КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" березня 2017 р. Справа№ 910/4437/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Мальченко А.О.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Степанець О.В.
за участю представників:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Онищенко Т.О. - представник за довіреністю №б/н від 02.09.2016 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ"
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ АГРОЕНЕРДЖИ",
про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі №910/4437/14
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року
у справі №910/4437/14 (суддя Літвінова М. Є.)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ", м. Київ,
про стягнення 126 711,92 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року у справі №910/4437/14 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі №910/4437/14 відмовлено.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року у справі №910/4437/14 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" та визнати наказ Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі №910/4437/14 таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з його добровільним виконанням боржником.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які визначені ст.ст. 4-2, 4-3, п.п. 1,3,4 ч. 3, ст. 104, п. 2, ч. 3, ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до прийняття неправильного судового рішення. Зокрема скаржник зазначає, що суд першої інстанції не мав права розглядати справи за відсутності представника відповідача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" прийнято до провадження колегією суддів у складі: Агрикова О.В. - головуючий суддя, судді: Мальченко А.О.., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 21.03.2017 року.
21.03.2017 року представник відповідача подав через загальний відділ канцелярії Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення, в яких просив долучити копію акту звірки взаєморозрахунків ТОВ ТД НК Енергія з ТОВ Чернігів-Агроенерджи за період 01.01.2013 року по 20.03.2016 року.
В судовому засіданні 21.03.2017 року представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду. Представник позивача в судове засідання не з`явився.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2014 р. у справі № 910/4437/14, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16.06.2014 р., провадження в частині основного боргу у розмірі 10 000, 00 грн. припинено; позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Нафтова компанія "Енергія" основний борг у розмірі 96 225, 00 грн., пеню - 5 515, 56 грн., 25 % річних - 10 606, 86 грн., штраф - 7 311, 25 грн. та 2 593, 17 грн. судового збору. (а.с. 99-103).
На виконання рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року у справі № 910/4437/14 Господарським судом міста Києва 16.06.2014 року видано відповідний наказ. (а.с. 106).
11.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Товариством з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" було подано заяву про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14. Заява обґрунтована тим, що відповідач сплатив заборгованість перед позивачем у сумі 96 390, 00 грн., про що свідчать копії платіжних доручень № 429 від 11.07.2014 року, № 470 від 13.08.2014 року, № 1462 від 28.08.2014 року. (а.с. 190-192), а відтак просив визнати наказ господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року таким, що не підлягає виконанню.
Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13.06.2007 № 8 передбачено, що за змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.
За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Стаття 115 ГПК України містить імперативний припис про те, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до державних податкових інспекцій.
В силу частини 4 статті 117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Відтак, наказ визнається таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, у разі: якщо його видано помилково; якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Місцевий господарський суд, з позицією якого колегія суддів погоджується, залишаючи без задоволення заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ", вірно зазначив про відсутність підстав, визначених приписами частини 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України, для визнання наказу у даній справі таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що грошові кошти в загальній сумі 96 390, 00 грн. були сплачені за дизпаливо згідно Договору № 080513/1-ХМ від 08.05.2013 р., а не за наказом господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі № 910/4437/14, за яким загальна сума грошових коштів, стягнутих з боржника на користь стягувача складає 122 251, 84 грн.
Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 N 22, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24.05.95, отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу. (Правова позиція ВГСУ у постановах від 15.09.2011 N 5015/1494/11, від 15.02.2007 N 12/615).
Відповідно до приписів п. 3.8 вказаної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.
Згідно з частиною 5 статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" платіжні інструменти (платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення) мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
Тобто, надані боржником платіжні доручення не є належним доказом виконання рішення суду, а лише свідчать про сплату за дизпаливо. Відтак не можливо встановити, що боржник виконав наказ господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року повністю або частково, оскільки вказані гроші могли бути сплачені на користь позивача (стягувача) за інші послуги ніж ті, про які встановлено у рішенні господарського суду міста Києва від 14.05.2014 року. Також, колегія суддів не бере до уваги поданий в суді апеляційної інстанції скаржником акт звірки взаєморозрахунків, оскільки його не було подано до суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів зазначає, що зміна суми боргу на стадії виконання судового рішення не перешкоджає державному виконавцю здійснити дії щодо виконання судового наказу, зокрема, зарахувати часткову оплату.
Твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно розглянув його заяву без участі представника колегією суддів відхиляються виходячи з наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).
Відповідно до ч. 3 ст. 117 ГПК України господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.
Тобто, місцевий господарський суд враховуючи обмежені строки розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягаю виконанню та ч. 3 ст. 117 ГПК України не порушив норм процесуального права розглянувши вказану заяву без участі представника боржника у судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що боржник був обізнаний про розгляд заяви у господарському суді, оскільки у своїй заяві відповідач вказує, що не може прибути у судове засіданні 12.01.2017 року та просить відкласти розгляд заяви на зручний для суду час. Отже, відповідач є зацікавленою особою, для того, щоб бути присутнім у судовому засіданні та міг дізнатися через інформаційний центр господарського суду міста Києва про час та дату судового засідання.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі №910/4437/14.
Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року залишити без задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЧЕРНІГІВ-АГРОЕНЕРДЖИ" про визнання таким, що не підлягає виконанню наказу господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі № 910/4437/14 залишити без змін.
3.Матеріали справи № 910/4437/14 повернути до Господарського суду міста Києва
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді А.О. Мальченко
М.Г. Чорногуз
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 21.03.2017 |
Оприлюднено | 28.03.2017 |
Номер документу | 65505030 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Агрикова О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні