Рішення

від 16.01.2017 по справі 916/3206/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2017 р.Справа № 916/3206/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» до Приватного підприємства „Транс-Інтеграл» про стягнення заборгованості в сумі 30544,89 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Транс-Інтеграл» про стягнення заборгованості за договором міжнародних та міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом № 2005/1 від 20.05.2016 р. в загальній сумі 43200,22 грн., у т.ч. 29388,59 грн. - основного боргу, 1351,88 грн. - індексу інфляції, 289,86 грн. - річних за користування чужими коштами, 12169,89 грн. - штрафу, посилаючись на наступне.

20 травня 2016 р. між ТОВ ОСОБА_1 Логістік (експедитор) та ПП Транс-Інтеграл (замовник) було укладено договір міжнародних та міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом за № 2005/01, узгоджено та підписано заявку № 1 від 08.06.2016 р. до договору № 2005/01 від 20.05.2016 р. на перевезення вантажу.

Як зазначає позивач, за умовами вказаної заявки ТОВ ОСОБА_1 Логістік 09.06.2016 р. надало під завантаження в Німеччині, за адресою: John Deere Strasse 2, 76646 Bruchsal автомобіль Iveco з державними реєстраційними номерами АМ 7522 ВЕ/АМ 4543 ХТ.

Так, позивач вказує, що 13.06.2016 р. вантаж відповідача згідно СMR № 100616 від 09.06.2016 р. було доставлено до місця призначення в м. Київ (Україна). Таким чином, позивач стверджує, що відповідач отримав автотранспортні послуги по перевезенню вантажу на суму 39388,59 грн.

Відтак, за ствердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору міжнародних та міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом та заяви виконавець - ТОВ ОСОБА_1 Логістік , м. Житомир, взяте на себе зобов'язання по перевезенню вантажів виконав належним чином та повністю, заперечень при перевозці вантажу з боку відповідача по кількості та якості не було, що підтверджується рахунком-фактурою № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн.; актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн.; CMR № 100616 від 09.06.2016 р.

При цьому згідно умов договору 100% від вартості перевезення вантажу, тобто 39388,59 грн. відповідач зобов'язаний був сплатити протягом 4 днів з дня отримання оригіналів документів. Так, позивач зазначає, що 14.07.2016 р. відповідач отримав вказані документи, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1000700640454. Однак, лише 09.09.2016 р. на рахунок ТОВ ОСОБА_1 Логістік надійшла частина оплати за вищевказане перевезення в сумі 10000,00 грн. Таким чином, відповідач свою частину умов договору не виконав та оплату перевезення вантажу не провів. Відтак, станом на 15.11.2016 р. сума заборгованості по основному боргу відповідача склала 29388,59 грн.

Як вказує позивач, 16.11.2016 р. відповідачу була направлена претензія з вимогою проведення розрахунку у встановлений договором строк, але претензія залишена відповідачем без реагування, розрахунок проведено не було.

До того ж позивач, посилаючись на положення ст. 625 ЦК України, здійснив нарахування відповідачу інфляції в сумі 1351,88 грн. та 3% річних за користування чужими коштами в сумі 289,86 грн., розрахунок яких додано до позову. Крім того, згідно п. 5.3. договору міжнародних та міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом за № 2005\01 від 20.05.2016 р. відповідачу нараховано штраф за прострочку оплати рахунку в розмірі 0,3 % від суми простроченого платежу за кожен день такої прострочки на суму 12169,89 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.11.2016 р. позовну заяву ТОВ ОСОБА_1 Логістік прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/3206/16, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

26.12.2016 р. від позивача до господарського суду надішли пояснення разом із заявою про зменшення позовних вимог (а.с. 72). Так, позивач зазначає, що 24.06.2016 р. позивачем було надіслано на оплату відповідачу рахунок-фактуру № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн., акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДЛ-186/3 від 14.06.2016р. на суму 39388,59 грн., CMR № 100616 від 09.06.2016 року які відповідач отримав 14.07.2016 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції, та строк оплати яких становив по 18.07.2016 р. включно. Після отримання вказаних документів відповідачем 09.09.2016 р. перераховано позивачу 10000 грн. згідно платіжного доручення № 878 від 08.09.2016 р., чим зменшив суму своєї заборгованості. Відтак, основний борг відповідача складає 29388,59 грн., який на день розгляду справи не погашений. Як вказує позивач, 17.11.2016 р. позивач направив відповідачу претензію з первинними документами про оплату залишку боргу за надані послуги з транспортного перевезення вантажу, яка при її отриманні 29.11.2016 р. (відомості з офіційного сайту ДППЗ Укрпошта ) залишилася без відповіді та без задоволення. Враховуючи вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 29388,59 грн. залишок боргу за надані послуги по перевезенню вантажу та санкцій за прострочення грошового зобов'язання, при цьому позивач зменшує розмір річних та інфляційних на 333,42 грн. річних, 822,88 грн. інфляційних (за період з 01.10.2016 р. по 31.10.2016 р.), а в частині вимог про стягнення пені позивач відмовляється.

10.01.2017 р. від позивача до господарського суду надійшли пояснення по справі та заява про розгляд справи без участі представника (а.с. 80-81), згідно яких позивач остаточно просить суд стягнути з відповідача 29388,59 грн. залишок боргу за транспортні послуги; 171,58 грн. річних (на суму боргу 39388,59 грн. за період з 19.07.2016 р. по 09.09.2016 р.); 161,84 грн. річних (на суму боргу 29388,59 грн. за період з 10.09.2016 р. по 15.11.2016 р.); 822,88 грн. інфляційних (з 29388,59 грн. за період з 01.10.2016 р. по 31.10.2016 р.), що загалом становить 30544,89 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за фактичною адресою, що вказана в позовній заяві. Проте, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі на юридичну адресу відповідача була повернута до суду без вручення разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що містяться в матеріалах справи, з відміткою Укрпошти про відсутність адресату за зазначеною адресою. Також копію ухвали суду про відкладення розгляду справи було повернуто до суду без вручення разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про відсутність адресату згідно довідки Укрпошти ф.20 на поштовому конверті.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув» , «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (зі змінами), в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

08.04.2016 р. між ТОВ Дейв Експрес (замовник, перевізник) та ТОВ ОСОБА_1 Логістик (виконавець, експедитор) укладено договір про надання послуг, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 2.1 договору виконавець надає повірені замовником експедиторські послуги перевізника, для чого: знаходить замовників на перевезення вантажів; оформляє договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг; здійснює оформлення документів на перевезення вантажу залученим транспортом; отримує оплату за перевезення вантажу.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість однієї експедиторської послуги становить 150,00 грн., з ПДВ, та визначається (обліковується) сторонами за фактом їх надання щомісячно з фіксацією в актах про надані послуги.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що акт про надані послуги підписується сторонами до 30-31 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги.

Відповідно до п. 3.3 договору замовник перераховує суму, зазначену в акті про надані послуги протягом 15 днів з моменту його підписання.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до кінця календарного року. Якщо жодна із сторін за 30-ть днів до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору, то даний договір зберігає свою силу для сторін кожного разу ще на один календарний рік на тих самих умовах.

Згідно положень ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні положення вказаної статті Цивільного кодексу України закріплені в ст. 316 ГК України.

Так, виходячи з наведеного, ТОВ „ОСОБА_1 Логістик» виступило експедитором.

В подальшому 20 травня 2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» (експедитор) та Приватним підприємством „Транс-Інтеграл» (замовник) було укладено договір міжнародних та міжміських перевезень вантажів автомобільним транспортом за № 2005/01, відповідно п. 1.1 якого в період дії цього договору на його умовах замовник доручає заявками, а експедитор приймає і організовує за винагороду в інтересах заказника і за його рахунок замовлені їм міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом. Перевезення вантажів здійснюються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (зі змінами, внесеними та протоколом від 05.07.1978 р.), законодавчих норм України і факс-заявки.

Згідно п. 1.2 договору сума останнього становить 100000,00 євро.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов організації і виконання перевезень и розрахунків за перевезення заказник і експедитор несуть взаємну відповідальність у відповідності до положень Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом КДПВ і цього договору.

Відповідно до п. 4.6 договору відповідальність за правильне і достовірне оформлення митних і транспортних документів на вантаж під час навантаження і вивантаження в безспірному порядку покладається на заказника.

Згідно п. 5.1 договору оплата за перевезення здійснюється заказником платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок, вказаний у виставленому експедитором рахунку на умовах, вказаних в заявці, але не пізніше 30 днів після отримання оригіналів документів.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що вартість перевезення не включає в себе оплату простоїв, штрафних санкцій та інших додаткових витрат.

Відповідно до п. 5.4 договору оплата за перевезення включає розрахунок за надані послуги з перевезення вантажу на території Украйни та за їй межами, по організації вивезення вантажу і відшкодування витрат за межами України, передбачених договором про співпрацю в міжнародних перевезеннях вантажів.

Згідно п. 9.1 договору останній вступає в дію з моменту його підписання і зберігає свою дії до 31.12.2015 р. з майбутньою пролонгацією, якщо одна зі сторін письмово не сповістить іншу сторону про своє бажання розірвати договір.

За ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч. 1-3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Ч. 1 ст. 916 вказаного Кодексу передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

За змістом ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з частинами 2 та 6 статті 306 вказаного Кодексу, суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, укладений між сторонами по справі договір на перевезення вантажу є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Так, згідно заявки відповідача № 1 від 08.06.2016 р. до договору № 2005/1 від 20.05.2016 р. останній замовив позивачу перевезення вантажу з Німеччини John Deere Strasse 2, 76646 Bruchsal до України в м. Київ, автомобілем НОМЕР_1/АМ 4543 ХТ.

Як з'ясовано судом, на виконання умов вказаного договору № 2005/1 від 20.05.2016 р. на підставі заявки відповідача № 1 від 08.06.2016 р. позивачем було здійснено вищевказане перевезення вантажу з Німеччини до України в м. Київ на автомобілі Iveco , що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СMR) № 100616 від 09.06.2016 р. (а.с. 12). Згідно вказаної транспортної накладної позивач як виконавець 09 червня 2016 року надало під завантаження в Німеччині за адресою: John Deere Strasse 2, 76646 Bruchsal автомобіль НОМЕР_2/АМ 4543 ХТ, вантаж було доставлено 13.06.2016 р. до місця призначення в м. Київ (Україна), як це було передбачено у заявці.

Крім того, оскільки за умовами договору № 2005/1 від 20.05.2016 р. перевезення вантажів здійснюються також відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (зі змінами, внесеними та протоколом від 05.07.1978 р.), суд зазначає наступне. Так, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р., до якої Україна приєдналась відповідно до Закону України від 01.08.2006 р. N 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що вказана Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів автомобілем за винагороду, якщо зазначені у договорі місце прийняття до перевезення вантажу та місце доставки вантажу знаходяться на території двох держав, з яких хоча б одна приймає участь у Конвенції.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення вантажу підтверджується складанням вантажної накладної, яка в силу частини 1 зазначеної статті є первинним доказом укладання договору перевезення і прийняття вантажу перевізником.

Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній (стаття 9 Конвенції).

З огляду на викладене, саме накладна СМR № 100616 від 09.06.2016 р. є належним доказом підтвердження перевезення спірного товару ТОВ „ОСОБА_1 Логістік» .

Також позивачем було складено акт № 186/3 від 14.06.2012 р. здачі-прийняття (надання послуг) (а.с. 13), яким підтверджується надання позивачем відповідачу послуг з перевезення вантажу, вартість яких склала 39388,59 грн. згідно договору № 2005/1 від 20.05.2016 р. та заявки, а також відсутність претензій. При цьому позивачем було виставлено на оплату відповідачу рахунок-фактуру № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн.

При цьому, як випливає з матеріалів справи, позивачем було відправлено відповідачу оригінали CMR № 100616 від 09.06.2016 р., рахунку-фактури № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн. та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ДЛ-186/3 від 14.06.2016 р. на суму 39388,59 грн. Вказані документи були отримані відповідачем 14.07.2016 р. згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1000700640454 (а.с. 15).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу та отримання оригіналів документів з перевезення є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Як передбачено в п. 5.1 договору № 2005/1 від 20.05.2016 р., оплата за перевезення здійснюється замовником платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок, вказаний у виставленому експедитором рахунку, на умовах, вказаних в заявці, але не пізніше 30 днів після отримання оригіналів документів.

Так, в заявці № 1 від 08.06.2016 р. сторони обумовили, що вартість наданих послуг складає 1400 євро, що по курсу НБУ на день відвантаження становить 39388,59 грн., яка оплачується замовником протягом 4-х днів згідно оригіналів документів. Отже, виходячи з наведеного, надані позивачем послуги по перевезенню вантажу на суму 39388,59 грн. мали бути оплачені відповідачем не пізніше 18.07.2016 р.

Однак, як встановлено судом, 09.09.2016 р. вказані послуги були оплачені відповідачем частково в розмірі 10000,00 грн. згідно платіжного доручення № 878 від 08.09.2016 р., що підтверджується копією банківської виписки по рахунку позивача за період 08.09.2016 р.-09.09.2016 р. Таким чином, сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент розгляду справи складає 29388,59 грн. (39388,59 грн. - 10000,00 грн.). При цьому слід зазначити, що вказану суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 2005/01 послуги з перевезення вантажу відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної заборгованості в розмірі 29388,59 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з ПП „Транс-Інтеграл» 3% річних в сумі 333,42 грн. за період з 19.07.2016 р. по 15.11.2016 р. та інфляційних втрат в сумі 822,88 грн. за період з 01.10.2016 р. по 31.10.2016 р., розрахунок яких наведено в додатку № 21 до позовної заяви (а.с. 73-75), суд зазначає наступне.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Так, оскільки оплата наданих позивачем послуг з перевезення вантажу не була здійснена відповідачем своєчасно, у передбачений умовами заявки 4-хденний строк з дня отримання оригіналів документів з перевезення (з 15.07.2016 р. по 18.07.2016 р. ), відповідно відповідач вважається з 19.07.2016 р. таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати вказаних послуг, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі.

З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.

Так, згідно п. 8.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. (із змінами і доповн.), якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за договором № 2005/1 від 20.05.2016 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних. Однак, дослідивши здійснений позивачем розрахунок річних в розмірі 171,58 грн. (на суму боргу 39388,59 грн. за період з 19.07.2016 р. по 09.09.2016 р.) та в розмірі 161,84 грн. (на суму боргу 29388,59 грн. за період з 10.09.2016 р. по 15.11.2016 р.) суд вважає його помилковим, оскільки день оплати заборгованості не включається в період нарахування як інфляційних, так і річних.

Як зазначено в п. 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

З огляду на вказане судом самостійно зроблено перерахунок річних:

- на суму боргу 39388,59 грн. за період з 19.07.2016 р. по 08.09.2016 р. (52 дн.), що складають 168,35 грн. (39388,59 грн./100%х3%/365 дн. х 52 дн.);

- на суму боргу 29388,59 грн. (з урахуванням часткової оплати боргу 09.09.2016 р. в розмірі 10000,00 грн.) за період з 09.09.2016 р. по 15.11.2016 р. (68 дн.), що складають 164,25 грн.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в загальній сумі 332,60 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

З огляду на вказане та з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в сумі 822,88 грн., наведено в додатку № 21 до позовної заяви (а.с. 5) та встановлено, що вказаний розрахунок є невірним, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення і відповідно обрано невірний індекс інфляції.

Так, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р.).

З огляду на викладене та з урахуванням вищенаведених обставин щодо прострочення виконання відповідачем зобов'язань з 19.07.2016 р., слід вважати дійсним період прострочення сплати відповідачем спірної суми боргу в розмірі 29388,59 грн. з вказаного моменту (19.07.2016 р.) і до моменту звернення позивача до суду із заявленим позовом (в розрахунку позивачем вказано 15.11.2016 р.), Отже інфляційні можуть нараховуватися з серпня 2016 р. по жовтень 2016 р. Ті обставини, що у серпні 2016 року визначений Державною службою статистики України індекс інфляції становив менше одиниці - 99,7%, тобто мала місце дефляція, не є підставою для виключення вказаного місяця з загального періоду нарахування інфляційних, адже в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці. Відтак, згідно відомостей Державної служби статистики України за вищевказаний період прострочення індекс інфляції склав 104,34% (99,7х101,8% х 102,8%/). Тому розмір інфляційних збитків на існуючу суму боргу по договору № 2005/1 від 20.05.2016 р. складатиме 1275,47 грн. (29388,59 грн. (сума боргу) х 1,0434 (сукупний індекс інфляції) - 29388,59 грн.). В свою чергу оскільки заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, ніж вище розрахована судом, та з огляду на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, відповідно підлягає стягненню сума інфляційних втрат, яка заявлена позивачем в розмірі 822,88 грн. Адже за приписами п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору, лише у разі наявності про це клопотання заінтересованої сторони. Так, в процесі розгляду справи позивачем клопотання про застосування п. 2 ст. 83 ГПК не заявлялось.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 30544,07 грн. (29388,59 грн. основного боргу + 332,60 грн. 3% річних + 822,88 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, але підлягають частковому задоволенню у зв'язку з помилкою у розрахунку річних.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із остаточно заявленої до стягнення суми боргу (30544,07 грн. х 1378 грн. /30544,89 грн.).

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» до Приватного підприємства „Транс-Інтеграл» про стягнення заборгованості в сумі 30544,89 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Транс-Інтеграл» (67500, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 37301618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» (10007, м. Житомир, вул. Київське шосе, буд. 143-а; код ЄДРПОУ 32122163) основну заборгованість в сумі 29388/двадцять дев'ять тисяч триста вісімдесят вісім/грн. 59 коп., 3% річних в сумі 332/триста тридцять дві/грн. 60 коп., інфляційні втрати в сумі 822/вісімсот двадцять дві/грн. 88 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1377/одна тисяча триста сімдесят сім/грн. 96 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ОСОБА_1 Логістік» до Приватного підприємства „Транс-Інтеграл» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2017 р.

Суддя В.С. Петров