Постанова

від 24.01.2017 по справі 924/167/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2017 р. Справа № 924/167/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі Мазуру О.Г.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 - представника за довіреністю від 10.01.2017р.

відповідача: ОСОБА_2 - представника за довіреністю від 29.09.2016р. №113

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО"

на рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.16 р.

у справі № 924/167/16 (суддя Шпак В.О.)

за позовом Приватного підприємства "Адоніс-Стар", м. Старокостянтинів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" с.Бражинці Полонського району Хмельницької області

про стягнення 447708,83 грн., у т.ч. 9132, 12 дол. США курсової різниці, що становить 236 315,49 грн.; 7577,42 дол. США процентів за користування товарним кредитом, що становить 196 083,90 грн. та 15309,44 грн. пені.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року у справі №924/167/16 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар" 236 315,49 грн. курсової різниці 122634,05 грн., відсотків за користування товарним кредитом та судовий збір в розмірі 5384, 24грн..

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" звернулося із апеляційною скаргою, вважає його незаконним та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано правову позицію Верховного Суду України та Пленуму Вищого господарського суду України з вказаної категорії спорів, що призвело до невірного вирішення судового спору.

- постановою ВГСУ від 09.08.2016 року, якою справу №924/167/16 повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції, не поставлено під сумнів усі висновки судів попередніх інстанцій, які стали правовою підставою для відмови у задоволенні позову під час попереднього розгляду справи.

- фактично суд касаційної інстанції не погодився лише з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог з підстав невідповідності заявлених позивачем позовних вимог (стягнення курсової різниці) умовам договору купівлі-продажу та нормам чинного законодавства, вважаючи, що предметом позову фактично є стягнення повної договірної вартості товару та процентів, а отже рішення слід приймати по суті позовних вимог із врахуванням поданих сторонами доказів та заперечень, а не відмовляти з тих мотивів, що стягнення курсової різниці не передбачено ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства. При цьому ВГСУ жодним словом не поставив під сумнів обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо інших підстав відмови в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, зокрема п.8.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року та постанови ВСУ від 11.11.2015 року.

- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні проігноровано доводи відповідача щодо необґрунтованості заявлених позивачем позовних вимог з посиланням на постанову ВГСУ від 13.10.2016 року в аналогічній справі №924/179/16, у позові ПП ОСОБА_2 - Стар до ФГ Золота Роса у стягненні курсової різниці вартості проданого товару та процентів за користування товарним кредитом по аналогічному договору купівлі-продажу відмовлено.

Разом з тим, вказує, що рішення про стягнення курсової різниці є необґрунтованим та незаконним, оскільки повторний перерахунок суми боргу суперечить умовам договору та закону, з таких підстав:

- звернувшись із первісним позовом до суду (справа №924/1648/14) позивач уже здійснив перерахунок повної та кінцевої вартості проданого товару із врахуванням курсу НБУ. Даний перерахунок закріплений відповідним рішенням суду як повна та кінцева вартість проданого на умовах товарного кредиту товару, яка підлягає сплаті (стягненню) на користь кредитора в рахунок повного виконання договірних зобов'язань за договором №032/14 від 22.05.2014 року. Можливість повторного перерахунку вартості товару за умови прийняття судового рішення про стягнення повної суми за договором із визначенням її в конкретній сумі в гривні, після здійснення її перерахунку позивачем із врахуванням доларового еквіваленту, ні умовами договору №032/14 від 22.05.2014 року, ні судовим рішенням у справі №924/1648/14 - не передбачено.

- обґрунтування судом прийнятого рішення про стягнення курсової різниці положеннями ст.533 ЦК України є незаконним, оскільки така норма цивільного закону за своїм змістом не передбачає можливості повторного перерахунку розміру суми боргу, визначеної судом як кінцевий (остаточний) у своєму рішенні та суперечить п.8.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року, постанові ВГСУ від 13.10.2016 року в справі №924/179/16.

- оскаржене рішення суду першої інстанції суперечить положенням ст.61, ч.5 ст.124 Конституції України, ст.85 ГПК України.

Також, вважає, що рішення суду першої інстанції про стягнення процентів за користування товарним кредитом прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що передбачені умовами договору проценти за користування товарним кредитом, враховуючи спосіб їх обчислення, фактично є мірою правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, тобто пенею, щодо стягнення якої встановлено скорочені строки позовної давності. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України у справах №3-31гс14 від 01.07.2014р., № 3-32гс14 від 01.07.2014р.

З посиланням на ст. ст.692, 536, 625 ЦК України, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункт 6.2) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка вже нарахована і сплачена відповідно до пункту 6.1 договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Просить рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.2016р. у справі №924/167/16 скасувати та у позові ПП "ОСОБА_2 - Стар" відмовити.

Крім того, ТОВ "ОСОБА_3 АГРО" подало додаткові обґрунтування до апеляційної скарги. У яких, серед іншого, посилається на судову практику у справах №924/179/16 від 13.10.16р., №914/4239/14 від 17.09.2015р., №6-27757ск14 від 04.07.2014р., №22-ц/796/226/2016 від 03.02.2016р., №22-ц/779/2336/2015 від 18.11.2015р., №2-901/2010 від 18.06.2010р. про те, що повторне стягнення курсової вартості проданого на умовах товарного кредиту товару після винесення судового рішення, яким уже визначено його повну та кінцеву вартість у гривневому еквіваленті та прийнято рішення про його стягнення є незаконним та необґрунтованим. Також вказує, що оскаржене рішення, зокрема, суперечить п.1 ст.6 Міжнародної конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод".

У відзиві на апеляційну скаргу ПП "Адоніс-Стар" наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Серед іншого, з посиланням на ст.ст. 627, 628 ЦК України, зазначає, що сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості коригування розміру платежів залежно від курсу гривні до долара США без будь-якого додаткового погодження сторонами договору. Чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості.

Крім того, вказує, що п. 6.2. договору сторони передбачили зміну саме процентів за користування товарним кредитом, а не процентів в розумінні ст. 625 ЦК України.

Звертає увагу, що 16.11.2016р. господарським судом Хмельницької області було винесено рішення по справі № 924/1021/16 за позовом ТОВ ОСОБА_3 ОСОБА_2 до ПП Адоніс-Стар про визнання недійсним п.6.2. договору купівлі-продажу №032/14 від 22.05.2014 р., яким в задоволенні позову відмовлено. Вказаним рішенням господарського суду встановлено, що пеня та проценти за користування товарним кредитом різні за своєю правовою природою та становлять, відповідно, штрафну санкцію та борг.

Ч. 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, позивач з посиланням на ст. 111-12 ГПК України, вказує на обов'язковість вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2016р. у даній справі.

Просить рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.2016р. у справі №924/167/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Просить рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.2016р. у справі №924/167/16 скасувати та у позові ПП "ОСОБА_2 - Стар" відмовити.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.2016р. є законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи, 22.05.2014р. Приватним підприємством "Адоніс-Стар" (продавець) та Фермерським господарством "ОСОБА_3 ОСОБА_2" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 032/14, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти і сплатити вартість засобів захисту рослин, іменованих в подальшому товар, відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п.3.1 договору конкретний асортимент, кількість, ціна товару наведені в специфікаціях до даного договору. Специфікації є невід'ємною частиною даного договору.

У п.3.2 договору визначено, що загальна сума договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з п.4.1 договору товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: 30% від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації; 70% - до 1 серпня 2014р.

Товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору.

Сторони домовились, що в специфікаціях вказується вартість товару в гривнях і доларах США. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати (п.4.4 договору).

Відповідно до п.6.1 договору у випадку порушення покупцем термінів оплати він сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно неоплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати та штраф у розмірі 15% від суми боргу.

У разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати (п.6.2).

Відповідно до п.9.1 договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань за цим договором.

На виконання даного договору на підставі накладних №0091 від 03.06.2014р., №0094 від 03.06.2014р., №0107 від 02.06.2014р., №0112 від 04.06.2014р., №0114 від 04.06.2014р., №0116 від 06.06.2014р., №0127 від 11.06.2014р., №0130 від 16.06.2014р., №0138 від 25.06.2014р., №0143 від 30.06.2014р., по довіреності№48 від 11.06.2014р., №50 від 02.06.2014р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 255778грн. 76коп. або 22241,61 доларів США. До договору від 22.05.14 наявні специфікації №2-№9, в яких визначено асортимент, кількість та ціна товару. Ціна товару визначена у специфікаціях до договору №2-№9 у гривні на загальну суму 255778грн. 76коп. з грошовим еквівалентом в іноземній валюті - долар США в розмірі 22241,61.

Вказані обставини встановлені рішенням господарського суду Хмельницької області від 18.12.14 №924/1648/14, яким частково задоволено позов позивача до відповідача про стягнення 393734 грн. 27 коп. З відповідача на користь позивача стягнуто 288038грн. 63 коп. боргу, 8637грн. 51коп. пені, 24938грн. 41коп. штрафу, 28975грн. 57коп. процентів за користування товарним кредитом, 7683грн. 32коп. витрат по оплаті судового збору, а тому не потребують повторного доказування під час розгляду справи, згідно зі ст.35 ГПК України.

Разом з тим, звертаючись із позовом у даній справі позивачем зазначено, що на момент вирішення зазначеного спору офіційний курс долара США становив 12,95044грн. за 1 дол., а при зверненні до суду з позовом у даній справі №924/167/16 станом на 09.02.16 курс долара США склав 25,877397грн. за 1дол.

Позивачем нараховано до стягнення 573774,26 грн., з яких 9132,12 дол. США курсової різниці, що становить 236 315,49 грн.; 7577,42 дол. США процентів за користування товарним кредитом, що становить 196 083,90 грн.; 141374,87 грн. пені за період з 28.10.14 по 09.02.16. При цьому, позивачем здійснено розрахунок, виходячи з того, що відповідач провів оплату 09.07.15, сплативши за нього 288038,63 грн. (на день оплати офіційний курс долара 21,971761 грн.). Тобто за товар відповідач сплатив 13109,49 дол. США, тоді як отримано товару за договором на суму 22 241,61 доларів США. Різниця - 9 132,12 дол. США. При поданні позову по справі №924/1648/14 розрахунок процентів проводився до 27.10.2014 р. З 28.10.2014 р. до 09.07.2015 р. (день часткової оплати) 252 дні. 22 241,61 дол. США (вартість отриманого товару) * 0,1%*252 дні = 5 604,88 дол. США. З 09.07.2015 р. до 09.02.2016 р. - 216 днів (9 132,12 дол. США (залишок боргу) *0,1%*216 днів = 1 972, 54 дол. США. Загальна сума процентів становить 7 577,42 дол. США. Станом на 09.02.2016р. офіційний курс гривні до долара США склав 25,877397грн. за 1 дол. США.

Крім того, з урахуванням зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 15309,44грн. за період з 28.10.14 по 05.02.15.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 13 квітня 2016 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 травня 2016 року, у справі №924/167/16 позов приватного підприємства "Адоніс-Стар", м. Старокостянтинів Хмельницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" с.Бражинці Полонського району Хмельницької області про стягнення 447708,83 грн., у т.ч. 9132, 12 дол. США курсової різниці, що становить 236 315,49 грн.; 7577,42 дол. США процентів за користування товарним кредитом, що становить 196 083,90 грн. та 15309,44 грн. пені задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" с.Бражинці Полонського району Хмельницької області (вул. Колгоспна, 2, код 37993260) на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар" м. Старокостянтинів Хмельницької області (АДРЕСА_1, код 36397215) 73449,85грн. (сімдесят три тисячі чотириста сорок дев'ять гривень 85 коп.) відсотків за користування товарним кредитом, 1101,75грн. (одна тисяча сто одна гривня 75 коп.) відшкодування сплаченого судового збору. У решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 та рішення господарського суду Хмельницької області від 13.04.2016 у справі №924/167/16 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 236315,49 грн. курсової різниці та 122634,05 грн. процентів за користування товарним кредитом скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд.

У своїй постанові Вищий господарський суд України зазначив наступне:

"Як убачається зі змісту пункту 4.4. договору, сторони домовились зазначати в Специфікаціях вартість товару в гривнях і в доларах США. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Із матеріалів справи видно, що 09.07.2015 відповідач провів розрахунок за товар, сплативши за нього 288 038,63грн. по курсу долара США 21,971761. Тобто фактично перерахована за товар сума коштів склала 13 109,49 доларів США, що на 9 132,12 доларів США менше вартості фактично переданого товару.

Погодившись з доводами позивача щодо порушення відповідачем умов договору та Специфікацій, якими передбачено ціну товару у доларах США зі сплатою його вартості й нарахованих відповідно до п.6.2 договору процентів за користування товарним кредитом у гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати, попередні судові інстанції неправомірно ухилились від вирішення спору по суті вимог позивача, який у відповідності до положень договору та чинного законодавства фактично просив стягнути повну договірну вартість товару й суму процентів, що виникла у результаті несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, з урахуванням строків виникнення у відповідача виконання грошового зобов'язання, яке не припинилося після ухвалення рішення у справі №924/1648/14, суди обох інстанцій дійшли передчасних висновків щодо безпідставності позовних вимог у частині стягнення 236 315,49грн. курсової різниці та 122 634,05грн. процентів за користування товарним кредитом, тим самим позбавили права позивача на отримання коштів, які розраховував він отримати за результатами виконання відповідачем умов договору."

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що предметом розгляду даної справи є стягнення 236315,49 грн. курсової різниці та 122634,05грн. процентів за користування товарним кредитом відповідно до постанови ВГСУ від 09 серпня 2016 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року у справі №924/167/16 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар" 236315,49 грн. курсової різниці, 122634,05 грн. відсотків за користування товарним кредитом та витрат зі сплати судового збору у розмірі 5384, 24 грн..

Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, проте останнє підлягає зміні, з огляду на таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Господарські відносини між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 22.05.2014р.

Ст. 655 ЦК України передбачає, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною першою статті 691 ЦК України передбачено обов'язок покупця оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до пункту 4.4. договору, сторони домовились зазначати в специфікаціях вартість товару в гривнях і в доларах США. Оплата товару та нарахованих процентів проводиться в гривнях за курсом НБУ на день проведення оплати.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Як зазначалося вище, сторони у договорі погодили ціну товару у доларах США.

Так, у статті 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Разом з тим, ч. 2 ст. 524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно із ч.2 ст. 533 ЦК України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У зв'язку із наведеним, судова колегія зауважує, що чинним законодавством хоч і визначено національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містить заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Тобто, сторонам надано право визначати, зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Як убачається із матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором купівлі продажу №032/14 від 22.05.14 року виконав належним чином, проте відповідач здійснив часткову оплату 09.07.2015 року в розмірі 288038,63 грн., що в еквіваленті на день оплати відповідно до офіційного курсу долару США становить 9132,12 доларів США. Таким чином курсова різниця неоплаченого товару становить 9132,12 дол. США, еквівалент - 236315,49 грн.

На момент прийняття рішення, як судом першої так і судом апеляційної інстанції докази оплати курсової різниці неоплаченого товару в сумі 236315,49 грн. відсутні, а тому судова колегія погоджується із місцевим господарським судом про наявність підстав для стягнення курсової різниці неоплаченого товару в сумі 236315,49 грн..

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 7577,42 дол. США процентів за користування товарним кредитом, що становить 196083,92грн. за період з 28.10.14р. до 09.02.16р., які нараховані відповідно до п.6.2 договору за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати.

Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи міститься платіжне доручення №657 від 21.07.2016р. на суму 74 551,60грн., за яким відповідачем здійснено сплату боргу згідно судового наказу господарського суду Хмельницької області від 08.06.2016р. у справі №924/167/16, а саме 73449,85 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1101,75грн. відшкодування сплаченого судового збору.

Так, ч.1 ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, які не виконані боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 20.01.11р. у справі № 10/25).

У ст. 694 Цивільного кодексу України, зокрема визначено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу; товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Згідно із ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

П.4.1 договору визначено, що товар надається на умовах товарного кредиту і оплата за товар здійснюється покупцем наступним чином: 30% від вартості товару - завдаток, сплата протягом 1-го дня з дня підписання специфікації; 70% - до 1 серпня 2014р. При цьому, відповідно до п.6.1 договору у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно умов оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на суму заборгованості нараховуються проценти за користування товарним кредитом з розрахунку 0,1% за кожен день прострочення оплати.

Таким чином, судова колегія зауважує, що позивач до моменту виконання відповідачем грошового зобов'язання має право нараховувати проценти за користування чужими грошовими коштами.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом визнаються обґрунтованими та, беручи до уваги наявне платіжне доручення №657 від 21.07.2016р., підлягають задоволенню у розмірі 122634,05 грн. (196083,92грн. - 73449,85 грн.).

Разом з тим, судова колегія зауважує, що перерахування коштів у сумі 73449,85 грн. відбулось після звернення до суду з позовом та під час розгляду справи в суді.

Згідно із п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

У зв'язку з наведеним, провадження у справі в частині стягнення 73449,85 грн. процентів за користування товарним кредитом підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевим господарським судом судовий збір за подання позову у розмірі 5384,24 грн. було обраховано правильно, з суми 358 949,54грн. (236 315,49грн. + 122 634,05 грн.), без врахування 73449,85 грн., з якої витрати по судовому збору в сумі 1101,75 грн. відповідачем сплачено 21.07.2016р., а тому відсутні підстави для його зміни в цій частині.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Разом з тим, зважаючи на вищевикладене, вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2016р. у даній справі, які є обов'язковими, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються встановленими судом обставинами справи, наведеним вище.

Окремо слід зазначити, відповідач безпідставно посилається на постанови Вищого господарського суду України у інших справах, оскільки при вирішення спору у даній справі для суду є обов'язковими вказівки касаційної інстанції саме у цій справі.

Безпідставними є також доводи відповідача стосовно того, що нараховані відповідно до п.6.2. договору проценти за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою є пенею, ураховуючи спосіб їх обчислення, оскільки, як зазначалося вище, вказаним пунктом договору передбачено нарахування процентів за користування товарним кредитом, що узгоджується із нормами ст.ст. 536, 694 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Хмельницької області від 07.11.2016р. у справі №924/167/16 слід змінити.

Згідно зі ст.49 ГПК України, п. 4.4. постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг підлягають стягненню з відповідача на користь позивача .

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 07 листопада 2016 року у справі №924/167/16 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" с.Бражинці Полонського району Хмельницької області (вул. Колгоспна, 2, код 37993260) на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар" м. Старокостянтинів Хмельницької області (АДРЕСА_1, код 36397215) 236 315 грн. 49 коп. курсової різниці, 122 634 грн. 05 коп. відсотків за користування товарним кредитом та 5384 грн.24 коп. витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі про стягнення 73 449 грн. 85 коп. відсотків за користування товарним кредитом припинити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 АГРО" с.Бражинці Полонського району Хмельницької області (вул. Колгоспна, 2, код 37993260) на користь Приватного підприємства "Адоніс-Стар" м. Старокостянтинів Хмельницької області (АДРЕСА_1, код 36397215) 5922 грн. 66 коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 6461 грн. 09 коп. за подання касаційної скарги.

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду Хмельницької області.

5. Справу №924/167/16 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Розізнана І.В.