Рішення

від 24.01.2017 по справі 910/20216/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2017Справа №910/20216/15

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покрова 1"

про стягнення 71 595,44 грн.

Cуддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: Мохонько О.А. (представник за довіреністю)

від відповідача: Круглюк Г.В. (представник за довіреністю

В судовому засіданні 24 січня 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Покрова 1" про стягнення 71 595,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Покрова 1" займає приміщення за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1; позивач на підставі договорів з тепло та водопостачальними організаціями (ПАТ "Київенерго", ТОВ "Єврореконструкція", ПАТ АК "Київводоканал") приєднав відповідача до своєї мережі, як субабонента, та надавав відповідачу послуги з центрального опалення, гарячого водопостачання, а відповідач фактично споживав послуги, але не здійснював оплату. Дії по несплаті відповідачем фактично отриманих послуг за період з 01.11.2012 по 31.05.2013 у розмірі 43 286,17 грн. порушують права позивача, як балансоутримувача, оскільки відповідач, не здійснивши позивачеві оплату за спожиті комунальні послуги, як балансоутримувачу будинку, зберіг за рахунок позивача власні кошти у розмірі вартості наданих послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Прокопенко Л.В.) від 12.01.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Баранець О.М., судді - Сітайло Л.Г., Ропій Л.М.) від 12.04.2016 року у справі № 910/20216/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 30.08.2016 року Вищого господарського суду України касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі №910/20216/15 - скасовано, справу № 910/20216/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В поставові від 30.08.2016 року Вищий господарський суд України зазначив, що суди не дали оцінки наданим позивачем доказам: договорам, укладеним позивачем, ТОВ "Євро-Реконструкція" та ВАТ "АК "Київводоканал", обліковим карткам, табуляграмам щодо надання відповідачу послуг з гарячого водопостачання. Також в порушення ст.43 ГПК України суди не дали оцінки змісту акта №08/12-14-299 від 17.04.2013 Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві стосовно зафіксованих в ньому даних, зокрема про постановку на комерційний облік приладів теплової енергії споживача 18.02.2013, як не дали оцінки і акту готовності до експлуатації від 31.01.2013.

Відповідно до розпорядження від 15.09.2016 року керівника апарату Господарського суду міста Києва після повернення матеріалів справи з Вищого господарського суду справу № 910/20216/15 скеровано для здійснення повторного автоматичного розподілу, в результаті якого згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями її передано для подальшого розгляду судді Комаровій О.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 року справу № 910/20216/15 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 11.10.2016 року.

В судовому засіданні 11.10.2016 року оголошено перерву до 25.10.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2016 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, в судовому засіданні оголошено перерву до 15.11.2016 року.

В судовому засіданні 15.11.2016 року оголошено перерву до 06.12.2016 року.

В судовому засіданні 06.12.2016 року оголошено перерву до 10.01.2017 року.

В судовому засіданні 10.01.2017 року оголошено перерву до 24.01.2017 року.

Через відділ діловодства суду 19.01.2017 року від представника позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи, оформлені супровідним листом б/н б/д, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судове засідання 24.01.2017 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Разом з цим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва створене з метою забезпечення управління комунальним житловим фондом, ефективної експлуатації жилих і нежилих приміщень, будинків та споруд, іншого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг (п. 3.1 статуту позивача, затвердженого рішенням ХХІІ сесії Дніпровської районної у місті Києві ради V скликання від 29.09.2009 № 399).

Відповідно до пункту 3.2.2 статуту, предметом діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення на підставі укладених договорів між споживачами, виробниками та виконавцями послуг з транспортування холодної, гарячої води, стоків та теплової енергії на опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах та збір платежів від споживачів зазначених послуг на користь виконавців послуг згідно з договорами.

Позивач вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Покрова 1" (відповідач) займає приміщення за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1.

01.10.2012 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" (надалі - енергопостачальна організація) було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420002, відповідно до п. 1.1. якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю, згідно переліку додатків 3 та 3а, теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.10.2012 р. по 30.09.2013 р. у кількості 58740,319 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 27,450 Гкал/год, в т.ч. на потреби: опалення - 15,553 Гкал/год, гарячого водопостачання - 11,897 Гкал/год.

Відповідно до додатку № 3 до договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420002 від 01.10.2012 року, відповідач входить до переліку абонентів, які знаходяться на обслуговуванні позивача.

08.07.2003 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - абонент, позивач) та ВАТ "АК "Київводоканал" (надалі - постачальник) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02723/2-04, відповідно до п. 1. якого, постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65.

Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п. 7.1. договору).

Додатком №3 до договору № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення, сторони погодили порядок проведення розрахунків по відшкодуванню житловим організаціям витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення.

Як стверджує позивач, протягом періоду з 01.10.2012 року по 30.04.2013 року - (період вказаний у поясненнях від 06.01.2017 року) ним було надано відповідачу комунальні послуги у приміщення за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1 на загальну суму 43 286,17 грн., у тому числі: з гарячого водопостачання на суму 7357,26 грн. та послуги з центрального опалення на суму 35 928,91 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи розробками по групрахунках, особовими картками та розшифровками (табуляграмами) постачальних компаній на потреби центрального опалення та гарячого водопостачання за вказаний період.

10.06.2015 року позивачем надіслано на адресу відповідача претензію-вимогу № 47-1708 від 04.06.2015 року, в якій позивач просив відповідача в 7-ми денний термін з дня отримання претензії сплатити заборгованість за спожиті комунальній послуги, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в додатках до якої додав платіжну вимогу-доручення № 30/417 від 04.06.2015 року на суму 43 286,17 грн., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Втім, відповідач на претензію-вимогу № 47-1708 від 04.06.2015 року відповіді не надав, заборгованість не погасив.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що останнім на підставі договорів з тепло та водопостачальними організаціями приєднав до своєї мережі відповідача, як субабонента, та надавав послуги з гарячого водопостачання та центрального опалення, а останній фактично споживав послуги, тобто між сторонами виникли позадоговірні відносини відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 43 286,17 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем не укладено жодних договорів на надання комунальних послуг, позивач не є теплопостачальною організацією та не має ліцензії на постачання теплової енергії, тому останній позбавлений права звертатись до суду з вимогами про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання. Крім того, відповідач також вказує, що позивачем не надані схеми з теплопостачання та гарячого водопостачання належного відповідачу приміщення за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1, акти допуску та прийняття в експлуатацію вузлів обліку теплової енергії та гарячого водопостачання, рішення відповідного органу місцевого самоврядування про початок та закінчення опалювального сезону, акти готовності до опалювального сезону, паспорт готовності до роботи в опалювальний період, акти споживання відповідачем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання за період з 01.11.2012 року по 31.05.2013 року.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 року у справі № 910/20216/15 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою від 30.08.2016 року Вищого господарського суду України касаційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2016 у справі №910/20216/15 - скасовано, справу № 910/20216/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В поставові від 30.08.2016 року Вищий господарський суд України зазначив, що суди не дали оцінки наданим позивачем доказам: договорам, укладеним позивачем, ТОВ "Євро-Реконструкція" та ВАТ "АК "Київводоканал", обліковим карткам, табуляграмам щодо надання відповідачу послуг з гарячого водопостачання. Також в порушення ст.43 ГПК України суди не дали оцінки змісту акта №08/12-14-299 від 17.04.2013 Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві стосовно зафіксованих в ньому даних, зокрема про постановку на комерційний облік приладів теплової енергії споживача 18.02.2013, як не дали оцінки і акту готовності до експлуатації від 31.01.2013.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

При цьому, слід наголосити, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи:

1) перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики;

2) друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території;

3) третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах, та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст.ст. 18, 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення" (далі - постанова КМУ № 630 від 21.07.2005 р.) плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, і вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

При цьому, слід відзначити, що відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі № 3-184гс14.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Статтею 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Як вже зазначалось судом вище, постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Так, згідно п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.

Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати житлово-комунальних послуг з гарячого водопостачання і центрального опалення виникло на підставі дії законів, що перелічені вище.

Оскільки відповідач користувався послугами з гарячого водопостачання і центрального опалення, які надавалися в повному обсязі позивачем, заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, то за аналогією частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вже було встановлено судом, у період з 01.10.2012 року по 30.04.2013 року позивач надав відповідачу комунальні послуги у приміщення за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1 на загальну суму 43 286,17 грн., у тому числі: з гарячого водопостачання на суму 7357,26 грн. та послуги з центрального опалення на суму 35 928,91 грн., що підтверджується розробками по групрахункам, особовими картками та розшифровками (табуляграмами) постачальних компаній на потреби центрального опалення та гарячого водопостачання за вказаний період (копії містяться в матеріалах справи).

В свою чергу, відповідач, в порушенням норм чинного законодавства, фактично надані позивачем послуги з гарячого водопостачання і центрального опалення не оплатив, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем за період з 01.10.2012 року по 30.04.2013 року, яка за розрахунком позивача складає 43 286,17 грн., з них: з гарячого водопостачання - 7357,26 грн. та послуги з центрального опалення - 35 928,91 грн.

Оскільки, позивач утримує житловий будинок на балансі, здійснює його експлуатацію та надає власникам приміщень житлово-комунальні послуги, відповідно зобов'язаний надавати такі послуги відповідачу незалежно від укладення останнім договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Оскільки відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надавались позивачем в повному обсязі, заяви про відмову від користування послугами відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від відповідача не надходило, то за аналогією застосування частини 2 статті 1213 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом даного спору, а тому вимоги позивача про відшкодування її вартості на підставі ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України є правомірними.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Матеріалами справи підтверджено, що 10.06.2015 року позивачем надіслано на адресу відповідача претензію-вимогу № 47-1708 від 04.06.2015 року, в якій позивач просив відповідача в 7-ми денний термін з дня отримання претензії сплатити заборгованість за спожиті комунальній послуги, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в додатках до якої додав платіжну вимогу-доручення № 30/417 від 04.06.2015 року на суму 43 286,17 грн., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи).

Разом з цим, суд зазначає, що в матеріалах справи міститься акт готовності до опалювального сезону, складений 31.01.2013 року представниками теплопостачальної організації та відповідача, в якому вказано готовність об'єкту відповідача, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Воз'єднання, 1 до опалювального сезону 2013 року.

Крім того, суд звертає увагу, що в акті №08/12-14-299 від 17.04.2013 Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії в м. Києві зафіксовано про постановку на комерційний облік приладів теплової енергії споживача 18.02.2013 року, тоді як доказів опломбування приладів теплової енергії відповідача матеріали справи не містять та останнім суду не надано, у зв'язку з чим суд погоджується з доводами позивача про нарахування плати за комунальні послуги розрахунковим методом, зазначеним в позовній заяві.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив оплату фактично наданих йому позивачем послуг з гарячого водопостачання та центрального опалення, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за фактично спожиті комунальні послуги за період з позивачем за період з 01.10.2012 року по 30.04.2013 року в сумі 43 286,17 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати в розмірі 25 324,35 грн. та 3% річних в розмірі 2984,92 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1. та 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) .

За умовами пункту 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 25 324,35 грн. та 3% річних в розмірі 2984,92 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 30.08.2016 року, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за заявлений позивачем період в сумі 71 595,44 грн., з них: заборгованості з гарячого водопостачання - 7357,26 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят сім гривень 26 копійок), заборгованості з центрального опалення - 35 928,91 грн. (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень 91 копійка), інфляційних втрат - 25 324,35 грн. (двадцять п'ять тисяч триста двадцять чотири гривні 35 копійок) та 3% річних - 2984,92 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 92 копійки).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Покрова 1" (код ЄДРПОУ 37035547; адреса: 02094, м. Київ, бульвар Верховної Ради, 22) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (код ЄДРПОУ 03366612; адреса: 02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г) грошові кошти: заборгованості з гарячого водопостачання - 7357,26 грн. (сім тисяч триста п'ятдесят сім гривень 26 копійок), заборгованості з центрального опалення - 35 928,91 грн. (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень 91 копійка), інфляційних втрат - 25 324,35 грн. (двадцять п'ять тисяч триста двадцять чотири гривні 35 копійок), 3% річних - 2984,92 грн. (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 92 копійки) та судовий збір - 1827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 31.01.2017 року.

Суддя О.С. Комарова