Ухвала

від 24.01.2017 по справі 804/13629/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2017 року м. Київ К/800/20333/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,

розглянувши касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015 року

по справі № 804/13629/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аякс

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Аякс звернулось до суду з позовною заявою до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004842201 від 11.08.2014 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5873685,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 2936842,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 06.06.2014 року по 21.07.2014 року працівниками Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міністерства доходів у Дніпропетровській області проведено планову документальну виїзну перевірку ТОВ Аякс з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт № 2662/22-01/30198309 від 28.07.2014 року.

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ Аякс пп.14.1.11, пп.14.1.36, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 5873685,00 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004842201 від 11.08.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 8810527,50 грн. (основний платіж - 5873685,00 грн., штрафні санкції - 2936842,50 грн.).

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто, з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, акти надання послуг, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також встановлено, що на підприємстві позивача було проведено інвентаризацію та аналіз поточної дебіторської заборгованості, за результатами яких було прийнято рішення про списання по деяким боржникам, у тому числі й по ПП Демол-сервіс та ПП Ідея плюс за Правилами п.11 П(с)БО 10 Дебіторська заборгованість , затверджених наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року № 237, заборгованості, яка набула статусу безнадійної у розумінні п.4 цього ж Положення.

Апеляційним судом вірно зазначено про те, що до моменту списання такої заборгованості позивачем вжито заходи щодо стягнення її з боржників (ПП Демол-сервіс та ПП Ідея плюс ). Вказані дії підтверджуються рішеннями Господарського суду Хмельницької області, а також документами виконавчого провадження. Згідно інформації, отриманої від державного виконавця, у боржників станом на 2012 рік було відсутнє майно та грошові кошти, ПП Ідея плюс знаходилось в стані припинення.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи договори з ПП Демол-сервіс та ПП Ідея плюс , позивач діяв з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вище зазначеними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідно до норми пп. 14.1.11 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України перераховані позивачем на користь ПП Демол-сервіс та ПП Ідея плюс кошти є безнадійною заборгованістю.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2015 року по справі № 804/13629/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписВеденяпін О.А. підписПриходько І.В.

Ухвала складена у повному обсязі 26.01.2017 р.