Постанова

від 15.03.2017 по справі 917/1886/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа № 917/1886/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Гетьман Р.А., суддя Пушай В.І.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 747 від 12.12.2016 р.);

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.455П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2017 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м. Полтава,

до Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області, Полтавська область, смт. Шишаки,

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Укртелеком" в особі Полтавської філії ПАТ "Укртелеком", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача, Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області, заборгованість з витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 7583,74 грн., з яких: 6804,36 грн. - сума основного боргу; 153,38 грн. - 3% річних; 626 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.01.2017 року у справі № 917/1886/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Полтавської філії ПАТ «Укртелеком» 6804,36 грн. заборгованості з витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 8,95 грн. - 3% річних. В іншій частині в позові відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг, здійснюється відповідачем за рахунок державної субвенції, однак, в ЗУ Про Державний бюджет України на 2016 рік , відповідні видатки не передбачені. Апелянт зазначає, що ним не порушено строки виконання зобов'язання по відшкодуванню наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення за листопад 2015 року, оскільки розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за листопад 2015 року та акт звірки розрахунків за надані послуги станом на 01.12.2015 року надійшов до Управління праці та соціального захисту населення 02.12.2015 року, однак в грудні 2015 року грошові кошти для погашення заборгованості за листопад 2015 року на рахунок Управління праці та соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації не надходили.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, зокрема, що відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року, відповідач зобов'язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в реєстрі з отриманою від позивача інформацією та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів. Позивач зазначає, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Таким чином, як вказує позивач, оскільки відповідач є головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вказаних соціальних пільг, він відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не залежить від дій чи бездіяльності третіх осіб.

В судовому засіданні 15.03.2017 року позивач підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

В судове засідання 15.03.2017 року відповідач не з'явився, однак надіслав суду клопотання №814 від 10.03.2017 року про розгляд справи без участі його представника, обґрунтовуючи його відсутністю фінансування на оплату відряджень працівників та відсутністю посади спеціаліста-юрисконсульта.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, зазначає, що за листопад 2015 року Полтавською філією ПАТ «Укртелеком» надані послуги зв'язку на пільгових умовах населенню Шишацького району Полтавської області, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , ч. 5 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства , на загальну суму 6804,36 грн.

Посилаючись на п.3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ №256 від 04.03.2002 року, позивач зазначає, що головним розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населення Шишацького району Полтавської області, є Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області (відповідач у даній справі).

Як зазначає позивач, ним щомісячно надсилались поіменні списки абонентів за формою 2-пільга на електронну адресу відповідача upszn29@ukr.net та надавалися в паперовому вигляді (а.с.10,11).

Позивач вказує, що відповідач, в порушення ст.89, ст.102 Бюджетного кодексу, постанови КМУ №256 від 04.03.2002 року, не здійснив відшкодування позивачу наданих послуг зв'язку пільговим категоріям населення, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість в розмірі 13670,29 грн., яка підтверджується актом звіряння розрахунків за формою "3-пільга" станом на 01.01.2016 року (а.с. 8).

01.11.2016 року позивач, в порядку статті 530 ЦК України, направив відповідачу вимогу №08.02-02/419 про сплату заборгованості в сумі 13670,29 грн., яка виникла у зв'язку із невідшкодуванням Управлінням праці та соціального захисту населення наданих ПАТ Укртелеком послуг зв'язку пільговим категоріям населення у листопаді та грудні 2015 року (а.с.17).

У відповідь, відповідач в листі №01-15/3275-04 від 15.11.2016 року повідомив позивача про неможливість погашення заборгованості за листопад 2015 року, у зв'язку з тим, що в ЗУ Про Державний бюджет України на 2016 рік відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не передбачені (а.с.18).

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду із позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача 6804,36 грн. заборгованості з витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 3% річних в розмірі 153,38 грн. та 626 грн. інфляційних втрат.

Відповідач проти позову заперечував та у відзиві на позов вказав, що відповідно до ст.89 та ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюється з місцевих бюджетів за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідач зазначає, що перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, а отримані місцевими бюджетами субвенції перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, для здійснення відповідних видатків. Як вказує відповідач, в ЗУ Про Державний бюджет України на 2016 рік відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені. Також відповідач вважає неправомірним нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки сума наданих послуг зв'язку пільговим категоріям громадян, на думку відповідача, не є боргом .

Судова колегія враховує наступне.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист , частини п'ятої статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України Про охорону дитинства передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України Про телекомунікації та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року за № 256 (далі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок № 256), якими встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

В п 2 Постанови № 256 зазначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Згідно пункту 3 Порядку № 256, головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищевикладене, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у смт.Шишаки Полтавської області є Управління соціального захисту населення Шишацької районної державної адміністрації Полтавської області.

На підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку № 256, відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян, здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку № 256, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.

Згідно ч.2 п.8 Порядку №256, головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.

Відповідно до п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року за №117, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання п.10 вказаного положення, позивач надав відповідачеві розрахунок щодо вартості послуг зв'язку, наданих пільговим категоріям населення у листопаді 2015 року (а.с.10,11).

Згідно пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року за № 256, саме на відповідача покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

01.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №08.02-02/419 про погашення існуючої заборгованості за 2015 рік в розмірі 13670,29 грн., що включає заборгованість за листопад 2015 року в розмірі 6804,36 грн.(а.с.17).

У відповідь, відповідач в листі №01-15/3275-04 повідомив про неможливість погашення заборгованості за листопад 2015 року, у зв'язку з тим, що в ЗУ Про Державний бюджет України на 2016 рік відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не передбачені (а.с.18).

З наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем не заперечується наявність заборгованості у розмірі 6804,36 грн. за листопад 2015 року станом на 01.01.2016р., проте, як зазначає відповідач, коштів з державного бюджету на погашення зазначеної заборгованості виділено не було.

Розмір наданих послуг на пільгових умовах та розмір заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги в листопаді 2015 року в сумі 6804,36 грн. підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків станом на 01.01.2016 року (а. с. 8).

Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

У листі від 30.06.2011 року за № 31-07310-10-24/16584 Міністерство фінансів України роз'яснило, що "...деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)".

Таким чином, зобов'язання щодо виплати пільг з оплати спожитих, в тому числі послуг зв'язку, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Основна заборгованість з витрат за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян в розмірі 6804,36 грн. підтверджена матеріалами справи, а саме: розрахунком ПАТ Укртелеком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням у листопаді 2015 року пільг (а.с.10,11), підписаними позивачем та відповідачем актами звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2015 року та 01.01.2016 року (а.с.7,8), розрахунком позовних вимог (а.с.9).

Відповідач в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 6804,36 грн.

Судова колегія вважає безпідставним та таким, що не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати витрати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян посилання апелянта на відсутність субвенцій з Державного бюджету на відповідний рік.

Так, законодавством не встановлена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція стосовно того, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, викладена в постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446, від 15.05.2012 р. у справі № 3-28гс12 та у постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

За таких обставин, відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Отже, посилання відповідача на відсутність субвенцій з Державного бюджету на відповідний рік не звільняє його від обов'язку відшкодувати витрати за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 153,38 грн. та 626 грн. інфляційних втрат, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як роз'яснено в п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання відповідача з відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям населенням виникло безпосередньо із законів України, що наведені судом вище в постанові.

Враховуючи, що строк виконання вказаного зобов'язання відповідачем чинним законодавством не визначено, такий обов'язок, відповідно до приписів ч. 2 статті 530 ЦК України, повинен бути виконаний в 7-денний строк від дня пред'явлення позивачем вимоги.

Вимога позивача про сплату заборгованості №08.02-02/419 від 01.11.2016 року отримана відповідачем 07.11.2016 року, про що свідчить штамп канцелярії відповідача, помітка представника відповідача на вимозі щодо необхідності підготовки відповіді та не заперечується відповідачем.

Таким чином, кінцевий строк виконання відповідачем обов'язку є 14.11.2016 року.

Враховуючи несплату відповідачем в добровільному порядку суми боргу, з 15.11.2016 року розпочалось прострочення виконання відповідачем зобов'язання.

Таким чином, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій в частині та стягнення з відповідача 3 % річних за період з 15.11.2016 року по 30.11.2016 року в сумі 8,95 грн.

З розрахунку позовних вимог позивача вбачається, що інфляційні втрати за листопад 2016 року відповідачем не заявлялись на не нараховувались.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат (аналогічна правова думка міститься в постанові Вищого господарського суду України від 26.12.2016 року у справі № 908/1066/16).

Таким чином враховуючи, що прострочення виконання відповідачем зобов'язання становить менше місяця, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат.

Апелянт також зазначає, що сума наданих послуг зв'язку пільговим категоріям громадян не є боргом , у зв'язку з чим нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним.

Відповідно до ч.3 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть безпосередньо випливати з актів цивільного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку обов'язок відповідача відшкодувати вартість наданих послуг випливає безпосередньо з закону, у зв'язку з чим нарахування 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення виконання зобов'язання узгоджується з вимогами статті 625 ЦК України та не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи наведене, доводи апелянта є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18.01.2017 року у справі №917/1886/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 20.03.2017 року.

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Пушай В.І.