Постанова

від 25.01.2017 по справі 916/2667/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2017 р.Справа № 916/2667/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі :

Головуючого судді: Савицького Я.Ф.

Суддів: Разюк Г.П.,

ОСОБА_1М

секретар судового засідання Максіміхіна Ю.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 25.01.2017р.:

від позивача: ОСОБА_2, за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос»

на рішення господарського суду Одеської області

від 06 грудня 2016 року

по справі № 916/2667/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ІНТЕХМАРКЕТ»

до відповідача ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос»

про спонукання до виконання умов мирової угоди

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 25.01.2017р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. по справі №916/2667/16 (суддя Цісельський О.В.) задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ІНТЕХМАРКЕТ» до ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос» про спонукання до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16 з посиланням на те, що згідно укладеної між сторонами спору мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16, у сторін по справі виникли певні зобов'язання, зокрема, у відповідача - щодо погашення заборгованості в порядку та у строк, визначені такою угодою. Враховуючи обставини щодо порушення відповідачем умов мирової угоди, ненадання ним належних і допустимих доказів, які б спростовували таке порушення, а також щодо невідповідності ухвали господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16 вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про спонукання відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі №916/572/16.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Приватне підприємство Агрофірма «Золотий колос» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій відповідач просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. по справі №916/2667/16 та припинити провадження по справі, мотивуючи це тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

21.01.2017р. від директора ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос» до Одеського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю особисто прибути в судове засідання.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відповідач не позбавлений можливості направити у судове засідання іншого представника чи викласти правову позицію у письмових поясненнях, крім того, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.12.2016р. явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос» , заслухавши представника позивача, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що рішення першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарським судом Одеської області розглядалась справа №916/572/16 за позовом TOB „Еко-Інтехмаркет» до ПП Агрофірми „Золотий колос» про стягнення суми заборгованості у розмірі 95568,38 грн., суми інфляційних витрат у розмірі 40425,42 грн., суми пені у розмірі 2819,92 грн.

З метою мирного врегулювання спору по вказаній справі № 916/572/16 за позовом ТОВ „Еко-Інтехмаркет» до ПП Агрофірми "Золотий колос" про стягнення суми заборгованості у розмірі 95568,38 грн., суми інфляційних витрат у розмірі 40425,42 грн., суми пені у розмірі 2819,92 грн., на підставі статей 22 та 78 Господарського процесуального кодексу України, сторонами була укладена мирова угода.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16 за позовом TOB „Еко-Інтехмаркет» до ПП Агрофірми „Золотий колос» про стягнення суми заборгованості у розмірі 95568,38 грн., суми інфляційних витрат у розмірі 40425,42 грн., суми пені у розмірі 2819,92 грн., затверджена мирова угода, укладена між ТОВ „Еко-Інтехмаркет» та ПП Агрофірмою „Золотий колос» .

За положеннями п. 1 мирової угоди відповідач визнає в повному обсязі суму основної заборгованості у розмірі 114144,00 грн.

Мировою угодою встановлено, що задоволення грошових вимог позивача щодо стягнення з Відповідача на його користь основної суми боргу в розмірі 114144,00 грн., здійснюється шляхом перерахування суми боргу відповідачем на рахунок позивача в строк не пізніше 05 серпня 2016 року.

Згідно мирової угоди відповідач визнає суму інфляційних витрат у розмірі 10428, 00 грн.

Відповідно до мирової угоди, задоволення грошових вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь суми інфляційних витрат в розмірі 10428,00 грн., здійснюється шляхом перерахування суми боргу відповідачем на рахунок позивача в строк не пізніше 05 серпня 2016 року.

Також у мировій угоді зазначено, що ТОВ „Еко-Інтехмаркет» відмовляється від вимог про стягнення з відповідача суми інфляційних витрат в розмірі 81572,00 грн., судового збору в розмірі 1378,00 грн. оплаченого при подачі позову до суду та судового збору в розмірі 1378,00 грн. при збільшенні позовних вимог.

Як зазначає позивач, Приватне підприємство Агрофірма „Золотий колос» ухиляється від виконання своїх зобов'язань за ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі № 916/572/16 про затвердження мирової угоди.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ „Еко-Інтехмаркет» направлялась відповідачу претензія №2 про сплату заборгованості за мировою угодою за вих. №09/08-16-2 від 09.08.2016р., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією про відправлення з описом вкладення.

Проте, як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останній не виконав прийняті на себе зобов'язання відповідно до умов мирової угоди, що стало підставою звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-ІНТЕХМАРКЕТ» до господарського суду Одеської області із позовом про спонукання ОСОБА_3 Підприємства Агрофірми "Золотий колос" до виконання умов мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16.

Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.3.19. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18 одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода підписується особами, уповноваженими представляти сторони в господарському суді (стаття 28 ГПК України).

Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи, зазначивши про це в ухвалі. В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розглядатися як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження.

Пунктом 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, встановлено, що наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов'язків за цією угодою: - якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах; - якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

За положеннями п. 7.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 року, ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини другої статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК та статтею 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов'язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою. У випадках невиконання зобов'язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду. Якщо ухвала про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам, встановленим для виконавчих документів (стаття 18 Закону України "Про виконавче провадження"), і державним виконавцем з цих підстав буде відмовлено у відкритті виконавчого провадження, заінтересована сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди, в разі задоволення якого господарським судом видається відповідний наказ.

Згідно зі ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Положення ч.ч.1, 2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент набрання ухвалою суду про затвердження мирової угоди законної сили) визначили, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи:

1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

3) судові накази.

Приписи ч.ч.1, 2, 3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент набрання ухвалою суду законної сили) передбачають вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою.

Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

Як встановлено судом першої інстанції, та перевірено апеляційним господарським судом, ухвала господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ „Еко-Інтехмаркет» та ПП Агрофірмою „Золотий колос» , не містить всіх необхідних ознак виконавчого документа.

Приймаючи до уваги те, що мирова угода за своєю правовою природою покликана на мирне врегулювання відносин сторін за взаємною згодою, ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не може містити положень щодо заходів примусу, оскільки на стадії затвердження мирової угоди не можна заздалегідь встановити, в якій саме частині боржник відмовиться чи зволікатиме з її виконанням, у передбачені нею строки.

Отже, у разі якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", то така ухвала не має статусу виконавчого документу і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися до суду з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі №6-274цс15.

Мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином у розумінні змісту ст.ст.202, 203 Цивільного кодексу України, є підставою виникнення прав та обов'язків сторін, що її уклали, і згідно зі ст.629 даного Кодексу підлягає обов'язковому виконанню.

З врахуванням наведених положень чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що згідно укладеної між сторонами спору мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16, у сторін по справі виникли певні зобов'язання, зокрема, у відповідача - щодо погашення заборгованості в порядку та у строк, визначені такою угодою.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Приписи ст.12 ГПК України, зокрема п.1, встановлюють, що господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Частина 1 ст.55 Конституції України містить імперативний припис, згідно якої кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Вказана правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 року N 9-зп у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124.

Отже, судова колегія вважає, що право позивача на примусове виконання ухвали суду від 26.05.2016 р. по справі № 916/572/16 про затвердження мирової угоди, укладеної між ТОВ «Еко-Інтехмаркет» та ПП Агрофірмою «Золотий колос» до вирішення спору по суті, може бути реалізовано в межах окремого позовного провадження, саме за рахунок зобов'язання відповідача виконати умови мирової угоди в частині про зобов'язання відповідача сплатити кошти, з огляду на відсутність можливості у позивача захистити порушене право у спосіб, встановлений для виконання ухвали про затвердження мирової угоди у примусовому порядку у зв'язку з невідповідностю цієї ухвали вимогам, що пред'являються до виконавчого документа згідно із положеннями Закону України "Про виконавче провадження".

Приймаючи до уваги обставин щодо порушення відповідачем умов мирової угоди, ненадання ним належних і допустимих доказів, які б спростовували таке порушення, а також щодо невідповідності ухвали господарського суду Одеської області від 26.05.2016р. по справі №916/572/16 вимогам ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції доходить правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про спонукання відповідача виконати умови мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області від 26.05.2016 р. по справі № 916/572/16.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, зокрема, що заявлена позовна вимога не може бути самостійним предметом позову та розглядатися в господарських судах, є безпідставними, повністю спростовується нормами чинного законодавства та матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. по справі №916/2667/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 підприємства Агрофірми «Золотий колос» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 06.12.2016р. по справі №916/2667/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 30.01.2017р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Головей В.М.