Постанова

від 18.01.2017 по справі 906/1003/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2017 року Справа № 906/1003/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача:представник не з'явився.

відповідач: ОСОБА_1, (НОМЕР_1) від 01.07.1997р.

представник відповідача: Шахрай В.В., посвідчення № 169, від 05.09.2011р.

тртьої особи: представник не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 01.12.16 р. у справі № 906/1003/16

за позовом ОСОБА_3 (м. Житомир)

до ОСОБА_1 (м. Житомир)

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Фабрика "Восход" (м. Андрушівка, Житомирська область)

про визнання відсутності повноважень директора ТДВ Фабрика "Восход" з 23.12.2015

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_3 (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с.3-5) до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з додатковою відповідальністю Фабрика "Восход" про визнання відсутності повноважень директора ТДВ Фабрика "Восход" з 23.12.2015

Рішенням господарського суду Житомирської області від 01.12.16 р. у справі № 906/1003/16 (а.с.125-126) в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 10.7 Статуту ТОВ Фабрика Восход , до виключної компетенції зборів учасників належить обрання директора строком на 5 років, а згідно п. 2.10 постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", у разі коли законом передбачено прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи. Також судом зазначено, що такого способу захисту прав та законних інтересів, як визнання повноважень членів (члена) виконавчого органу, наглядової ради та інших органів товариства припиненими у зв'язку зі спливом строку, на який вони були обрані (призначені), чинним законодавством не передбачено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, визнати відсутність у ОСОБА_1 повноважень директора Товариства з додатковою відповідальністю Фабрика "Восход" і.к. 03058492, з 23 грудня 2015 року. (а.с.132-134).

Скаржник зокрема зазначає, що суд першої інстанції порушив норми ст. ст. 4, 111-12, 111-28 Господарського процесуального Кодексу України, не застосував норми ст. 16 Цивільного Кодексу України, та висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Зокрема, апелянт вказує, що в позовній заяві наводиться позовна вимога визнати ОСОБА_1, що не має повноважень директора ТДВ з 23.12.2015 року через закінчення терміну, на який його було обрано, а не внесення змін до установчих документів юридичної особи, та не ставиться позовна вимога про прийняття рішення про звільнення або переобрання директора ТДВ.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 918/905/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. суддя Василишин А.Р. (а.с.130).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.01.2017 на 10 год. 20 хв. (а.с.131).

В судове засідання, яке відбулось 18.01.2017, з'явився відповідач та представник відповідача.

Представник позивача та третьої особи не реалізували своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про день та час його проведення були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових повідомлень.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, наявна апеляційна скарга позивача із викладеною позицією, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача та третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу. Подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи - заперечення на апеляційну скаргу, договір про надання правової допомоги, квитанції про сплату послуг з додатками (виписка; копія посвідчення адвокати; копія сплати єдиного податку та постанова ВАСУ).

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з матеріалами справи, 22.12.2010 рішенням установчих зборів Товариства з додатковою відповідальністю фабрика "Восход", оформленим протоколом №1, затверджено статут товариства (дата державної реєстрації - 23.12.2010) (а.с. 11-26).

Згідно статуту Товариства з додатковою відповідальністю фабрика "Восход", у редакції, чинній станом на день прийняття оспорюваного рішення загальних зборів, учасниками товариства були громадяни України, зазначені у п.2.1. статуту.

Пунктом 7.1.1. статуту визначено частки кожного учасника у статутному капіталі товариства. Зокрема, частка громадянина ОСОБА_3 (позивач), номінальною вартістю 107 459,02 грн, становить 49,858355% статутного капіталу ТДВ фабрика "Восход" та надає право на 49,858355 % голосів при голосуванні на зборах, частка ОСОБА_1 в статутному капіталі ТДВ фабрика "Восход", номінальною вартістю 107 883 грн, яка становить 50,055480 %, та надає право на 50,055480 % голосів при голосуванні на зборах.

Позивач як учасник ТДВ фабрика "Восход" звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання відсутності повноважень директора ТДВ Фабрика "Восход" з 23.12.2015, посилаючись на те, що ОСОБА_1 з 22.12.2010 був обраний загальними зборами учасників товариства його директором на 5 років відповідно до п.10.8.3 статуту цього ТДВ, але станом на час подання даної позовної заяви загальними зборами учасників ТДВ "Восход" ОСОБА_1 не переобраний директором товариства на новий строк, незважаючи на те, що строк повноважень директора у нього закінчився. Таке становище, на думку позивача, не передбачено ані статутом ТДВ, ані чинним законодавством, але ОСОБА_1, не маючи необхідного обсягу повноважень, фактично керує товариством, чим порушує корпоративні права позивача.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до підпункту 3.2 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку спір, який вирішується судом, стосується відносин між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані із діяльністю та управлінням такої особи, а тому є корпоративним.

Відповідно до ч.1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки ( дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно яких підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Приписами статті 21 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання.

В силу наведених законодавчих норм, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Разом з тим, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України, за приписами якої не передбачено способу , визначеного позивачем.

Суд враховує, що перелік способів захисту, визначених ст. 16 ЦК не є вичерпним. Водночас обраний позивачем спосіб повинен бути покликаний на відновлення порушеного права та інтересу.

При цьому судом не встановлено, а позивачем не надано доказів на підтвердження його порушених прав чи інтересу, як і не надано обгрунтувань, яким чином вони будуть відновлені у випадку задоволення позову.

Згідно статті 65 Закону України "Про господарські товариства" товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний (складений) капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного (складеного) капіталу, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Згідно установчих документів частка ОСОБА_3 (позивач), номінальною вартістю 107 459,02 грн., становить 49,858355% статутного капіталу ТДВ фабрика "Восход" (позивач) та надає право на 49,858355 % голосів при голосуванні на зборах.

Згідно п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016р. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин , господарським судам під час вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин, слід враховувати приписи статті 1 ГПК України та з'ясовувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного права або законного інтересу у правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

Разом з тим, з досліджених колегією суддів матеріалів справи не вбачається та позивачем не надано відповідних доказів, які б свідчили про порушення прав позивача як учасника товариства. Доводи позивача про те, що внаслідок укладення правочинів від імені товариства не уповноваженою особою (відповідачем) товариство має збитки, і тому позивач вважає порушеними свої права у вигляді неотримання дивідендів, не беруться колегією суддів до уваги як такі, що не доведені позивачем і є його припущеннями.

Щодо визнання відсутності у відповідача повноважень директора ТОВ "Фабрика "Восход", колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 58 Закону України "Про господарські товариства" передбачає, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно пункту 10.1 статуту товариства вищим його органом є загальні збори учасників.

Пунктом 10.7 статуту товариства до виключної компетенції зборів учасників належить обрання директора строком на 5 років (п.10.8.3).

Згідно п.10.8 Статуту товариства виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор. Директор обирається на посаду і звільняється з посади рішенням загальних зборів учасників.

Відповідно до п.2.10 постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" господарським судам слід виходити з того, що у разі коли законом передбачено прийняття рішення з того чи іншого питання виключно загальними зборами, ці повноваження не можуть відповідно до статуту юридичної особи бути надані або делеговані іншим органам цієї особи.

Господарські суди також не можуть приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів, у тому числі про внесення змін до установчих документів юридичної особи, включення особи до складу наглядової ради юридичної особи тощо.

Відповідно п.41 Постанови Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів " при розгляді справ за позовами про визнання повноважень членів (члена) виконавчого органу, наглядової ради та інших органів товариства припиненими у зв'язку зі спливом строку, на який вони були обрані (призначені), судам необхідно враховувати, що такого способу захисту прав та законних інтересів чинним законодавством не передбачено. Повноваження посадових осіб товариства припиняються їх переобранням, і вирішення цього питання не належить до компетенції судів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо прийняття загальними зборами товариства рішень щодо звільнення з посади директора ОСОБА_1.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру від 05.09.2016 за НОМЕР_2 директором ТОВ "Фабрика "Восход" є ОСОБА_1.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Позивача (скаржника), викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Колегією суддів розглянуто заяву представника відповідача - адвоката Шахрая В.В. про стягнення із апелянта на користь відповідача судових витрат, а саме витрат на правову допомогу. Розглянувши вказану заяву, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для її задоволенння, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведенння судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов"язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов"язаних із розглядом справи.

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського Суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питанння практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у 19 Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Із доданих до заяви матеріалів вбачається, що Шахрай Володимир Володимирович, згідно є адвокатом України і має право на зайняття адвокатською діяльністю згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 297 від 08.11.2000 року та посвідчення адвоката №169. Крім того, адвокат Шахрай В.В. є платником єдиного податку відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_5, виданого Державною податковою службою України.

Між відповідачем та адвокатом Шахраєм В.В. 10.01.2017 року укладено договір, предметом якого згідно п.1 даного договору є надання правової допомоги клієнту ОСОБА_1 в Рівненському апеляційному господарському суді у справі №906/1003/16 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1.

Пунктом 3 вищевказаного договору Клієнт зобов"язується сплатити адвокату гонорар в сумі 2000 грн.

Як встановлено з матеріалів справи, на виконання умов договору, ОСОБА_1 сплачено адвокату Шахраю В.В. гонорар за надання правової допомоги в сумі 2000 грн., що підтверджується випискою із карткового рахунку адвоката картки Приватбанку №4149437837513090 від 13.07.2017.

Відтак, колегія суддів вважає доведеними обставини понесення відповідачем витрат на оплату послуг адвоката, та покладає дані судові витрати на апелянта.

Крім того, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються також на позивача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення господарського суду Житомирської області від 01.12.16 р. у справі № 906/1003/16 залишити - без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 01.12.16 р. у справі № 906/1003/16 залишити - без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 (10003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_3) на користь ОСОБА_1 (10001, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер картки платника податків НОМЕР_4) 2000 грн. судових витрат.

Господарському суду Житомирської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1003/16 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.