Постанова

від 26.10.2010 по справі 2а-5105/10/2570

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а-5105/10/2570

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2010 р.

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Григор'євій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу № 2а-5105/10/2570

за позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного підприємства Борзна-Метан

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

30.09.2010 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства Борзна-Метан (далі - Підприємство), в якому просить стягнути з відповідача до державного бюджету 3 145,00 грн. адміністративно-господарських санкцій та 157,92 грн. пені, мотивуючи тим, що відповідач у 2009 році не виконав встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що 31.03.2010 було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік, в якому зазначено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до вимог ст. 19 Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в Україні становить 1 особа, при середньообліковій кількості штатних працівників - 10 осіб. При цьому позивач зазначив, що відповідно до списку працюючих інвалідів, який доданий до звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, на підприємстві у 2009 році працювала 1 особа, якій встановлена інвалідність, відпрацьовано 5 місяців, тому невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце (5 міс./12 міс.=0,45). Вказані обставини стали підставою застосування ч. 1 ст. 20 Закону України Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в Україні , оскільки на момент подачі позову до суду відповідачем штрафні санкції не сплачено.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву з клопотанням розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі (заява від 26.10.2010 вх. № 21617).

Відповідач до суду не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином поштовим повідомленням про вручення за його місцем реєстрації за адресою: вул. Котовського, 8, м. Борзна, Борзнянський район, Чернігівська область, що підтверджується наявною у справі копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 10.11.2004 А00 № 209023 (а. с. 7). Однак судове повідомлення про вручення не повернулось, письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються до суду не надано. Дану обставину суд визнає такою, що відповідач неповідомлений з незалежних від суду причин.

За таких обставин, враховуючи ч. 11 ст. 35 та ч. 1 ст. 41 КАС України, суд вважає за можливе розглянути спір по суті на підставі наявних у справі доказів без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу ст. 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому відповідно до ст. 19 цього Закону встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а порядок нарахування штрафних санкцій, встановлений ст. 20 вищевказаного Закону. Крім того згідно ст. ст. 18,19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та п. 2 Положення про подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування - встановлено порядок подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів: подається (надсилається рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Також необхідно врахувати, що наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 № 420 затверджена форма звітності № 10-ПІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції - середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1442/11722). За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Отже, виходячи із аналізу зазначених норм права, суд прийшов до висновку, що фактично робоче місце може бути створено виключно з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, тому умовою для його створення є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології (згідно норм постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: а) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; б) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; в) забезпечення інших соціально-економічних гарантії, передбачених чинним законодавством; г) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; д) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, при розгляді зазначеної категорії справ створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком підприємства вжити всіх вище перерахованих заходів.

Досліджуючи фактичні обставини про стягнення штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів необхідно зазначити, що забезпеченням права інваліда на працевлаштування у даному випадку є створення місць для інваліда відповідно ст. 18 Закону України від 01.03.1991 № 803 Про зайнятість населення та Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, згідно Форми № 10-ПІ та Форми № 3-ПН. Тобто суд встановлює наступні факти: - створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; - інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); - спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; - причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Враховуючи вищевикладене та норму ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, суд прийшов до висновку, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України Про систему оподаткування , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Так судом встановлено, що 10.11.2004 ПП Борзна-Метан , як юридичну особу зареєстровано Борзнянською районною державною адміністрацією Чернігівської області, внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, що знаходиться в матеріалах справи (а. с. 7).

За матеріалами справи встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для відповідача складає 1 робоче місце. Згідно звіту ПП Борзна-Метан від 31.03.2010 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (уточненого) - середньооблікова кількість штатних працівників складає 10 осіб, при цьому вказана середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 1 особа. (а. с. 4).

Суд враховує, що п. 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1442/11722), передбачено та врегульовано порядок вирахування середньооблікової чисельності працівників облікового складу за рік, за таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Тобто, перевіривши розрахунки відповідача, вказані у звіті Форми № 10-ПІ, судом встановлено, що працюючим на Підприємстві 1 інвалідом - ОСОБА_2, відпрацьовано 5 місяців в 2009 році. При цьому ОСОБА_2 працював на Підприємстві в період із 14.10.2008 по 22.05.2009 (а. с. 5), у зв'язку з чим в зазначений період були відсутні підстави звернення Підприємства до районного центру зайнятості у вигляді звітів про наявність вакансій форми № 3-ПН для працевлаштування інвалідів.

Суд погоджується із розрахунком позивача відповідно до вищезазначеної Інструкції про те, що середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, повинна бути зазначена кількість 5 міс./12 міс.=0,45 осіб = 0 осіб, однак дана обставина не впливає на доведення факту того, чи виконав відповідач у 2009 році встановлені чинним законодавством вимоги щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так судом визнано доведеним фактом виділення та створення робочого місця для працевлаштування інвалідів в 2009 році, із створенням умов праці та звітуванням Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто вжито заходи передбачені чинним законодавством по забезпеченню працевлаштування інвалідів. Вини відповідача в тому, що ОСОБА_2 звільнився із Підприємства, не пропрацювавши повний обліковий рік, немає.

Також суд враховує, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців так і на державну службу зайнятості. Тобто оскільки відповідачем було створено робоче місце для працевлаштування інваліда; звітування до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів відбувалось у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в період працевлаштування інваліда були відсутні підстави інформувати Борзнянський районний центр зайнятості про наявність вакантного місця, тому вказані обставини спростовують обґрунтованість підстав застосування ч. 1 ст. 20 Закону України Про основні засади соціальної захищеності інвалідів в Україні .

За відсутності обґрунтованих доказів порушення відповідачем створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; як то: не доведення факту не інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); ; не доведення факту спрямування центрами зайнятості інвалідів до Підприємства; не доведення факту безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; та не доведення факту причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів, тому дії відповідача суд визнає законними та такими, що повністю відповідають чинному законодавству, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд визнає позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У позові відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.О.Житняк