Постанова

від 17.01.2017 по справі 909/681/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа № 909/681/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттеплоцентр" б/н від 27.10.2016 р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.10.2016 р.

у справі № 909/681/16

за позовом Приватного підприємства "Запоріжпромресурс", м. Вільнянськ,Запорізька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвесттеплоцентр", м.Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область,

про стягнення 165271,30 грн. заборгованості, з яких; 69 000,00 грн. заборгованість за поставлений та неоплачений товар, 83 536,46 грн. - інфляційні втрати, 6 700,34 грн. - 3% річних, 6 034,20 грн. - штраф за несвоєчасну оплату товару

за участю представників:

від позивача: не з явився;

від відповідача: не з'явився;

Сторони в судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленням №7000203036241 та №7830318705960 про вручення копії ухвали Львівського апеляційного господарського суду адресатам.

Скаржником подано клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 12.01.2017 у зв"язку із неможливістю забезпечити участь уповноваженого представника в судовому засіданні. Судовою колегією відхилено зазначене клопотання.

Окрім того, судова колегія зазначає, що відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвалами суду від 12.12.16 продовжено строк розгляду апеляційної скарги та відкладено розгляд справи, явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов"язковою не визнавалась.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 13.10.2016 у справі № 909/681/16 ( суддя Деделюк Б.В. ) позов задоволено; стягнуто з ТОВ "Інвесттеплоцентр" на користь ПП "Запоріжпромресурс" 165 271,30 грн. заборгованості за поставлений та неоплачений товар, з яких: 69 000 грн. заборгованості за поставлений та неоплачений товар; 83536,46 грн. інфляційних витрат за період з грудня 2014 по травень 2016 включно; 6700,34 грн. 3% річних за період з грудня 2014 по червень 2016 включно; 6034,20 грн. штрафу за несвоєчасну оплату товару за період з лютого 2016 по липень 2016 включно та 2479,08 грн. судових витрат на розрахунковий рахунок 26008060517129 в КБ "Приватбанк" м. Запоріжжя, МФО 313399.

ТОВ "Інвесттеплоцентр" подано апеляційну скаргу б/н від 27.10.2016 р., в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.10.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що рішення прийнято з неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначив, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, що лист №0310/1 від 03.10.2015 з пропозицією сплатити дебіторську заборгованість за поставлений товар надсилався на адресу скаржника.

Скаржник вважає, що оскільки відсутня письмова вимога - претензія (оформлена та надіслана належним чином) ПП Запоріжпромресурс до ТОВ Інвесттеплоцентр про сплату заборгованості, відсутні підстави нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

ТОВ "Інвесттеплоцентр" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, судом прийнято рішення з повним дослідженням всіх обставин справи та у відповідності до норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, між ПП "Запоріжпромресурс" та ТОВ "Інвесттеплоцентр" укладений договір купівлі-продажу № 01/10-2014 від 01.10.2014, предметом якого є паливні брикети (а.с.30).

Позивачем відповідно до видаткових накладних (а.с.32-81) відвантажено товар загальною вартістю 371 188,00грн. Відповідно до відвантаженого товару виставлено рахунки-фактури на загальну суму 371 188,00грн. (а.с.82-86)

Відповідачем сплачено в рахунок погашення зобов"язань за відвантажений товар згідно банківських виписок 302 188,00грн. (а.с.90-100).

Таким чином, станом на 26.07.2016 заборгованість за відвантажений товар становить 69 000,00грн.

Відповідно до п.п. 2.3 п.2 договору оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника, вказаного у рахунку-фактурі, шляхом відстрочення платежу на строк 5 календарних днів від дня відвантаження товару.

Сторони погодили, що за затримку відвантаження продукції продавець сплачує штраф в розмірі 0,03% від вартості невідвантаженого товару за кожний день прострочки (п.п.3.5 договору).

Згідно із п. 5.1 договору всі спірні питання вирішуються сторонами шляхом консультацій та переговорів, а уразі недосягнення згоди вирішуються у господарському суді.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору купівлі-продажу № 01/10-2014 від 01.10.2014, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 69 000,00грн., 83536,46грн. інфляційних, 6 700,34грн. 3% річних та 6 034,20грн. штрафу (згідно уточнених позовних вимог), що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.712 ЦК України, що кореспондується із ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вказана норма Цивільного Кодексу кореспондується із ст. 193 ГК України, відповідно до ч. 1 якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Поряд з цим, у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ст. 692 ЦК України продавець має право вимагати оплату товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, у разі прострочення оплати товару.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України відповідач зобов"язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за період з грудня 2014 по травень 2016 включно, а також три проценти річних за період з грудня 2014 по червень 2016 включно від простроченої суми.

Відповідно до п. 3.2 договору сторони обумовили, що відповідач сплачує штраф у розмірі 0,03% за кожен день прострочення за період з лютого 2016 по липень 2016 включно.

Отже, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 69 000,00 грн. (станом на 26.07.2016) за поставлений та неоплачений товар, інфляційні втрати за період з грудня 2014 по травень 2016 включно у сумі 83 536,46 грн., 3% річних за період з грудня 2014 по червень 2016 включно у сумі 6 700.34 грн., штраф за несвоєчасну оплату товару за період з лютого 2016 по липень 2016 включно у сумі 6 034,20 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18 у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником належними та допустимими доказами не обгрунтовано факту належного виконання зобов'язань за договором. Доказів сплати заборгованості в сумі 165 271,30 грн. відповідач суду не подав.

Враховуючи вимоги п.2.3 п.2 договору №01/10-2014 від 01.10.2014, наявність у справі рахунків-фактур (а.с.82-89), вимога скаржника про обов язкове направлення претензії є безпідставною.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.10.2016 у справі № 909/681/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.