Ухвала

від 30.01.2017 по справі 810/2711/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2711/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

30 січня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 34 490,00 грн. та пені у сумі 2 035,50 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмолено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", а саме не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2015 році. У зв'язку з цим позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції і пеню.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 N 875-XII.

Статтею 4 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті

Стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Стаття 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлює, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Поряд з цим, статтею 18 Закону "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що: 1) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; 2) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законом покладено обов'язок на підприємства, установи чи організації виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а інваліду надано право на працевлаштування та оплачувану роботу, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Водночас, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зокрема, статтею 18, не передбачено обов'язку працедавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою працевлаштування.

Крім того, держава у відповідності до норм законів "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про зайнятість населення" гарантує особі право, а не обов'язок праці, при цьому гарантії у реалізації зазначеного права забезпечуються особам-інвалідам, які не досягли пенсійного віку, відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Отже, статус інваліда та безробітного забезпечує реалізацію державних гарантій та права особи на працю, а тому механізм працевлаштування інвалідів кореспондує з обов'язком працедавця згідно з положенням статті 18 та частині 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідно до якого, працевлаштування реалізується шляхом безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, або до державної служби зайнятості. За наведеного, колегія суддів зазначає, що законом не передбачено обов'язку працедавця шукати працездатних осіб-інвалідів з метою їх працевлаштування.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Як було зазначено відповідачем, ним було допущено помилку в звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік, складеного за формою №10-ПІ, а саме в рядку 02 звіту "середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)" помилково зазначено " - ", тобто прочерк, замість правильного показника " 2 особи", при нормативі для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача 1 особа.

Водночас, відповідач зазначає, що протягом 2015 року на його підприємстві було працевлаштовані 2 особи з обмеженими можливостями - ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в підтвердження чого надано до суду копії наказів про прийняття вказаних осіб на роботу на підприємство відповідача, а саме копію наказу №46 від 11.11.2015 про прийом на роботу ОСОБА_2 11.11.2015 (а.с.165), копію наказу №17 від 30.06.2015 про прийом на роботу ОСОБА_3 30.06.2015 (а.с.160), копії паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, довідок про присвоєння ідентифікаційних номерів, та копії документів, що підтверджують наявність інвалідності у вказаних осіб (а.с.153-159, 162-164).

В подальшому, ОСОБА_3 було звільнено з підприємства 03.07.2015 згідно наказу №20 від 03.07.2015 (а.с.161), а ОСОБА_2 було звільнено 27.11.2015 згідно наказу №48 від 27.11.2015 (а.с.166), тому вказані особи відпрацювали на підприємстві відповідача 4 та 16 днів відповідно.

Доказів працевлаштування інших інвалідів на підприємстві відповідача впродовж 2015 року до суду не надано.

Суд зазначає, що в рядку 02 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, за формою №10-ПІ відображається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а тому враховуючи те, що особи з обмеженими фізичними можливостями ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відпрацювали на підприємстві відповідача протягом 2015 року всього 20 днів, то середньооблікова кількість штатних працівників за 2015 рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відповідача повинна складати 0 осіб, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не допущено помилку в рядку 02 Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік, за формою №10-ПІ.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 N 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (Далі - Порядок № 316).

Згідно з вимогою пункту 2.1 Порядку подання звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії" така звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до вказаного Порядку, у розділі I форми відображаються основні дані про вакансії, а саме: найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України "Класифікатор професій"; кількість вакансій, що відповідають даним, відображеним у графах 1, 3, 4, 5; розмір заробітної плати, включаючи додаткові матеріальні заохочення для конкретної вакансії; місце проведення робіт (Автономна Республіка Крим, м. Київ, м. Севастополь, область, район, населений пункт, район у місті); проставляється "Так", якщо роботодавцем передбачається укомплектування вакансій за сприяння територіальних органів, або "Ні" - у разі укомплектування вакансій роботодавцем самостійно.

У пункті 3 Розділу ІІ форми вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI), і за необхідності зазначаються категорії таких громадян (у пункті 4, зокрема, інваліди).

Тобто, у відповідача наявний обов'язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати про наявність вільних робочих місць (вакансій), призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН, згідно Порядку № 316.

Судом встановлено, що відповідачем відповідно до вимог Закону № 875-ХІІ створено робочі місця для працевлаштування інвалідів та з метою працевлаштування на підприємстві 1-го інваліда відповідачем подавалась до Сквирського районного центру зайнятості Звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою 3-ПН, зокрема, від 10.11.2015 (а.с.62), від 24.06.2015 (а.с.63) на посади підсобний робітник, різноробочий, прибиральник службових приміщень.

Відповідно до листа Сквирського районного центру зайнятості №505 від 10.11.2016 вбачається, що Державне підприємство "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" протягом 2015 року надавало до Сквирського районного центру зайнятості звітність за формою №-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" для працевлаштування інвалідів, а протягом 2015 року до Державного підприємства "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" було направлено та працевлаштовано 2 інваліда (а.с.184).

Також у вказаному листі зазначено, що протягом 2015 року керівник Державного підприємства "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" ОСОБА_4 неодноразово брав участь в масових заходах Сквирського РЦЗ, під час проведення заходів презентував діяльність Дослідного господарства та інформував учасників про вільні робочі місця.

Таким чином відповідачем 24.06.2015 та 10.11.2015 направлялись звіти за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу(вакансії)" до територіального центру зайнятості, в свою чергу Сквирським районним центром зайнятості протягом 2015 року направлялись на працевлаштування на підприємстві відповідача дві особи з обмеженими фізичними можливостями, які були працевлаштовані на підприємстві відповідача, доказів відмови відповідача від працевлаштування інших інвалідів до суду не надано.

Суд також приймає до уваги лист Сквирського районного центру зайнятості №505 від 10.11.2016, зі змісту якого слідує про доведення керівником Державного підприємства "Дослідне господарство Сквирської дослідної станції Інституту агроекології Української академії аграрних наук" до територіального органу зайнятості в 2015 році інформації про попит на робочу силу (вакансії), що свідчить про обізнаність Сквирського районного центру зайнятості про наявні на підприємстві відповідача вакансії та необхідність направлення інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до Рекомендацій Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2, при розгляді даної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів і не доведено у встановленому порядку, що на підприємстві відповідача не були створені робочі місця для інвалідів відповідно до необхідної кількості.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що перелік обов'язків, визначних статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", реалізований відповідачем належним чином та в повному обсязі, а тому на відповідача не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Чаку Є.В.

Файдюк В.В.