Ухвала

від 26.01.2017 по справі 910/4437/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

26.01.2017Справа № 910/4437/14

За заявою Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ

Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р.

у справі № 910/4437/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Нафтова компанія

Енергія

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ

про стягнення 126 711, 92 грн.,

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від стягувача: не з'явився;

від боржника: не з'явився;

від ВДВС (заявника): не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі № 910/4437/14, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.06.2014 р., провадження в частині основного боргу у розмірі 10 000, 00 грн. припинено; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Нафтова компанія Енергія основний борг у розмірі 96 225, 00 грн., пеню - 5 515, 56 грн., 25 % річних - 10 606, 86 грн., штраф - 7 311, 25 грн. та 2 593, 17 грн. судового збору.

16.06.2014 р. господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України було видано наказ про примусове виконання вищевказаного рішення.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Нафтова компанія "Енергія" строк для пред'явлення наказу від 16.06.2014 р. № 910/4437/14 до виконання з 04.11.2015 р.; визначено, що наказ від 16.06.2014 р. № 910/4437/14 дійсний для пред'явлення до виконання до 04.11.2016 р.

09.12.2016 від Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС) через відділ діловодства суду надійшла заява про видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.12.2016 р. розгляд вищевказаної заяви було призначено на 12.01.2017 р.

10.01.2017 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником стягувача подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких він просить суд задовольнити подану ВДВС заяву про видачу дублікату наказу.

11.01.2017 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником боржника подано заяву про визнання наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. таким, що не підлягає виконанню, в якій боржник заперечує проти видачі дублікату наказу, оскільки його обов'язок відсутній у зв'язку зі сплатою заборгованості.

12.01.2017 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвіновой М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 р., після виходу судді Літвіновой М.Є. з лікарняного, розгляд заяви було призначено на 26.01.2017 р.

Представники учасників судового процесу в судове засідання 26.01.2017 р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.

Розглянувши в судовому засіданні 26.01.2017 р. заяву Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14, суд вирішив задовольнити її виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду проводиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання.

Частиною 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження також передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, за приписами вищевказаних норм, державний виконавець має право звернутися до господарського суду із заявою про видачу дублікату наказу.

Відповідно до частин 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця, приватного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем - довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Отже, підставою для видачі наказу є подана заява з документами, які підтверджують факт втрати наказу, а відсутність таких документів є підставою для відмови у видачі дублікату наказу.

Господарський процесуальний кодекс України не надає права відмовити у задоволенні заяви про видачу дублікату наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов'язує заявника наводити причини втрати наказу.

На виконання вищевказаних приписів процесуального законодавства Дарницьким районним відділом Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві подано службову записку головного спеціаліста ОСОБА_3 та акт від 02.11.2016 р., підписаний начальником ВДВС Заєць А.М., головним спеціалістом ОСОБА_3 та заступником начальника ВДВС Синявською Н.Ю. проте, що наказ господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14 втрачено при пересилці стягувачу.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 р. вказав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 р. зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Разом з тим, судом враховано, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду в справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява № 48553/99) від 25.07.2002 зазначено, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 § 1, повинне тлумачитися в світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права, як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів ("Брумареску проти Румунії").

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07.05.2002; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

У п. 43 рішення Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Також у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 р. у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Тобто судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Також, суд звертає увагу на те, що видача дублікату наказу жодним чином не порушує права боржника та не покладає на нього якихось додаткових зобов'язань, оскільки відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України та п. 6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити й дату його видачі.

За таких обставин, оскільки заяву про видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14 подано з дотриманням встановлених Господарським процесуальним кодексом України вимог і в силу п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02.06.2016 р. строк пред'явлення наказу до виконання не сплинув, а також приймаючи до уваги відсутність доказів в підтвердження добровільного виконання боржником рішення господарського суду у даній справі, суд дійшов висновку, що подана Дарницьким районним відділом Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві заява підлягає задоволенню.

Стосовно тверджень боржника стосовно того, що він сплатив заборгованість перед стягувачем в сумі 96 390, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 429 від 11.07.2014 р., № 470 від 13.08.2014 р., № 1462 від 28.08.2014 р., суд зазначає наступне.

Дослідивши зміст наданих боржником вищевказаних платіжних доручень, судом встановлено, що грошові кошти в загальній сумі 96 390, 00 грн. були сплачені за дизпаливо згідно Договору № 080513/1-ХМ від 08.05.2013 р., а не за наказом господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14, за яким загальна сума грошових коштів, стягнутих з боржника на користь стягувача складає 122 251, 84 грн.

За таких обставин, надані боржником платіжні доручення не можуть вважатися належними доказами добровільного виконання наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14.

Керуючись ст. ст. 86, 120 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Дарницького районного відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про видачу дублікату наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14 задовольнити.

2. Видати Дарницькому районному відділу Державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві дублікат наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14.

Суддя М.Є. Літвінова