Ухвала

від 25.01.2017 по справі 826/569/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/569/16 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

25 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю УБС ЛТД до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ УБС ЛТД (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 40326552208 від 20.08.2015 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 30 травня 2016 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року та постановити нову про відмову у задоволенні позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ ПРО СЕРВІС за липень-серпень 2014 року та ТОВ Тенза Трейд Юніон за жовтень 2014 року.

За результатами даної перевірки, відповідачем було складено Акт перевірки № 242/26-55-22-08/33058654 від 30.07.2014 року.

На підставі даного акту перевірки, 20 серпня 2015 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 40326552208, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.4, 201.6, 201.10 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість на суму 2 089 915 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 1 671 372 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 417 873 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. а ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів виконаних робіт дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Так, у зв'язку з доводами податкового органу про наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Тенза Трейд Юніон та вважаючи фіктивними контрагентів позивача, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача та його контрагентів об'єктів оподаткування ПДВ.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такі доводи відповідача необґрунтованими з огляду на те, що відсутні докази, які б відповідали статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме відсутнє будь - яке судове рішення, яке б підтверджувало фіктивність контрагентів позивача.

Окрім того, як убачається з акту перевірки, відповідачем під час проведення контрольного заходу, детально здійснено аналіз договорів, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, доказів оплати за наслідками господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Про сервіс і ТОВ Тенза Трейд Юніон . Проте, безтоварність господарських операцій, податковий орган обґрунтовує тим, що номенклатура товарів, придбаних контрагентами у третіх осіб, не співпадає з номенклатурою товарів, які придбані позивачем у контрагентів ТОВ Про сервіс , ТОВ Тенза Трейд Юніон . Крім того, у своєму акті перевірки, відповідач посилається на порушення норм податкового законодавства третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав.

Суд відхиляє такі доводи контролюючого органу, оскільки відповідно до ст. 198 ПК України право на віднесення сум до податкового кредиту не залежить від номенклатури товарів. Крім того, в акті перевірки контролюючим органом зазначено, що протягом 2014 року ТОВ Про сервіс , ТОВ Тенза Трейд Юніон не придбавали товари, які в подальшому реалізовувалися позивачу, в той час як попередні періоди контролюючим органом не аналізувалися.

Посилання посадових осіб контролюючого органу в акті перевірки на те, що позивачем до перевірки не надано декларації про відповідність та сертифікатів на товар, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив, оскільки платник податків зобов'язаний підтверджувати правомірність формування показників податкової звітності виключно документами, які визначені в ст. 44 ПК України. Зазначена стаття не містить в собі таких документів як сертифікати походження та декларації відповідності на товар.

До того ж, суд відзначає, що компетенція податкового органу не розповсюджується на перевірку відповідності якості товару встановленим вимогам.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів витребування у позивача під час проведення перевірки декларації та сертифікатів на товар.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження податкового органу про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущеннях стосовно наявності порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що викладені в акті перевірки обставини спростовуються належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як убачається з пояснень позивача, а іншого акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 26.01.2017 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.