Рішення

від 23.01.2017 по справі 910/21254/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2017Справа № 910/21254/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомПриватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" провизнання недійсним договорів Представники: від позивачаДіденко Ю.О. - представник за довіреністю від відповідачаКурінний С.Ю. - представник за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.11.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Сільпо Рітейл" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010.

Свої позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що договори №№ 4-10 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, укладені між Приватним акціонерним товариством "Сільпо Рітейл" та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк", є недійсними, у зв'язку з тим, що не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки сторонами було внесено зміни у зобов'язання, яке припинилося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21254/16 та справу призначено до розгляду на 19.12.2016.

У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 19.12.2016 оголошено перерву до 23.01.2017.

05.01.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 23.01.2017 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 23.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.03.2006 між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (кредитор за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-55" (позичальник за договором) укладено договір про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к, відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування.

В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, відповідно до яких були внесені відповідні зміни та поповнення до кредитного договору.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Тобто обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

Нормами статті 556 Цивільного кодексу України визначено, що до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

10.09.2010 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (кредитор) та Закритим акціонерним товариством "Сільпо Рітейл", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" (поручитель) укладено договір поруки № 10-0604/101к/П від 10.09.2010, відповідно до умов якого поручитель поручається перед банком за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-55" (позичальником) зобов'язань, що виникли на підставі договору про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006 та будь-яких додаткових договорів до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання), або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

В подальшому між сторонами укладено ряд додаткових угод до договору поруки № 10-0604/101к/П від 10.09.2010, відповідно до яких були внесені відповідні зміни та поповнення до договору поруки.

24.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-55" (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (новий боржник) та Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (кредитор за договором) укладено договір про переведення боргу № 41, відповідно до умов якого первісний боржник переводить на нового боржника свої зобов'язання за кредитним договором № 10-0604/101к від 28.03.2006 та додатковими угодами про внесення змін до кредитного договору, що укладені між кредитором та первісним боржником, внаслідок чого новий боржник приймає на себе права та обов'язки первісного боржника за кредитним договором.

Позивач стверджує, що договори № 4 від 21.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 15.05.2014, № 7 від 30.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014 та № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 є недійсними, у зв'язку з тим, що не направлені на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки сторонами було внесено зміни у зобов'язання, яке припинилося, а саме зобов'язання поруки позивача за договором поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 є такими, що припинилися з огляду на те, що сторонами кредитного договору без згоди поручителя було встановлено тридцяти місячний строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позивача як поручителя.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з статтею 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до змісту статей 559, 598 Цивільного кодексу України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Термін "порука", застосований законодавцем у частині 1 статті 559 Цивільного кодексу України , використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Водночас порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання. Згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.

Як вбачається зі змісту договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" прийняло на себе зобов'язання відповідати солідарно з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільпо-55" (в подальшому з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд") за виконання зобов'язань за договором про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006 та будь-яких додаткових договорів до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання), або за виконання зобов'язань, які можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

Тобто укладаючи договір поруки, позивач поручився, зокрема, за виконання позичальником будь-яких зобов'язань, що виникнуть у майбутньому за договором про надання мультивалютної не відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006 та за укладеними в його рамках договорами про внесення змін, що будуть укладені в майбутньому.

Крім того, як вбачається з пункту 7.12 договору № 13 від 30.11.2011 про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/101к від 28.03.2006, сторони погодили, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1-7.10. даного договору, становить 1 (один) рік. Дані положення кореспондуються з нормами статті 258 Цивільного кодексу України, якої визначено випадки встановлення спеціальної позовної давності, з огляду на що, внесення до умов кредитного договору вказаних змін не є збільшенням обсягу відповідальності позичальника та/або поручителя.

Також, при підписанні договору № 3 від 30.11.2011 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 сторонами також внесено зміни у визначення терміну "Кредитний договір", з урахуванням чого у відповідності до умов договору поруки поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі договору про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 1 від 04.05.2007 про внесення змін до договору про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 2 від 03.01.2008 про внесення змін до договору про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 3 від 07.08.2008 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28,03.2006, договору № 4 від 27.10.2008 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101к від 28.03.2006, договору № 5 від 30.01.2009 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 6 від 26.02.2009 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 7 від 15.07.2009 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договору № 8 від 28.01.2010 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101к від 28.03.2016, договору № 9 від 30.06.2010 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, укладені між банком та ТОВ "Сільпо-55" (ідентифікаційний код 33359114), договору про переведення боргу № 41 від 24.09.2010, укладений між банком, ТОВ "Сільпо-55" (ідентифікаційний код 33359114) та позичальником, договір № 10 від 24.09.2010 про внесення змін до договору про надання мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договір № 11 від 31.05.2011 року про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/101 к від 28.03.2006, договір № 12 від 30.11.2011 про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/101к від 28.03.2006, договору № 13 від 30.11.2011 про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/101к від 28.03.2006, укладені між банком та позичальником, та будь-які додаткові договори до нього (в т.ч. що збільшують боргові зобов'язання), або за виконання зобов'язань, які можуть виникнути на підставі нього в майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

При підписанні договору № 4 від 21.11.2013 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 сторони досягли згоди, зокрема, доповнити статтю "Відповідальність сторін" договору поруки пунктом 4.2 в наступній редакції: "Сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1-7.10. кредитного договору, становить 18 (вісімнадцять) місяців".

При підписанні договору № 5 від 13.03.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 сторони досягли згоди, зокрема, внести зміни до пункту 4.2 статті 4 "Відповідальність сторін" договору поруки та викласти його в наступній редакції: "Сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1-7.10. кредитного договору, становить 24 (двадцять чотири) місяці".

При підписанні договору № 8 від 12.09.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 сторони досягли згоди, зокрема, внести зміни до пункту 4.2 статті 4 "Відповідальність сторін" договору поруки та викласти його в наступній редакції: "Сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1-7.10. кредитного договору, становить 30 (тридцять) місяців".

Отже, Приватне акціонерне товариство "Сільпо Рітейл" під час укладення договору поруки з урахуванням внесених змін та доповнень до нього погодило зміну визначеного договором поруки обсягу від повільності в тому числі збільшення боргових зобов'язань. Відтак внесені договором № 13 від 30.11.2011 про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/101к від 28.03.2006, зміни не можна визнати збільшенням обсягу відповідальності поручителя, тому вони не можуть бути підставою для припинення договору поруки згідно з частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що обставини з якими позивач пов'язує недійсність договору № 4 від 21.11.2013 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, договору № 5 від 13.03.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, договору № 6 від 15.05.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, договору № 7 від 30.07.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, договору № 8 від 12.09.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010, договору № 9 від 06.10.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 та договору № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 10-0604/101к/П-02 від 10.09.2010 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивачем не вказано підставу, з якою закон пов'язує недійсність правочину, та не надано доказів наявності фактичних обставин, які б свідчили про недодержання сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, в момент укладення спірних договорів, у зв'язку з чим вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання повного рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 26.01.2017

Суддя Н.Б. Плотницька