Рішення

від 24.01.2017 по справі 910/6686/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017Справа № 910/6686/16 За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив"

до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство Комунального підприємства "Укренергомонтаж"

про стягнення 6 107 772,46 грн., -

за зустрічним позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив"

2. Приватного акціонерного товариства Комунального підприємства "Укренергомонтаж"

про визнання договору №2-18/03 від 18.03.2016 року недійсним, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача (відповідач-1 за зустрічним позовом): Варес М.О. (представник за довіреністю №02/01/17-а від 02.01.2017р.);

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Петренко С.В. (представник за довіреністю №121 від 17.03.2016р.);

від третьої особи (відповідач-2 за зустрічним позовом): не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (позивач за первісним позовом) звернулося до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (відповідач за первісним позовом) заборгованості за Контрактом UE/001/02 від 15.07.2011р. в розмірі 6 107 772,46 грн.

В обґрунтування вимог за первісним позивач посилається на те, що між ним та третьою особою було укладено Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016р., яке виникло з укладеного між відповідачем та третьою особою Контракту № UE/001/2 від 15.07.2011р., а тому у позивача виникло право вимоги до відповідача, що ґрунтується на порушенні відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Відповідач за первісним позовом у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що за умовами додатку № 1 до контракту № UE/001/2 від 15.07.2011 оплата вартості послуг протягом 60 днів з моменту отримання рахунків-фактур. Після отримання ДП "НЕК "Укренерго" згаданих у позові рахунків (№№ 70, 72, 73 від 19.01.2016, № 71 від 25.01.2016, №№ 74, 75 від 02.02.2016) підрядник (третя особа) листом № 557/02-16 від 11.02.2016 зупинив перерахування коштів по зазначеним рахункам у зв'язку з ліквідацією банку ПАТ "КБ "Преміум". При цьому в листі було вказано "нові банківські реквізити будуть вказані в додатковій угоді". Остання додаткова угода № 9 була підписана 24.12.2015 і з того часу додаткових угод підписано не було. Крім того, нових рахунків зі зміненими реквізитами на суму 6 170 772,46 грн. з ПДВ від підрядника не надходило. Також відповідач не отримував рахунків-фактур від позивача. Тобто станом на 05.05.2016р. у відповідача не виник обов'язок здійснювати оплату за актами наданих послуг позивачу. Крім того, відповідач зазначає, що підряднику було сплачено аванс і не погашена частина сплаченого авансу з урахуванням виконаних робіт становить 10 132 983,65 грн., що перевищує суму платежу по рахункам на 3 962 211,19 грн. За висновком відповідача, підрядник всупереч вимогам контракту утримує на своїх рахунках суму авансу у розмірі 10 132 983,65 грн., що не забезпечена банківською гарантією. Крім того, як зазначає відповідач, підрядник не отримував погодження ДП "НЕК "Укренерго" щодо передачі контракту та інших документів позивачу, як це передбачено п. 16 Загальних умов контракту. Оскільки підрядник не повідомив ДП "НЕК "Укренерго" про відступлення права вимоги на користь позивача шляхом передбаченим п.п. 4, 17 Загальних умов контракту, у відповідача в силу ст. 517 Цивільного кодексу України відсутні підстави для перерахування грошових коштів на рахунок позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2016р. у даній справі залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство Комунальне підприємство "Укренергомонтаж".

Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (позивач за зустрічним позовом) звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (відповідач-1 за зустрічним позовом) та Приватного акціонерного товариства Комунальне підприємство "Укренергомонтаж" (відповідач-2 за зустрічним позовом) про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016р.

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом, позивач посилається на те, що фактично Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016 є договором факторингу і оскільки ТОВ "Енерго Актив" не є фінансовою установою та не має ліцензії з надання фінансових послуг, а отже не може бути стороною даного договору, який на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2016р. прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду за первісним позовом.

Відповідач-1 за зустрічним позовом у відзиві на позовну заяву проти задоволення вимог за зустрічним позовом заперечував посилаючись на те, що позивачем за зустрічним позовом не наведено та не доведено жодними допустимими засобами доказування за захистом якого саме права чи інтересу вій звернувся до суду та яким чином таке право чи інтерес порушується оспорюваним договором про відступлення права вимоги. Верховний Суд України у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10.07.2007 у справі 26/347-06-6531 зазначив, що договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі її у розпорядження визначеної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану останнім фінансову послугу. Як свідчить аналіз змісту оспорюваного договору, він не містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Зокрема, договором передбачено, що розрахунок за цим договором має бути здійснений новим кредитором протягом 5 днів з моменту отримання оплати за основним зобов'язанням від боржника, тобто за умовами договору фактично не відбулося фінансування однієї особи іншою особою за рахунок передачу останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Оспорюваний договір про відступлення права вимоги не передбачає надання позивачем послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги. Вважає, що оспорюваний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Третя особа (відповідач-2 за зустрічним позовом) подала до суду заяву про розгляд справу без участі її представника.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Сівакова В.В.) від 09.06.2016р. у справі №910/6686/16 первісний позов задоволено повністю. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016р. у справі №910/6686/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі №910/6686/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Справа розглядається судом першої інстанції вдруге.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 08.12.2016р. справу №910/6686/16 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2016р. прийнято справу до провадження, розгляд призначено на 17.01.2017р.

Відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) подано до суду письмові пояснення з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 23.11.2016р. у даній справі, відповідно до яких останній з посиланням на ст. ст. 1077-1079, 1084 Цивільного кодексу України вказує на те, що укладений між позивачем за первісним позовом та третьою особою Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016р. фактично є договором факторингу та оскільки відповідно до законодавства України факторинг віднесено до фінансових послуг, а позивач за первісним позовом не є особою, яка має право займатися таким видом діяльності, вказаний договір на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

В обґрунтування наведеної позиції, позивач за зустрічним позовом вказує на те, що такої ж думки дотримується й Верховний суд України у своїх постановах у справах №910/6714/15-г, №910/6281/15-г, №910/5928/15-г, №910/8670/15-г від 13.04.2016р. та №910/6279/15-г, №908/5508/14 від 25.05.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017р. розгляд справи відкладено до 24.01.2017р.

Позивачем (відповідачем-1 за зустрічним позовом) також подано до суду письмові пояснення, відповідно до яких останній з посиланням на норми Цивільного кодексу України щодо свободи договору (ст. ст. 6, 626 - 628, 638), а також ст. ст. 203, 215, 512, 1077, 1079 Цивільного кодексу України вказує на те, що укладений між ним та третьою особою Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016р. не є договором факторингу, оскільки за його умовами не відбулося фінансування однієї сторони іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Оспорюваний правочин не передбачає надання позивачем за первісним позовом послуг з фінансування під відступлення права вимоги та за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги.

В обґрунтування наведеної позиції, позивач за первісним позовом вказує на те, що такої ж думки дотримується й Верховний суд України у своїй постанові у справі №6-301цс15 від 06.07.2015р., а також Вищий господарський суд України у постанові №922/2126/14 від 03.03.2015р.

В судове засідання 24.01.2017р. представник третьої особи не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи (відповідача-2 за зустрічним позовом), належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 24 січня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2011р. між Приватним акціонерним товариством Комунальне підприємство "Укренергомонтаж" (підрядник) та Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (замовник) був укладений контракт № UE/001/2 (далі - контракт).

Відповідно до умов контракту замовник доручає підряднику проектування, виробництво, випробування, поставку, монтаж, налагодження та введення в експлуатацію визначеного об'єкту, а саме "Реабілітація ПС 330 кВ "Першотравнева" (далі - об'єкт), а підрядник погоджується взяти на себе виконання вказаних робіт на умовах, визначених контрактом.

Стаття 2 контракту встановлює, що замовник погоджується виплатити підряднику ціну контракту з урахуванням виконання підрядником його обов'язків, викладених нижче.

Усього ціна контракту - 114 909 849,33 грн., крім того ПДВ 22 981 969,87 грн., всього 137 891 819,20 грн., як вказано в таблиці цін № 5.

Доповненням № 4 від 15.04.2014 до контракту внесено зміни до ціни, визначивши, що загальна ціна контракту становить 117 397 003,88 грн., крім того ПДВ - 23 497 400,78 грн., всього 140 876 404,66 грн.

Ціна контракту складається з:

1. Вартості установок і запасних частин, що поставляються з країни замовника - 84 139 010,66 грн., крім того ПДВ - 16 827 802,13 грн., всього - 100 966 812,79 грн., як вказано в таблиці цін № 2.

2. Вартості проектних послуг - 1 331 942,84 грн., крім того ПДВ - 266 238,57 грн., всього - 1 598 331,41 грн., як вказано в таблиці цін № 3.

3. Вартості монтажних та інших послуг - 31 926 050,38 грн., крім того ПДВ - 6 385 210,08 грн., всього - 38 311 260,46 грн., як вказано в таблиці цін № 4.

Додаток 1 (зі змінами) до контракту регулює питання щодо умов та порядку оплати.

Відповідно до вказаного додатку 1, замовник оплачує підряднику описаним нижче чином та у вказані строки, на основі розбивки цін.

Також, згідно з вказаним додатком 1, платежі у відповідності до таблиць цін № 2, 3, 4 цього контракту без ПДВ будуть здійснюватися за рахунок кредитних коштів Міжнародного банку реконструкції та розвитку в українських гривнях (UAH) на рахунок підрядника.

Таблиця № 4 додатку 1 передбачає:

У відношенні монтажу та інших послуг здійснюється наступні платежі:

Тридцять відсотків (30%) загальної суми вартості монтажних та інших послуг в якості авансового платежу протягом шістдесяти (60) днів після отримання двох оригіналів рахунку-фактури та безвідкличної гарантії на авансовий платіж на еквівалентну суму, виставлену на користь замовника по формі, наведеній в додатку 8 до контрактної угоди. Гарантія на авансовий платіж може бути скорочена пропорційно вартості робіт, виконаних підрядником, з підтвердженням факту виконаних робіт актом здачі прийняття монтажних та інших послуг, підписаного підрядником та замовником.

Шістдесят відсотків (60%) від фактичної вартості монтажних та інших послуг, викопаних Підрядником, протягом попереднього періоду (не менше місяця), після отримання Замовником заявки Підрядника, протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання наступних документів:

- Два (2) оригінали рахунку-фактури;

- П'ять (5) оригіналів підписаного підрядником та замовником акту здачі-прийняття виконаних монтажних та інших послуг:

- П'ять (5) оригіналів підписаної підрядником та замовником довідки про вартість виконаних послуг

П'ять відсотків (5%) від загальної суми вартості монтажних робіт, виконаних підрядником, по факту оформлення свідоцтва про завершення робіт, протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури

П'ять відсотків (5%) від загальної суми вартості монтажних робіт, виконаних підрядником, по факту оформлення акту готовності об'єкту до експлуатації, протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури.

Відповідно до акту здачі-приймання монтажних та інших послуг № 5 від 02.06.2014 підрядником замовнику надано послуги за контрактом на загальну суму 4 179 314,03 грн.

В акті зазначено, що виключається з платежу у відповідності до положень додатку 1 до контракту:

а) сума авансового платежу (30 %) - 1 253 794,21 грн.

б) 5% - 208 965,70 грн. - мають бути виплачені по факту отримання свідоцтва про завершення робіт, протягом 60 днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури.

в) 5% - 208 965,70 грн. - мають бути виплачені по факту оформлення акту готовності об'єкту до експлуатації, протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури.

Всього по вказаному акту мато бути перераховано підряднику 2 507 588,42 грн.

У подальшому 24.12.2015 підрядником та замовником було підписано акт коригування № 5-1 до акту здачі-приймання монтажних та інших послуг № 5 від 02.06.2014.

Відповідно до вказаного акту коригування сторони погодили, що підлягає перерахуванню на рахунок підрядника за надані по акту послуги, сума в розмірі 1 570 237,29 грн.

На підставі вказаного акту коригування відповідачу було виставлено рахунок № 70 від 19.01.2016 на оплату наданих монтажних та інших послуг в розмірі 1 570 237,29 грн.

Рахунок № 70 від 19.01.2016 на виконання вимог додатку 1 було направлено замовнику листом № 532/01-16 від 19.01.2016.

Отже, відповідно до положень додатку 1 до контракту, відповідач у строк до 21.03.2016 мав сплатити вартість наданих по акту здачі-приймання монтажних та інших послуг № 5 від 02.06.2014, що відповідно до акту коригування, становить 1 570 237,29 грн.

Відповідно до акту здачі-приймання монтажних та інших послуг № 6 від 24.12.2015 підрядником було надано послуги по контракту на загальну суму 1 116 987,01 грн.

В акті зазначено, що виключається з платежу у відповідності з положеннями додатку 1 до контракту:

а) сума авансового платежу (30 %) - 335 096,10 грн.

б) 5% - 55 849,36 грн. - мають бути виплачені по факту отримання свідоцтва про завершення робіт, протягом 60 днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури.

в) 5% - 55 849,36 гри. - мають бути виплачені по факту оформлення акту готовності об'єкту до експлуатації, протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури

Всього по вказаному акту має бути перераховано позивачу 670 192,19 грн.

На підставі вказаного акту № 6 від 24.12.2015 відповідачу було виставлено рахунок № 72 від 19.01.2016 на оплату наданих монтажних та інших послуг на суму 670 192,19 грн.

Рахунок № 72 від 19.01.2016 на виконання вимог додатку 1 було направлено замовнику листом № 532/01-16 від 19.01.2016.

Отже, відповідно до положень додатку 1 до контракту відповідач у строк до 21.03.2016 мав сплатити вартість наданих по акту здачі-приймання монтажних та інших послуг № 6 від 24.12.2015, що становить 670 192,19 грн.

Відповідно до свідоцтва № 1 про завершення робіт від 29.12.2015 замовник має сплатити підряднику 2 500 507,58 грн. за встановлене обладнання та обов'язкові запчастини, та 903 823,76 грн. за надані монтажні та інші послуги.

На підставі вказаного свідоцтва № 1 від 29.12.2015 було виставлено рахунок № 74 від 02.02.2016 на оплату 2 500 507,58 грн. та рахунок № 75 від 02.02.2016 на оплату 903 823,76 грн.

Рахунки № 74 та 75 від 02.02.2016 на виконання вимог додатку 1 було направлено замовнику листом № 545/02-16 від 02.02.2016.

Отже, відповідно до положень додатку 1 до контракту, відповідач у строк до 04.04.2016 за рахунками № 74 та № 75 мав сплатити 3 404 331,34 грн.

Таблиця № 3 додатку 1 передбачає:

У відношенні послуг по проектуванню здійснюються наступні платежі:

Десять відсотків (10%) загальної суми вартості проектних робіт в якості авансового платежу протягом шістдесяти (60) днів після отримання двох оригіналів рахунку-фактури та безвідкличної гарантії на авансовий платіж на еквівалентну суму, виставлену на користь замовника по формі, наведеній в додатку 8 до контрактної угоди.

Дев'яносто відсотків (90%) від загальної суми вартості проектних послуг по факту прийняття проекту менеджером проекту згідно пункту 20 ОУК протягом шістдесяти днів з моменту отримання двох оригіналів рахунку-фактури та підписання замовником та підрядником акту прийому-передачі виконаних проектних послуг.

Відповідно до акту здачі-прийняття проектних послуг № У2 від 25.12.2015 підрядником було надано послуги по контракту на загальну суму 25 440,00 грн.

На підставі вказаного акту № У2 від 25.12.2015 було виставлено рахунок № 73 від 19.01.2016 на оплату наданих проектних послуг на суму 25 440,00 грн.

Рахунок № 73 від 19.01.2016 на виконання вимог додатку 1 було направлено замовнику листом № 532/01-16 від 19.01.2016.

Отже, відповідно до положень додатку 1 до контракту, відповідач у строк до 21.03.2016 мав сплатити вартість наданих по акту здачі-прийняття проектних послуг № У2 від 25.12.2015, що становить 25 440,00 грн.

Таблиця № 3 додатку 1 передбачає:

У відношенні установок та обов'язкових запасних частин, що поставляються з країни замовника, здійснюються наступні платежі:

Десять відсотків (10%) від загальної суми в якості авансового платежу протягом шістдесяти (60) днів по отриманню двох оригіналів рахунку-фактури та безвідкличної гарантії на авансовий платіж на еквівалентну суму, виставлену на користь замовника по формі, наведеній в додатку 8 до контрактної угоди. Гарантія на авансовий платіж може бути скорочена пропорційно вартості установок та запасних частин, що доставляються на будівельний майданчик з підтвердженням факту доставки по товаросупровідній та вантажній документації. У зв'язку з збільшенням загальної вартості установок та обов'язкових запасних частин по таблиці цін № 2 на суму 6 083 649,23 гри. Замовник мас додатково виплатити підряднику аванс в сумі 608 364,92 грн. (включаючи ПДВ) по отриманню двох оригіналів рахунку-фактури та безвідкличної гарантії на авансовий платіж на еквівалентну суму, виставлену на користь замовника по формі, наведеній в додатку 8 до контрактної угоди.

Вісімдесят відсотків (80%) від загальної суми по факту доставки протягом шістдесяти (60) днів з моменту отримання наступних документів:

п'ять (5) оригіналів акта прийому-передачі установок та обов'язкових запасних частин, підписаного замовником та підрядником;

п'ять (5) оригіналів акту прийому-передачі установок підряднику в монтаж, підписаного замовником та підрядником;

два (2) оригінали рахунку-фактури підрядника;

оригінал та дві копії пакувального листа, що вказує на вміст кожної упаковки;

оригінал та дві копії гарантійного сертифікату виробника чи постачальника;

оригінал та дві копії звіту про приймальний заводський контроль постачальника;

оригінал та дві копії сертифікату походження.

Відповідно до акту прийому-передачі № 31 установок та обов'язкових запасних частин, що поставляються з країни замовника від 24.12.2015 підрядник передав, а замовник прийняв установки та обов'язкові запасні частини на загальну суму 627 209,99 грн.

На підставі вказаного акту № 31 від 24.12.2015 було виставлено рахунок № 71 від 25.01.2016 на оплату устаткування та запасних частин на суму 500 571,64 грн.

Рахунок № 71 від 25.01.2016 на виконання вимог додатку 1 був направлений відповідачу листом № 537/01-16 від 25.01.2016.

Отже, відповідно до положень додатку 1 до контракту, відповідач у строк до 25.03.2016 мав сплатити вартість поставлених по акту № 31 від 24.12.2015, що становить 500 571,64 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З огляду на положення ст. 530 Цивільного кодексу України та умов укладеного договору (Додатку № 1 до Доповнень № 4 до Контракту) та з урахуванням розміру заявлених позовних вимог, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендної плати у розмірі 6 170 772,46 грн. на момент подання позовної заяви настав.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача за первісним позовом грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача за первісним позовом суми боргу розмірі 6 170 772,46 грн.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

18.03.2016 між Приватним акціонерним товариством Комунальне підприємство "Укренергомонтаж" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 (далі - Договір про відступлення).

Відповідно до п. 1.1. Договору про відступлення первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає права вимоги до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", в розмірі 6 170 772,46 грн. основного боргу, а також інші вимоги, що виникли на підставі контракту № UE/001/2 від 15.07.2011, який був укладений між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" та Приватним акціонерним товариством КП "Укренергомонтаж".

Згідно з п. 3.1. Договору про відступлення первісний кредитор зобов'язується після підписання цього договору передати за актом прийому-передачі новому кредитору оригінали документів, що підтверджують основне зобов'язання (контракту № UE/001/2 від 15.07.2011 "Реабілітація ПС 330 кВ "Першотравнева" з додатковими угодами до нього, акти прийому-передачі. свідоцтва про завершення робіт, виставлені рахунки, листи, претензії та відповіді на них тощо), а також інші документи, що засвідчують права, які передаються за даним договором, про що сторонами складається відповідний акт, який є підставою для переходу до нового кредитора прав вимоги за основним зобов'язанням.

Згідно акту прийому-передачі від 18.03.2016 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, перелік який наведений в цьому акті.

За умовами п. 3.2. Договору про відступлення новий кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором шляхом надсилання письмового повідомлення боржнику.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом листом № 2-22/03 від 22.03.2016 повідомив відповідача про відступлення права вимоги за контрактом, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком № 1884 від 25.03.2016 (повідомлення надіслано на юридичну адресу відповідача - м. Київ, вул. С.Петлюри, 25).

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує отримання даного листа, а лише вказує що дане повідомлення не було передано у спосіб визначений Загальними умовами контракту, тобто або через керівника проекту, або у письмовому вигляді з доставкою під розпис або доставка, відправка чи передача на вказану у контракті адресу.

Таким чином, борг який виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань за контрактом відповідач за первісним позовом мав сплатити новому кредитору - позивачу за первісним позовом.

Не приймаються судом до уваги посилання відповідача за первісним позовом на те, що не отримавши від позивача рахунки-фактури, які є підставою для оплати виконаних робіт, у нього відсутній обов'язок оплати цих робіт, оскільки як зазначає сам відповідач він отримав відповідні рахунки-фактури від підрядника.

Посилання відповідача на те, що сплачений підряднику аванс з урахуванням виконаних робіт та наданих послуг за актами № 5, № 5-1, № 6, № У2 та № 31 становить 10 132 983,65 грн. на даний час не погашений не приймаються судом до уваги, оскільки предметом спору у даній справі є основний борг за виконанні роботи та поставлене обладнання, а не спір щодо сплати авансу.

З огляду на заявлені позивачем за первісним позовом вимоги в прохальній частині позовної заяви та відсутність в матеріалах справи письмового клопотання сторони про можливість суду виходити за межі позовних вимог (ст. 83 ГПК України), з відповідача має бути стягнуто суму боргу в розмірі 6 107 772,46 грн. (заявлена до стягнення сума).

В обґрунтування вимог за зустрічним позовом, позивач посилається на те, що укладений між відповідачами за зустрічним позовом Договір про відступлення права вимоги № 2-18/03 від 18.03.2016 є договором факторингу і оскільки ТОВ "Енерго Актив" не є фінансовою установою та не має ліцензії з надання фінансових послуг, а отже не може бути стороною даного договору, вказаний договір на підставі ст. 227 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Положеннями статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 5. постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Згідно ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Дослідивши умови Договору про відступлення, суд дійшов висновку, що він за своєю правовою природою є договором цесії (відступлення права вимоги), а позивач за зустрічним позовом помилково ототожнив спірний Договір з договором факторингу у зв'язку з подібністю цесії із договором факторингу, оскільки в основі договору факторингу також лежить відступлення права вимоги, але вона, цесія, виступає лише елементом договору факторингу. Відступлення права вимоги, за Цивільним кодексом України виступає способом зміни кредитора у зобов'язанні (загальне), а факторинг - цілісний самостійний вид договору (спеціальне). Отож, не кожна оплатна цесія може визнаватись факторингом. Хоча, кожний договір факторингу містить умову відступлення права вимоги.

Варто відмежувати, що факторинг - це комплекс фінансових послуг (і за законом підлягає ліцензуванню), який надаються клієнтові фактором. А "плата" розуміється як вказівка на те, що співвідношення при обміні грошей на дебіторську заборгованість має бути на користь фактора (тобто він повинен отримати прибуток у вигляді різниці). Цесія - це один з елементів договору факторингу, іншими його елементами також можуть виступати: фінансування, страхування ризику неплатежу, адміністративне управління дебіторською заборгованістю, інформаційні послуги, тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, в преамбулі спірного Договору № 2-18/03 про відступлення права вимоги зазначено, що сторони укладають договір на підставі статей 512-519 Цивільного кодексу України та ст. 195 Господарського кодексу України, тобто керуються нормами, які регулюють відносини в сфері заміни кредитора у зобов'язанні.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).

Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Нормами п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тоді як, відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору факторингу від інших подібних договорів, зокрема договорів цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Згідно з ч. 3 ст. 656 Цивільного кодексу України право вимоги може бути предметом договору купівлі-продажу. У такому випадку до договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються норми про відступлення права вимоги, якщо інше не передбачено договором або законом. Отже, за таким договором може бути передбачена винагорода, до того ж такий договір не може розглядатися як договір факторингу враховуючи, що предмет договору купівлі-продажу простий: продавець зобов`язаний передати право грошової вимоги у власність покупцеві, а покупець зобов`язаний прийняти його і сплатити за це певну суму.

У свою чергу, предмет договору факторингу має комплексний характер: це і зобов`язання фактора щодо фінансування клієнта, зобов`язання клієнта з оплати послуг фактора з фінансування, і зобов`язання клієнта відступити факторові своє право грошової вимоги до третій особі (боржника). Якщо в договорі встановлено, що одна зі сторін має тільки обов`язок передати іншій стороні право грошової вимоги до третьої особи (боржника), а інша сторона договору має тільки зобов`язання прийняти це право вимоги та сплатити за нього певну грошову суму, то такий договір не підпадає під визначення договору факторингу. Адже в цьому договорі не передбачено зобов`язання однієї сторони з надання в розпорядження іншій стороні грошових коштів та зобов`язання іншої сторони щодо здійснення оплати за такі послуги. Тому, враховуючи сутність договору цесії ним може бути передбачена винагорода.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що договір щодо відступлення права вимоги, не може розглядатися як договір факторингу лише, якщо він не відповідає вимогам, встановленим для договорів факторингу. Така сама правова позиція висловлена у постанові ВГСУ від 13.10.2005 №14/113, постанові ВСУ від 10.07.2007 №26/347-06-6531.

Крім того, метою клієнта при укладення договору факторингу, як правило, є отримання грошових коштів для забезпечення своєї господарської діяльності за наявними зобов'язаннями або за зобов'язаннями які виникнуть у майбутньому раніше ніж вони будуть виконані боржником, однак, п. 2.3 Договору про відступлення вказує на те, що первісний кредитор отримає грошові кошти від нового кредитора лише протягом п'яти днів з моменту отримання оплати за основним зобов'язанням від боржника, що також свідчить про невідповідність правової природи спірного Договору саме договору факторингу.

Згідно з визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини 1 статті 1 Закону).

За змістом частини першої статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

При цьому частинами першою, другою статті 7 зазначеного Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Судом, з урахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 23.11.2016р. досліджено положення оспорюваного правочину та його правову природу та встановлено, що за умовами п. п. 1.1., 1.2., 2.2. - 2.4., 3.1. - 3.2. укладений між відповідачами 1,2 за зустрічним позовом правочин є договором цесії (відступлення права вимоги), оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення між відповідачами 1 та 2 договору відступлення права вимоги є отримання прибутку.

Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України у своїй постанові №6-301цс15 від 06.07.2015р.

Суд не приймає до уваги посилання позивача за зустрічним позовом на позицію Верховного суду України, наведену у його постановах у справах №910/6714/15-г, №910/6281/15-г, №910/5928/15-г, №910/8670/15-г від 13.04.2016р. та №910/6279/15-г, №908/5508/14 від 25.05.2016р., оскільки при розгляді вказаних справ Верховним судом України було зазначено, що судами не досліджено правову природу відповідного правочину (договору про відступлення права вимоги), питання щодо віднесення тих чи інших осіб до фінансових установ, тощо або досліджувалися договори про відступлення права вимоги за договорами банківського обслуговування, у зв'язку з чим судові рішення попередніх осіб були скасовані, тоді як у даному випадку за договором цесії було передано право вимоги за договором підряду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої ст. 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування під відстрочення права вимоги, надання коштів в розпорядження за плату.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Таким чином, у суду відсутні правові підстави вважати оспорюваний договір договором факторингу.

При вирішенні даного спору, суд також виходить із встановленої нормами Цивільного кодексу України свободи договору (ст. ст. 6, 627 - 628 кодексу).

Стаття 6 Господарського кодексу України визначає загальні принципи господарювання, якими є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом, а згідно зі ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приймаючи до уваги положення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивач за зустрічним позовом належними засобами доказування не довів суду наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання укладеного між відповідачами 1,2 договору недійсним.

Натомість, позивачем за первісним позовом належними засобами доказування доведено наявність правових підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом суми боргу в розмірі 6 107 772,46 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача за первісним позовом визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Судовій збір позивача за первісним позовом в розмірі 91 616,59 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з задоволенням позову покладається на відповідача за первісним позовом.

Судові витрати за розгляд зустрічного позову, а також за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016р. у даній справі та касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2016р., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , покладаються на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (ідентифікаційний код 00100227, адреса: 01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, буд. 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Актив" (ідентифікаційний код 40330874, адреса: 01042, м. Київ, вул. Перспективна, буд. 3) 6 107 772 (шість мільйонів сто сім тисяч сімсот сімдесят дві) грн. 46 коп. основного боргу та 91 616 (дев'яносто одну тисячу шістсот шістнадцять) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. В задоволенні зустрічного позову Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відмовити повністю.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.01.2017р.

Суддя С.М. Морозов