№ 556/1672/16-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23.01.2017 дата розгляду справи
Володимирецький районний суд Рівненської області в складі
головуючої судді Іванків О.В.,
при секретарі Кньовець Н.П.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро Володимирецької районної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про скасування наказу про його звільнення з посади, поновлення на посаді інженера-проектувальника Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро , з якої він був звільнений наказом директора №9 від 30.09.2015 р. В обґрунтування заяви вказував, що вважає своє звільнення незаконним, оскільки воно проведено не за його власним бажанням, а під тиском директора, та з порушенням вимог чинного законодавства.
В судовому засіданні позивач та його представник збільшили позовні вимоги, заявили про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, підтримав позов в частині поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення, дав пояснення в межах уточнених позовних вимог під присягою, за правилами допиту свідків.
Представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, пояснив суду, що при звільненні ОСОБА_1 було допущено істотні порушення порядку звільнення працівників. У зв'язку з викладеним, просив задовольнити позов, скасувавши наказ про звільнення позивача, поновивши ОСОБА_1 на роботі та стягнувши з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Одночасно із подачею позову, представником позивача подано клопотання про поновлення строку для звернення до суду, пропущеного з поважних причин.
Представник відповідача заперечив про позову, пояснив, що ОСОБА_1 був звільнений директором підприємства на підставі поданої позивачем заяви за власним бажанням ОСОБА_1, без будь-яких порушень вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову. Також заперечив проти поновлення строку для звернення до суду, вважаючи, що такий строк пропущено без поважних причин.
Заслухавши пояснення сторін та інших учасників судового розгляду, дослідивши та проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.
З приводу поновлення строку звернення до суду з позовом судом встановлено наступне. Як вбачається зі ст.ст.233, 234 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених для звернення до суду, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
З урахуванням пояснень сторін та обставин справи, суд вважає, що строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі пропущено ОСОБА_1 з поважних причин.
Так, позивачу не було вручено копію наказу №9 від 30.09.2015 року, що крім пояснень позивача підтверджується також актом перевірки №15А/04-3, проведеної управлінням Держпраці у Рівненській області в період 26-27.05.2016 року. Також не можна зробити висновку і про дату отримання позивачем ОСОБА_1 трудової книжки, оскільки в оглянутій судом Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, дата видачі трудової книжки позивачу відсутня.
Крім того, суд приймає до уваги також і стан здоров'я позивача ОСОБА_1, а саме наявність у нього на час звільнення інвалідності 2-ої групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ №0016321.
Сукупність наведених обставин, на думку суду, свідчать про поважність причин пропуску звернення до суду, у зв'язку з чим цей строк підлягає поновленню.
З приводу заявлених позовних вимог суд прийшов до наступних висновків.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 31.10.2012 року працював в РКП Архітектурно-планувальне бюро інженером-проектувальником, і звільнений з цієї посади на підставі ст.38 КЗпП України з 30.09.2015 року на підставі наказу №9, що підтверджується трудовою книжкою позивача серії (а.с.8, записи 27-28).
З приводу обставин свого звільнення, допитаний під присягою позивач ОСОБА_1 пояснив, що він тривалий час працював інженером-проектувальником на підприємстві відповідача, належно виконував доручену роботу. Керівник підприємства висунув до нього вимогу працювати на комп'ютері, яким ОСОБА_1 не володіє. Будь-якого навчання власник не проводив, на курси чи підвищення кваліфікації позивача не направляв, інші працівники не допомагали йому у навчанні. Через цю обставину на роботі створилась нестерпна обстановка, ОСОБА_1, зазнавав постійного тиску з боку керівника - директора ОСОБА_4, який дорікав відсутністю навичок, неможливістю виконувати роботу. Перебуваючи під постійним психологічним тиском, він змушений був написати заяву про звільнення, і був звільнений в той же день. Разом з тим, він не бажав звільнятись і хоче продовжувати працювати.
Представник відповідача - в.о. директора підприємства ОСОБА_3 в своїх поясненнях, даних ним у судовому засіданні, частково підтвердив пояснення позивача, вказав, що виконання роботи на підприємстві в даний час вимагає володіння комп'ютером, однак ОСОБА_1 комп'ютером не володіє, і не зміг навчитись. Тому він вирішив звільнитись за власним бажанням.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка директор РКП ОСОБА_4 пояснив суду, що він не вчиняв будь-якого тиску на позивача, після подачі ОСОБА_1 заяви про звільнення за власним бажанням, видав відповідний наказ.
Відповідно до статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Таким чином, чинним законодавством встановлено певний порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, який містить гарантії збереження трудового договору як для власника, так і для працівника.
Так, звільнення без дотримання строку 14-ти денного попередження про звільнення допускається лише у виключних випадках, за наявності поважних причин для цього, які повинні бути обумовлені в заяві працівником. При цьому, працівник вправі протягом 14-ти денного строку має право відкликати заяву про звільненя, що тягне за собою продовження трудового договору.
Як вбачається з п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів , по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться. Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Разом з тим, звільнення ОСОБА_1 проведено безпосередньо в день подання ним заяви про звільнення - 30 вересня 2015 року, без будь-яких поважних причин для цього, що свідчить про порушення відповідачем встановленого законом порядку розірвання трудового договору, а також про позбавлення позивача можливості відкликати свою заяву про звільнення.
Про порушення порядку звільнення ОСОБА_1 свідчить також і невручення йому копії наказу про звільнення, що підтверджується письмовими доказами.
Свідок ОСОБА_5 в своїх поясненнях в судовому засіданні, а ОСОБА_5 в своїх письмових поясненнях, даних представнику позивача, що ОСОБА_1 зазнавав на роботі психологічного тиску, приниження, з боку керівника підприємства ОСОБА_4, не мав бажання звільнятись, однак змушений був написати заяву. Позивач тяжко переживав своє звільнення.
В сукупності з іншими, дослідженими судом доказами, ці пояснення суд вважає належними доказами того, що волевиявлення ОСОБА_1 при розірванні трудового договору та звільненні з роботи не було вільним, а написання заяви відбулось під дією зовнішніх факторів, в т.ч. під впливом обстановки, що склалась в трудовому колективі та внаслідок психологічного тиску з боку керівництва підприємства.
При цьому суд приймає до уваги, що у відповідності до ст..172 КЗпП України, у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.
Як вбачається зі ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів , підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з
урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
В той же час, вимоги законодавства в цій частині відповідачем не виконані, обов'язок перекваліфікації та набуття навичок, необхідних для виконання роботи, безпідставно перекладено на позивача, що створило передумови до його звільнення.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим наказ про його звільнення підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на роботі.
Також слід частково задоволити вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період не більше одного року, як це передбачено ч.3 ст.235 КЗпП України.
Виходячи із розміру середньомісячної та середньоденної заробітної плати позивача, який підтверджується довідкою №1 від 20.01.2017 року, та норми тривалості робочого часу за період з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року, до стягнення за час вимушеного прогулу належить: ( 253 х 82,63 грн.) = 20905, 39 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.38, 232-237 Кодексу законів про працю, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» , суд, -
в и р і ш и в:
Позов задовольнити частково.
Скасувати наказ директора Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро №9 від 30 вересня 2015 року про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера-проектувальника Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро .
Стягнути з Районного комунального підприємства Архітектурно-планувальне бюро , код 22563946, в користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 20905 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ять) грн. 39 коп.
Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Рівненської області через Володимирецький районний суд. Апеляційна скарга може бути подана сторонами протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Головуюча:
Повний текст рішення проголошено 27 січня 2017 року
Суд | Володимирецький районний суд Рівненської області |
Дата ухвалення рішення | 23.01.2017 |
Оприлюднено | 01.02.2017 |
Номер документу | 64357242 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Гулько Борис Іванович
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Гулько Борис Іванович
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Гулько Борис Іванович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні