Рішення

від 31.01.2017 по справі 525/6/17

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/6/17

Провадження № 2/525/109/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2017 року Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Хоролець В.В., при секретарі Пилипенко П.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в:

З позову ОСОБА_1 вбачається, що 18.05.2016 року померла його мати ОСОБА_4, останнім постійним місцем проживання якої було сел. Велика Багачка, вул. Гірська (колишня Воровського), 53 Полтавської області та яка на момент смерті проживала однією сім'єю зі своїм чоловіком - ОСОБА_3 та сином - ОСОБА_1 і його сім'єю. Після смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. До складу спадкового майна, поряд з іншим, увійшли земельні ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,15 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2101, яка знаходиться на території ОСОБА_2 селищної ради, та належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі Додатку до Державного акта на землю серії III-ПЛ №054058 від 08.10.1997 року, а також земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,33 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:0162, яка знаходиться на території ОСОБА_2 селищної ради та належала на праві власності ОСОБА_4 на підставі Додатку до державного акту на землю серія III-ПЛ №054058 від 08.10.1997 року. Також була проведена реєстрація земельних ділянок на підставі Додатку до державного акту на ім'я ОСОБА_4 за життя на загальну площу 4,48 га.

Позивач вказує, що спадкоємцем за заповітом після смерті матері є позивач ОСОБА_1, який прийняв спадщину шляхом подання заяви до приватного нотаріуса ОСОБА_5 Також, спадкоємцем першої черги за законом після померлої є батько позивача та чоловік померлої - ОСОБА_3, який від прийняття спадщини відмовився, подавши відповідну заяву, інших спадкоємців немає.

Позивач звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на спадкові земельні ділянки, але позивачу було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу. Оскільки в позасудовому порядку отримати правовстановлюючі документи на спадкове майно (земельні ділянки) не можливо, так як на померлого документи не видаються, позивач змушений звернутися до суду з відповідним позовом (а.с.а.с.2-3).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_6 подали письмову заяву про підтримання позовних вимог та про розгляд справи у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів (а.с.а.с.57-59).

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради в судове засідання не з'явився, від ОСОБА_2 селищної ради надійшов лист про визнання позову та про розгляд справи у відсутність представника ОСОБА_2 селищної ради (а.с.56).

В судове засідання не з'явилися представник третьої особи у справі Відділу Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі та ОСОБА_3, від ОСОБА_3 до суду надійшов лист про не заперечення вищевказаного позову та про розгляд справи у його відсутність (а.с.60).

У зв'язку з неявкою сторін у справі, суд вирішив за можливе розглянути справу у відсутність сторін та третіх осіб у справі, на підставі наявних у справі доказів, враховуючи положення ст.197 ЦПК України та Рішення Конституційного Суду України №16-рп/2011 від 08.12.2011 року (справа про фіксування судового процесу технічними засобами).

Згідно ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності передбачених законом підстав ухвалює рішення про задоволення позову .

Суд, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, і давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 селищної ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

Судом встановлено, що мати позивача у справі ОСОБА_1 - ОСОБА_4, останнім місцем проживання якої було сел. Велика Багачка Полтавської області, померла 18 травня 2016 року, про що ОСОБА_2 районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області видано свідоцтво про смерть (а.с.а.с.4,9-12).

З довідки від 23.11.2016 року №4878 виданої виконавчим комітетом ОСОБА_2 селищної ради вбачається, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, (померла 18 травня 2016 року) була зареєстрована та проживала в ІНФОРМАЦІЯ_2 (колишня Воровського), буд.53, в такому складі сім'ї: чоловік - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, син - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, невістка-Коваль ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, онука - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, онук - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.5).

З державного акта на право приватної власності на землю серія III-ПЛ №054058 від 08.10.1997 року та Додатку до даного державного акту вбачається, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належали земельні ділянки площею 0,230 га (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 0,15 га, а також для ведення особистого підсобного господарства - 0,08 га); площею 4,15 га та площею 0,33 га - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області (а.с.а.с.6,7).

З заповіту від 06 травня 2003 року, реєстровий №724, посвідченого державним нотаріусом ОСОБА_2 ДНК вбачається, що ОСОБА_4 все своє майно заповіла сину ОСОБА_1 (а.с.13).

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.11.2013 року вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 4,15 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2101, що знаходиться на території ОСОБА_2 селищної ради (а.с.14).

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.11.2013 року вбачається, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,33 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:0162, що знаходиться на території ОСОБА_2 селищної ради (а.с.15).

Приватний нотаріус ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_5 постановою від 22.12.2016 року за вихідним №2249 відмовила позивачу ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на приватизовані земельні ділянки площею 0,33 га та площею 4,15 га, у зв'язку з тим, що у заявника відсутні правовстановлюючі документи, на земельні ділянки (а.с.16).

З повідомлення приватного нотаріуса ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_5 №30/01-16 від 12.01.2017 року, з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) вбачається, що після смерті 18.05.206 року ОСОБА_4, 31.03.1947 р.н, останнє місце проживання якої було: сел. Велика Багачка Полтавської області, вул. Гірська (колишня Воровського), 53, заяву про прийняття спадщини по заповіту, посвідченого ОСОБА_2 нотаріальною конторою Полтавської області 06.05.2003 року (реєстровий номер 724) подав ОСОБА_1, заяву про відмову від прийняття спадщини подав ОСОБА_3. Інших заяв про прийняття/відмову від прийняття спадщини не надходило, та відсутні претензії кредиторів. Свідоцтва про право на спадщину ще не видавалися (а.с.а.с.35-54).

Отже, з урахуванням підстав, вказаних у постанові державним нотаріусом, в даний час спадкоємець майна померлої ОСОБА_4 - син ОСОБА_1, як спадкоємець за заповітом, не може отримати на своє ім'я в органі нотаріату свідоцтво про право на спадщину за заповітом на приватизовані земельні ділянки, що вбачається з мотивів, які викладені нотаріусом в постанові про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.ч.1,2 ст.1220 ЦК України).

У відповідності до вимог ч.1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 цієї статті).

В контексті звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свої власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_10 Девелопментс ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Також, зі змісту п.3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та того, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Як вказав Верховний Суд України у своїй постанові від 10.02.2016 року у справі №6-2124цс15, оскільки відповідно до ст.328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення у особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на відповідний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст.392 цього Кодексу.

Також, у постанові від 23.12.2014 року у справі №3-199гс14 Верховний Суд України зазначив, що за змістом ст.392 ЦК України, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інший спосіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правоустановчого документу. При цьому, передумовою для застосування положень ст.392 ЦК України є відсутність іншого, крім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Проаналізувавши відповідне законодавство, що регулює сферу суспільних відносин в частині виниклих спірних правовідносин, з урахуванням наявних доказів по справі та подальшого належного виконання судового рішення, та того, що в даний час позивач у позасудовому порядку не може отримати відповідне свідоцтво про право на спадкове майно (на приватизовані земельні ділянки) з мотивів, які викладені у постанові нотаріуса, з урахуванням принципу юридичної визначеності та враховуючи вищевказану практику Верховного Суду України щодо права власності, суд приходить до висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом в межах заявлених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15,16,186,328,1216-1218,1261,1267,1270 ЦК України, ст.ст.3,10,11,60,174,179,212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області та ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати, що на момент смерті 18.05.2016 року ОСОБА_4, їй належали на праві приватної власності: земельна ділянка площею 4,15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320255100:00:004:2101, що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області та земельна ділянка площею 0,33 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320255100:00:005:0162, що розташована на території ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, на які був виданий Додаток до державного акту на право приватної власності на землю серія IІІ-ПЛ №054058, що зареєстрований в Книзі записів державних актів за № 300 від 08 жовтня 1997 року.

В порядку спадкування, визнати за ОСОБА_1 як за спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, право власності на земельну ділянку площею 4,15 га, кадастровий номер 5320255100:00:004:2101, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, яка належала померлій матері ОСОБА_4.

В порядку спадкування, визнати за ОСОБА_1 як за спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_4, право власності на земельну ділянку площею 0,33 га, кадастровий номер 5320255100:00:005:0162, що призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території ОСОБА_2 селищної ради Полтавської області, яка належала померлій матері ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя