Рішення

від 18.01.2017 по справі 917/1886/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2017 Справа №917/1886/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 33

до Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області, 38000 Полтавська область, смт. Шишаки, пл. Партизанська, 6

про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних

Суддя Сірош Д.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №197 від 14.03.2016

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про дату складання повного рішення у відповідності до вимог ст. 85 ГПК України.

Суть спору: Розглядається позов про стягнення з відповідача заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 7583,74 грн, з яких: 6804,36 грн - сума основного боргу; 153,38 грн - 3% річних; 626,00 грн - інфляційні.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем зобов'язань в частині невідшкодування заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі та наполягав на його задоволенні.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилався на те, що відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державної субвенції, яка перераховується фінансовими управліннями відповідних райдержадміністрацій. У Законі про Державний бюджет України на 2016 рік відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам - не передбачені.

19.01.2017 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. Суд задовольнив зазначене клопотання

Третя особа надала суду письмові пояснення по суті предмету спору, в яких зазначила, що Управління праці та соціального захисту населення Шишацької РДА має заборгованість по пільгам окремим категоріям громадян послуг зв'язку по причині відсутності джерел фінансування на погашення зазначеної заборгованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд встановив:

Публічне акціонерне товариство Укртелеком є оператором телекомунікацій, який надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, інших законодавчих актів України.

У пункті 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11.04.2012 № 295 визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги

Статтею 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

За листопад 2015 року Полтавською філією ПАТ Укртелеком надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Шишацького району Полтавської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , ч. 5 ст. 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей , п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України Про охорону дитинства на загальну суму 6804,36 грн.

Згідно з ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Крім того, відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002, якою затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п. 2 Постанови № 256 встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому згідно п. 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Шишацького району Полтавської області є Управління соціального захисту населення Шишацької райдержадміністрації (надалі - відповідач), а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню Шишацького району послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач за рахунок державних субвенцій.

Всупереч вищезазначених вимог Бюджетного кодексу України, Постанови № 256, Порядку № 256, а також вимог встановлених Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій від 11.01.2005 № 20 (в редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2015 № 64 Про внесення змін до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субвенцій та компенсацій ), відповідач не здійснив відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, в результаті чого за листопад 2015 року утворилась заборгованість в розмірі 6804,36 грн.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо відшкодування позивачу наданих пільговій категорії населення послуг зв'язку підтверджується оформленими сторонами актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги форми 3-пільга , затвердженим наказом Мінпраці України від 28.03.2003 № 83.

Поіменні списки абонентів за формою 2-пільга щомісячно надсилались позивачем на електронну адресу відповідача: 'upszn29@ukr.net' та надавалися в паперовому вигляді.

Відповідно до п. 11 Положення № 117 та п. 2 Постанови № 256, відповідач був зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, яка міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати з ним відповідні розрахунки на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на пільги, однак порушив свої зобов'язання та розрахунків не здійснив.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» .

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-XII; «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 р. № 1584-ІІІ; «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ; «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 № 203/98-ВР; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII; «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-ІІІ та « ; Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ.

В вище перелічених законах закріплені норми, що реалізують державні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Таким чином, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Заперечення відповідача судом відхиляються виходячи з наступного.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пунктом 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та Постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011.

На підставі вищевикладеного, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в листопаді 2015 року підлягають відшкодуванню відповідачем.

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 6804,36 грн заборгованості суд визнає правомірними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині заявлених до стягнення з відповідача 153,38 грн - 3% річних за період 01.03.2016 - 30.11.2016 та 626,00 грн інфляційних втрат за період березень - жовтень 2016 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, строк виконання відповідачем свого зобов'язання щодо відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги не визначено (відсутня кінцева дата виконання зобов'язання).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати.

Враховуючи, що у даній справі, договір між сторонами не укладався, а з актів цивільного законодавства не випливає обов'язок негайного виконання зобов'язання, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 ЦК України в частині пред'явлення вимог кредитора та обов'язку боржника виконати зобов'язанням у семиденний строк.

Як роз'яснено в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою. Подання ж кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України.

Як вбачається з наданих доказів, а саме: додатку до відзиву на позовну заяву Вимога позивача про сплату заборгованості в порядку ст. 530 ЦК України від 01.11.2016 № 08.02-02/419 отримана відповідачем 07.11.2016.

Отже, з моменту отримання вимоги відповідач мав обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте, відповідач не здійснив оплату у семиденний строк з моменту отримання вимоги, і прострочення з оплати відбулось на 8 день з моменту її отримання - з 15.11.2016.

За перерахунком, здійсненим судом до стягнення з відповідача підлягає 3% річних за період з 15.11.2016 по 30.11.2016 в сумі 8,95 грн.

Інфляційні втрати за період 15.11.2016 - 30.11.2016 не підлягають задоволенню, оскільки як вбачається з наданого розрахунку, інфляційні за листопад 2016 року позивачем не нараховувалися та не заявлялися.

Крім того, суд зазначає наступне: індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Водночас, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

Відтак, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Аналогічна позиція Вищого господарського суду України викладена в постановах від 10.07.2013 року №5002-33/4081-2012, від 01 квітня 2015 року у справі №917/1667/14, від 09 лютого 2015 року у справі №923/1373/14.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32 - 33, 43 - 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області, 38000 Полтавська область, смт. Шишаки, пл. Партизанська, 6 (код ЄДРПОУ 03195151 на користь Публічного акціонерного товариства Укртелеком в особі Полтавської філії ПАТ Укртелеком (рахунок № 26003010194903 в ПАТ "Альфа - Банк", м. Київ МФО 300346 код ЄДРПОУ 21560766; отримувач: ПАТ Укртелеком ) 6804,36 грн заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 8,95 грн - 3% річних, 1238,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог - відмовити.

Повне рішення складено 23.01.2017.

Суддя Д.М. Сірош