійснено купівлю крупи гречаної І ґатунку (далі - това) з Російської Федерації за договором № 121/172-п від 16.11.2015р., після чого було досягнуто домовленості з відповідачем щодо митного оформлення на території України вказаного товару.

27.01.2016р. в зоні діяльності Сумської митниці ДФС було переміщено товар, одержувачем якого згідно товаросупровідних документів вказано було позивача, а декларування товару здійснював відповідач.

28.01.2016р. відповідач до відділу митного оформлення подав митну декларацію типу ІМ40ДЕ № 100250003/2016/130771, згідно якої товар заявлено за кодом товару 1904908000 згідно УКТЗЕД.

Натомість, до вказаної декларації було приєднано копію експортної декларації РФ від 25.01.2016р., в якій товар заявлено за кодом товару 1104293000 згідно УКТЗЕД.

Відповідно до Листа Міністерства юстиції України від 11.08.2009р. № 9429-0-33-09-20, декларант несе відповідальність перед митною службою за достовірність даних, представлених у декларації, а також за сплату мит та податків.

Згідно з ч. 3 ст. 416 Митного кодексу України, за вчинення правопорушень, пов'язаних з провадженням митної брокерської діяльності, митний брокер несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Так, працівниками Київської міської митниці ДФС було складено протоколи від 10.02.2016р. №0077/10000/16 та № 0078/10000/16, на підставі яких постановами Солом'янського районного суду міста Києва від 20.05.2016р. у справі №760/4899/16-п, залишеними без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016р., було встановлено порушення порядку переміщення товарів через митний кордон України, що виразилися у недекларуванні товарів, тобто не заявлені за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов'язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, чим відповідач вчинив порушення митних правил, а тому останнього визнано винним у порушенні митних правил за статтею 472 Митного кодексу України шляхом накладення штрафу у розмірі 269 308,90 грн. та у виді конфіскації безпосередніх предметів порушення митних правил, тобто товару.

Позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача, вина якого підтверджена наведеними судовими рішеннями, (за період лютий-березень 2016 року був простій транспортних засобів, що перевозили товар, та позивач сплачував за простій транспортних засобів з товаром, зокрема послуги митного перебування транспортного засобу у місці прибуття, транспортні послуги з перевезень по маршруту, експедиторські послуги, понаднормовий простій автомобіля) позивачу завдано збитків (розмір вищевказаних витрат) на суму 605 891,32 грн.

Крім того, як зазначено у позові, позивач поніс збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 173 288,52 грн., виходячи із ринкової вартості товару на сьогоднішній день.

Позивач звертався до відповідача з претензіями за № 13/09-16 від 13.09.2016р. та № 06/10-16 від 06.10.2016р. з вимогою про відшкодування збитків у розмірі 779 179,84 грн. Однак вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на викладене, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд стягнути з відповідача суму збитків у розмірі 779 179,84 грн.

У відзив на позовну заяву відповідач заперечив проти позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що за умовами п.6.4 спірного договору відповідальність за невідповідність відомостей, вказаних у специфікаціях, товаросупровідних та інших документах не покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 69 Митного кодексу України товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що товаросупровідні документи містили, крім іншого, інформацію про код УКТ ЗЕД, який не відповідав визначеному митним органом коду товару за УКТ ЗЕД.

Відповідно до п.2.2.1 договору, замовник зобов'язаний до початку митного оформлення товарів надавати виконавцю всі необхідні для митного оформлення документи та їх копії.

За умовами п.6.4 договору сторонами встановлено, що відповідач не несе відповідальність за невідповідність відомостей, вказаних у специфікаціях, товаросупровідних та інших документах.

Крім того, згідно з п.6.1 договору, замовник несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних, зазначених ним в документах, що надані виконавцю для митного оформлення.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Поняття збитків надається ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. В разі порушення зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати збитки в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Лише за наявності зазначених чотирьох умов настає відповідальність за порушення зобов'язання.

Враховуючи, що за умовами спірного договору, всі необхідні документи для митного оформлення відповідачу надавались позивачем, тобто, і код УКТ ЗЕД також було визначено позивачем, а тому, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у зазначенні неточних відомостей про поставлені товари під час їх митного оформлення та протиправної поведінки, оскільки митна декларація заповнювалась відповідачем на підставі документів, наданих позивачем згідно з п.2.2.1 договору.

Визнання відповідача винним згідно з постановами Солом'янського районного суду міста Києва від 20.05.2016р. у справі №760/4899/16-п, залишеними без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016р. підтверджує лише факт вчинення адміністративного правопорушення, проте не доводить його вину під час виконання цивільно-правових відносин.

Також, згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В силу вимог ст. 34 цього Кодексу, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під доказуванням в судочинстві слід розуміти діяльність осіб, які беруть участь у справі, і суду, що здійснюється у передбаченій процесуальним законодавством формі, по встановленню юридично значущих фактів.

У пункті 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено вину відповідача у виникненні збитків та причинний зв'язок між поведінкою відповідача і виникненням збитків, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 23.01.2017р.

Суддя А.І. Привалов