Рішення

від 26.01.2017 по справі 904/10934/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.01.17р. Справа № 904/10934/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (м. Дніпро)

до відповідача-1: Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (с. Рівне, Покровського району, Донецької області)

відповідача-2: Приватного підприємства "Файні Корми" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 763 КЗ від 30.03.2016 у загальному розмірі 1 654 879 грн. 76 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - директор (наказ № 1-к від 16.04.2016)

від відповідача-1: ОСОБА_3 - начальник відділу (довіреність № 67-Д від 15.12.2016)

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд:

- стягнути з Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (далі - відповідач-1) заборгованість за договором поставки № 763 КЗ від 30.03.2016 у загальному розмірі 1 654 379 грн. 76 коп.;

- стягнути з Приватного підприємства "Файні Корми" (далі - відповідач - 2) вартість поставленого і неоплаченого товару за договором поставки № 763 КЗ від 30.03.2016 у розмірі 500 грн. 00 коп.

Ціна позову складається з наступних сум.

- 1 356 561 грн. 16 коп. - основний борг;

- 222 773 грн. 35 коп. - пеня;

- 54 583 грн. 25 коп. - інфляційні втрати;

- 20 962 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки № 763 КЗ від 30.03.2016 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з 21.05.2016 по 01.06.2016 товар, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 356 561 грн. 16 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просив суд стягнути пеню за загальний період прострочення з 17.05.2016 по 21.11.2016 в сумі 222 773 грн. 35 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути інфляційні втрати за період з травня по жовтень 2016 року у сумі 54 583 грн. 25 коп. та 3% річних за період прострочення з 17.05.2015 по 21.11.2016 у сумі 20 962 грн. 00 коп. Крім того, 30.03.2016 між позивачем (кредитор) та Приватним підприємством "Файні Корми" (поручитель) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (боржник) по договору поставки № 763 КЗ від 30.03.2016, укладеному між кредитором та боржником. Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою грошових коштів у розмірі 500 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 19.12.2016.

Від відповідача-1 надійшло клопотання (вх.суду 77838/16 від 19.12.2016), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на необхідність надання часу для підготовки відзиву на позовну заяву.

У судове засідання 19.12.2016 з'явився представник позивача.

Представники відповідачів-1,2 у судове засідання 19.12.2016 не з'явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Також судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 19.12.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволення клопотання відповідача-1.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 79257/16 від 22.12.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.суду 80142/16 від 27.12.2016), в якому він просив суд зупинити провадження справі до вирішення пов'язаної із нею справи № 904/11578/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" про визнання договору поруки недійсним, яка розглядається господарським судом Дніпропетровської області.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 1265/17 від 11.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи. До вказаного клопотання позивач долучив уточнений розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Судом зауважено, що оскільки позивач не звертався до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог (за уточненим розрахунком позивачем визначені менші, ніж заявлені у позовній заяві, суми вказаних нарахувань), судом вирішується спір, виходячи із вимог, що заявлені у позовній заяві, під час звернення з нею до суду.

Судове засідання, призначене на 11.01.2017, не відбулося, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді.

Ухвалою суду від 13.01.2017 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.01.2017.

Додатково сторін було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду від 13.01.2017 телефонограмами, які були отримані представниками позивача - 16.01.2017, відповідача-1 - 16.01.2017 (а.с.103-105).

Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" (відповідач-1) 25.01.2017 звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн", в якій просило суд:

- зобов'язати негайно виконати договірні зобов'язання у повному обсязі, а саме: здійснити на користь Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" поставку узгодженої партії товару за договором поставки № 736 КЗ від 30.03.2016 у кількості та за ціною, встановленими у відповідних додатках;

- стягнути суму штрафних санкцій за порушення строків поставки товару та за порушення умов конфіденційності за договором поставки № 736 КЗ від 30.03.2016 у розмірі 880 590 грн. 45 коп. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем (за зустрічним позовом) зобов'язань за договором поставки № 736 КЗ від 30.03.2016 в частині повної та своєчасної поставки узгодженої партії товару, а також порушення умов конфіденційності, які передбачені пунктами 9.13., 9.14., 9.15. та 9.18. договору (а.с.106-109).

Ухвалою суду від 26.01.2017 вказану зустрічну позовну заяву і додані до неї документи повернуто без розгляду у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Від відповідача-1 надійшли заперечення на позовну заяву (вх.суду 4874/17 від 25.01.2017), в яких він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем документи, передбачені пунктом 4.1.2. спірного договору, надано відповідачу-1 не було. В свою чергу, згідно з пунктом 4.3.1 договору, ззокрема, у випадку невиконання постачальником пунктів 4.1.2., 4.1.3. та 4.1.4., покупець має право відстрочити виконання зобов'язань по оплаті партії товару до моменту надання постачальником оригіналів документів. Отже, відповідач-1 вважає, що строк виконання зобов'язань по оплаті не настав. З огляду на вказані обставини, відповідач-1 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судове засідання 25.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 25.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Представником позивача у судовому засіданні 25.01.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 25.01.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені ним у запереченнях на позовну заяву.

Також судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 25.01.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.01.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 5169/17 від 26.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи. У вказаному клопотанні позивач також вказав, що документи, визначені пунктом 4.1.2. договору, направлялися додатково на електрону адресу відповідача-1, а також кур'єрською доставкою "Нова пошта" у м. Красноармійськ. Отже, позивач зауважує про безпідставність заперечень відповідача-1.

Від відповідача-1 надійшло клопотання (вх.суду 5174/17 від 26.01.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: докази направлення позивачу претензії про необхідність надання документів, визначених пунктом 4.1.2. договору.

У судове засідання 26.01.2017 з'явилися представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 у судове засідання 26.01.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача-2 судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача-2 є: 49068, м. Дніпро, проспект Свободи, будинок 203, нежиле приміщення 5, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача-2 (а.с.50, 67-68).

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2016 була отримана відповідачем-2 28.12.2016 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005451240 (4906801818505) (а.с.73). Отже, відповідач-2 був обізнаний про розгляд даної справи судом.

В той же час, у судове засіданні 11.01.2016 представник відповідача-2 не з'явився, як і не надав відзиву на позовну заяву чи інших доказів, на спростування позовних вимог позивача. При цьому, з 28.12.2016 (з часу отримання ухвали суду) мав на це достатньо часу.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду надсилалися сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Однак, як вбачається з наявних у справі поштових повідомлень, відповідач-2 не забезпечує своєчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-2 про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду надсилалися на адресу відповідачу-2, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але відповідач-2 не забезпечує своєчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, з 28.12.2016 відповідач-2 обізнаний про розгляд даної справи судом.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача-2.

Крім того, судом зауважень, що строк вирішення вказаного спору судом закінчується 28.01.2016, отже, у суду відсутня можливість додаткового повідомлення відповідача-2 про день, час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 26.01.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача-1 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, а також врахувати доводи, викладені у запереченнях на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.01.2017 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача-1,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, 30.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (далі - постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством "АПК-Інвест" (далі - покупець, відповідач-1) було укладено договір поставки № 763 КЗ (далі - договір, а.с.15-20), за яким постачальник зобов'язується в порядку, на умовах та в строки, визначені договором, поставити (передати у власність) покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити зернові культури та компоненти комбікормів, в кількості, по якості та по ціні, вказаним у відповідних додатках до договору - специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Допускається поставка товару з відхиленням від кількості та вартості партій товару, погоджених сторонами в специфікації - не більше п'яти відсотків незалежно від направлення змін. Якщо сторони в специфікації на поставку товару обумовили відмінності від вказаного в договорі допустимого відхилення від кількості та вартості партії товару, що поставляється, застосовується відхилення вказані в специфікації (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими на те особами, з обов'язковим проставлянням печаток сторін та діє до 31.12.2018.

Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, до договору сторонами підписувалися специфікації, в яких сторони визначили, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість, умови поставки та оплати (а.с.21-23,78-79).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 2 договору сторони визначили умови поставки та порядок приймання-передачі і товару, а саме:

- постачальник зобов'язується поставити товар за договором в строк, визначений у відповідній специфікації (пункт 2.1. договору);

- умови поставки за договором: DDP склад покупця (відповідно до офіційних правил тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати в редакції Інкотермс 2010) Донецька область, Красноармійського району, с. Рівне, вул. Шопена, 28, Комбікормовий завод ПрАТ "АПК-Інвест". У випадку, якщо в специфікації сторони визначили інші умови поставки, приймаються умови поставки, вказані в специфікації (пункт 2.2. договору);

- моментом передачі товару є момент оформлення в місті поставки товару видаткової накладної на товар , с проставлянням у ній дати фактичного отримання товару (пункт 2.5. договору);

- право власності на товар переходить до покупця в момент поставки товару покупцю. Датою переходу права власності є дата підписання повноважною стороною покупця видаткової накладної на товар, з проставлянням дати фактичного отримання товару у видатковій накладній (пункт 2.6. договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору вартість товару визначається у відповідних специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною та включає податок на додаткову вартість, в розмірі визначеному законодавством України для відповідних господарських операцій; загальна сума договору складається з сумарної вартості всіх поставок, вказаних у відповідних специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору, та закріпленими в рахунках, видаткових накладних на відповідну партію товару.

Як було зазначено вище, додатково умови поставки сторони узгоджували у специфікаціях до договору.

На виконання умов договору, позивачем в період з 21.05.2016 по 01.06.2016 було поставлено відповідачу-1 продукцію на загальну суму 1 356 561 грн. 09 коп., що підтверджується наступними видатковими накладним:

- видатковою накладною № 571 від 20.05.2016 на суму 84 821 грн. 49 коп. (а.с.24);

- видатковою накладною № 589 від 23.05.2016 на суму 85 960 грн. 49 коп. (а.с.26);

- видатковою накладною № 590 від 24.05.2016 на суму 94 134 грн. 44 коп. (а.с.28);

- видатковою накладною № 606 від 25.05.2016 на суму 99 695 грн. 40 коп. (а.с.30);

- видатковою накладною № 603 від 26.05.2016 на суму 247 168 грн. 77 коп. (а.с.32);

- видатковою накладною № 607 від 26.05.2016 на суму 126 495 грн. 24 коп. (а.с.34);

- видатковою накладною № 604 від 27.05.2016 на суму 208 768 грн. 65 коп. (а.с.36);

- видатковою накладною № 623 від 29.05.2016 на суму 123 480 грн. 00 коп. (а.с.38);

- видатковою накладною № 624 від 30.05.2016 на суму 66 900 грн. 00 коп. (а.с.40);

- видатковою накладною № 617 від 01.06.2016 на суму 219 136 грн. 68 коп. (а.с.42).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних викдаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача-1 по кількості та якості, як того вимагає розділ 2 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем .

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем-1 не заявлено.

Так, у пунктах 3.3. та 3.4. договору сторони погодили, що оплата за поставлений товар, за договором, здійснюється покупцем на підставі рахунку, протягом 5 календарних днів з моменту отримання належним чином оформлених оригіналів документів, на поставлену партію товару, необхідних за договором. У випадку, якщо в специфікаціях до договору передбачені інші умови оплати, приймаються умови оплати, вказані в специфікаціях; платежі за договором здійснюються безготівковим розрахунком на поточний рахунок постачальника, з використанням платіжних доручень, в національній валюті Україні - гривні.

Крім того, у специфікаціях до договору, сторони визначили аналогічні умови оплати.

В свою чергу, відповідачем-1 отримана від позивача продукція у визначені в договорі та специфікаціях терміни оплачена не була.

Суд приходить до висновку, що відповідач-1 свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за передану йому в період з 21.05.2016 по 01.06.2016 продукцію не виконав, оплату в установлені в договорі строки не здійснив, внаслідок чого у відповідача-1 утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 356 561 грн. 16 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З приводузаперечень відповідача-1 , які стосуються того, що позивачем не було надано документи, передбачені пунктом 4.1.2. спірного договору, у зв'язку з чим відповідач-1 вважає, що строк виконання зобов'язань по оплаті не настав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Так, у пункті 4.1.2. договору сторони визначили, що з поставкою товару постачальник зобов'язаний надати товарно-транспортну накладну на товар (4 екземпляра), ветеринарне свідоцтво Ф-2, сертифікат якості, оригінали видаткової накладної (2 екземпляра), рахунок на товар та протокол дослідження на вміст ГМО.

Відповідно до пункту 4.3.1. договору у випадку невиконання постачальником підпунктів 4.1.2., 4.1.3., 4.1.4., або у випадку надання постачальником оригіналів супровідних документів, вказаних в пункті 4.1.2., оформлених з порушенням вимог діючого законодавства, їх оформлення, а також, відсутності оригіналів специфікації на момент настання оплати партії товару за специфікацією, покупець має право відстрочити виконання зобов'язань по оплаті партії поставленого товару, без застосування до покупця будь-яких санкцій, до моменту пред'явлення постачальником оригіналів документів та оригінала специфікації на партію товару, оформлених належним чином. При цьому, зобов'язання постачальника по поставці чергової узгодженої партії товару залишається в силі та підлягає своєчасному виконанню на погоджених сторонами умовах та в погоджені сторонами строки.

Надаючи оцінку вказаним умовам, суд зазначає наступне.

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання . Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві .

Під час розгляду справи, відповідач-1 посилався на те, що надсилав на адресу позивача претензію № 327-1 від 06.06.2016, в якій, зокрема, вказував на необхідність надання оригіналів документів, передбачених пунктом 4.1.2. договору, а також зазначав, що користується своїм правом зупинення розрахунків за отриманий товар до надання позивачем вказаних документів.

Суд не приймає до уваги вказану претензію відповідача-1, у якості доказу відсутності порушення з боку відповідача-1 умов щодо своєчасного розрахунку за отриманий у період з 21.05.2016 по 01.06.2016 товар, з огляду на такі обставини:

- у вказаній претензії відповідач-1 вказує на численні поставки, починаючи з 21.04.2016 та порушення допущені позивачем під час їх здійснення. Однак, відповідач-1 не надав доказів звернення до позивача з вимогами надати документи, визначені пунктом 4.1.2. договору, на кожну з десяти партій товару, які були поставлені у період з 21.05.2016 по 01.06.2016 та які є спірними у даній справі;

- у відповідності до норм статті 666 Цивільного кодексу України, відповідач-1 не встановив строк для передання відповідних оригіналів товаросупровідних документів;

- видаткові накладні за період з 21.05.2016 по 01.06.2016 підписані відповідачем-1 без будь-яких застережень, а прочерк, вказаний у товарно-транспортний накладних, не може вважатися доказом не надання оригіналів товаросупровідних документів, оскільки це могло відбутися і в інший момент (в момент підписання видаткової накладної, яка є первинним документом).

- матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів відмови відповідача-1 від договору поставки № 763 КЗ від 30.03.2016 ;

- матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів повного повернення отриманого в період з 21.05.2016 по 01.06.2016 товару на загальну суму 1 356 561 грн. 09 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у договорі та специфікаціях порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав у такі терміни:

- за видатковою накладною № 571 від 20.05.2016 на суму 84 821 грн. 49 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 26.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 589 від 23.05.2016 на суму 85 960 грн. 49 коп. , товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 590 від 24.05.2016 на суму 94 134 грн. 44 коп. , товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 606 від 25.05.2016 на суму 99 695 грн. 40 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 30.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 603 від 26.05.2016 на суму 247 168 грн. 77 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 607 від 26.05.2016 на суму 126 495 грн. 24 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно;

- за видатковою накладною № 604 від 27.05.2016 на суму 208 768 грн. 65 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 01.06.2016 включно;

- за видатковою накладною № 623 від 29.05.2016 на суму 123 480 грн. 00 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 03.06.2016 включно;

- за видатковою накладною № 624 від 30.05.2016 на суму 66 900 грн. 00 коп. , товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 06.06.2016 включно;

- за видатковою накладною № 617 від 01.06.2016 на суму 219 136 грн. 68 коп. , товар підлягав оплаті в строк по 06.06.2016 включно.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.04.2016 по 30.06.2016, підписаний та кріплений печатками позивача та відповідача-1, в якому сторони зафіксували факт наявності заборгованості за спірним договором в сумі 1 356 561 грн. 16 коп. (а.с.44-45).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 1 356 561 грн. 16 коп. відповідач-1 не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1 356 561 грн. 16 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.6. договору сторони погодили, що за порушення строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочки в оплаті, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочки.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем-1 порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 17.05.2016 по 21.11.2016 в сумі 222 773 грн. 35 коп.

Судом також враховано, що від позивача надійшло клопотання (вх.суду 1265/17 від 11.01.2017), до якого він долучив уточнений розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних. Судом зауважено, що оскільки позивач не звертався до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог (за уточненим розрахунком позивачем визначені менші, ніж заявлені у позовній заяві, суми вказаних нарахувань), судом вирішується спір, виходячи із вимог, що заявлені у позовній заяві, під час звернення з нею до суду.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено періоди прострочення, а також розмір заборгованості у вказаному періоді, внаслідок чого розрахунок є арифметично невірним.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 571 від 20.05.2016 на суму 84 821 грн. 49 коп., товар підлягав оплаті в строк по 26.05.2016 включно, отже в період прострочення з 27.05.2016 по 21.11.2016 пеня складає 13 075 грн. 48 коп. ;

- за видатковою накладною № 589 від 23.05.2016 на суму 85 960 грн. 49 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 пеня складає 12 912 грн. 86 коп. ;

- за видатковою накладною № 590 від 24.05.2016 на суму 94 134 грн. 44 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 пеня складає 14 140 грн. 74 коп. ;

- за видатковою накладною № 606 від 25.05.2016 на суму 99 695 грн. 40 коп., товар підлягав оплаті в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 пеня складає 14 976 грн. 10 коп. ;

- за видатковою накладною № 603 від 26.05.2016 на суму 247 168 грн. 77 коп., товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно, отже в період прострочення з 01.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 36 886 грн. 22 коп. ;

- за видатковою накладною № 607 від 26.05.2016 на суму 126 495 грн. 24 коп., товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно, отже в період прострочення з 01.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 18 877 грн. 51 коп. ;

- за видатковою накладною № 604 від 27.05.2016 на суму 208 768 грн. 65 коп., товар підлягав оплаті в строк по 01.06.2016 включно, отже в період прострочення з 02.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 30 950 грн. 24 коп. ;

- за видатковою накладною № 623 від 29.05.2016 на суму 123 480 грн. 00 коп., товар підлягав оплаті в строк по 03.06.2016 включно, отже в період прострочення з 04.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 18 063 грн. 17 коп. ;

- за видатковою накладною № 624 від 30.05.2016 на суму 66 900 грн. 00 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 06.06.2016 включно, отже в період прострочення з 07.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 9 589 грн. 00 коп. ;

- за видатковою накладною № 617 від 01.06.2016 на суму 219 136 грн. 68 коп., товар підлягав оплаті в строк по 06.06.2016 включно, отже в період прострочення з 07.06.2016 по 21.11.2016 пеня складає 31 409 грн. 59 коп., а всього 200 880 грн. 91 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 200 880 грн. 91 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору та специфікацій, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з травня по жовтень 2016 року у сумі 54 583 грн. 25 коп. та 3% річних за період прострочення з 17.05.2015 по 21.11.2016 у сумі 20 962 грн. 00 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказані вимоги, а саме: позивач здійснив нарахування інфляційних втрат в місяці, в яких мав бути здійснений платіж (щодо частини поставок - в травні 2016 року, а щодо частини - в червні 2016 року), крім того, період прострочення визначений позивачем невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2016 року складають 55 872 грн. 14 коп. Отже, розрахована сума інфляційних втрат є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Приймаючи до уваги те, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 54 583 грн. 25 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 54 583 грн. 25 коп., яка визначена позивачем.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено період прострочення, а також розмір заборгованості у вказаному періоді, внаслідок чого розрахунок є арифметично невірним.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за видатковою накладною № 571 від 20.05.2016 на суму 84 821 грн. 49 коп., товар підлягав оплаті в строк по 26.05.2016 включно, отже в період прострочення з 27.05.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 244 грн. 51 коп. ;

- за видатковою накладною № 589 від 23.05.2016 на суму 85 960 грн. 49 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 233 грн. 04 коп. ;

- за видатковою накладною № 590 від 24.05.2016 на суму 94 134 грн. 44 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 350 грн. 29 коп. ;

- за видатковою накладною № 606 від 25.05.2016 на суму 99 695 грн. 40 коп., товар підлягав оплаті в строк по 30.05.2016 включно, отже в період прострочення з 31.05.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 430 грн. 06 коп. ;

- за видатковою накладною № 603 від 26.05.2016 на суму 247 168 грн. 77 коп., товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно, отже в період прострочення з 01.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 3 525 грн. 19 коп. ;

- за видатковою накладною № 607 від 26.05.2016 на суму 126 495 грн. 24 коп., товар підлягав оплаті в строк по 31.05.2016 включно, отже в період прострочення з 01.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 804 грн. 11 коп. ;

- за видатковою накладною № 604 від 27.05.2016 на суму 208 768 грн. 65 коп., товар підлягав оплаті в строк по 01.06.2016 включно, отже в період прострочення з 02.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 2 960 грн. 41 коп. ;

- за видатковою накладною № 623 від 29.05.2016 на суму 123 480 грн. 00 коп., товар підлягав оплаті в строк по 03.06.2016 включно, отже в період прострочення з 04.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 1 730 грн. 74 коп. ;

- за видатковою накладною № 624 від 30.05.2016 на суму 66 900 грн. 00 коп., товар підлягав оплаті, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, в строк по 06.06.2016 включно, отже в період прострочення з 07.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 921 грн. 25 коп. ;

- за видатковою накладною № 617 від 01.06.2016 на суму 219 136 грн. 68 коп., товар підлягав оплаті в строк по 06.06.2016 включно, отже в період прострочення з 07.06.2016 по 21.11.2016 3% річних складають 3 017 грн. 62 коп., а всього 19 217 грн. 22 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 19 217 грн. 22 коп.

Крім того, приймаючи рішення, суд виходив із наступного.

Так, 30.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб'юшн" (далі - кредитор, позивач) та Приватним підприємством "Файні Корми" (далі - поручитель, відповідач-2) укладено договір поруки (далі - договір поруки, а.с.46-47), відповідно до умов якого поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест", по договору поставки № 736 КЗ від 30.03.2016, укладеному між кредитором та боржником. Предметом основного договору є: постачання висівок у кількості вказаній в рахунках-фактурах та видаткових накладних (пункти 1.1., 2.2. договору поруки).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором включає:

- зобов'язання здійснити поставку товару за основним договором (основне зобов'язання);

- зобов'язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов'язання (зобов'язання з відшкодування шкоди);

- зобов'язання сплатити кредитору неустойку за порушення основного зобов'язання боржником (зобов'язання зі сплати неустойки);

- зобов'язання сплатити кредитору проценти за користування чужими грошовими коштами за не виконання основного зобов'язання. Відповідальність поручителя перед кредитором у випадках передбачених пунктом 3.1. обмежується сплатою поручителем кредитору грошових коштів у розмірі 500 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 2.3. договору строк виконання зобов'язання, забезпеченого договором, настає протягом 3 календарних днів з моменту отримання поручителем відповідної вимоги.

У відповідності до умов вказаного договору поруки, позивач звернувся до відповідача-2 із вимогою № 07/11-1 від 07.11.2016, яку вручив відповідачу-2 нарочно (а.с.99).

У пункті 7.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017.

Докази визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору поруки у матеріалах справи відсутні .

Доказів виконання обов'язків за договором поставки № 763 КЗ від 30.03.2016, на момент розгляду спору відповідачі не надали.

Отже, у відповідності до вказаного договору поруки позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача 500 грн. 00 коп. основного боргу.

Виходячи із положень статей 553, 554, 626 Цивільного кодексу України, договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Крім того, наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, відповідно до частини 2 статті 556, пункту 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи вказане, а також те, що факт наявності у відповідача-1 перед позивачем заборгованості за договором поставки встановлений судом, отже позовні вимоги позивача до відповідача-2 підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Пунктом 10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши клопотання відповідача-1 про зупинення провадження (вх.суду 80142/16 від 27.12.2016), в якому він просив суд зупинити провадження справі до вирішення пов'язаної із нею справи № 904/11578/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" про визнання договору поруки недійсним, яка розглядається господарським судом Дніпропетровської області, суд вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначено представниками позивача та відповідача-1 26.01.2017 господарським судом Дніпропетровської області прийнято рішення по справі № 904/11578/16, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Крім того, судом у судовому засіданні 26.01.2017 було зауважено та роз'яснено присутнім учасникам судового процесу, що жодна із сторін не позбавлена права звернутись у даній справі з заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому статтями 112-114 Господарського процесуального кодексу України, якщо обставини, встановлені за результатами розгляду справи № 904/11578/16, матимуть істотне значення для прийняття іншого рішення у даній справі, ніж те, яке прийняте за наслідками розгляду спору по суті. Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідачів-1,2, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів-1,2 пропорційно вині кожного у виникненні спору, а також пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (85325, Донецька область, Покровський район, с. Рівне, вулиця Шопена, будинок 1-А; ідентифікаційний код 34626750) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (49068, м. Дніпро, площа Дзержинського, будинок 3, офіс 7; ідентифікаційний код 39932669) 1 356 061 грн. 16 коп. - основного боргу, 200 880 грн. 91 коп. - пені, 54 583 грн. 25 коп. - інфляційних втрат, 19 217 грн. 22 коп. - 3% річних, 24 461 грн. 14 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Стягнути солідарно з Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" (85325, Донецька область, Покровський район, с. Рівне, вулиця Шопена, будинок 1-А; ідентифікаційний код 34626750) та Приватного підприємства "Файні корми" (49068, м.Дніпро, проспект Свободи, будинок 203, нежиле приміщення 5; ідентифікаційний код 39558146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (49068, м. Дніпро, площа Дзержинського, будинок 3, офіс 7; ідентифікаційний код 39932669) 500 грн. 00 коп. основного боргу.

Стягнути з Приватного підприємства "Файні корми" (49068, м. Дніпро, проспект Свободи, будинок 203, нежиле приміщення 5; ідентифікаційний код 39558146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Дистриб`юшн" (49068, м. Дніпро, площа Дзержинського, будинок 3, офіс 7; ідентифікаційний код 39932669) 7 грн. 50 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.01.2017.

Суддя ОСОБА_4