Рішення

від 23.01.2017 по справі 592/5899/16-ц

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа№592/5899/16-ц

Провадження №2/592/85/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2017 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю: секретаря судового засідання: Троценко Ю. Ю. ,

позивачки: ОСОБА_1 ,

представниці позивачки: адвоката ОСОБА_2 ,

представника відповідачів: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 про визнання незаконним прийом до членів громадської організації та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, -

В С Т А Н О В И В :

22.06.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, із змісту якого вбачається, що згідно рішенню Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року, яке набрало законної сили, за нею було визнано право власності на земельну ділянку площею 21 м ? та на гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, як на спадщину за законом, яка відкрилася 22.12.2005 року після смерті її батька - ОСОБА_7. З метою реєстрації її права власності на земельну ділянку 29.09.2015 року вона уклала договір з ФОП ОСОБА_8 на виконання землевпорядних робіт по розробленню технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13 (ділянка № 138) . Під час розроблення технічної документації виконавець витребував у відповідача за цим позовом ГО «Автогаражне товариство «Електрон» довідку про її належність до членів цього товариства. 26.09.2015 року відповідачем ГО «Автогаражне товариство «Електрон» була видана довідка, в якій було зазначено про те, що вона була власницею гаража № 138 на правах спадщини до 31.07.2007 року. Згідно її заяви у зв'язку з продажем гаража, власницею його була відповідачка ОСОБА_5 . На підставі заяви ОСОБА_5 від 03.07.2012 року вона була виключена з членів товариства «Електрон» у зв'язку з сімейними обставинами. Цією ж заявою було оформлене право на гараж на ім'я відповідачки ОСОБА_6 , яка по цей час користується гаражем і сплачує членські внески. З цієї довідки вона дізналася про порушення своїх прав, оскільки відповідач 1 «Автогаражне товариство «Електрон» безпідставно позбавило її права користування гаражем, бо незаконно виключило її з членів товариства та незаконно прийняло в члени товариства замість неї інших осіб - співвідповідачок за цим позовом. Через це вона позбавлена можливості реалізувати своє право власності на земельну ділянку в автогаражному товаристві, бо через відсутність у неї членства не може бути затверджена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, присвоєний їй кадастровий номер та зареєстроване її право власності на дану земельну ділянку. У зв'язку з цим вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з даним позовом. Її батько ОСОБА_7 (нині покійний, помер 22.12.2005 року) був членом ГО «Автогаражне товариство «Електрон» . Рішенням Сумської міської ради від 19.05.1994 року № 255 йому була передана у приватну власність земельна ділянка площею 21 м ? для гаражного будівництва, який він і побудував під № 138, що розташований за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13. Але за життя він не оформив належним чином право власності на дане майно, не отримав Державний акт на право власності на землю та правовстановлюючі документи на гараж. Після смерті батька вона, як спадкоємиця, була прийнята до членів товариства. В липні 2007 року у неї виникла попередня домовленість з відповідачкою за цим позовом ОСОБА_5 про продаж їй гаражу. У зв'язку з цим остання видала їй розписку, датовану 31.07.2007 року, де зазначила про те, що бере на себе зобов'язання оплатити за гараж 1250 доларів США в день укладення договору купівлі-продажу у нотаріуса. Крім того, вона взяла на себе зобов'язання понести всі витрати з оформлення договору купівлі-продажу гаражу. Позивачка, в свою чергу, подала на ім'я голови ГО «Автогаражне товариство «Електрон» заяву, датовану 31.07.2007 року, в якій вона попросила надати дозвіл на продаж гаражу. Будь-яких заяв про вихід з членів товариства вона не подавала. Однак, відповідач ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , не маючи від неї відповідної заяви, безпідставно виключив її з членів товариства, хоча до цього часу вона гараж не продавала та не укладала з відповідачкою договору купівлі-продажу, нотаріально посвідченого. Сподіваючись, що відповідачка ОСОБА_5 купить у неї гараж, вона передала їй ключі від нього, а також дозволила їй користуватися гаражем до того, як вони укладуть договір купівлі-продажу. В свою чергу, позивачка почала готувати документи для оформлення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражу та земельної ділянки. З цією метою вона звернулася з позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми. Рішенням суду від 05.12.2007 року за нею було визнано право власності на гараж та на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті батька. До участі в цій справі в якості відповідача залучалося ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , яке не заперечувало проти задоволення її позову. Після набрання рішенням суду законної сили вона через поважні сімейні обставини (виїзд на роботу за кордон, хворобу сина, тощо) не мала можливості зареєструвати своє право власності на гараж та земельну ділянку. Лише в 2015 року вона продовжила готувати документи для оформлення договору купівлі-продажу з відповідачкою. Проте, коли позивачка зателефонувала їй в тому році з метою підтвердження їхньої попередньої домовленості на продаж гаражу, та повідомила її про те, що ще в 2012 року вона продала її гараж відповідачці за цим позовом ОСОБА_6 , яка на даний час є членом товариства, користується її гаражем та сплачує членські внески. Вважаючи, що відповідачка ОСОБА_5 вчинила щодо неї шахрайські дії, бо неправомірно розпорядилася належним їй майном, відтак позивачка 29.08.2015 року звернулася до Сумського МВ УМВС України з заявою про притягнення її до кримінальної відповідальності. На її заяву вона отримала відповідь, датовану 16.09.2015 року, якою її повідомили про те, що органи міліції не вбачають ознак кримінального правопорушення в діях відповідачки ОСОБА_5 , а вважають, що мали місце цивільно-правові відносини, які повинні вирішуватися в судовому порядку в рамках цивільного судочинства. Вона вважає, що була незаконно виключена з членів товариства, а відповідачки - спочатку ОСОБА_5 , а потім - ОСОБА_6 незаконно були прийняті до членів товариства замість неї, бо вона не подавала заяви про вихід з товариства та не продавала гараж та земельну ділянку. Вона тимчасово передала відповідачці ОСОБА_5 право користування гаражем, оскільки мала з нею попередню домовленість на продаж гаражу, яка в подальшому не була реалізована. Відповідачка ОСОБА_5 не набула будь-яких законних прав на гараж (вона могла ним лише тимчасово користуватися) , оскільки не купувала його у неї, а тому не мала права без її згоди передавати це право користування відповідачці ОСОБА_6 . Про незаконність її виключення з членів товариства та про незаконність прийняття відповідачок в члени свідчать й ті обставини, що після її виключення з членів з товариства 31.07.2007 року (про яке вона взагалі дізналася лише в 2015 року) за рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року за нею було визнано право власності на гараж та земельну ділянку. Крім того, 04.05.2016 року головою правління ГО «Автогаражне товариство «Електрон» ОСОБА_9 та іншими суміжними землевласниками (землекористувачами) був погоджений акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, відповідно до якої межі належної їй земельної ділянки № 138 площею 0,0028 га для будівництва індивідуальних гаражів в товаристві були закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Отже, вона є законним власником гаража та земельної ділянки в автогаражному товаристві, але через незаконні дії відповідача - ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , які виразилися в незаконному виключенні її з членів товариства та в незаконному прийомі в члени товариства інших осіб вона позбавлена можливості отримати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, через що її порушені права підлягають захисту в судовому порядку. На відповідача повинен бути покладений обов'язок поновити її в членах товариства. Крім того, на даний час вона позбавлена можливості користуватися належним їй гаражем, оскільки його незаконно займає відповідачка ОСОБА_6 . У позивачки немає ключів від гаражу та доступу до нього. А тому повинні бути усунені перешкоди, які їй чинить відповідачка ОСОБА_6 в користуванні її майном шляхом покладення на неї зобов'язання передати позивачці ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усуненні перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11 Закону України «Про громадські об'єднання» ; ст. ст. 391, 655, 657 ЦК України; ст. ст. ст. 3, 88,137 ЦПК України, вона просила: 1. Ухвалити рішення, яким визнати незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 31.07.2007 року про виключення її з членів товариства. 2. Визнати незаконними рішення про прийом в члени товариства ОСОБА_5 з 31.07.2007 року та ОСОБА_6 з 03.07.2012 року. 3. Зобов'язати ГО «Автогаражне товариство «Електрон» поновити її в членах товариства. 4. Усунути перешкоди, що чинить їй відповідачка ОСОБА_6 в користуванні гаражем № 138 в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, шляхом покладення на неї зобов'язання передати їй ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. 5. Стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати по справі. 6. Витребувати у відповідача ГО «Автогаражне товариство «Електрон» Статут товариства, оригінал її заяви від 31.07.2007 року, рішення про її виключення з членів товариства, а також рішення про прийом в члени товариства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також документи, на підставі яких вони приймалися (а. с. 4 - 6) .

30.09.2016 року представник відповідачки ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 надав заперечення на позовну про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, в якій він зазначив про те, що, ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1, в якій одним з відповідачів зазначена ОСОБА_6, він вважає її необґрунтованою, а зазначені в ній доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, тому позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Позивачка у своїй позовній заяві зазначає про те, що до неї, як до спадкоємця батька ОСОБА_7 набула права власності на гараж та земельну ділянку. Проте, у відповідності до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут) ; право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ; право забудови земельної ділянки (суперфіцій) ; право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною) , що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) , укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Згідно ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення. Згідно норм законодавства на сьогоднішній день документом, що підтверджує реєстрацію права власності є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (у разі реєстрації прав у 2016 році) , або ж свідоцтво про право власності (у разі реєстрації прав до 2016 року) . Проте, до позовної заяви жодного документу, який підтверджував би набуття права власності позивачкою чи її батьком, не додано. У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тому, твердження позивачки про належність їй на праві власності гаражу та земельної ділянки не відповідають дійсності, оскільки позивачка не є ані власником, ані користувачем гаражу № 138 в громадській організації «Автогаражне товариство «Електрон» . Відтак позовна вимога щодо усунення перешкод у здійсненні прав користування гаражем є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Також позивачкою не надано жодного документу на підтвердження: - свого членства в громадській організації «Автогаражне товариство «Електрон» , жодне рішення загальних зборів членів організації в матеріалах справи відсутнє, а тому взагалі не відомо, чи приймалась вона до членів організації; - підтвердження того, що вона є донькою померлого ОСОБА_7, що вона є його спадкоємицею, про те, що вона прийняла та належним чином оформила спадщину. Також позивачка ставить перед судом 4 позовні вимоги: 1) визнання незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 31.07.2007 року; 2) визнати незаконними рішення про прийом в члени товариства ОСОБА_5 з 31.07.2007 року та ОСОБА_6 з 03.07.2012 року; 3) зобов'язати ГО «Автогаражне товариство «Електрон» поновити в членах товариства; 4) усунути перешкоди в користуванням гаражем. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі 551,20 грн. , тобто як за одну позовну вимогу, в той час як просить задовольнити 4 позовні вимоги. У відповідності до п. п. 13, 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою) , наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди; якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги) , суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (ст. 191 ЦПК України) ; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. Також позивачкою до своєї позовної заяви додано копії документів, а саме: - копія рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року, на яке вона посилається як на основний доказ наявності якихось прав на спірний гараж та земельну ділянку. Проте, ознайомившись з даним рішенням суду, без його роз'яснення неможливо встановити про який об'єкт в ньому йдеться. Зокрема в наданому рішенні зазначено 4 різні назви юридичної особи - «гаражний кооператив «Електрон» , «гаражний автокоператив «Елекстрон» , «автокооператив «Електрон» , «автогаражне товариство «Електрон» . Також не вказано ні організаційно-правову форму юридичної особи, ні код ЄДРПОУ юридичної особи, тому ідентифікувати в якій саме юридичній особі розташований гараж та земельна ділянка. Єдиною ідентифікуючою ознакою юридичної особи є адреса, проте вказана в рішенні адреса не відповідає юридичній адресі громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При користуванні безкоштовним запитом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за пошуком юридичної особи з назвою «Електрон» , знаходиться більше 100 записів про різні юридичні особи. Тому, надане рішення суду неможливо залучати як доказ будь-якого відношення позивачки ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) . Також слід зауважити, що позивачка додала до позовної заяви копію договору № 10-ак на виконання землевпорядних робіт, проте на даному документі навіть відсутній підпис замовника ОСОБА_1. Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. (Правова позиція Верховного Суду України у постанові від 19.02.2014 року по справі за позовом ОСОБА1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «ОСОБА_8 » , третя особа - відділ Державного комітету по земельних ресурсах у Нікопольському районі Дніпропетровської області про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними та зобов'язання повернути земельні ділянки) . Зважаючи на зазначене, доданий позивачем договір договору № 10-ак на виконання землевпорядних робіт не є укладеним та не є належним доказом у цивільній справі. Стосовно членства ОСОБА_6 в громадській організації «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) він вважає за необхідне зазначити наступне. У 2012 році від свого батька, ОСОБА_10 , який є членом громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) , вона дізналась про те, що власник гаражу № 138 цієї ж громадської організації має намір його відчужити. За документами громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) гараж № 138 зареєстрований за ОСОБА_5, тому ОСОБА_6 звернулась до останньої та домовилась про передачу прав на вказане майно. З метою вступу до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_6 (11.11.2015 року одружилась та змінила прізвище на ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 11.11.2015 року серія І-БК № 300248) звернулась до голови правління організації, який ознайомив її зі статутом організації та повідомив про порядок прийняття нових членів організації. У відповідності до статуту організації та чинного на той час законодавства, вона написала заяву від 03.07.2012 року на ім'я голови правління організації. Дана заява про вступ до членів організації була розглянута на черговому засіданні правління організації, рішення якого було оформлене протоколом засідання правління від 15.10.2012 року, а після цього питання прийняття до членів організації ОСОБА_6 було винесено на засідання загальних зборів членів організації, які вирішили прийняти ОСОБА_6 до членів Громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» . На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 334, 391, 638 ЦК України; ст. ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ; ст. ст. 27, 31 ЦПК України, він просив: 1. Зобов'язати позивачку ОСОБА_1 доплатити належну суму судового збору, а саме: у розмірі 1653,60 грн. за три інші позовні вимоги немайнового характеру і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк. 2. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а. с. 46 - 49) .

30.09.2016 року представник відповідача - громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» за довіреністю ОСОБА_3 надав заперечення на позовну про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, в якій він зазначив про те, що, ознайомившись з позовною заявою по справі, він вважає її необґрунтованою, зазначені в ній доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, тому позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Відповідач по справі - громадська організація «Автогаражне товариство «Електрон» (код ЄДРПОУ 24008615) за своєю організаційно-правовою формою є громадською організацією та керується в своїй діяльності, зокрема, Законом України «Про громадські об'єднання» . Це підтверджується статутом організації, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Позивачка у своїй позовній заяві зазначає про те, що після батька, вона як спадкоємиця, була прийнята до членів товариства, також позивачка вважає, що її незаконно виключили з членів організації. Проте, у відповідності до документації організації, ОСОБА_1 ніколи не приймалась до членів організації у відповідності до норм законодавства. Також він повідомляє про те, що автоматичного переходу прав та обов'язків членів організації до їх спадкоємців не передбачено. Згідно п. 4.4. Статуту організації прийом в члени організації здійснюється на підставі письмової заяви за рішенням правління організації з наступним затвердженням загальними зборами. На підтвердження неналежності ОСОБА_1 до членів організації була видана довідка. Також згідно Статуту організації (п. 4.7) члени організації зобов'язані зокрема: своєчасно сплачувати вступні, щорічні членські внески та інші обов'язкові платежі, особистою працею вносити вклад в благоустрій організації, брати безпосередню участь у роботі організації. Проте позивач ОСОБА_1 жодного з цих пунктів не виконувала, що не заперечується нею та підтверджується позицією її позовної заяви (позивач зазначає, що вона виїжджала на роботу за кордон, з 2007 по 2015 роки не займалась гаражем) . Тобто, сама ж позивачка суперечить своїм позиціям, що підтверджує надуманість порушень її прав. На підставі наведеного, позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 є необґрунтованими, обставини надуманими, а доводи такими, що не заслуговують на увагу суду. Відтак позовна заява не підлягає задоволенню у зв'язку з необґрунтованістю. Зокрема, позивачка просить поновити її в членах товариства. Але навіть у разі задоволення даної вимоги, виконання судового рішення буде неможливим, оскільки поновлення в членах організації неможливе без процедури прийняття в члени організації, подальшого виключення із членів організації. Також з приводу позовних вимог слід зазначити наступне. У відповідності до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Згідно ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження. Згідно норм законодавства на сьогоднішній день документом, що підтверджує реєстрацію права власності є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (у разі реєстрації прав у 2016 році) , або ж свідоцтво про право власності (у разі реєстрації прав до 2016 року) . Проте, до позовної заяви жодного документу, який підтверджував би набуття права власності позивачкою чи її батьком, не додано. У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тому, твердження позивачки про належності їй на праві власності гаражу та земельної ділянки не відповідають дійсності, оскільки позивачка не є ані власником, ані користувачем гаражу № 138 в Громадській організації «Автогаражне товариство «Електрон» . Відтак позовна вимога щодо усунення перешкод у здійсненні прав користування гаражем є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Також позивач ставить перед судом 4 позовні вимоги: 1) визнання незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 31.07.2007 року; 2) визнати незаконними рішення про прийом в члени товариства ОСОБА_5 з 31.07.2007 року та ОСОБА_6 з 03.07.2012 року; 3) зобов'язати ГО «Автогаражне товариство «Електрон» поновити в членах товариства; 4) усунути перешкоди в користуванням гаражем. Проте, з матеріалів справи вбачається, що позивачка сплатила судовий збір у розмірі 551,20грн. , тобто як за одну позовну вимогу, в той час як просить задовольнити 4 позовні вимоги. У відповідності до п. п. 13, 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою) , наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди; якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги) , суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (ст. 191 ЦПК України) ; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. Також слід зауважити, що позивачка додала до позовної заяви копію договору № 10-ак на виконання землевпорядних робіт, проте на даному документі навіть відсутній підпис замовника ОСОБА_1. Ч. 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору (правова позиція Верховного Суду України у постанові від 19.02.2014 року) . Зважаючи на зазначене, доданий позивачем договір договору № 10-ак на виконання землевпорядних робіт не є укладеним та не є належним доказом у цивільній справі. Також позивачка вказує, що суміжні землекористувачі погодили акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, проте у доданій до позовної заяви копії акту від 04.05.2016 року відсутні підписи ОСОБА_10 (ділянка № 137) та ОСОБА_11 (ділянка № 139) . Відтак акт прийому-передачі межових знаків на зберігання не є погодженим. Також Громадська організація «Автогаражне товариство «Електрон» повідомляє про те, що ОСОБА_6 написала заяву від 03.07.2012 року про прийняття її до членів організації. Дана заява була розглянута на черговому засіданні правління організації, рішення якого було оформлене протоколом засідання правління від 15.10.2012 року, а після цього питання прийняття до членів організації ОСОБА_6 було винесено на засідання загальних зборів членів організації, які вирішили прийняти ОСОБА_6 до членів громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» . ОСОБА_6 виконує всі обов'язки члена організації, сплачує всі необхідні платежі та внески, заборгованості по сплаті не має. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 334, 391, 638 ЦК України; ст. ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ; ст. ст. 27, 31 ЦПК України, він просив: 1. Зобов'язати позивачку ОСОБА_1 доплатити належну суму судового збору, а саме: у розмірі 1653,60 грн. за три позовні вимоги немайнового характеру і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк. 2. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а. с. 55 - 57) .

05.10.2016 року представник відповідача ОСОБА_5 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 надав заперечення на позовну про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, в якій він зазначив про те, що, ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1, в якій одним з відповідачів зазначена ОСОБА_5, він вважає її необґрунтованою, зазначені в ній доводи такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, тому позовні вимога позивачки не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Позивачка ставить перед судом 4 позовні вимоги: 1) ухвалити рішення, яким визнати незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 31.07.2007 року про виключення її з членів товариства; 2) визнати незаконними рішення про прийом в члени товариства ОСОБА_5 з 31.07.2007 року та ОСОБА_6 з 03.07.2012 року; 3) зобов'язати ГО «Автогаражне товариство «Електрон» поновити її в членах товариства; 4) усунути перешкоди, що чинить їй відповідачка ОСОБА_6 в користуванням гаражем № 138 в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, шляхом покладення на неї зобов'язання передати їй ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. Тобто всі позовні вимоги заявлені до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» (вимога № 1, 2, 3) та до ОСОБА_6 (вимога № 4) . Які права позивачки ОСОБА_1 були порушені відповідачем ОСОБА_5 не зрозуміло, позивачка жодної вимоги до неї не ставить, відтак взагалі не зрозумілі підстави залучення ОСОБА_5 до справи в якості відповідача. У відповідності ст. 33 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом. Якщо суд вважає, що відповідач визначений неправильно, суд може інформувати позивача про можливість заміни, але якщо позивач відповідного клопотання не подає, суд повинен розглядати справу далі і відмовляти у позові. Суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначив позивач. Однак, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто за його власним переконанням відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він може клопотати про притягнення належних або додаткових відповідачів і суд повинен це зробити. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 27,31,33 ЦПК України, він просив: 1. Замінити неналежного відповідача ОСОБА_5 на належного відповідача по справі. 2. Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі (а. с. 82, 83) .

22.11.2016 року ОСОБА_1 надала до Ковпаківського районного суду м. Суми позовну заяву (в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог) до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 про визнання незаконним прийом до членів громадської організації та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, в якій вона зазначила про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа за її позовом до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем. Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 ЦПК України, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Користуючись наданими їй процесуальними правами, вона, як позивачка, бажає зменшити розмір своїх позовних вимог, у зв'язку з чим звертається до суду з позовними вимогами про визнання незаконним прийом до членів громадської організації відповідачки ОСОБА_4 та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем. Раніше заявлені нею позовні вимоги про визнання незаконним рішення про виключення її з членів автогаражного товариства та про прийом в члени товариства ОСОБА_5 , про поновлення в членах товариства вона не підтримує. Свої позовні вимоги вона мотивує наступним чином. Згідно рішенню Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року, яке набрало законної сили, за нею було визнано право власності на земельну ділянку площею 21 м ? та гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, як на спадщину за законом, яка відкрилася 22.12.2005 року після смерті батька - ОСОБА_7. З метою реєстрації її права власності на земельну ділянку 29.09.2015 року вона уклала договір з ФОП ОСОБА_8 на виконання землевпорядних робіт по розробленню технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13 (ділянка № 138) . Під час розроблення технічної документації виконавець витребував у відповідача за цим позовом ГО «Автогаражне товариство «Електрон» довідку про її належність до членів цієї організації. 26.09.2015 року відповідачем ГО «Автогаражне товариство «Електрон» була видана довідка, в якій було зазначено про те, що вона була власницею гаража № 138 на правах спадщини до 31.07.2007 року. Згідно її заяви у зв'язку з продажем гаража, власницею його була відповідачка ОСОБА_5 . На підставі заяви ОСОБА_5 від 03.07.2012 року вона була виключена з членів товариства «Електрон» у зв'язку з сімейними обставинами. Цією ж заявою було оформлене право на гараж на ім'я відповідачки ОСОБА_6 , яка по цей час користується гаражем і сплачує членські внески. З цієї довідки вона дізналася про порушення своїх прав, оскільки відповідач ГО «Автогаражне товариство «Електрон» безпідставно позбавило її права користування гаражем, бо незаконно прийняло в члени організації відповідачку ОСОБА_4 , яка користується належним їй гаражем на земельній ділянці № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» . Через це вона позбавлена можливості реалізувати своє право власності на земельну ділянку в автогаражному товаристві, бо через прийом до членів організації відповідачки ОСОБА_4 та використання нею належної їй земельної ділянки № 138, на якій розташований гараж, не може бути затверджена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу, присвоєний їй кадастровий номер та зареєстроване її право власності на дану земельну ділянку. У зв'язку з цим вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав з даним позовом. Її батько ОСОБА_7 (нині покійний, помер 22.12.2005 року) був членом ГО «Автогаражне товариство «Електрон» . Рішенням Сумської міської ради від 19.05.1994 року № 255 йому була передана у приватну власність земельна ділянка площею 21 м ? для гаражного будівництва, який він і побудував під № 138, що розташований за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13. Але за життя він не оформив належним чином право власності на дане майно, не отримав Державний акт на право власності на землю та правовстановлюючі документи на гараж. Відповідно до п. 4.10 Статуту ГО «Автогаражне товариство «Електрон» (нова редакція) , затвердженого рішенням загальних зборів, протокол № 1 від 09.07.2013 року, права та обов'язки померлого члена організації переходять спадкоємцям згідно чинного законодавства. Позивачка є спадкоємицею померлого члена організації ОСОБА_7 , яка прийняла спадщину, що підтверджується рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року, яке набрало законної сили. Тому, відповідно до Статуту громадської організації, до неї перейшли права та обов'язки померлого члена організації - її батька ОСОБА_7 і вона є його правонаступницею. Сам відповідач ГО «Автогаражне товариство «Електрон» визнало її правонаступницею прав та обов'язків померлого члена організації ОСОБА_7 , оскільки у виданій ним довідці від 26.09.2015 року зазначено про те, що вона була власницею гаража № 138 на правах спадщини до 31.07.2007 року. Крім того, нею були сплачені членські внески за 2007 року, про що має квитанцію. 04.05.2016 року головою правління ГО «Автогаражне товариство «Електрон» ОСОБА_9 та іншими суміжними землевласниками (землекористувачами) був погоджений акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, відповідно до якої межі належної їй земельної ділянки № 138 площею 0,0028 га для будівництва індивідуальних гаражів в товаристві закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. В липні 2007 року у неї виникла попередня домовленість з ОСОБА_5 про продаж їй гаражу. У зв'язку з цим остання видала їй розписку, датовану 31.07.2007 року, де зазначила про те, що бере на себе зобов'язання оплатити за гараж 1250 доларів США в день укладення договору купівлі-продажу у нотаріуса. Крім того, вона взяла на себе зобов'язання понести всі витрати по оформленню договору купівлі-продажу. Позивачка, в свою чергу, подала заяву на ім'я голови ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , датовану 31.07.2007 року, в якій попросила надати дозвіл на продаж гаражу. Сподіваючись, що відповідачка ОСОБА_5 купить у неї гараж, вона передала їй ключі від нього, а також дозволила їй користуватися гаражем до того часу, як вони укладуть договір купівлі-продажу. В свою чергу, вона почала готувати документи для оформлення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаражу та земельної ділянки. З цією метою вона звернулася з позовом до Ковпаківського районного суду м. Суми і рішенням суду від 05.12.2007 року за нею було визнано право власності на гараж та земельну ділянку в порядку спадкування після смерті батька. До участі в цій справі в якості відповідача залучалося ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , яке не заперечувало проти задоволення її позову. Після набрання рішенням суду законної сили вона через поважні сімейні обставини (виїзд на роботу за кордон, хворобу сина, тощо) не мала можливості зареєструвати своє право власності на гараж та земельну ділянку. Лише в 2015 року вона продовжила готувати документи для оформлення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 . Проте, коли вона зателефонувала їй в тому році з метою підтвердження їхньої попередньої домовленості на продаж гаражу, вона повідомила її про те, що ще в 2012 року продала її гараж відповідачці за цим позовом ОСОБА_6 (зараз вона носить прізвище ОСОБА_4) І. А. , яка на даний час є членом організації, користується її гаражем та сплачує членські внески. Вважаючи, що ОСОБА_5 вчинила відносно неї шахрайські дії, бо неправомірно розпорядилася належним їй майном, вона 29.08.2015 року звернулася до Сумського МВ УМВС України з заявою про притягнення її до кримінальної відповідальності. На її заяву вона отримала відповідь, датовану 16.09.2015 року, якою її повідомили про те, що органи міліції не вбачили ознак кримінального правопорушення в діях ОСОБА_5 , а вважають, що мали місце цивільно-правові відносини, які повинні вирішуватися в судовому порядку в рамках цивільного судочинства. Позивачка вважає, що відповідачка ОСОБА_4 незаконно була прийнята до членів організації, бо тим самим порушені її права, як правонаступниці померлого члена організації ОСОБА_7 , оскільки вона позбавлена можливості оформити своє право власності на дане нерухоме майно та користуватися ним. Позивачка не подавала будь-яких заяв про вихід з організації або про відмову від користування гаражем та земельною ділянкою. Вона тимчасово передала ОСОБА_5 право користування гаражем, оскільки мала з нею попередню домовленість на продаж гаражу, яка в подальшому не була реалізована. ОСОБА_5 не набула будь-яких законних прав на гараж (вона могла ним лише тимчасово користуватися) , оскільки не купувала його у неї, а тому не мала праві без її згоди передавати це право користування відповідачці ОСОБА_4 . Отже, вона має законне право на користування гаражем на земельній ділянці № 138 в автогаражному товаристві, як правонаступник померлого члена організації, але через незаконні дії відповідача ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , які виразилися незаконному прийомі в члени організації відповідачки ОСОБА_4 , вона позбавлена можливості оформити правовстановлюючі документи на нерухоме майно через що її порушені права підлягають захисту в судовому порядку. Крім того, на даний час вона позбавлена можливості користуватися належним їй гаражем, оскільки його незаконно займає відповідачка ОСОБА_4 . У позивачки немає ключів від гаражу та доступу до нього. А тому повинні бути усунені перешкоди, які чинить їй відповідачка в користуванні її майном шляхом покладення на відповідачку зобов'язання передати позивачці ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11 Закону України «Про громадські об'єднання» ; ст. ст. 391, 655, 657 ЦК України; ст. ст. 3, 27,31, 88 ЦПК України, вона просила: 1. Ухвалити рішення, яким визнати незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 03.07.2012 року про прийом в члени організації ОСОБА_4. 2. Усунути перешкоди, що чинить їй відповідачка ОСОБА_4 в користуванні гаражем № 138 в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» по пров. Гайовий, 13 м. Суми шляхом покладення на неї зобов'язання передати їй ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. 3. Стягнути з відповідачів понесені нею судові витрати по справі (а. с. 88 - 90) .

21.12.2016 року представник відповідача - громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» за довіреністю ОСОБА_3 надав заперечення про прийняття позовної заяви в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог, в якому він зазначив про те, що в судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 надала позовну заяву в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог. Ознайомившись з даною позовною заявою по справі, він вважає її поданою з порушенням порядку та норм цивільного процесуального законодавства, а тому такою, що не підлягає прийняттю та розгляду судом виходячи з наступного. Первісна позовна заява ОСОБА_1 пред'явлена до трьох осіб, тобто відповідачами зазначені: громадська організація «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_5, ОСОБА_6. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 03.08.2016 року було відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання незаконним виключення з членів автогаражного товариства та прийом інших членів, покладення зобов'язання поновити в членах товариства та усунення перешкод у здійснення права користування гаражем. В той час в позовній заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач вказує лише двох відповідачів: громадську організацію «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4. У відповідності до ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку. Відповідно, позивач самостійно замінив відповідача, перебираючи на себе повноваження суду, всупереч норм законодавства. Також варто зауважити, що в позовній заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач ставить перед судом дві позовні вимоги: 1) ухвалити рішення, яким визнати незаконними рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 03.07.2012 року про прийом в члени організації ОСОБА_4; 2) усунути перешкоди, що чинить їй відповідачка ОСОБА_4 в користуванні гаражем № 138 в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» , що розташоване за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, шляхом покладення на неї зобов'язання передати їй ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей. При поданні первісної позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 551,20 грн. , тобто як за одну позовну вимогу. З наданої позовної заяви про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що позивачка окрім 2 копій позовної заяви інших документів не додає. В той час як просить задовольнити 2 позовні вимоги. Тобто, судовий збір не доплачено у розмірі 551,20 грн. . У відповідності до ст. 121 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 119, 120 ЦПК України, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали. У відповідності до п. п. 13, 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 року, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою) , наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користувуванні власністю та відшкодування моральної шкоди; якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги) , суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (ст. 191 ЦПК України) ; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 334, 391, 638 ЦК України; ст. ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ; ст. ст. 27, 31 ЦПК України, він просив: 1. Відмовити в прийнятті до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з порушенням порядку її подання та несплати судового збору.

У відкритому судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представниця за договором адвокат ОСОБА_12 позов з урахуванням позовної заяви (в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог) підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та позовній заяві (в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог) . Вони просили задовольнити позовні вимоги, викладені в позовній заяві (в порядку ч. 2 ст. 31 ЦПК України про зменшення розміру позовних вимог)

У відкритому судовому засіданні представник відповідачів: громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 позов не визнав. Дав пояснення, аналогічні викладеним в запереченнях. Він просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представниці за договором адвоката ОСОБА_12, пояснення представника відповідачів: громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3, дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року по справі № 2-3149/07 позов ОСОБА_1 був задоволений. Було ухвалено встановити факт належності на праві власності земельної ділянки площею 21 м ? та гаражу № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, ОСОБА_7, який помер 22.12.2005 року. Було ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 21 м ? та гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, як на спадщину за законом, яка відкрилась 22.12.2005 року після смерті її батька - ОСОБА_7. Рішення набрало законної сили, в апеляційній інстанції не оскаржувалось (а. с. 7) .

Згідно п. 4.10. Статуту громадської організації «Автогражане товариство «Електрон» (нова редакція) права та обов'язки померлого члена організації переходять спадкоємцям згідно діючого законодавства (а. с. 62) .

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Основними засадами судочинства є, в тому числі, обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року (із змінами і доповненнями) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Із змісту абз. 4 ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вбачається, що єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується, в тому числі, обов'язковістю виконання на території України судових рішень.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно) , яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметом права власності може бути лише майно, яке складається з речей (ст. 179 ЦК України) , сукупності речей та майнових прав (ст. 190 ЦК України) .

Право володіння, користування та розпоряджання своїм майном належить тільки власникові (ст. 317 ЦК України) .

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень ст. 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України) .

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна) . Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) . У разі необхідності особа, яка виготовила (створила) нову річ, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Тобто, право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном. Зазначений позов отримав назву «негаторний» . Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Аналізуючи встановлені обставини справи, керуючись наступними нормами матеріального права та процесуального закону, які регулюють вказані спірні правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Отже, що стосується позовної вимоги про визнання незаконним рішення ГО «Автогаражне товариство «Електрон» від 03.07.2012 року про прийом в члени організації ОСОБА_4, то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року по справі № 2-3149/07 є обов'язковими до виконання на всій території України, а також обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України; оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; оскільки відповідачем громадською організацією «Автогаражне товариство «Електрон» рішення від 03.07.2012 року про прийом в члени громадської організації ОСОБА_4 було прийняте без врахування обставин, встановлених рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 05.12.2007 року по справі № 2-3149/07, та з порушенням п. 4.10. Статуту громадської організації «Автогражане товариство «Електрон» (нова редакція) , відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині позов слід задовольнити та визнати незаконним рішення громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» від 03.07.2012 року про прийом в члени громадської організації ОСОБА_4.

Отже, що стосується позовної вимоги про усунення перешкоди, що чинить їй відповідачка ОСОБА_4 в користуванні гаражем № 138 в ГО «Автогаражне товариство «Електрон» по пров. Гайовий, 13 м. Суми шляхом покладення на неї зобов'язання передати їй ключі від гаражу та звільнити його від належних їй речей, то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки право власності на нерухоме майно, яке відповідно до закону підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації; оскільки право власності на земельну ділянку площею 21 м ? та на гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, не було було зареєстроване в установленому законом порядку; оскільки у позивачки ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку площею 21 м ? та на гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13; оскільки позивачка ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки площею 21 м ? та на гараж № 138 в автогаражному товаристві «Електрон» , розташованому за адресою: м. Суми, пров. Гайовий, 13, тому вона не має права вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпоряджання майном, відтак суд дійшов висновку про те, що в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Отже, що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідачів понесених позивачкою ОСОБА_1 судових витрат по справі, то суд дійшов наступного висновку.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 про визнання незаконним прийом до членів громадської організації та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем слід задовольнити частково; оскільки якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, відтак суд дійшов висновку про те, що з громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 слід стягнути в частковому порядку судовий збір в розмірі 551,20 грн. .

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 про визнання незаконним прийом до членів громадської організації та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, слід задовольнити частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 213 - 215, 218, 222 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 про визнання незаконним прийом до членів громадської організації та усунення перешкод у здійсненні права користування гаражем, задовольнити частково.

Визнати незаконним рішення громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» від 03.07.2012 року про прийом в члени громадської організації ОСОБА_4.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з громадської організації «Автогаражне товариство «Електрон» , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551,20 грн. .

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції - Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков