Постанова

від 06.06.2017 по справі 910/20250/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. Справа№ 910/20250/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

За участю представників:

Від позивача: Биба М.М.-представник;

Від відповідача: Осіпчук В.Ю.- представник;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017

у справі № 910/20250/16 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37";

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4;

про стягнення 779 179,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про відшкодування збитків на суму 779 179,84 грн., що складаються з понесених позивачем витрат - 605 891,32 грн. та суми упущеної вигоди - 173 288,52 грн., завданих внаслідок неналежного виконання умов Договору доручення № 79/ВМО-5 про надання послуг з декларування товарів від 25.03.2015.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 910/20250/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.03.2017.

17.03.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

20.03.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, яке колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

Розпорядженням №09-53/1035/17 від 21.03.2017 Київського апеляційного господарського суду у зв'язку із перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/20250/16.

Відповідно до протоколу повторної автоматичної зміни складу колегії суддів, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" у справі № 910/20250/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів Тарасенко К.В. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" була прийнята до провадження, призначено розгляд справи № 910/20250/16 на 16.05.2017.

16.05.2017 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

В судовому засіданні, призначеному на 16.05.2017, відповідач надав пояснення по справі. Повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" було відкладено на 18.05.2017.

18.05.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БАЗИС 37" було відкладено на 06.06.2017.

06.06.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів

В судовому засіданні 06.06.2017 представник позивача надав пояснення по суті спору та просив задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис-37", рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.05.2017 надав пояснення по суті спору та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис-37", рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 залишити без змін.

Крім того в судовому засіданні, представник позивача підтримав клопотання про долучення доказів.

Розглянувши подане позивачем клопотання, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення. При цьому суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 1 ст. 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись з клопотанням про долучення доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду.

Колегія суддів відзначає, що позивачем не надано обґрунтування неможливості та не вказано обставин, що перешкоджали наданню вказаних доказів до суду першої інстанції. За таких обставин, суд відзначає, що клопотання позивача є необгрунтованим, а наявні в матеріалах справи докази є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому підстав для його задоволення немає.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір доручення № 79/ВМО-5 про надання послуг з декларування товарів.

Згідно із пунктом 1.1.1 договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги по декларуванню та митному оформленню у митницях України товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів замовника, що переміщується через митний кордон України.

Відповідно до пункту 1.1.2 договору виконавець зобовязується від імені, за рахунок і за дорученням замовника виконувати дії, пов'язані з декларуванням і митним оформленням товарів замовника в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством України.

Згідно із підпунктами 2.1.1, 2.1.2. договору, виконавець зобов'язаний здійснювати декларування товарів та їх митне оформлення у встановленому порядку згідно чинного законодавства України; надавати передбачені цим договором послуги замовнику в узгоджені ним терміни.

Пунктом 4.1 договору визначено, що оплата митних платежів здійснюється безпосередньо замовником не пізніше ніж за добу до митного оформлення товарів.

Згідно із пунктом п.6.1 договору, замовник несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних, зазначених ним в документах, що надані виконавцю для митного оформлення.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем було здійснено купівлю крупи гречаної І ґатунку з Російської Федерації за договором № 121/172-п від 16.11.2015, після чого було досягнуто домовленості з відповідачем щодо митного оформлення на території України вказаного товару.

В зоні діяльності Сумської митниці ДФС 27.01.2016 було переміщено товар, одержувачем якого згідно товаросупровідних документів зазначено позивача, а саме декларування товару було здійснено відповідачем.

Відповідачем 28.01.2016 до відділу митного оформлення було подано митну декларацію типу "ІМ40ДЕ" № 100250003/2016/130771, згідно якої товар заявлено за кодом товару 1904908000 згідно УКТЗЕД.

Проте, до вказаної декларації було приєднано копію експортної декларації РФ від 25.01.2016, в якій товар заявлено за кодом товару 1104293000 згідно УКТЗЕД.

Листом Міністерства юстиції України від 11.08.2009 № 9429-0-33-09-20 визначено, що декларант несе відповідальність перед митною службою за достовірність даних, представлених у декларації, а також за сплату мит та податків.

Відповідно до частини 3 статті 416 Митного кодексу України, за вчинення правопорушень, пов'язаних з провадженням митної брокерської діяльності, митний брокер несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

10.02.2016 працівниками Київської міської митниці ДФС було складено протоколи №0077/10000/16 та № 0078/10000/16, на підставі яких постановами Солом'янського районного суду міста Києва від 20.05.2016 у справі №760/4899/16-п, залишеними без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016, було встановлено порушення порядку переміщення товарів через митний кордон України, що виразилися у недекларуванні товарів, тобто не заявлені за встановленою формою точних та достовірних відомостей про товари, які підлягають обов'язковому декларуванню у разі переміщення через митний кордон України, чим відповідач вчинив порушення митних правил, а тому останнього визнано винним у порушенні митних правил за статтею 472 Митного кодексу України шляхом накладення штрафу у розмірі 269 308,90 грн. та у виді конфіскації безпосередніх предметів порушення митних правил, тобто товару.

Позивач в своїх поясненнях зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача, вина якого підтверджена наведеними судовими рішеннями, (за період лютий-березень 2016 року був простій транспортних засобів, що перевозили товар, та позивач сплачував за простій транспортних засобів з товаром, зокрема послуги митного перебування транспортного засобу у місці прибуття, транспортні послуги з перевезень по маршруту, експедиторські послуги, понаднормовий простій автомобіля) позивачу завдано збитків (розмір вищевказаних витрат) на суму 605 891,32 грн.

Крім того, як зазначено у позові, позивач поніс збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 173 288,52 грн., виходячи із ринкової вартості товару на сьогоднішній день.

13.09.2016 Позивач звертався до відповідача з претензіями № 13/09-16 та 06.10.2016 з вимогою про відшкодування збитків № 06/10-16 у розмірі 779 179,84 грн. Проте вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 209 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 69 Митного кодексу України визначено, що товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що товаросупровідні документи містили, крім іншого, інформацію про код УКТ ЗЕД, який не відповідав визначеному митним органом коду товару за УКТ ЗЕД.

Згідно із пунктом 2.2.1 договору, замовник зобов'язаний до початку митного оформлення товарів надавати виконавцю всі необхідні для митного оформлення документи та їх копії.

Відповідно до пункту 6.4 договору сторонами встановлено, що відповідач не несе відповідальність за невідповідність відомостей, вказаних у специфікаціях, товаросупровідних та інших документах.

Пунктом 6.1 договору визначено, що замовник несе повну юридичну відповідальність за достовірність даних, зазначених ним в документах, що надані виконавцю для митного оформлення.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ч. 1 та 2 ст. 16 ЦК України).

Статтею 22 Цивільного кодексу України, виділено дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода. В разі порушення зобов'язання боржником, він зобов'язаний відшкодувати збитки в повному обсязі.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 1 статті 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме:

- протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання;

- наявність збитків;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;

- вина боржника.

Лише за наявності зазначених чотирьох умов настає відповідальність за порушення зобов'язання.

Зі змісту спірного договору вбачається, що всі необхідні документи для митного оформлення відповідачу надавались позивачем, тобто, і код УКТ ЗЕД також було визначено позивачем, таким чином вини відповідача у зазначенні неточних відомостей про поставлені товари під час їх митного оформлення та протиправної поведінки немає, оскільки митна декларація заповнювалась відповідачем на підставі документів, наданих позивачем згідно з пунктом 2.2.1 договору.

Факт визнання відповідача винним відповідно до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 20.05.2016 у справі №760/4899/16-п, залишеними без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 07.06.2016 підтверджує лише вчинення адміністративного правопорушення, протее жодним чином не доводить його вину під час виконання цивільно-правових відносин.

Відповідно до пункту 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи вищевикладене , оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено вину відповідача у виникненні збитків та причинний зв'язок між поведінкою відповідача і виникненням збитків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Базис 37" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2017 у справі № 910/20250/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/20250/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

К.В. Тарасенко