Рішення

від 26.01.2017 по справі 910/21362/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017Справа №910/21362/16 За позовом CENTER-PLUS Slawomir Lech

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП Україна"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова"

про стягнення 11 274,82 дол. США

Представники сторін:

від позивача: Лабунський В.В. (довіреність № 12 від 27.09.2016)

від відповідача: Бородін А.В. (довіреність № 79-ГС від 12.12.2016)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

CENTER-PLUS Slawomir Lech (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП Україна" (відповідач) 11274,82 доларів США заборгованості за договором поставки № 186/13 від 29.04.2013 з яких: 6349,88 доларів США - основний борг, 436,84 доларів США - 3 % річних, 4488,10 доларів США - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 186/13 від 29.04.2013 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2016 порушено провадження по справі № 910/21362/16 та призначено її до розгляду 13.12.2016.

13.12.2016 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

В судове засідання 13.12.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представники сторін в судовому засіданні 13.12.2016 надали суду пояснення щодо обставин справи, представник відповідача підтримав подане через відділ діловодства суду клопотання про припинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2016 відкладено розгляд справи № 910/21362/16 на 27.12.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 27.12.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача усно заявив клопотання про залучення до участі у справі ТОВ "Схід Відбудова" (минула назва ТОВ "Практікер Україна") як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, просив суд його задовольнити.

Також представники сторін в судовому засіданні 27.12.2016 надали суду пояснення щодо обставин справи, заявили спільне клопотання про продовження строку вирішення спору, представник позивача надав суду документи для долучення до матеріалів справи, представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву для долучення до матеріалів справи.

У поданому відзиві відповідач просить припинити проваджену у справі, а у разі розгляду даної справи Господарським судом м. Києва просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки до правовідносин, що склались між сторонами мають застосовуватись норми міжнародного права - Віденські правила.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/21362/16 на 15 днів, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова", розгляд справи № 910/21362/16 відкладено на 26.01.2017.

У судовому засіданні 26.01.2017 представник відповідача підтримав клопотання про припинення провадження у справі, просив суд його задовольнити.

Представник позивача заперечив проти припинення провадження.

Розглянувши у судовому засіданні 26.01.2017 клопотання відповідача про припинення провадження у справі, суд відмовив в його задоволенні з огляду на наступне.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі мотивоване тим, що укладаючи договір поставки № 186/13, на підставі якого позивачем заявлено даний позов до відповідача, сторони в пункті 9.1 Договору прийшли до згоди застосовувати під час реалізації правовідносин в рамках цього договору норми міжнародного права, згідно Віденських правил, вказавши: За порушення умов цього Договору винна Сторона відшкодовує спричинені збитки у порядку, передбаченому міжнародним правом згідно Віденським правилам . В пункті 11.2 Договору поставки № 186/13, сторони уклали арбітражне застереження, зазначивши: У разі недосягнення згоди сторонами, спір передається на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд у Відні. Мова арбітражного розгляду - англійська . Відповідач зазначає, що викладене сторонами Арбітражне застереження відповідає за змістом Регламенту та Віденським правилам, а також є однаково та однозначно зрозумілим для сторін, які обрали саме цю установу для вирішення спорів при виконанні Договору поставки № 186/13 від 29.04.013 року, а також визначили місце вирішення спорів та мову арбітражного розгляду. Отже, на думку відповідача, провадження у справі підлягає припиненню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Суд зазначає, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана .

Згідно зі ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) кожна договірна держава визнає письмову угоду, по якій сторони зобов'язуються передавати в арбітраж всі або які-небудь спори, що виникли або можуть виникнути між ними у зв'язку з яким-небудь конкретним договірним або іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду.

Термін "письмова угода" включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану сторонами, або що міститься в обміні листами або телеграмами.

Відповідно до пункту 3 ст. ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) суд може порушувати провадження у справі за наявності арбітражного застереження, якщо визначить, що таке застереження є недійсним, втратило силу або не може бути виконане. Положенням Конвенції 1958 року передбачена можливість розгляду спору в господарських судах за наявності в договорі арбітражного застереження.

У п. 5 роз'яснення Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" № 04-5/608 від 31.05.2002, із змінами і доповненнями зазначено, що господарським судам слід враховувати, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору - ad hoc); ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони: Міжнародний комерційний арбітражний суд, Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України або інший третейський суд в Україні чи за кордоном; господарський суд може порушити провадження зі справи у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 3 статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Нью-Йорк, 1958 рік); названа норма узгоджується з вимогами ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", згідно з пунктом 1 якої суд, до якого подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін просить про це не пізніше подання своєї першої заяви по суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Це стосується, зокрема, випадків, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

Як встановлено судом, у пункті 11.2 договору поставки № 186/13 сторони погодили, що у разі недосягнення згоди сторонами, спір передається на розгляд та остаточне вирішення в Міжнародний комерційний арбітражний суд у Відні. Мова арбітражного розгляду - англійська.

Однак, у позовній заяві позивач звернув увагу на те, що вказаний пункт договору не може бути виконаний у зв'язку з тим, що Міжнародного комерційного арбітражного суд у Відні не існує.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 10.01.2017, у 1975 при Федеральній палаті економіки Австрії було створено Віденський міжнародний арбітражний центр (VIAC) як постійний та незалежний арбітражний орган. Зазначене також підтверджується листом Міністерства закордонних справ України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що п. 11.2 договору поставки № 186/13 не містить точної назви арбітражу, на вирішення якого сторони мають передавати спори щодо зазначеного договору, у зв'язку з чим арбітражна угода не може бути виконана.

Таким чином, суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП Україна" у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі.

У судовому засіданні 26.01.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, надав суду оригінали документів для огляду.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 26.01.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2013 між CENTER-PLUS Slawomir Lech (далі - постачальник, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП Україна" (далі - покупець) укладено договір поставки № 186/13 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати товар для перепродажу ТОВ "Практікер Україна" і оплатити його по цінам та на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 1.2 Договору, асортимент, номери артикулів постачальника, кількість, ціна та загальна вартість товару вказується в інвойсах, що супроводжують товар.

Товар постачається на умовах FCA Варшава (Інкотермс 2010 р.) (п. 5.1 Договору).

Положеннями п. 5.3 Договору встановлено, що товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю місць згідно із супровідними документами. Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється уповноваженими представниками ТОВ "Практікер Україна" в місці призначення Товару.

Валютою розрахунків є долари США (п. 6.1 Договору).

Згідно з п. 6.3 Договору, ціна товару вказується в інвойсі на кожну поставку та включає вартість товару, вартість його упаковки, маркування, навантаження, митного оформлення в країні постачальника.

На підставі інвойсів покупець перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в даному Договорі, протягом 70 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника. За взаємною згодою сторін можлива часткова або повна передплата за товар (п. 7.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив (передав вантажовідправнику) узгоджений між сторонами товар на загальну суму 6 349,88 дол. США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 157920 від 23.04.2014 та інвойсом № FSE-19/14 від 22.04.2014 разом із пакувальним листом до нього.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідачем не здійснено оплату у розмірі 6 349,88 дол. США з поставлений позивачем товар.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про міжнародне приватне право", право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про міжнародне приватне право", у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 Договору між Україною та Республікою Польща Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, зобов'язання, що виникають з договірних відносин, визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої була укладена угода, хіба що учасники договірних відносин підпорядкують ці відносини вибраному ними законодавству. У справах, зазначених в пункті 1, компетентним є суд тієї Договірної Сторони, на території якої має місце проживання або юридичну адресу відповідач.

З огляду на викладене, до змісту правовідносин, які виникають із спірного договору, підлягає застосуванню право України, а спір підлягає розгляду в Господарському суді міста Києва.

При цьому, суд вважає безпідставним твердження відповідача про те, що до правовідносин, що склались між сторонами мають застосовуватись норми міжнародного права Віденські правила, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.1, 9.2 Договору, за порушення умов цього Договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки у порядку, передбаченому Міжнародним правом згідно Віденським правилам.

До збитків відносяться штрафи державних органів України, висунуті покупцю за відсутність необхідних документів на товар (які повинні бути надані постачальником, але не були надані або були неналежно оформлені), відсутність або неналежне маркування товару, невідповідність упаковки вкладеному товару та інші порушення, які виникли з вини постачальника.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що спір між сторонами виник не у зв'язку з спричиненням збитків, а у зв'язку з неналежним виконанням покупцем взятих на себе зобов'язань, а тому даний спір не має вирішуватися у порядку, передбаченому Міжнародним правом згідно Віденським правилам.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту кладеного між сторонами Договору вбачається, що сторони погодили умови поставки наступним чином: товар постачається на умовах FCA Варшава (Інкотермс 2010).

Відповідно до правил "Інкотермс-2010" (Incoterms, International commerce terms, міжнародні комерційні умови, комплект міжнародних правил з тлумачення найбільш широко використовуваних торгівельних термінів (умов) в галузі міжнародної торгівлі), FCA - термін "франко-перевізник" означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця.

Відповідно до ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором поставки № 186/13 та поставив відповідачу (передав вантажовідправнику) узгоджений між сторонами товар на загальну суму 6 349,88 дол. США, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 157920 від 23.04.2014 та інвойсом № FSE-19/14 від 22.04.2014 разом із пакувальним листом до нього.

Міжнародна транспортна накладна № 157920 від 23.04.2014 містить відмітку перевізника про отримання товару.

Факт поставки товару на суму 6 349,88 дол. США за вказаною міжнародною товарно-транспортною накладною відповідачем не заперечувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок оплати погоджений сторонами у п. 7.1 Договору, відповідно до якого на підставі інвойсів покупець перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок постачальника, вказаний в даному Договорі, протягом 70 календарних днів з дня відвантаження товару зі складу постачальника.

Враховуючи зазначені положення договору, відповідач повинен був здійснити оплату до 02.07.2014.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 6 349,88 дол. США на час прийняття рішення суду не надано.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов'язання у розмірі 6 349,88 дол. США підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості суду не надано, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 6 349,88 дол. США визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 436,84 доларів США 3 % річних та 4488,10 доларів США інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п. 8.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Оскільки позивач є нерезидентом України, а чинним законодавством України не встановлено заборон нарахування 3% річних у дол. США, то вимоги позивача про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі. При цьому, судом здійснено перевірку розрахунку та встановлено, що останній є вірним.

Оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні), суд відмовляє у задоволення інфляційних втрат у розмірі 4488,10 доларів США, нарахованих позивачем на долари США.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позовні вимоги CENTER-PLUS Slawomir Lech частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СУППОРТ ГРУПП Україна" 04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 48, код 34820993) на користь CENTER-PLUS Slawomir Lech (03-046, Польща, м. Варшава, вул. Брушевська, 12, код 011131280) 6349,88 доларів США основного боргу, 436,84 доларів США 3 % річних та 2 609,19 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 31.01.2017.

Суддя С.О. Турчин