Рішення

від 19.01.2017 по справі 915/1194/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Справа № 915/1194/16

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» , вул. Суворова, 126, с. Чорноморка, Очаківський район, Миколаївська область, 57515 (код ЄДРПОУ 36119505)

про стягнення боргу в сумі 15 824, 42 грн., у тому числі: пеня - 5 877, 72 грн.; 3 % річних - 706, 53 грн.; інфляція - 9 240, 17 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 1 від 07.12.2016 року.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Миколаївської області звернулось Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з позовними вимогами до відповідача ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» про стягнення боргу в сумі 15 824, 42 грн., у тому числі: пеня у сумі 5 877, 72 грн.; три проценти річних у сумі 706, 53 грн.; інфляційні втрати у сумі 9 240, 17 грн.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.11.2016 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено в судовому засіданні на 07.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.12.2016 року розгляд справи відкладено на 16.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 16.12.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів та відкладено розгляд справи на 19.01.2017 року.

В судовому засіданні 19.01.2017 року судом відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 19.01.2017 року не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення, яке наявне в матеріалах справи (арк. 61).

В обґрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві зазначено наступне.

27.11.2013 року між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ОСОБА_2 товариством з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» укладено договір № 1123/14-БО-22 купівлі-продажу природного газу.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 300 021, 51 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений договором, чим порушив умови договору. В зв'язку з неналежним виконанням умов договору позивачем відповідачу нараховано інфляцію, пеню та 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11, ст. 509, 526, 549, ч. 2 ст. 625, ст. 530, 610, 611, 612, ч. 1 ст. 655 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ст. 174, ч. 1 ст. 175, ст. 193, 216, п. 1, 2 с. 230, п. 6 ст. 231, ст. 232 ГК України та умовами договору.

Представником відповідача 19.01.2017 року подано до господарського суду Миколаївської облаві заяву за вх. № 799/17 про часткове визнання позову та застосування позовної давності , в якій відповідач зазначає, що позивач намагається стягнути одночасно і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (ст. 549 ЦК України), і 3% річних (ст. 625 ЦК України). Це не відповідає приписам ст. 61 Конституції України, тому такі вимоги не можуть бути задоволені.

Посилаючись на ч. 2 ст. 258, ст. 261, 267 ЦК України, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені в сумі 5 877, 72 грн.

Виходячи з розрахунку, наданого позивачем, він розраховує інфляційні втрати за декілька днів прострочки в календарному місяці. Але індекс інфляції встановлюється за цілий місяць.

Відтак, позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат відповідач вважає обґрунтованими лише в сумі 2 845, 31 грн.

Беручи до уваги наведене та вимоги діючого законодавства, відповідач визнає позов частково, а саме: три процента річних в сумі 706, 53 грн., інфляційні втрати в сумі 2 845, 31 грн. В іншій частині відповідач позов не визнає.

Заперечення обґрунтовані приписами ст. 61 Конституції України, ч. 2 ст. 258, ст. 267, 549, 625, ч. 3 ст. 692 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та ОСОБА_2 товариством з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» (покупець) було укладено договір № 1123/14-БО-22 купівлі-продажу природного газу від 27.11.2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього договору (п. 1.1 Договору) (арк. 12-17).

Відповідно до п. 11 Договору договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому між сторонами було укладено 4 (чотири) додаткові угоди, якими змінювався предмет, ціна за газ та банківські реквізити сторін (арк. 18-21).

Договір та додаткові угоди підписані та скріплені печатками сторін. Доказів визнання недійсним чи розірвання договору суду не подано.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 31.01.2014 року) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачами покупця).

Відповідно до п. 2.1 Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 92,0 тис. куб. м. (дев'яносто дві тисячі куб. м).

Відповідно до п. 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Відповідно до п. 5.5 Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору передано, а відповідачем прийнято у власність імпортований природний газ на загальну суму 300 021, 51 грн. за періоди з січня-квітень (включно) 2014 року та з листопада-грудень (включно) 2014 року, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу (арк. 22-27), а саме:

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 року на суму 32 979, 90 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2014 року на суму 60 023, 30 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2014 року на суму 32 936, 48 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2014 року на суму 43 361, 55 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2014 року на суму 55 597, 90 грн.;

- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2014 року на суму 75 122, 38 грн.

Акти підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, умовами договору сторони погодили строк остаточних розрахунків за фактично переданий газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідачем ОСОБА_2 товариством з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» в повному обсязі проведено оплату за отриманий товар в сумі 300 021, 51 грн., що підтверджується довідкою по операціям ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» з 01.11.2014 по 31.08.2016 року (арк. 28-29) та копіями банківських виписок (арк. 49-56).

Судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_2 товариством з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» оплата за поставлений природний газ проводилась з порушенням строку, встановленого п. 6.1 Договору, що і стало підставою для нарахування позивачем інфляції, пені та 3 % річних за неналежне виконання зобов'язання та звернення до суду із позовом про стягнення інфляції, пені та 3 % річних.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 3.2 вищевказаної Постанови індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем , у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 року згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця . Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця .

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування індексу інфляції на загальну суму 9 240, 17 грн. При цьому, позивачем нараховано індекс інфляції на заборгованість, яка тривала менше місяця. Так, нарахування індексу інфляції на заборгованість за поставку природного газу в січні 2014 року в розмірі 32 979, 90 грн. здійснено позивачем за березень 2014 року. Натомість, вказана заборгованість в березні тривала лише два дні, оскільки 03.03.2014 року відповідачем було проведено оплату в сумі 32 979, 90 грн.

Нарахування індексу інфляції за зобов'язаннями квітня 2014 року здійснено позивачем за період з червня по жовтень 2014 року включно. Проте, 01.10.2014 року відповідачем проведено оплату за поставлений газ. Тобто, заборгованість в жовтні 2014 року була відсутня взагалі.

Нарахування індексу інфляції за зобов'язаннями грудня 2014 року здійснено позивачем з лютого по квітень 2015 року включно. Натомість, 11.02.2015 року, 27.02.2015 року та 17.03.2015 року відповідачем було проведено оплату, що не враховано позивачем. Крім того, відсутні підстави для нарахування індексу інфляції у квітні 2015 року, оскільки у квітні 2015 року заборгованість була відсутня. Розрахунок здійснений позивачем наявний в матеріалах справи (арк. 9-11).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця для можливості застосування визначення державою середньомісячного індексу інфляції. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця (існування певної незмінної суми боргу протягом місяця).

При стягненні інфляційних втрат за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, якщо термін прострочення становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується .

Судом здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та встановлено, що розмір інфляційних втрат за період з червня по вересень 2014 року включно, нарахованих на суму заборгованості 36 933, 95 грн., становить 1 912, 98 грн. (арк. 68). Судом також враховано, що відповідачем визнано позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат в сумі 2 845, 31 грн., нарахованих на суму заборгованості за квітень 2014 року за період з червня по жовтень 2014 року включно. Як вказано вище, в жовтні 2014 року заборгованість була відсутня, тобто відсутні підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат за жовтень 2014 року. Відтак, керуючись ч. 6 ст. 22 ГПК України, суд не приймає визнання відповідачем позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 845, 31 грн. Отже, інфляційні втрати в сумі 1 912, 98 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. В решті інфляційних втрат в сумі 7 327, 19 грн. слід відмовити.

Позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 706, 53 грн.

Перевіривши розрахунок розміру 3 % річних, судом встановлено, що при розрахунку 3 % річних позивачем допущено помилку, а саме неправильно визначено строк оплати за поставлений природний газ в листопаді 2014 року (не враховано вихідні дні).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оплата за поставлений природний газ в листопаді 2014 року повинна була бути здійснена 14.12.2014 року включно (за умовами п. 6.1 договору). Враховуючи, що 14.12.2014 року було вихідним днем (неділя), граничний строк оплати припадає на 15.12.2014 року, а боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 16.12.2014 року.

Враховуючи викладене, судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних. Таким чином, 3 % річних за прострочку платежів становлять 702, 50 грн. Детальний розрахунок 3 % річних, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 64-65). Розрахунок розміру 3 % річних здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат, які перевірялись судом по банківським випискам (арк. 49-56).

Отже, вимога про стягнення 3 % річних в сумі 702, 50 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню. В решті 3 % річних в сумі 4, 03 грн. слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 5 877, 72 грн. Детальний розрахунок пені, здійснений позивачем, наявний в матеріалах справи (арк. 9-11).

Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що при розрахунку пені позивачем допущено помилку, а саме неправильно визначено строк оплати за поставлений природний газ в листопаді 2014 року (не враховано вихідні дні).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Оплата за поставлений природний газ в листопаді 2014 року повинна була бути здійснена 14.12.2014 року включно (за умовами п. 6.1 договору). Враховуючи, що 14.12.2014 року було вихідним днем (неділя), граничний строк оплати припадає на 15.12.2014 року, а боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з 16.12.2014 року.

Судом здійснено перерахунок розміру пені та встановлено, що пеня за період прострочки оплати платежів становить 5 840, 00 грн. Детальний розрахунок пені, здійснений судом, наявний в матеріалах справи (арк. 66-67). Розрахунок розміру пені здійснено судом за допомогою Бази "Законодавство", виходячи з суми простроченого платежу за кожний день прострочення з урахуванням здійснених відповідачем оплат, які перевірялись судом по банківським випискам (арк. 49-56).

Отже, вимога про стягнення пені в сумі 5 840, 00 грн. є обґрунтованою та підставною. В решті пені в сумі 37, 72 грн. слід відмовити.

Щодо заперечень відповідача про неправомірність одночасного нарахування 3 % річних та пені, то слід зазначити наступне.

Відповідач в обгрунтування своєї правової позиції посилається на Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 року. Так, у вищевказаних Висновках (п. 6) зазначено наступне.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 ЦК України).

Одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (постанови Верховного Суду України від 1 липня 2014 р. у справах № 3-31гс14, 3-32гс14).

В постановах Верховного Суду України від 1 липня 2014 року у справах № 3-31гс14, 3-32гс14 Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, переглядаючи постанови Вищого господарського суду України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 536, 549, ч. 3 ст. 692 ЦК України стосовно вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та пені зазначила, що "проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (п. 7.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення , підпадають під визначення пені (ч. 3 ст. 549 ЦК України), яка вже нарахована відповідно до п. 7.2 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення".

Тобто, в постановах Верховного Суду України судом розглядалось питання про одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК України), які нараховані за кожен день прострочення, та пені. В спірному ж випадку позивачем нараховано відповідачу 3 % річних (ст. 625 ЦК України) та пеню.

Відповідно до п. 1.3 Постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14 з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 4.1 вищевказаної Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 6.1, п. 6.3 Постанови проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, звернення позивача до суду із позовом про стягнення 3 % річних та пені, а також стягнення вищевказаних сум не свідчить про притягнення боржника до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.

Щодо застосування строку позовної давності у даній справі, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 9.3 Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Отже, сторони, підписавши даний договір, домовились про збільшення строку позовної давності до 5 (п'яти) років.

Враховуючи вищевикладене, в суду відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності, оскільки строк позовної давності не пропущено.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 22, 33, 34, 43, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

частково задовольнити позов.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 товариства з обмеженою відповідальністю «Югпромсервіс 2009» , вул. Суворова, 126, с. Чорноморка, Очаківський район, Миколаївська область, 57515 (код ЄДРПОУ 36119505) на користь позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 (код ЄДРПОУ 20077720):

- 1 912, 98 грн. (одна тисяча дев'ятсот дванадцять грн. 98 коп.) - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;

- 702, 50 грн. (сімсот дві грн. 50 коп.) - 3 % річних;

- 5 840, 00 грн. (п'ять тисяч вісімсот сорок грн. 00 коп.) - пені;

- 736, 27 грн. (сімсот тридцять шість грн. 27 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в позові в частині стягнення:

- 7 327, 19 грн. (сім тисяч триста двадцять сім грн. 19 коп.) - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів;

- 4, 03 грн. (чотири грн. 03 коп.) - 3 % річних;

- 37, 72 грн. (тридцять сім грн. 72 коп.) - пені.

Судовий збір в розмірі 641, 73 грн. (шістсот сорок одна грн. 73 коп.) покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено та підписано 23.01.2017 року

Суддя Е.М. Олейняш