Рішення

від 18.01.2017 по справі 910/22484/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017Справа №910/22484/16 За позовом Приватного підприємства ЄВРОПРІНТ

До Національного видавництва дитячої літератури ВЕСЕЛКА

про стягнення 2 899,46 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача : Ульянова О.В. - по дов. №5 від 30.11.2016р.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Європрінт" звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогами до Національного видавництва дитячої літератури "Веселка" про стягнення 2899,46 грн., із яких: 2316,20 грн. - інфляційні втрати, 583,46 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду м. Києва від 04.12.2015 у справі № 910/28325/15 позовні вимоги ПП ЄВРОПРІНТ задоволено частково та з Видавництва ВЕСЕЛКА стягнуто суму основного боргу у розмірі 20 000 гри., 3% річних у розмірі 1422.91 грн.. інфляційні втрати у розмірі 15 963,30 гри. та судовий збір 843.94 гри., а всього 38 230,15 грн.

25.01.2016 рішення суду набрало законної сили. 29.01.2016 видано наказ № 910/28325/15, який звернуто до виконання до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Постановою державного виконавця від 19.02.2016 відкрито виконавче провадження № 50216230 щодо виконання наказу господарського суду м. Києва № 910/28325/15.

За даним виконавчим провадженням на користь ГІГІ ЄВРОПРІІІ'Г перераховано: 27.04.2016 - 2 973.21 грн. та 16.11.2016 - 22 695.21 грн. В решті заборгованість Видавництвом ВЕСЕЛКА не сплачена, у зв'язку з чим позивачем заявлений даний позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22484/16 та справу призначено до розгляду на 18.01.2017.

17.01.2017р. через відділ діловодство господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 3 295, 40 грн., із яких: 2 707,06 грн. - інфляційні втрати, 588,34 грн. - 3% річних.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. З урахуванням викладеного заява позивача про збільшення позовних вимог відповідає вимогам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому була прийнята судом до розгляду.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не направив.

18.01.2017р. від відповідача до суду надійшов письмовий відзив на позов. Відповідно до даного відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.12.2015 у справі № 910/28325/15 виконано повністю.

У судовому засіданні 18.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд,-

ВСТАНОВИВ:

18.11.2013 між Приватним підприємством "Європрінт" (виконавець) та Національним видавництвом дитячої літератури "Веселка" (замовник) укладено Договір б/н, відповідно до умов якого замовник доручає та оплачує, а виконавець бере на себе зобов'язання якісно і в строк виконати роботи з виготовлення з матеріалів виконавця тиражу видання під назвою: "Тарас Шевченко "Прижиттєві видання творів 1841-1861" у кількості 2000 шт. примірників.

Відповідно до п. 2.1 Договору від 18.11.2013 замовник зобов'язується своєчасно у повному обсязі здійснити оплату вартості виготовлення тиражу книги в межах коштів, передбачених цим Договором, після їх надходження з Державного бюджету України на виконання програми "Українська книга 2013", але не пізніше 28 березня 2014 року.

Згідно з п. 2.1.2 Договору від 18.11.2013 замовник зобов'язується прийняти від виконавця тираж книги на підставі накладних та акту приймання-передачі після її виготовлення. Якщо через день з моменту отримання замовником акта виконавець не отримує підписаний замовником примірник акта або письмових претензій замовника, акт буде вважатися підписаним замовником без претензій, а виконані виконавцем роботи будуть розглядатися як виконані належним чином, в повному обсязі і підлягають оплаті в розмірі, передбаченому цим Договором.

Відповідно до п. 2.2.2 Договору від 18.11.2013 виконавець зобов'язується виконати роботи у термін до 25 грудня 2013 року.

Згідно з п. 3. Договору від 18.11.2013 загальна вартість робіт становить 79300 грн. 00 коп., в тому числі витрати на поліграфічне виконання - 52984 грн. 00 коп., вартість паперу, картону, палітурних та інших матеріалів - 26316 грн. 00 коп.

Згідно з п. 3.2 Договору від 18.11.2013 оплата здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування замовником відповідних грошових коштів на банківський рахунок виконавця. Підтвердження оплати є банківські виписки з рахунку виконавця, що свідчать про зарахування відповідних грошових коштів. Момент оплати вважається день зарахування коштів на банківський рахунок виконавця.

Згідно з п. 6.1 Договору від 18.11.2013 цей договір набуває чинності з моменту підписання 2013 року та діє до 31.12.2014, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 04.12.2015 у справі № 910/28325/15 позовні вимоги ПП ЄВРОПРІНТ задоволено частково та з Видавництва ВЕСЕЛКА стягнуто суму основного боргу у розмірі 20 000 гри., 3% річних у розмірі 1422.91 грн.. інфляційні втрати у розмірі 15 963,30 гри. та судовий збір 843.94 гри., а всього 38 230,15 грн.

25.01.2016 рішення суду набрало законної сили. 29.01.2016 видано наказ № 910/28325/15, який звернуто до виконання до Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Постановою державного виконавця від 19.02.2016 відкрито виконавче провадження № 50216230 щодо виконання наказу господарського суду м. Києва № 910/28325/15.

За даним виконавчим провадженням на користь ГІГІ ЄВРОПРІІІ'Г перераховано: 27.04.2016 - 2 973.21 грн. та 16.11.2016 - 22 695.21 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача станом на 26.04.2016р. та 16.11.2016р., які залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

ГПК перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про преюдиційність факту порушення відповідачем умов договору від 18.11.2013р. в частині оплати вартості виконаних робі та наявність заборгованості в сумі 20 000 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зважаючи на те, що часткове погашення заборгованості відповідача за Договором відбулось при виконанні рішення у справі № 910/28325/15 від 04.12.2015р. в сумі 2 973, 21 грн. 27.04.2016р. та 16.11.2016р. в сумі 22 695, 21 грн., позивач просить стягнути з відповідача 2 707,06 грн. інфляційних, нарахованих за період з жовтня 2015 року по жовтень 2016 року та 3% річних в сумі 588, 40 грн., нарахованих за період з 28.10.2015р. по 15.11.2016р.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК.

При цьому, у зазначених правових нормах відсутні такі підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, а тому наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені та сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N 12/207, від 23.01.2012 N 37/64.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз. 3, 4 п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають повному задоволенню, а саме, в сумі 2 707,06 грн. та 588, 34 грн. відповідно.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення відповідача, що викладені в письмовому відзиві судом до уваги не приймаються з огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів того, що грошові кошти стягнуті з нього ВДВС відповідно до меморіальних ордерів №585/11 від 20.04.2016р. та 3585/11 від 14.09.2016р, були перераховані позивачу.

Представником позивача в судовому засіданні була надана довідка підприємства про те, що за наказом Господарського суду міста Києва від 29.01.2016р. №910/28325/16 отримано два платежі за виконавчим провадження, а саме: 27.04.2016р. в сумі 2 973, 21 грн.( згідно розпорядження державного виконавця №50216230 від 22.04.2016р.) та 16.112016р. в сумі 22 695, 21 грн. (згідно розпорядження державного виконавця №50216230). Станом на 18.01.2017р. інших платежів від боржника та ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві на рахунок позивача не надходило.

Крім того, представником позивача надана суду копія постанови №585/11 від б02.09.2016р. про арешт коштів боржника (Національного видавництва дитячої літератури Веселка ). Із даної постанови вбачається, що на виконанні ВДВС Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві перебуває два виконавчі документи про стягнення з Національного видавництва дитячої літератури Веселка грошових коштів на загальну суму 85 067, 05 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Національного видавництва дитячої літератури "Веселка" (04655, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 63; ідентифікаційний код: 02473079) на користь Приватного підприємства "Європрінт" (03057, м. Київ, вул. Желябова, буд. 2А; ідентифікаційний код: 24940618) 3% річних у розмірі 588 грн. 34 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 707 грн. 06 коп. та судовий збір у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 23.01.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.