Постанова

від 10.11.2016 по справі 2а-1354/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 року №2а-1354/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 03.11.2009 №0006741741/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011, позов задоволено, визнано недійсними та скасовані податкові повідомлення-рішення Костопільської МДПІ Рівненської області від 03.11.2009 № 0006741741/0, №0006751741/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 16.03.2016 постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 скасовано в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2009 № 0006741741/0, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 залишено без змін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 справу №2а-1354/11/1070 у вказаній частині позовних вимог прийнято до провадження судді Панченко Н.Д. та призначено до судового розгляду.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про необґрунтованість висновків Акта перевірки від 15.10.2009 №794/17/2453217450 про результати виїзної документальної планової перевірки.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач дійшов до передчасних та безпідставних висновків про заниження валового доходу у розмірі 176447,83 грн. внаслідок перевищення граничного обсягу виручки у розмірі 500 тис. грн., встановленого статтею 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва .

Позивач стверджує, що досягнувши граничного обсягу, починаючи з ІV кварталу 2008 року, перейшов на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, тим самим виконав вимоги частини 1 статті 5 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва .

Позивач також не погоджується з висновками відповідача про неможливість включення до складу валових витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи витрат, понесених внаслідок придбання основних фондів.

Відповідач позов не визнав, зазначив, що посадові особи контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 № 0006741741/0 є законним.

У судове засідання, призначене на 09.11.2016, представники сторін не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Від представника позивача 09.11.2016 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням викладеного суд ухвалив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований Березнівською районною державною адміністрацією 31.08.1999 як фізична особа-підприємець. Як платник податків позивач узятий на облік з 01.09.1999 за № 746, станом на момент виникнення спірних правовідносин перебував на обліку у Березанівському відділенні Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції.

У період з 22.092009 по 05.10.2009 посадовими особами Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції проведено виїзну документальну планову перевірку діяльності суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009.

Результати перевірки оформлені актом від 15.10.2009 № 794/172453217450 (далі - Акт перевірки) (т.1, а.с. 8-31).

Перевіркою встановлено, що позивач у першому та другому кварталі 2009 року включив до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, вартість устаткування та обладнання, зокрема, столу масажного, електричних приладів та апаратів, фізіотерапевтичного приладу, термоковдри на загальну суму 121512,86 грн. (без податку на додану вартість).

Відповідач в акті перевірки дійшов висновку, що зазначене обладнання та устаткування відноситься до основних засобів, у зв'язку з чим витрати на їх придбання підлягають амортизації у порядку статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 № 334/94-ВР та не можуть бути віднесені до складу валових витрат у порядку, визначеному статтею 5 цього ж Закону.

Також перевіркою встановлено, що позивачем у ІІІ кварталі 2008 року було перевищено граничний обсяг виручки у розмірі 500 тис. грн., встановлений статтею 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва для платників єдиного податку на 176447,83 грн., що за висновками контролюючого органу є підставою для оподаткування суми перевищення за правилами загальної системи оподаткування.

З урахуванням викладеного, відповідач в акті перевірки дійшов висновку про порушення позивачем вимог статті 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва , підпункту 9.12.1 статті 9.12 статті 9 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян , у результаті чого позивачеві донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 44694,00 грн.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 №0006741741/0, яким позивачу збільшено суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 44694,10 грн. (т.1, а.с. 6).

У ході з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами судом встановлено, що позивачем у першому та другому кварталі 2009 року було придбано обладнання та устаткування на загальну суму 146609,31 грн., у тому числі ПДВ 18688,00 грн., а саме, стіл масажний, електричний прилад Panasonic KX-FS253, апарат по догляду за тілом Prezor-03, апарат Vivax Crio pro, термоковдру, фізіотерапевтичний комбінований прилад Intellect Mobil Combo.

Реальність господарських операцій з придбання вказаного обладнання та устаткування визнається та не заперечується сторонами. Між сторонами також відсутній спір в частині умов, за якими були придбані вказані товари, у тому числі щодо ціни та податкового періоду.

Судом встановлено, що на суму витрат, понесених у зв'язку з придбанням вказаного обладнання та устаткування у загальному розмірі 121512,86 грн. (без податку на додану вартість), позивач зменшив сукупний чистий оподатковуваний дохід у першому та другому кварталі 2009 року.

Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при відображені у податковому обліку витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб за наслідками придбання вказаного устаткування та обладнання, суд виходив з наступного.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності податком з доходів фізичних осіб, на момент виникнення спірних правовідносин , визначено розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (із змінами та доповненнями) та Інструкцією про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю в редакції наказу ДПА України від 16.07.2003 №352.

Згідно зі статтею 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України Про оподаткування прибутку підприємств .

Згідно з додатком № 7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (із змінами та доповненнями, в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 16.07.2003 № 352) Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб , до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 "Валові витрати" і відповідно до статті 8 "Амортизація" вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 ("Валові витрати") застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

Відповідно до статті 8 ("Амортизація") можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

До декларації про доходи, одержані за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.2 не включаються до складу валових витрат витрати на придбання , будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що при визначенні сукупного чистого доходу як об'єкту оподаткування до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв'язку з отриманням цього доходу сума витрат. До складу витрат можливим є включення амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 13.01.2016 №К/9991/44610/12, від 17.06.2015 К/9991/30785/12.

Твердження відповідача про те, що статус суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, як особи, що не має обов'язку вести бухгалтерський облік складу основних фондів, які підлягають амортизації, позбавляє її права нараховувати амортизацію, є помилковими. Буквальний зміст наведених положень законодавства зводиться до того, що нарахування амортизації суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою допустимо, але за умови ведення нею бухгалтерського обліку складу основних фондів та застосуванням відповідних норм амортизації до певних груп основних фондів, а також використання таких об'єктів у підприємницькій діяльності при отриманні доходу.

За приписами підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під терміном основні фонди слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до 2 групи основних фондів належать автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. До 3 групи відносяться будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість кожної одиниці придбаного позивачем обладнання перевищує 1000,00 грн., вказане обладнання призначене для використання у господарській діяльності позивача протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що придбане позивачем обладнання та устаткування є основними фондами у розумінні Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Відтак, зменшення валового доходу позивача на суму понесених витрат у зв'язку з придбанням вказаного обладнання та устаткування є можливим шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів та за умови ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

Скасовуючи постанову Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 та направляючи на новий розгляд справу в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2009 № 0006741741/0, Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами під час розгляду справи не було встановлено обставин ведення позивачем бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів, тоді як вказані обставини входять до предмету доказування та підлягають обов'язковому встановленню судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 у порядку підготовки справи до судового розгляду суд зобов'язав позивача надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження стосовно того, чи забезпечував він у період з 01.07.2006 по 30.06.2009 ведення бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів.

Вимог вказаної ухвали позивач не виконав, жодних пояснень по суті позовних вимог з урахуванням висновків, зроблених в ухвалі Вищого адміністративного суду України 16.03.2016 - не надав та не повідомив про причини неможливості подання відповідних доказів та пояснень.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, зважаючи на їх правовий статус та особливості оподаткування, не покладався обов'язок ведення бухгалтерського обліку. Як зазначив представник позивача, облік доходів та витрат вівся позивачем у Книзі обліку доходів та витрат у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 № 1269.

Протокольною ухвалою суду від 06.10.2016 суд повторно зобов'язав позивача надати письмові пояснення та їх документальні підтвердження з приводу ведення бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів.

Вимог вказаної ухвали позивач не виконав, натомість через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. В обґрунтування клопотання позивач зазначив, що ОСОБА_1 знаходиться у відрядженні за межами території України, у зв'язку з чим виконання вимог ухвал суду від 19.09.2016 та від 06.10.2016 є неможливим.

З метою повного та всебічного розгляду справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 провадження у справі було зупинено з метою надання позивачеві часу для виконання ухвал суду від 19.09.2016 та від 06.10.2016 в частині надання письмових пояснень та їх документального підтвердження.

09 листопада 2016 року від представника позивача на виконання вимог ухвал суду від 19.09.2016 та від 06.10.2016 надійшли письмові пояснення, у яких останній зазначив, що ОСОБА_1 правомірно зменшив суму оподатковуваного доходу на суму витрат, понесених у результаті придбання обладнання.

Разом з цим, письмових пояснень з приводу ведення бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів представник позивача не надав та не повідомив про неможливість надання таких доказів. У судове засідання, призначене на 09.11.2016, не з'явився та просив здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Суд наголошує, що у даному випадку, умовою віднесення витрат на придбання основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань є ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість даних податкового та бухгалтерського обліку покладається на платника податків, позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму понесених витрат.

З огляду на викладене, позивачу була надана відповідна можливість надати суду як доказів, що витребувані безпосередньо судом, так і тих, що на думку позивача мають значення для розгляду справи і не додано до матеріалів справи разом з позовом, у зв'язку із чим провадження у справі зупинялось.

Позивач вимог ухвал суду в частині подання належних доказів не виконав, про причини неможливості надати додаткові докази, у тому числі, наявність яких є обов'язковою для цілей оподаткування і підтвердження заявлених у податковій звітності сум витрат, не повідомив.

Відповідно до положень частини 1 статті 11, частини 1 статті 69, частин 1, 2, 6 статті 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження ведення позивачем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно зменшив суму чистого оподатковуваного доходу на суму витрат у розмірі 121512,86 грн., понесених у результаті придбання основних фондів.

За таких обставин суд погоджується з висновками Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 9.12.1 статті 9.12 статті 9 Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян .

Отже, податкове повідомлення-рішення від 03.11.2009 №0006741741/0 в частині збільшення позивачеві грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб на суму 18226,93 грн. є правомірним (121512,86 х 15%).

Що стосується решти визначених вказаним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 26467,17 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, підставою для визначення позивачеві спірним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 26467,17 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог статті 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 № 727/98, яке полягало у перевищенні у ІІІ кварталі 2008 року граничного обсягу виручки, визначеного у даній нормі Указу, на 176447,86 грн. та неоподаткуванні за загальними вимогами отриманого доходу на суму перевищення виручки.

Статтею 1 Указу Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 №727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання таким суб'єктом установлених Указом вимог.

При цьому, єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

Відтак оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян , який, згідно із п. 22.10 ст. 22 Прикінцеві положення Закону України Про податок з доходів фізичних осіб , застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 18.02.2016 №К/800/43216/15, 26.11.2015 №К/800/28083/14.

Посилання позивача на те, що перехід платника податків, який обрав спрощену систему оподаткування та звітності, у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування є єдиним передбаченим наслідком для такого платника, ґрунтується на помилковому розумінні наведених положень чинного законодавства, оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце виключно при дотриманні норм Указу Президента Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва , а у випадку недотримання вказаних норм, зокрема, щодо перевищення граничного розміру виручки, такі суми мають оподатковуватись на загальних підставах.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач правомірно збільшив грошові зобов'язання позивача з податку з доходів фізичних осіб на суму 26467,17 грн. (176447,83х15%), застосовуючи правила, визначені Декретом Кабінету Міністрів України Про прибутковий податок з громадян для оподаткування доходів, отриманих від підприємницької діяльності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Доказів здійснення відповідачем вказаних витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.11.2009 № 0006741741/0 відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили ніш повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подасться до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову виготовлено у повному обсязі та підписано 10.11.2016